Рішення № 11098856, 27.07.2010, Господарський суд Запорізької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Запорізької області

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.07.10                                                                                        Справа №  27/139/10

Суддя  

За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський хлібокомбінат”, м. Мелітополь Запорізької області

до відповідача: Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Енергодар Запорізької області

про стягнення 11 558 грн. 83 коп.

Суддя Дроздова С.С.

Представники сторін:

Від позивача: не з’явився

Від відповідача: не з’явився

Товариство з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський хлібокомбінат”,                 м. Мелітополь Запорізької області звернулось з позовною заявою до Приватного підприємця ОСОБА_1, м. Енергодар Запорізької області про стягнення 9 765 грн. 08 коп. основного боргу на підставі договору № 16976 від 07.09.09 р., 985 грн. 80 коп. пені, 683 грн. 55 коп. 7 % штрафу від суми заборгованості, 124 грн. 40 коп. 3 % річних.

Ухвалою господарського суду від 28.05.2010 р. порушено провадження у справі                   № 27/139/10 та призначено судове засідання на 19.07.2010 р.

Ухвалою суду від 19.07.10 р. у зв’язку з неявкою у судове засідання  представника відповідача та з метою надання додаткових доказів, розгляд справи відкладався, на підставі ст. 77 ГПК України. Судове засідання призначено на 27.07.2010 р.

27.07.2010 р. продовжено судовий розгляд справи № 27/139/10.

Головуючим суддею оголошено яка справа розглядається.

Представник позивача у судове засідання, відкрите 27.07.2010 р. не з’явився. Про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Поважні причини своєї неявки суду не повідомив.

Представник відповідача у судові засідання, відкриті 19.07.2010 р. та 27.07.2010 р. не з’явився. Письмового відзиву не надав. Про час та місце розгляду справи був попереджений належним чином. Поважні причини своєї неявки суду не повідомив. Клопотань про розгляд справи за відсутності представника відповідача або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило.

Згідно ст. 22 ГПК України, сторони зобов’язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, виявляти взаємну повагу до прав  і охоронюваних законом інтересів другої сторони, вживати заходів до всебічного, повного  та об’єктивного дослідження всіх обставин справи.

У відповідності із ст. 33 ГПК України, обов’язок доказування і подання  доказів покладається на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно п. 26.4.7-1 Роз’яснення президії Вищого господарського суду України № 04-5/609 від 31.05.2002 р. “Про внесення змін і доповнень і про визнання таким, що втратило чинність, деяких роз’яснень президії Вищого арбітражного суду України”, особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною у позовній заяві .

Господарським судом ухвали суду від 28.05.2010 р. та 19.07.2010 р. було направлено за місцезнаходженням відповідача, на адресу суду поштовим відділення не поверталися, що свідчить про належне повідомлення  відповідач про час та місце розгляду справи.

Неявка уповноваженого представника відповідача в судове засідання не звільняє відповідача від виконання вимог суду, викладених в ухвалах суду і направлення суду витребуваних матеріалів.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами, якщо їх достатньо для вирішення спору по суті. Відповідач свої зобов’язання не виконав, не скористався належним чином без поважних причин правом на захист своїх інтересів.

Розглянувши матеріали та фактичні обставини справи, оцінивши надані докази, суд вважає вимоги позивача такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути –визнання права.

Господарським судом встановлено, що 07.09.2009 р. між Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський хлібокомбінат” (постачальник) та Приватним підприємцем ОСОБА_1 (покупець) укладено договір на  поставку хлібобулочних та кондитерських виробів № 16976.

Відповідно до п. 1.1 договору, постачальник зобов’язується поставити хлібобулочні та кондитерські вироби,  а покупець прийняти та оплатити їх вартість, а також відшкодувати всі витрати, пов’язані з доставкою.

Відповідно до п. 2.2 договору ціна та кількість поставленого товару зазначається в товарно-транспортній накладній по кожній партії товару.

Згідно із п. 2.3 договору кількість та груповий асортимент товару, який підлягає поставці, визначається сторонами на підставі заявки покупця. Покупець зобов’язаний щоденно до 17.00 надавати постачальнику письмову або усну заявку на наступний день.

Позивач у повному обсязі виконав умови договору № 16976 та поставив відповідачу хлібобулочні та кондитерські вироби, відповідно до поданих заявок.

Відповідно до п. 3.1 договору покупець, юридична особа, здійснює розрахунок з постачальником за поставлений товар та транспортні витрати на протязі 3-х банківських днів з моменту отримання товару. Покупець, фізична особа здійснює розрахунок з постачальником шляхом внесення передплати.

В порушення умов договору, відповідач не здійснив оплату отриманого товару  в результаті чого утворилася заборгованість у розмірі 9 765 грн. 08 коп.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України визначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України с уб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного  кодексу  України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським Кодексом України.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів,  необхідних  для належного  виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо  у  зобов'язанні  встановлений  строк  (термін)  його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до положень ст. 629 ЦК України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Ст. 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Правовідносини сторін врегульовано договором поставки.

Відповідно до ст. 712 ЦК України, за договором  поставки  продавець  (постачальник),  який здійснює  підприємницьку  діяльність,  зобов'язується  передати  у встановлений   строк   (строки)  товар  у  власність  покупця  для використання його у підприємницькій діяльності або в інших  цілях, не пов'язаних з особистим,  сімейним,  домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона –постачальник зобов’язується  передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні – покупцеві товар (товари), а покупець зобов’язується  прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно у власність другій стороні (покупцю), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Законом  можуть  бути  передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки,  у тому числі  договору поставки товару для державних потреб.

Матеріали справи свідчать, що між сторонами склалися господарські відносини на підставі укладеного ними договору, який породив взаємні обов’язки: обов’язком позивача стало поставка товару, а обов’язком відповідача –прийняття та оплата даного товару на підставах, визначених договором.

За приписами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно зі ст. 692 ЦК покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов’язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов’язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

У зв’язку з невиконанням відповідачем умов договору, а саме: не здійснення  оплати за поставлений товар, заборгованість ПП ОСОБА_1 перед ТОВ “Мелітопольський хлібокомбінат” склала 9 795 грн. 08 коп.

Доказів погашення суми боргу за отриманий товар відповідачем господарському суду не надано.

Крім того, позивач звертався до відповідача з претензією № 55 від 05.02.2010 р. про сплату суми заборгованості у розмірі 9 765 грн. 08 коп.

Претензія позивача залишилися відповідачем без відповіді та задоволення.

Згідно з ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно з ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 985 грн. 80 коп. пені та 683 грн. 55 коп. 7 % штрафу від суми заборгованості.

Відповідно до п. 7.1 договору, у разі порушення строків та порядку оплати покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який нараховується пеня, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення платежу понад 30 днів покупець додаткового сплачує штраф в розмірі 7 % від  суми заборгованості.

Як визначено ст. 230 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню) у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов’язань може забезпечуватися згідно з законом або договором неустойкою (штрафом, пенею).

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки. Згідно з  ст. 549 цього Кодексу неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно із ст. ст. 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” розмір  пені  не може перевищувати  подвійної  облікової  ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Отже пеня розраховується, виходячи з розміру подвійної облікової ставки НБУ та за строк, що не перевищує 6 місяців.

Згідно з п. 6 ст. 232 Цивільного кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконаним.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічний припис містять п.п. 1, 7 ст.193 Господарського кодексу України.

Статтею 218 ГК України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов’язання, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Відповідно до договору, пеня у розмірі 985 грн. 80 коп. та 683 грн. 55 коп. 7 % штрафу від суми заборгованості заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Крім того, позивач просить суд стягнути з відповідача 124 грн. 40 коп. 3 % річних.

Згідно ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розглянувши розрахунок 3 % річних, господарський суд дійшов висновку, що він є обґрунтованим, вимоги позивача про стягнення з відповідача 124 грн. 40 коп. 3 % річних підлягають задоволенню.

Господарський суд зазначає, що відповідно до ст. 614 Цивільного кодексу України о соба є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї  вини  доводить особа, яка порушила зобов'язання.

Відповідачем не надано жодного доказу, в підтвердження відсутності вини та доказів вжиття всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до ст. 96 Цивільного кодексу України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов’язаннями усім належним їй майном.

Відповідно до ч. 5 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими, не забороненими законом засобами, захищати свої права від порушень.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, ст. 34 ГПК України.

Враховуючи це, а також положення статті 19 Конституції України, власник вправі звернутись за захистом своїх прав у будь-який спосіб, не заборонений законом.

ТОВ “Мелітопольський хлібокомбінат” правомірно звернулося до господарського суду Запорізької області, позовні вимоги є такими, що підтверджуються фактами, встановленими судом, та відповідають нормам діючого законодавства України.

Враховуючи вищевикладене, наявні матеріали справи, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позову.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судові витрати: державне мито та  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на відповідача, оскільки спір до суду доведений з його вини.

Керуючись  ст.ст. 22, 49, 75, 82 –85 ГПК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути з Приватного підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний код № НОМЕР_1, розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Мелітопольський хлібокомбінат” (Запорізька область м. Мелітополь вул. 8 Березня, 2, ЄДРПОУ 35432625, р/р 26007301282088 в ФВ Промінвестбанку м. Мелітополь, МФО 313043) 9 765 (дев’ять тисяч сімсот шістдесят п’ять) грн. 08 коп. основного боргу, 985 (дев’ятсот вісімдесят п’ять) грн. 80 коп. пені, 683 (шістсот вісімдесят три) грн. 55 коп. 7 % штрафу від загальної суми заборгованості,  124 (сто двадцять чотири) грн. 40 коп. 3 % річних, 115 (сто п'ятнадцять) грн. 60 коп. державного мита, 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя                                                                                 С.С. Дроздова

(Рішення оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України та підписано 27.07.2010р.)

Рішення господарського суду набирає  законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття.