Рішення № 11098801, 06.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.09.10 р.                     Справа № 40/102пн                               

Господарський суд Донецької області у складі судді Попкова Д.О., при секретарі Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Приватного учбово-виробничого підприємства „Автодом”, м. Макіївка, ідентифікаційний код 30251330

до відповідача: Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка, ідентифікаційний код 32442295

про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності на майно

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача – Бесіда О.Ю. (за довіреністю №08-81/02д від 04.01.2010р.), Миротадзе Д.Б. (довіреність №08-81/32д від 04.01.2010р.)

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України у судовому засіданні 02.08.2010р. оголошувалася перерва до 10.08.2010р. з подальшим відкладанням на 06.09.2010р.

У судовому засіданні 06.09.2010р. суд виходи до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Приватне учбово-виробниче підприємство „Автодом”, м. Макіївка (далі – Позивач) звернулося до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка (далі – Відповідач) про визнання дійсним господарського зобов’язання договір купівлі-продажу приміщення учбового пункту, яке розташовано за адресою: м. Макіївка-26, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53 у Гірницькому районі, складений 28.12.1998р. між шахтою ім. В.І. Леніна ХК „Макіїввугілля” та Приватним учбово-виробничим підприємством „Автодом”, згідно якого шахта продала, а підприємство придбало вказане приміщення за 37508грн., та про визнання права власності за Приватним учбово-виробничим підприємством „Автодом” за вказаними договору купівлі-продажу на приміщення учбового пункту 1949 року забудови, яке розташовано за адресою: м. Макіївка-26, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53 у Гірницькому районі.

В обґрунтування заявлених вимог Позивач посилався складання спірного договору не в нотаріальній формі, внесення визначеної за договором суми в касу Продавця та отримання об’єкту продажу за актом приймання-передачі, наявність перешкод у користуванні та розпорядженні майно через відсутність нотаріального посвідчення.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надав договір купівлі-продажу від 28.12.1998р. з актом приймання-передачі до нього, лист КП БТІ м. Макіївки від 15.01.2008р. №1/35-03-554 з копією по поверхового плану, акт обстеження стану будівлі колишнього учбового пункту від 04.02.2008р., правоустановчі документи, квитанцію до прибуткового касового ордеру №12 від 08.01.1999р.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтував ст.47 Цивільного кодексу УРСР, ст. 48 Закону України „Про власність”, ст.ст. 316, 328 Цивільного кодексу України.

Під час нового розгляду справи, ініційованого Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2009р. (а.с.а.с.85-89 т.1), Позивач у судові засідання не з’являвся, неодноразово надсилаючи клопотання про відкладання розгляду у зв’язку із перебуванням представника, який брав участь у засіданнях, у відрядженні за межами України та на лікарняному, а у судовому засіданні 11.11.2009р. наполягав на своїй попередній позиції, надавши у подальшому 03.12.2009р. (а.с.38 т.2) пояснення, згідно яких наголошував, що саме Відповідач мав отримувати дозвіл на розпорядження спірним майном від уповноваженого органу та відсутність потреби у дозволі Фонду державного майна України через наявність статусу господарського товариства.

Під час повторного нового розгляду справи, запровадженого Постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2010р. (а.с.а.с.61-66 т.2), Позивач заявою №34 від 09.08.2010р. (а.с.77 т.2) про відмову від позовних вимог про визнання дійсним господарського зобов’язання договір купівлі-продажу приміщення учбового пункту, яке розташовано за адресою: м. Макіївка-26, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53 у Гірницькому районі, складений 28.12.1998р. між шахтою ім. В.І. Леніна ХК „Макіїввугілля” та Приватним учбово-виробничим підприємством „Автодом”.

Відповідач під час первісного розгляду справи надав відзив №235 (а.с.26 т.1), яким погодився із позовними вимогами та просив розглянути справу без його участі, відносно чого у подальшому (а.с.а.с.47, 48 т.1) стверджував про фальсифікацію відзиву.

Під час нового розгляду справи, ініційованого Постановою Вищого господарського суду України від 23.04.2009р., Відповідач надав додаткові документи для залучення до матеріалів справи (а.с.а.с.104, 105, 111-123, 132 т.1) та відзив №0891/508 від 11.08.2009р. (а.с.124 т.1), яким проти позову заперечив, посилаючись на відсутність спірного договору між ним та Позивачем, не відповідності підпису на договору підпису керівника ВП „Шахта ім.. В.І. Леніна”, безпідставність застосування до розглядуваних правовідносин норм ст.ст. 627, 638, 655 Цивільного кодексу України, ст.ст. 179-181 Господарського кодексу України.

Під час повторного нового розгляду справи, запровадженого постановою Вищого господарського суду України від 01.04.2010р., Відповідачем були надані витребувані судом документи (а.с.а.с.78-95 т.2) та письмові пояснення №08-81/395 від 01.09.2010р. (а.с.а.с.99,100) із запереченнями проти позовних вимог з урахуванням постанови Вищого господарського суду України від 01.04.2010р.

Суд вважає за можливе розглянути спір в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними в справі матеріалами, оскільки їх цілком достатньо для правильної юридичної кваліфікації спірних правовідносин в контексті вжитих судом заходів на виконання вказівок Вищого господарського суду України, приведених у постанові від 01.04.2010р., та повноважень суду з витребування доказів за діючою редакцією ст. 38 цього Кодексу.

Вислухавши у судових засіданнях представників учасників справи, дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВСТАНОВИВ:

28.12.1998р. між Шахтою ім. В.І. Леніна Холдингової компанії „Макіїввугілля” (Продавець) та Приватним учбово-виробничим підприємством „Автодом” (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу (а.с.а.с.8, 9 т.1), згідно п.п.1.1., 1.2. якого Продавець продає, а Покупець купує приміщення учбового пункту загальною площею 791,5кв.м. за адресою м. Макіївка-26, пр. Генерала Данилова, б. 53, приналежне Продавцю на підставі Постанови КМУ від 05.11.1991р. №311.

Підписи сторін на вказаному договорі (оригінал якого міститься у справі) посвідчені печатками, при цьому згідно печатки Продавця його повне найменування визначене як Державне відкрите акціонерне товариство „Ордена Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна”.

Положеннями п.п. 2.1. та 2.2. визначено, що ціна майна згідно експертного дослідження від 01.12.1998р. визначена у розмірі 37508грн. з урахуванням ПДВ та має бути сплачена Покупцем протягом 10-ти днів шляхом внесення готівкою у касу Продавця.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що покупець набуває право власності на майно з моменту повної його оплати і договір подальшому нотаріальному посвідченню не підлягає.

Відповідно до п. 3.2. передача майном Продавцем та його отримання Покупцем посвідчуються актом приймання-передачі майна і необхідної документації, який підписується сторонами в 3-денний строк з моменту підписання договору.

На виконання означеного договору сторонами 08.01.1999р. складений акт №1 приймання-передачі приміщення учбового пункту (а.с.4), за яким відповідне майно було отримано Позивачем. Цього ж дня касиром Державного відкритого акціонерного товариства „Ордена Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна” була виписана квитанція №12 до прибуткового касового ордеру (а.с.25), згідно якого від Позивача на підставі договору від 28.12.1999р. було отримано 37508грн. На вказаній квитанції відсутня підпис головного бухгалтеру Державного відкритого акціонерного товариства.

Із змісту інвентарної картки обліку основних засобів та інвентаризаційного списку (а.с.а.с.104, 105 т.1) вбачається, що означене майно з 1995р. перебувало на балансовому обліку Продавця, що узгоджується зі змістом листа КП „БТІ м. Макіївки” №1/35-03-554 від 15.01.2008р. (а.с.10 т.1) про перебування спірної будівлі згідно інвентаризаційних відомостей 1997р. на балансі шахти ім. Леніна ДХК „Макіїввугілля”.

Відповідно до п.п.1.2., 3.11., 4.1 статуту Державного відкритого акціонерного товариства „Ордена Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна” в редакції, діючої на момент укладання спірного договору купівлі-продажу (а.с.а.с.111-122 т.1), означене Товариство, засновником якого є Міністерство вугільної промисловості України, є дочірнім підприємством Державної холдингової компанії „Макіїввугілля”, в період до прийняття рішення про продаж його акцій, що є у державній власності, при вирішенні питання щодо відчуження майна, яке входить до складу основних фондів Товариства, користується нормами чинного законодавства, встановленими для державних підприємств.

16.12.1999р. Донецьким територіальним управлінням ДКЦПФР видане свідоцтво (а.с.79 т.2) про реєстрацію випуску акцій Державного відкритого акціонерного товариства „Ордену Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна”

Згідно наказу Міністерства палива та енергетики України №22 від 23.01.2003р. (а.с.27 т.2) ВАТ ДХК „Макіїввугілля” та його дочірні підприємства, серед яких і ДВАТ „Ордена Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна”, було реорганізовано шляхом злиття та створення на їх базі Державного підприємства „Макіїввугілля” як правонаступника, при цьому керівникам відповідних юридичних осіб було доручено вжити заходів з скасування реєстрації випусків акцій та анулювання свідоцтв про реєстрацію випуску акцій відповідних акціонерних товариств.

Розпорядженням ДКЦПФР №130-С від 06.06.2003р. у зв’язку із реорганізацією скасовано реєстрацію випуску акцій Державного відкритого акціонерного товариства „Ордену Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна” та анульовано свідоцтво про реєстрацію випуску акцій від 16.12.1999р.

Як вбачається із довідки Відповідача від 11.08.2009р. (а.с.123 т.1) в ВП „Шахта ім. В.І. Леніна” ДП „Макіїввугілля” відсутні дозволи та погодження на продаж будівлі учбового пункту, розташованого за адресою: 86126, м. Макіївка, пр. Генерала Данилова, б. 53.

За змістом листа №08-81/344 від 05.08.2010р. (а.с.78 т.2) Відповідача, який згідно п. 3.3. свого статуту (а.с.а.с.82-95 т.2) є правонаступником Продавця, визначений у складі Державного підприємства „Макіїввугілля” у статусі виробничого підрозділу, у період з 16.12.1999р. по 96.06.2003р. рішень щодо продажу акцій ДВАТ „Ордену Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна” не приймалось.

За таких обставин Позивач, з урахуванням заяви №34 від 09.08.2010р. (а.с.77 т.2), наполягає на задоволені позовних вимог щодо визнання за ними права власності на спірне майно.

Відповідач проти позову заперечив з підстав, викладених у поясненнях №08-81/395 від 01.09.2010р. (а.с.а.с.99,100).

Касаційною інстанцією в порядку ст. 111-12 Господарського процесуального кодексу України в постанові від 01.04.2010р. сформульовані обов’язкові до виконання під час нового розгляду вказівки відносно необхідності дослідження згадуваного у спірному договорі експертного висновку від 01.12.1998р., з’ясування суперечності між датою спірного договору і датою, вказаною в прибутковому касовому ордері №12 від 08.01.1999р., прийняття рішення про продаж акцій Продавця за спірним договором та фактичного здійснення продажу таких акцій.

В порядку виконання означених вказівок судом ухвалами від 13.07.2010р. та від 10.08.2010р. були витребувані відповідні документи та пояснення, проте згаданий у спірному договорі експертний висновок представлений не був, так само, які не приведено жодних пояснень з підтверджуючими доказами відносно розбіжностей у даті договору за текстом самого спірного договору та за змістом квитанції до прибуткового касового ордеру.

Суд розглядає справу виключно в контексті позовних вимог про визнання права власності за Позивачем на спірне майно, враховуючи наступне:

Відповідно до ч. 4 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі відмовитись від позову. Згідно ч.ч. 1,4 ст. 78 Господарського процесуального кодексу України відмова від позову опосередковується письмовою заявою позивача та є підставою для припинення провадження у справі.

Разом із цим, як встановлено ч. 6 ст. 22 Господарського процесуального кодексу України суд не приймає відмови від позову, якщо це суперечить законодавству або порушує права та інтереси.

З огляду на наведені процесуальні положення суд зазначає наступне:

- заява №34 від 09.08.2010р. про відмову від позовних вимог про визнання спірного договору купівлі-продажу дійним здійснена уповноваженою на вчинення такої дії особою – представником за довіреністю від 29.07.2010р. (а.с.70 т.2), серед повноважень якого передбачено можливість подання такої заяви, та у встановленій діючим законодавством формі;

- до прийняття відмову від відповідної частини позовних вимог суд Позивачу ухвалою від 10.08.2010р. роз’яснив процесуальні наслідки такого прийняття;

- оскільки учасниками розглядуваних правовідносин є лише учасники справи, у суду відсутні підстави припускати порушення прав та інтересів інших осіб внаслідок відмови від визначеної частини позовних вимог.

За таких обставин судом не встановлено підстав для не прийняття відмови від позовних вимог про визнання дійсним господарського зобов’язання договір купівлі-продажу приміщення учбового пункту, яке розташовано за адресою: м. Макіївка-26, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53 у Гірницькому районі, складений 28.12.1998р. між шахтою ім. В.І. Леніна ХК „Макіїввугілля” та Приватним учбово-виробничим підприємством „Автодом”, згідно якого шахта продала, а підприємство придбало вказане приміщення за 37508грн., що за змістом п. 4 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України є підставою для припинення провадження у справі в частині таких вимог.

Згідно правової позиції Вищого господарського суду України, викладеної в п. 31 Інформаційного листа „Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2007 році” від 18.03.2008 р. N 01-8/164, у розглядуваному випадку питання при припинення провадження в частині позовних вимог та щодо можливості задоволення решти вимог може бути вирішено у єдиному процесуальному документі – рішенні.

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, досліджених судом в контексті вказівок Вищого господарського суду України, суд вважає розглядувані позовні вимоги про визнання права власності на спірне майно такими, що підлягають задоволенню у повному обсягу, враховуючи наступне:

За змістом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України та ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 34 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб’єктивного права (інтересу) у Позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку Відповідача, а також – належності обраного способу судового захисту.

З огляду на обраний Позивачем спосіб захисту свого права, в контексті приписів ст. 392 Цивільного кодексу України, предметом доказування, а, відповідно, і судової оцінки у розглядуваній справі насамперед є наявність у Позивача права власності на спірне майно, яке (право) порушується (не визнається або оспорюється) Відповідачем.

На обґрунтування приналежності спірного майна Позивач посилається укладений із правопопередником Відповідача договір купівлі-продажу від 28.12.1998р. та його виконання сторонами. Отже, вирішення питання про обґрунтованість розглядуваних позовних вимог потребує, серед іншого, надання правової оцінки означеному договору та підстави для виникнення та наявності у Позивача захищуваного права власності на об’єкт нерухомості.

При цьому, враховуючи правову позицію Верховного суду України, викладену в абз. 3 п. 2 Постанови Пленуму „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними” від 6 листопада 2009 року N 9, оцінка законності означеного договору купівлі-продажу здійснюється судом з урахуванням законодавства, що діяло на момент його вчинення, що зумовлено приписами ст. 58 Конституції України, якою запроваджено загальне правило заборони ретроспективної дії у часі законів та інших нормативних актів, яке, враховуючи положення ч. 1 ст. 91 Цивільного кодексу та абз. 4 п. 3 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 09.02.1999р. № 1- рп/99 норми, розповсюджується і на юридичних осіб, а також - п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, абз. 3 п. 10 чинного Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними” від 12.03.1999р. № 02-5/111.

Зважаючи на статус сторін розглядуваного договору, дату його вчинені та характер опосередкованих ним правовідносин, оцінка договору купівлі-продажу від 28.12.1998р. здійснюється судом насамперед у світлі приписів Цивільного кодексу УРСР, Законів України „Про підприємства в Україні” та „Про власність”, які діяли на момент укладання означеного договору, та інших нормативно-правових актів.

Аналіз змісту положень статуту ДВАТ „Ордену Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна” (а.с.а.с. 111-122 т.1) дає підстави для висновку, що останнє створене у статусі державного відритого акціонерного товариства у відповідності до приписів Указів Президента України „Про корпоратизацію підприємств” від 15 червня 1993 року N 210/93 та „Про структурну перебудову вугільної промисловості” від 7 лютого 1996 року N 116/96.

В свою чергу, продаж акцій означеного ДВАТ, виходячи із змісту Указу Президента України „Про порядок підготовки до продажу акцій відкритих акціонерних товариств, які створені шляхом корпоратизаці” від 18 березня 1994 року N 98/94, має здійснюватися органами приватизації, якими згідно ст. 7 Закону України „Про приватизацію державного майна” є Фонд державного майна України та його регіональні відділення (представництва), згідно попередньо затвердженого плану розміщення акцій, передбаченого Положенням про типовий план розміщення акцій відкритого акціонерного товариства, яке створено шляхом корпоратизації, затвердженим Наказом Фонду державного майна України від 4 квітня 1994 року N 175.

Між тим, з наявних матеріалів справи та огляду загальнодоступних джерел інформації не вбачається доказів прийняття рішення та його фактичну реалізації відносно продажу акцій ДВАТ „Ордену Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна” станом на момент укладання розглядуваного договору купівлі-продажу, на відсутність яких (рішення та продажу) вказує Відповідач у своєму листі №08-81/344 від 05.08.2010р. (а.с.78 т.2). В свою чергу, висновок про не реалізацію державою акцій вказаного ДВАТ у повній мірі узгоджується із фактом реорганізації останнього виключно за одноособовим рішенням Міністерства палива та енергетики України, викладеного у наказі №22 від 23.01.2003р., відомостей про незаконність прийняття якого до справи не надано, адже у разі продажу певної частини акцій та існування інших акціонерів, таке рішення у світлі приписів ч.ч.5, 6 ст. 41 Закону України „Про господарські товариства” мало б прийматися виключно загальними зборами акціонерів.

За таких обставин суд, враховуючи відповідні вказівки касаційної інстанції, дійшов висновку про те, що на момент укладання між сторонами розглядуваного договору купівлі-продажу, на Продавця згідно п. 3.11 його Статуту (а.с.114 п. 1) в частині відчуження майна розповсюджувався правовий режим державного підприємства.

Положення абз. 6 ч. 3 ст. 10 Закону України „Про підприємства в Україні”, які (положення) підлягають застосуванню до розглядуваних правовідносин з огляду на висновок суду щодо правового режиму Продавця, встановлювали можливість відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, здійснюється виключно на конкурентних засадах (через біржі, за конкурсом, на аукціонах) у порядку, що визначається Фондом державного майна України. За змістом п. 6. затвердженого наказом Фонду державного майна України від 7 серпня 1995 року N 1020 Положення про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, відчуження здійснюється на підставі дозволу, що надається органом, уповноваженим управляти майном, що належить до загальнодержавної власності (далі - орган управління), або Фонд державного майна України, при умові обов'язкового погодження з відповідним міністерством (відомством) в залежності від рівня вартості відповідного майна.

В свою чергу, згідно п. 7. цього Положення вартість майна визначається на підставі оцінки , здійснюваної згідно з Методикою оцінки вартості об'єктів приватизації, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.1995 N 36.

Втім, із змісту наявним матеріалів справи не вбачається наявності дозволу Фонду державного майна України (його регіонального відділення) або Міністерства вугільної промисловості України як органу управління державним майном Продавця (чи погодження з боку останнього такого дозволу), Відповідачем існування такого дозволу заперечується (а.с.123 т.1), а Позивачем не доведено їх існування, так само, як і експертної оцінки, складання якої у разі відчуження державного майна визначалось обов’язковим.

Означені обставини зумовлюють висновок про істотне порушення діючого на момент укладання договору купівлі-продажу від 28.12.1998р. порядку відчуження державного майна – його відчуження за відсутністю відповідних повноважень на вчинення такої дії.

Крім того, за змістом п.3.1. договору купівлі-продажу набуття Позивачем захищуваного ним права власності покладено у залежність від здійснення повного розрахунку. Втім, Позивачем до матеріалів справи не представлено жодних доказів виконання відповідного грошового зобов’язання, оскільки квитанція №12 до прибуткового касового ордеру від 08.01.1999р. не тільки містить посилання на договір від іншої дати - 28.12.1999р. (і жодних пояснень причин означеної розбіжності суду не представлено, а Відповідачем взагалі заперечується факт видачі такого прибуткового ордеру та отримання грошових коштів за ним), але й взагалі не може вважатися належним доказом здійснення платежу, оскільки за змістом абз. 3 п. 9 діючого на дату означеної виписування квитанції Порядку ведення касових операцій у національній валюті в Україні, постановою Правління Національного банку України від 2 лютого 1995 року N 21, квитанція про приймання грошей видається квитанція за підписами головного бухгалтера або особи, ним уповноваженої, і касира – тобто обов’язковим елементом відповідного первинного документи є саме наявність двох підписів уповноважених осіб.

Однак, як було встановлено судом, представлена Позивачем квитанція до прибуткового касового ордеру №12 від 08.01.1999р. не містить підпису головного бухгалтеру, що унеможливлює спроможність означеного первинного документу бути кваліфікованим у якості доказу проведення розрахункової операції.

Отже, враховуючи встановлені судом порушення законодавства при відчуженні на користь Позивача спірного майна, не доведення з боку останнього проведення розрахунків, суд дійшов висновку про недоведеність факту наявності захищуваного права власності, доказів порушення якого збоку Відповідача до моменту звернення Позивачем з розглядуваним позовом взагалі не представлено.

Викладене зумовлює відмову у задоволені позовних вимог як юридично неспроможних і доказово не доведених.

Більш того, характер встановлених судом порушень при укладанні спірного договору, а саме – недотримання вимог ст. 10 Закону України „Про підприємства в Україні” та п. 6 затвердженого наказом Фонду державного майна України від 7 серпня 1995 року N 1020 Положення про порядок відчуження засобів виробництва, що є державною власністю, - зумовлює висновок суду про незаконність договору купівлі-продажу від 28.12.1998р., адже за відсутністю відповідних дозволів такий договір не міг бути правомірно вчинений Продавцем.

Оскільки наявністю такого договору та його виконанням Позивач обґрунтовує розглядувані вимог, цей договір є таким, що пов’язаний з предметом спору. В свою чергу, згідно із п. 1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд управнений з власної ініціативи визнавати недійсним повністю пов’язаний із предметом спору договір, який суперечить законодавству.

Відтак, встановивши істотні порушення законодавства, діючого на момент укладання спірного договору, суд дійшов висновку про необхідність визнання його недійсним з власної ініціативи н підставі ст. 48 Цивільного кодексу УРСР, можливість чого (визнання недійсним з власної ініціативи), у повній мірі узгоджується із позицією Вищого господарського суду України, приведеною в п. 7 Інформаційного листа „Про деякі питання, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів України у 2003 р. щодо застосування норм Господарського процесуального кодексу України” від 14.07.2004 р. N 01-8/1270.

Відповідно до ч.1 ст.59 Цивільного кодексу УРСР означений договір з моменту його укладання не може вважатися належною правової підставою для виникнення у його сторін кореспондуючих права та обов’язків.

Крім того, враховуючи надані представниками Відповідача пояснення у судовому засіданні 06.09.2010р. та під час попередніх розглядів справи відносно фальсифікації підписів керівника Продавця на спірному договорі, підписку керівника Відповідача на первісному відзиві про визнання позовних вимог, заяві №28-92/09 від 12.03.2010р. про залишення скарги без розгляду у справі №40/102пн, отримання невідомою особою від імені Відповідача судового рішення, приймаючи до уваги, що означені процесуальні дії, вчинювані від імені Відповідача, не узгоджуються та прямо суперечать його процесуальній позиції відносно заперечення позовних вимог (спрямовані на забезпечення визнання права власності на держане майно), суд, зважаючи на наявність на означених документів відбиток печаток Продавця - ДВАТ „Ордену Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна” та його правонаступника ДП „Макіївугілля” та заперечення представниками Відповідача факту законного використання оригінальних печаток при виготовлені означених документів, які (печатки) у розглядуваний період не втрачалися відповідними уповноваженими особами, дійшов висновку про те, що вказані обставини можуть свідчити про наявність ознак злочині, відповідальність за які встановлена ст.ст. 190, 366 Кримінального кодексу України.

Дійсно, виходячи із п. 3.4.1. Інструкції про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів, відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про необхідність надсилання відповідного повідомлення про прокуратури Донецької області в порядку ст. 90 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати підлягають віднесенню на рахунок Позивача у повному обсягу із покладанням на нього, а враховуючи зміст п.6.4. Роз’яснення ВАСУ „Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України” від 04.03.98 р. N 02-5/78, на Позивача також покладається обов’язок з компенсації понесених Відповідачем витрат зі сплати державного мита при касаційному оскарженні попередніх судових рішень Господарського суду Донецької області (а.с.80 т.1 і 45 т.2) у загальному розмірі 85грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 22, 33, 34, 43, 49, 78, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Припинити провадження у справі в частині вимог Приватного учбово-виробничого підприємства „Автодом”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 30251330) до Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 32442295) про визнання дійсним господарського зобов’язання договір купівлі-продажу приміщення учбового пункту, яке розташовано за адресою: м. Макіївка-26, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53 у Гірницькому районі, складений 28.12.1998р. між шахтою ім. В.І. Леніна ХК „Макіїввугілля” та Приватним учбово-виробничим підприємством „Автодом”, згідно якого шахта продала, а підприємство придбало вказане приміщення за 37508грн.

2. Відмовити повністю у задоволенні позовних вимог Приватного учбово-виробничого підприємства „Автодом”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 30251330) до Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 32442295) про визнання права власності за Приватним учбово-виробничим підприємством „Автодом” за вказаними договору купівлі-продажу на приміщення учбового пункту 1949 року забудови, яке розташовано за адресою: м. Макіївка-26, с. Леніна, пр. Генерала Данилова, 53 у Гірницькому районі.

3. Визнати недійсним за ініціативою суду пов’язаний із предметом спору договір купівлі-продажу 28.12.1998р., укладений між Державним відкритим акціонерним товариством „Ордена Трудового Червоного Прапора шахта ім. В.І. Леніна” та Приватним учбово-виробничим підприємством „Автодом”.

4. Стягнути з Приватного учбово-виробничого підприємства „Автодом”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 30251330) на користь Державного підприємства „Макіїввугілля”, м. Макіївка (ідентифікаційний код 32442295) компенсацію понесених витрат зі сплати державного мита за подання касаційних скарг у загальному розмірі 85грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

5. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 06.09.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 10.09.2010р.

Суддя