Рішення № 11098782, 08.09.2010, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

83048, м.Донецьк, вул.Артема, 157, тел.381-88-46

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

08.09.10 р.                     Справа № 40/87пд                               

Господарський суд Донецької області у складі головуючого судді Попкова Д.О., суддів Іванченкової О.М. та Левшиної Г.В., при секретарі судового засідання Рассуждай С.В., розглянув у відкритому судовому засіданні справу

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю „Доспецпром”, м. Донецьк, ідентифікаційний код 30645586

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” м. Київ, ідентифікаційний код 34480657

про: визнання договору фінансового лізингу №L1230-10/07 від 15.10.2007р. недійсним.

за участю уповноважених представників:

від Позивача – не з’явився;

від Відповідача - не з’явився

Відповідно до вимог ст.ст.4-4, 81-1 ГПК України судовий розгляд здійснювався з фіксацією у протоколах судових засідань.

Згідно із ст.77 ГПК України судове засідання відкладалося з 08.09.2010р. на., проте 24.03.2010р. провадження у справі було зупинено і поновлено 13.08.2010р. з призначенням до розгляду на 08.09.2010р.

У судовому засіданні 08.09.2010р. суд виходив до нарадчої кімнати для прийняття рішення.

СУТЬ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю „Доспецпром”, м. Донецьк (далі – Позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль” м. Київ (далі – Відповідач) про визнання договору фінансового лізингу №L1230-10/07 від 15.10.2007р. недійсним.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що договір фінансового лізингу №L1230-10/07 від 15.10.2007р. є таким, що порушують його права, не відповідає вимогам діючого законодавства України відносно наявності згоди за істотними умовами, передбаченими примірним договором фінансового лізингу та вчинений з боку керівника Відповідача з перевищенням повноважень, обмежених рішенням загальних зборів учасників.

На підтвердження вказаних обставин Позивач надає договір фінансового лізингу №L1230-10/07 від 15.10.2007р., з додатками, протокол загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” від 14.08.2007р.; наказ про призначення генерального директора №3 від 21.05.2008р.; правоустановчі документи.

Нормативно свої вимоги Позивач обґрунтовує посиланням на ст.ст. 179, 181, 184 Господарського кодексу України та ст.ст. 92, 202, 638 Цивільного кодексу України, ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг”.

Позивачем в пербігу розгляду справи подавалися заяви про вжиття забезпечувальних заходів, за результатами розгляду яких судом виносилися відповідні ухвали.

Відповідач надав відзив № б/н від 15.04.2009р. (а.с.а.с. 31-32), яким проти позову заперечив, посилаючись на наявність в спірному договорі всіх істотних умов, відсутність серед положень Статуту згадуваних Позивачем обмежень повноважень свого керівника на вчинення угоди та подальше схвалення угоди.

Крім того, Відповідачем надані додаткові документи на обґрунтування своєї позиції (а.с.а.с. 33-47).

У судових засіданні представники сторін підтримували свою позицію, викладену письмово.

Суд вважає за можливе розглянути спір за наявними у справі документами, оскільки їх цілком достатньо для правильної кваліфікації спірних правовідносин, а неявка представників належним чином повідомлених сторін без повідомлення причин та поважності такої неявки не перешкоджає вирішенню спору з огляду на зібрані у справі документи та доведення до відома суду своєї позиції у письмовому вигляді.

Наразі, забезпечення розгляду справи впродовж розумного строку відповідно до гарантії за ст. 6 ратифікованої Україною Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950р. з огляду на тривалість розгляду цієї справи не може перебувати у залежності від не реалізації сторонами передбаченого ст.22 Господарського процесуального кодексу України прав на участь у судових засіданнях.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши надані суду докази в порядку ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія

ВСТАНОВИЛА:

Статутом Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром” (а.с.а.с.11-22), затвердженим протоколом загальних зборів учасників №9 від 24.12.2007р., серед іншого, встановлено, що генеральний директор товариства, який є його виконавчим органом (п.9.7.), уповноважений (п. 9.9.): розпоряджатися майном Товариства в межах, визначених загальними зборами; без довіреності діяти від імені Товариства, репрезентувати його у всіх установах, підприємствах та організаціях; укладати будь-які угоди та інші юридичні акти, видавати довіреності, відкривати в банках розрахунковий та інші рахунки тощо.

14.08.2007р. загальними зборами учасників Позивача прийнято рішення (протокол №8-1 – а.с.10) про обмеження повноважень генерального директора Товариства по розпорядженню всім майном та грошовими коштами Товариства, враховуючи права вимоги та зобов’язання на суму, яка перевищує 500000грн.

15.10.2007р. між Позивачем (Лізингодавець) та Відповідачем (Лізінгоодержувачь) укладений договір фінансового лізингу № L1230-10/07 (а.с.а.с.7-9), згідно умов п. 1.1. якого Лізингодавець на підставі договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно, найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загально вартість якого наведені в специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток №2 до договору – а.с.39, згідно якої вартість предмету лізингу становить 1044592,5грн. разом із ПДВ), а Лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього договору.

Відповідно до п. 1.2. вказаного спірного договору строк користування Лізингоодержувачем предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу, зазначених в Графіку сплати лізингових платежів (а.с.36) та починається з дати підписання сторонами акту приймання-передачі предмета лізингу, але в будь-якому разі не може бути меншим одного року. Згідно вказаного графіку сторони дійшли згоди про 60 лізингових періодів та загальну суму лізингових платежів у розмірі 1033152,74грн., що підлягає коригуванню в порядку, визначеному п. 6.1.1.-6.1.5. Загальних умов фінансового лізингу (а.с.а.с. 37,38).

За змістом п. 2.1. Загальних умов фінансового лізингу сторони дійшли згоди, що державна реєстрація предмету лізингу здійснюється на ім’я Лізингодавця.

Положеннями п. 9 Загальних умов фінансового лізингу сторони врегулювали умови переходу права власності на предмет лізингу, згідно яких:

- по закінченню строку лізингу та за умови належного виконання Лiзингоодержувачем своїх зобов’язань за договором, Лiзингоодержувач має право придбати у власність (викупити) предмет лізингу;

- придбання у власність (викуп) предмета лізингу відбувається на підставі договору купівлі-продажу (викупу). При цього викупна вартість предмету лізингу, зазначена в п. 3.3. договору, підлягає зміні прямо пропорційно зміні встановленого Національним банком України курсу гривні до долару США на дату укладання договору купівлі-продажу (викупу);

- лiзингоодержувач сплачує всі витрати, пов’язані з продажем та переоформленням (перереєстрацією) права власності на предмет лізингу.

Статтею 6 спірного договору та п. 10 Загальних умов фінансово лізингу сторонами встановлені умови та порядок розірвання (припинення) спірного договору, відповідно до яких визначені і підстави для розірвання договору Лізингодавцем, та наслідки дострокового припинення договору.

За таких обставин, посилаючись на відсутність згоди за всіма істотним умовами, передбаченими примірним договором фінансового лізингу, затвердженого Наказом Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998 року N 59, укладання цього договору генеральним директором Позивача без відповідного рішення загальних зборів учасників Товариства, Позивач вимагає визнання спірного договору недійсним.

Відповідач проти позову заперечив, з підстав, викладених у відзив на позовну заяву б/н від 15.04.2009р. (а.с.а.с. 31-32)

Виходячи з принципу повного, всебічного та об'єктивного розгляду всіх обставин справи, судова колегія вважає вимоги Позивача до Відповідача такими, що не підлягають задоволенню, враховуючи наступне:

З огляду на матеріали справи та зміст позовної заяви, сутність розглядуваного спору полягає у визнанні спірного договору фінансового лізингу недійсним.

Як зазначено в абз. 2 п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними” від 28.04.1978р. № 3, вирішуючи спір про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов’язує визнання угод недійсним і настання відповідних правових наслідків. Беручи це до уваги, та враховуючи критерії обґрунтованості судового рішення, визначені в абз. 3 п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України „Про судове рішення” від 29.12.1976р. № 11, предметом судової оцінки, спрямованої на з’ясування законності спірного договору, мають бути фактичні обставини спірних правовідносин учасників справи.

Зважаючи на статус сторін та характер правовідносин, останні, згідно ст.ст.1-3 Господарського кодексу України регламентуються його положеннями та іншими актами законодавства, зокрема – Цивільним кодексами України, Закону України „Про фінансовий лізинг”, у світлі яких судом і розглядається питання дійсності спірного договору.

За змістом ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину, яким у розумінні ч. 2 ст. 202 Цивільного кодексу України є спірний договір, є недодержання в момент його вчинення вимог ч.ч.1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України.

Виходячи із наведених Позивачем підстав позову у розумінні їх визначення в абз. 2 п. 3.7. Роз’яснення Вищого арбітражного суду України „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України” від 18.09.1997р. № 02-5/289, останній стверджує, що спірний договір є недійсним, оскільки:

- не відображає всіх істотних умов, передбачених примірним договором;

- договір з боку Позивача підписано генеральним директором за відсутністю відповідних повноважень у вигляді рішення загальних зборів учасників.

Втім, на думку суду, зазначені аргументи є доказово та юридично неспроможні, з огляду на таке:

Стосовно істотних умов за примірним договором:

По-перше, дослідження питання наявності або відсутності домовленості сторін відносно всіх істотних умов договору фінансового лізингу за змістом ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України та ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України має значення для оцінки і встановлення факту його укладання (існування як договору взагалі), а не законності, у запереченні якої полягає позиція Заявника позову.

По-друге, сукупний аналіз положень ч. 4 ст. 179 та ст. 184 Господарського кодексу України дають підстави для висновку про те, що використання рекомендованих примірних договорів є лише однією із форм визначення змісту договору сторонами при його укладенні. Між тим, Наказ Міністерства України у справах науки і технологій від 3 березня 1998 року N 59 не тільки не встановлює правил застосування примірного договору всіма суб’єктами господарювання, але й безпосередньо у преамбулі вказує, що метою примірний договір затверджено як захід задля забезпечення раціонального і ефективного використання бюджетних коштів при фінансуванні інноваційних проектів. Однак, жодних доказів залучення бюджетних коштів для придбання предмету лізингу за спірним договором та здійснення такого придбання в межах відповідного інноваційного проекту до матеріалів справи не надано, що унеможливлює обов’язковість застосування примірного договору сторонами. Отже, оскільки ані вказані Позивачем норми законодавства, ані сам спірний договір не містять застережень про обов’язок сторін договору визначати його зміст виключно на підставі примірного договору, остільки сторони відповідно до ч. 1 ст. 19 Конституції України цілком були управнені погоджувати умови договору на основі вільного волевиявлення згідно ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, що не суперечить ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг” та ст.292 Господарського кодексу України.

По-третє, зміст спірного договору з урахуванням його додатків дає суду підстави для однозначного висновку про погодження сторонами істотних умов щодо права власності на предмет лізингу, умови про його викуп та дострокове припинення дії договору тощо.

Стосовно відсутності повноважень у підписанта договору з боку Позивача:

Згідно преамбули спірного договору він був підставний з боку Лізингоодержувача генеральним директором, діючим на підставі статуту. Як було встановлено судом, безпосередньо Статут не містить обмежень у повноваженнях генерального директора щодо сум договорів з розпорядження коштами або майном Товариства –відповідні обмеження були запроваджені рішенням загальних зборів учасників від 14.08.2007р. №8-1, яке у спірному договорі не згадується і за твердженням самого Позивача Відповідачу під час укладання спірного договору не надалось у зв’язку із не витребуванням.

Відповідно до ч. 3 ст. 92 Цивільного кодексу України орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов’язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень. У відносинах із третіми особами обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи не має юридичної сили, якщо юридична особа доведе, що третя особа знала чи за всіма обставинами не могла не знати про такі обмеження.

Отже, оскільки діюче законодавство не передбачає процедури оприлюднення рішенням загальних зборів учасників від 14.08.2007р. №8-1, і доказів надання такого рішення Відповідачу або, принаймні, його повідомлення про прийняття учасниками зборів такого рішення, Позивачем всупереч ст.ст. 4-3, 33 Господарського процесуального кодексу України не надано, остільки не спростована у розумінні ч.5 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України запроваджена згаданою нормою ст. 92 Цивільного кодексу України презумпція наявності достатніх повноважень у визначеного Статутом керівника Позивача унеможливлює задоволення позовних вимог з цих підстав.

Встановлені судом обставини та їх права оцінка зумовлюють відмову у задоволенні заявлених вимог через їх юридичну і доказову неспроможність.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України понесені Позивачем судові витрати підлягають віднесенню на його рахунок.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1, 4, 4-2 - 4-6, 33, 34, 43, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія –

ВИРІШИЛА:

1. Відмовити у задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю „Донспецпром”, м. Донецьк (ідентифікаційний код 30645586) до Товариства з обмеженою відповідальністю „Райффайзен Лізинг Аваль”, м. Київ (ідентифікаційний код 34480657) про визнання договору L1230-10/07 від 15.10.2007р. недійсним у повному обсягу.

2. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги - після розгляду справи апеляційним господарським судом, якщо рішення не буде скасовано.

У судовому засіданні 08.09.2010р. проголошено та підписано вступну та резолютивну частину рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 09.09.2010р.

Суддя                               

Судді О.М. Іванченкова

Г.В. Левшина