Постанова № 11082827, 25.08.2010, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 2-а-91/09 Головуючий у 1-й інстанції: Кузьменко Л.В. Суддя-доповідач: Земляна Г.В.

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"25" серпня 2010 р. м. Київ

колегія суддів судової палати по адміністративним справам Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді Земляної Г.В.

суддів Зайця В.С., Цвіркуна Ю.І.

при секретарі Ломановій Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м.Києва апеляційну скаргу Бердичівської обєднаної державної податкової інспекції на постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2009 року у справі за позовом приватного підприємства «Зідарь»до Бердичівської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинним податкового повідомлення-рішення,-

В С Т А Н О В И ЛА:

Позивач приватне підприємство «Зідарь»(далі ПП «Зідарь», позивач) звернулося до суду з позовом про визнання нечиним повідомлення-рішення Бердичівської обєднаної державної податкової інспекції (далі Бердичівська ОДПІ) № 0001762301/0 від 27 жовтня 2008 року та рішення про розгляд первинної скарги від 25 листопада 2008 року № 22684/10/15-01 начальника Бердичівської ОДПІ.

Постановою Житомирського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2009 року позовні вимоги задоволено частково визнано нечинним та скасовано податкове повідомлеяня-рішення Бердичівської ДПІ від 27.10.2008 року №0001762301/0 про визначення податкового зобов'язання ПП «Зідарь" (з врахуванням штрафних (фінансових) санкцій) в сумі 107183 гривень.

Не погоджуючись з судовим рішенням Бердичивська ОДПІ подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати незаконну, на їх думку, постанову суду першої інстанції та постановити нову про відмову в задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на незаконність, необґрунтованість та необєктивність рішення суду, неповне зясування всіх обставин, що мають значення для вирішення справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що є підставою для скасування судового рішення.

У судовому засіданні Бердичівська ОДПІ підтримала доводи апеляційної скарги і просила суд задовольнити апеляційну скаргу скасувавши постанову суду першої інстанції.

Представник ПП «Зідарь» заперечував проти апеляційної скарги з посиланням на законність та обґрунтованість рішення суду.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає частковому задоволенню, а постанова суду першої інстанції частковому скасуванню з закриттям провадження у справі в частині позовних вимог з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 статі 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Суд першої інстанції всебічно, повно та обєктивно розглянув справу, правильно встановив обставини справи, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, з 24.09.2008 року по 07.10.2008 рік Бердичівською ОДПІ проведено позапланову виїзну документальну перевірку фінансового - господарської діяльності ПП "Зідарь", за результатами якої складено акт №3253/23-01/34658096 від 13.10.2008 року. Зі змісту акту слідує, що у позивача відсутнє право на податковий кредит, оскільки контрагентами позивача TOB "Лік груп", TOB "БФ "Спектор", TOB "БРФ "Тиса" та TOB "Кью Сервіс" при подачі ними декларацій за березень 2008 року не відображено в цих деклараціях в якості покупця ПП "Зідарь".

На підставі результатів перевірки Бердичівською ОДПІ було прийняте податкове повідомлення-рішення №0001762301/0 від 27.10.2008 року про донарахування податку на додану вартість в розмірі 71455 гривень та нарахування штрафних (фінансових) санкцій в сумі 35728 гривень.

Приймаючи постанову про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із обґрунтованості позовних вимог та їх доведеності.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи виходячи з наступного.

Нормами пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків, або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, встановлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

З матеріалів справи вбачається, що податковий кредит позивача підтверджується первинними податковими бухгалтерськими документами та податковими накладними, виданими контрагентами позивача ТОВ "Лік груп", TOB "БФ "Спектор", TOB "БРФ "Тиса" та TOB "Кью Сервіс", кошти позивачем контрагетнам перераховано.

Крім того податкові накладні видані позивачу належним чином оформлені, підприємствами, що знаходилися в Єдиному державному реєстрі, були зареєстрованими платником податку на додану вартість. Факт здійснення господарської операції не спростовано.

Таким чином висновки відповідача про завищення позивачем сум податкового кредиту не знайшли свого підтвердження в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанцій.

Відповідно до п. 1.3 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", платник податку - особа, яка згідно з цим Законом зобов'язана здійснювати утримання та внесення до бюджету податку, що сплачується покупцем, або особа, яка імпортує товари на митну територію України.

Платники податку, визначені у підпунктах "а", "в", "г", "д" п. 10.1 ст. 10, відповідають за дотримання достовірності та своєчасності визначення сум податку, а також за повноту та своєчасність його внесення до бюджету відповідно до закону (п. 10.2 ст. 10 Закону).

Слід зазначити, що несплата податку продавцем при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи.

Таким чином податкове рішення-повідомлення Бердичівської ОДПІ про визначення податкового зобовязання позивача в сумі 107183 гривень підлягає скасуванню.

Однак, при винесенні оскаржуваного рішення, суд першої інстанції не звернув увагу на ту обставину, що рішення начальника Бердичівської ОДПІ від 25.11.2008 року № 22684/10/15-01 за результатами скарги позивача не підлягає оскарженню, оскільки не несе правових наслідків для сторони відносно якої він постановлений.

Правовий акт це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб'єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов'язків учасників конкретних правовідносин. При цьому, критерієм розмежування понять нормативного правового акта і ненормативного (індивідуального) правового акта є сфера його дії за суб'єктивним складом, оскільки правові акти індивідуальної дії, на відміну від нормативних, поширюють свою дію на конкретно визначеного суб'єкта.

Як нормативний, так і ненормативний правовий акт завжди виражають волю (волевиявлення) уповноваженого суб'єкта права, його владні приписи; мають офіційний характер, обов'язковий до виконання; спрямовані на регулювання суспільних відносин; встановлюють правову норму чи конкретне правовідношення; оформляються у визначеній формі; є юридичними фактами, що спричиняють певні правові наслідки.

Ненормативні (індивідуальні) акти породжують права і обов'язки у тих конкретних суб'єктів, яким вони адресовані, у конкретному випадку.

Чинне законодавство не дає прямого визначення поняттю правовий акт індивідуальної дії.

Зі змісту п. 1 ч. 1 ст. 17 КАС України випливає, що правовий акт індивідуальної діє є різновидом рішення суб'єкта владних повноважень.

Суб'єкт владних повноважень за визначенням, наведеним у п. 7 ч. 1 ст. 3 КАС України, це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Зі змісту зазначених визначень вбачається, що правові акти індивідуальної дії своїми приписами мають породжувати права і обов'язки конкретних осіб, на яких спрямована їхня дія. У такому випадку реалізується компетенція видавця цього акту як суб'єкта владних повноважень, уповноваженого управляти поведінкою іншого суб'єкта і відповідно інший суб'єкт зобов'язаний виконувати його вимоги.

Тобто, особливою відмінністю правового акту від інших управлінських актів є наявність в ньому змісту управління певної особи шляхом встановлення прав і обов'язки для інших субєктів.

З врахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення начальника Бердичівської ОДПІ від 25.11.2008 року № 22684/10/15-01 не є рішенням субєкта владних повноважень, оскільки в ньому не реалізується компетенція його видавця.

За таких обставин, рішення начальника Бердичівської ОДПІ від 25.11.2008 року № 22684/10/15-01 є лише носієм доказової інформації, який може свідчити про виявлені порушення з боку Бердичівської ОДПІ.

Зазначені властивості рішення № 22684/10/15-01 як службового документа, що є носієм доказової інформації і яким оформлюються результати проведеної фінансово-господарської діяльності, принципово відрізняють його від такого поняття як правовий акт індивідуальної дії.

З огляду на вищевикладене, рішення начальника Бердичівської ОДПІ від 25.11.2008 року № 22684/10/15-01 сам по собі не породжує певних правових наслідків для підприємства, а тому він не може бути предметом розгляду у судовому порядку та не підлягає оскарженю.

Згідно зі п.3 ч.1 ст. 198, п.4 ч.1 ст. 202 Кодексу адміністративного судочинства України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції скасовує її та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з наведеного апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а постанова суду частковому скасуванню з закриттям провадження в частині відмови в задоволені позову про визнання нечиним та скасування рішення начальника Бердичівської ОДПІ від 25.11.2008 року № 22684/10/15-01.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.4, 8-11, 160, 196, 198, 2003, 205, 212, 254, 255, 257 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Бердичівської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення.

Постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2009 року скасувати в частині відмови в задоволені позову про визнання нечиним та скасування рішення начальника Бердичівської ОДПІ від 25.11.2008 року № 22684/10/15-01.

В цій частині провадження у справі закрити.

В іншій частині постанову Житомирського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2009 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом одного місяця із дня складання у повному обсязі, тобто з 30 серпня 2010 року шляхом подачі касаційної скарги до Вищого адміністративного суду України у порядку ст.212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: Г.В.Земляна

Судді: В.С.Заяць

Ю.І.Цвіркун

Повний текст постанови виготовлений 30 серпня 2010 року.