Постанова № 11082580, 02.09.2010, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ № 2а-3302/10/2370 02.09.2010 р. м. Черкаси

13 год. 00 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Гриньковської Н.Ю.,

при секретарі Ільченко С.М.,

за участю представника позивача: Євтушенко М.П. довіреність від 14.10.2009р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду адміністративну справу за позовом приватного підприємства «Канівавтотранс»до головної державної інспекції на автомобільному транспорті про визнання нечинним та скасування розпорядження, -

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 159, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

встановив:

До Черкаського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернулося приватне підприємство «Канівавтотранс»(далі за текстом ПП «Канівавтотранс»), в якому поставлено питання про визнання нечинним та скасування розпорядження головної державної інспекції на автомобільному транспорті (далі за текстом Головавтотрансінспекція) від 22.06.2010р. №55.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що оскаржуваним розпорядженням ПП «Канівавтотранс»було зобовязано до 02.07.2010р. здійснити заходи по усуненню порушень ліцензійних умов, а саме: оформити трудові відносини з персоналом автомобільного транспорту; здійснювати перевезення пасажирів згідно з укладеними договорами про перевезення. Також вказаним розпорядженням зобовязано позивача в письмовій формі надати інформацію про усунення зазначених порушень ПП «Канівавтотранс»територіальному управлінню Головавтотрансінспекції у Черкаській області до 02.07.2010р. Позивач стверджує, що оскаржуване розпорядження є правовим актом індивідуальної дії, яке не відповідає нормам чинного законодавства України та дійсним обставинам справи, а тому підлягає визнанню нечинним та скасуванню.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача приймав участь в розгляді справи 29.07.2010р., проте, після оголошення перерви в судовому засіданні, відповідач представника для участі у розгляді справи (09.08.2010р., 25.08.2010р. та 02.09.2010р.) не направляв, хоча був повідомлений належним чином про день, час і місце розгляду справи, про що свідчать розписки отримання поштової кореспонденції (а.с.44, 51, 57). Повідомлення відповідача про відпустку юриста Головавтотрансінспекції судом не приймається в якості поважної причини неприбуття відповідача в судове засідання і не є перешкодою для розгляду справи.

Частиною 4 статті 128 КАС України передбачено, що у разі неприбуття у судове засідання відповідача субєкта владних повноважень, належним чином повідомленого про день, час і місце розгляду справи, без поважних причин неприбуття, справа вирішується на підставі наявних у ній доказів.

У письмових запереченнях на адміністративний позов відповідач просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог посилаючись на те, що оскаржуване розпорядження Головавтотрансінспекції на адресу позивача про усунення порушення ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 22.06.2010р. №55 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства України.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість та достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

ПП «Канівавтотранс»є юридичною особою, що зареєстрована виконавчим комітетом Канівської міської ради 10.12.2004р., ідентифікаційний код - 33282691. Основним видом діяльності приватного підприємства «Канівавтотранс»є діяльність автомобільного регулярного транспорту.

Як вбачається з матеріалів справи, Міністерством транспорту та звязку України позивачу було видано ліцензію серії АВ №504452 щодо надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами строком дії з 05.01.2010р. по 04.01.2015р. (а.с.10).

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт»від 05.04.2001р. №2344-III (далі Закон №2344-III).

Відповідно до статті 6 Закону України №2344-III центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту забезпечує проведення державної політики на автомобільному транспорті через урядові органи державного управління на автомобільному транспорті, службу міжнародних автомобільних перевезень та місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування. У складі центрального органу виконавчої влади з питань автомобільного транспорту функціонують: урядовий орган державного управління з питань регулювання діяльності автомобільного транспорту; урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті. Урядовий орган державного управління з питань контролю на автомобільному транспорті, зокрема, здійснює: державний контроль за додержанням субєктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів законодавчо регульованої сфери, що визначають організацію перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2004р. №1190 «Про утворення Головної державної інспекції на автомобільному транспорті»затверджено Положення про Головну державну інспекцію на автомобільному транспорті. Пунктом 4 зазначеного Положення передбачається, що Головавтотрансінспекція, як урядовий орган державного управління, відповідно до покладених на неї завдань здійснює державний контроль за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів, що регулюють організацію перевезення пасажирів і вантажів. Пунктом 20 Положення передбачено, що Головавтотрансінспекція є юридичною особою, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державного казначейства, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням.

Згідно вимог пункту 8 цього ж Положення, Міністерство транспорту та зв'язку України наказом від 14.12.2005р. №888 затвердило Положення про територіальні органи Головної державної інспекції на автомобільному транспорті. За п.1 цього Положення, територіальний орган Головавтотрансінспекції в Черкаській області (далі - територіальне управління) є територіальним структурним підрозділом Головавтотрансінспекції без права юридичної особи.

Пунктом 4 цього ж Положення, основними завданнями територіальних управлінь Головавтотрансінспекції у відповідному регіоні, визначено здійснення державного контролю за дотриманням суб'єктами господарювання усіх форм власності вимог нормативно-правових актів, стандартів і норм перевезення вантажів і пасажирів автомобільним транспортом загального користування, а пунктом 5 - що територіальні управління Головавтотрансінспекції відповідно до покладених на них завдань здійснюють державний контроль за суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567 затверджено Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (далі Порядок). Згідно пункту 3 цього Порядку передбачено, що одним з органів державного контролю на автомобільному транспорті є Головавтотрансінспекція та її територіальні управління в областях.

Згідно вимог статті 6 Закону №2344-III та пункту 4 Порядку, державний контроль автомобільних перевізників здійснюється посадовими особами органу державного контролю шляхом проведення рейдових перевірок.

Пунктом 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, під час проведення рейдової перевірки, передбачено, що предметом перевірки, зокрема, є: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону №2344-III документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом, виконання водієм вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та ін.

Наказом Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва,

Міністерства транспорту та зв'язку України від 01.02.2008р. №9/119 було затверджено Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт»(далі за текстом Ліцензійні умови), що були чинними на час здійснення перевірки.

Матеріали справи підтверджують, що з 17.06.2010р. по 18.06.2010р. комісією створеною на підставі наказу Головавтотрансінспекції №105 від 16.06.2010р. було проведено позапланову перевірку діяльності ліцензіата - ПП «Канівавтотранс»з питань додержання ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів, про що складено акт №105 від 18.06.2010р. (а.с.12-14).

В ході проведення зазначеної перевірки комісією встановлено, що в порушення вимог п.2.1.22 Ліцензійних умов, позивачем не було забезпечено оформлення трудових відносин з персоналом автомобільного транспорту відповідно до трудового законодавства. А саме, встановлено порушення порядку оформлення трудових відносин із найманими працівниками. Так, з наданої ПП «Канівавтотранс»до перевірки трудової книжки ОСОБА_2 встановлено наявність запису про зарахування його на посаду водія у відповідності з наказом №3 від 01.02.2008р. Разом з тим, згідно наданого до перевірки наказу №52 від 14.12.2009р. ОСОБА_2 був зарахований на посаду начальника АРМ з виконанням обовязків водія, проте в трудовій книжці цього робітника відповідний запис про переведення зроблено не було.

Крім того, перевіркою встановлено, що в порушення п.2.1.1 Ліцензійних умов, послуги з перевезень пасажирів автобусами відповідачем надаються не на підставі укладеного договору про перевезення. А саме, комісією встановлено здійснення перевезень пасажирів автомобільним транспортним засобом автобусом - «БАЗ АО79.23», д/з НОМЕР_2, який не внесений до списку автобусів, що мають право здійснювати перевезення пасажирів згідно витягу з дозволу серії АВ №000392 від 02.03.2009р.

На підставі зазначеного акта Головавтотрансінспекцією прийнято розпорядження №55 від 22.06.2010р. про зобовязання ПП «Канівавтотранс»здійснити до 02.07.2010р. заходи по усуненню порушень встановлених в ході перевірки (а.с.11). Також слід вказати, що у розпорядженні зазначається, що у разі невиконання цього розпорядження або в разі встановлення факту повторного аналогічного порушення буде розглядатись питання про анулювання ліцензії.

Позивач не погодився із висновками перевірки і стверджує, що розпорядження №55 від 22.06.2010р. не відповідає нормам чинного законодавства України, а тому підлягає визнанню нечинним та скасуванню. При цьому, позивач стверджує, що порушень п.2.1.22 Ліцензійних умов ПП «Канівавтотранс»не допускалось і посилається на наявність доказів про належне оформлення трудових відносин із працівниками підприємства. Так, позивач вказує, що в трудовій книжці ОСОБА_2 внесено запис №27 від 14.12.2009р. про переведення на посаду начальника АРМ з виконанням обовязків водія згідно наказу №52 від 14.12.2009р. На підтвердження цього позивач до матеріалів позову додав копію трудової книжки ОСОБА_2 (а.с.22).

Стосовно другого пункту оскаржуваного розпорядження, яке стосується не забезпечення ліцензіатом перевезення пасажирів згідно умов укладеного договору, заперечення позивача зводиться до посилання на приписи постанови Кабінету Міністрів України «Деякі питання застосування принципу мовчазної згоди»від 27.01.2010р. №77 (далі Постанова КМУ №77), якою, зокрема, установлено, що в разі ненадання у визначений законом строк суб'єкту господарювання документа дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі суб'єкт господарювання має право провадити певні дії щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без одержання документа дозвільного характеру через 10 робочих днів з дня закінчення строку, встановленого для видачі документа дозвільного характеру або прийняття рішення про відмову в його видачі, на підставі копії опису прийнятих документів з відміткою про дату їх прийняття. При цьому, позивач вказує, що ним були виконані вимоги щодо звернення до субєкта владних повноважень за отриманням дозволу на використання у здійснюваній господарській діяльності з перевезення пасажирів додаткових автобусів, що підтверджується листом від 15.02.2010р. вих.№33. Однак, оскільки відповідь на лист із дозволом на використання нових автобусів або з мотивованою відмовою у наданні такого дозволу отримано не було, позивач наполягає, що він має право провадити господарську діяльність з перевезення пасажирів новими автобусами без одержання документа дозвільного характеру.

Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та обєктивному дослідженні (стаття 86 КАС України).

Щодо заперечення позивачем порушення з його боку п.2.1.22 Ліцензійних умов, суд дійшов висновку про безпідставність тверджень позивача про відсутність вказаного порушення, оскільки в ході розгляду справи було підтверджено, що на час перевірки мали місце невідповідність оформлення трудових відносин із найманим працівником згідно вимог встановлених нормами трудового законодавства.

Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України і Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993р. №58 (далі Інструкція) врегульовано, що переведення працівника на іншу постійну роботу на тому ж підприємстві оформлюється в такому ж порядку, як і прийняття на роботу.

Пунктом 2.4 Інструкції передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

З матеріалів поданих позивачем суду встановлено, що наказом №52 від 14.12.2009р. водія ПП «Канівавтотранс»- ОСОБА_2 було переведено на посаду начальника авторемонтної майстерні з виконанням обовязків водія (а.с.20).

Як зазначено в акті перевірки додержання ліцензіатом ліцензійних умов, на момент перевірки в трудовій книжці ОСОБА_2 були відсутні відомості про переведення на іншу посаду згідно наказу №52 від 14.12.2009р. (а.с.14).

У письмових поясненнях на імя начальника Головавтотрансінспекції щодо проведеної перевірки заступник ПП «Канівавтотранс»підтвердила, що зазначений вище запис в трудовій книжці водія був відсутній на час перевірки, проте це є технічною помилкою начальника відділу кадрів, а не порушення ліцензійних умов (а.с.15).

Як свідчать матеріали справи, на час розгляду справи в суді відомості згідно наказу №52 від 14.12.2009р. в трудову книжку ОСОБА_2 внесено, тобто п.1 розпорядження №55 від 22.06.2010р. позивачем виконано. Разом з тим, виконання розпорядження контролюючого органу (субєкта владних повноважень) не є підставою для скасування такого розпорядження, якщо його прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені законодавством України.

Таким чином, приймаючи до уваги, що Законом №2344-III встановлено, що трудові відносини персоналу автомобільного транспорту регулюються трудовим законодавством (ст.16), а Ліцензійні умови (які були чинні на час перевірки) передбачають зобовязання ліцензіата дотримуватись організаційних вимог щодо оформлення трудових відносин з персоналом автомобільного транспорту відповідно до трудового законодавства (п.2.1.22) і контроль за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту загального користування, вимог законодавства про автомобільний транспорт покладено на Головавтотрансінспекцію та її територіальні управління в областях, - розпорядження стосовно усунення порушення провадження господарської діяльності щодо належного оформлення трудових відносин з персоналом є правомірним і позовні вимоги про скасування розпорядження в цій частині є необґрунтованими.

Щодо другого пункту розпорядження №55 від 22.06.2010р. яким позивача зобовязано забезпечити здійснення перевезення пасажирів згідно з укладеними договорами про перевезення, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про скасування розпорядження в цій частині з огляду на такі обставини.

Стосовно другого пункту оскаржуваного розпорядження, судом встановлено наступні обставини. Позивач стверджує, що ним здійснювались перевезення пасажирів згідно укладеним договором із замовником. При цьому, позивач зазначає, що листом від 15.02.2010р. вих.№33 (а.с.23) у звязку із придбанням нових автобусів, ПП «Канівавтотранс»звернулось до Державної адміністрації на автомобільному транспорті з проханням внести дозвіл на виконання рейсів по маршруту Канів-Київ за допомогою додаткових автобусів марки Богдан А09212 д.н.з. НОМЕР_1 (2006р. випуску) та БАЗ А079.23 д.н.з. НОМЕР_2 (2009р. випуску), однак у відповідь на дане звернення дозволу отримано не було, як не було і отримано мотивованої відмови. Отже, посилаючись на декларативний принцип отримання субєктом господарювання документа дозвільного характеру шляхом повідомлення адміністратора або відповідного дозвільного органу про відповідність його матеріально-технічної бази вимогам законодавства, обумовлений Законом №2806-IV, позивач вважає, що ним правомірно використовувались нові транспортні засоби у здійсненні перевезень по маршруту Канів-Київ.

Статтею 910 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором перевезення пасажира одна сторона (перевізник) зобов'язується перевезти другу сторону (пасажира) до пункту призначення, а пасажир зобов'язується сплатити встановлену плату за проїзд.

За змістом Закону №2344-III, зокрема ст.1, автомобільним пасажирським перевізником, що здійснює перевезення пасажирів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу за договором перевезення пасажира автомобільним транспортним засобом загального користування, що використовується ним на загальних підставах.

Згідно ст.31 Закону №2344-III відносини автомобільного перевізника, що здійснює перевезення пасажирів на автобусних маршрутах загального користування приміських та міжміських, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути), із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування визначаються дозволом органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на обслуговування автобусних маршрутів, у якому встановлюються: перелік маршрутів загального користування (рейсів), які буде обслуговувати автомобільний перевізник, умови організації перевезень, показники якості транспортного обслуговування населення, термін роботи автомобільного перевізника. Форму дозволу, порядок його видачі та анулювання визначає центральний орган виконавчої влади з питань автомобільного транспорту.

Пунктом 30 Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 18.02.1997р. №176 встановлено, що перевезення пасажирів за приміськими та міжміськими маршрутами, які виходять за межі території областей (міжобласні маршрути), здійснюється на підставі дозволу, який видається в установленому законодавством порядку. Витяг з дозволу повинен перебувати в автобусі. На маршрутах використовуються автобуси загального призначення, категорія та клас яких відповідають вимогам, установленим для міського, приміського, міжміського чи міжнародного транспорту, а пасажиромісткість - пасажиропотоку з урахуванням забезпечення доступу до об'єктів соціального, медичного та культурного призначення для осіб з обмеженими фізичними можливостями. Вимоги до структури рухомого складу визначаються організатором регулярних перевезень в умовах конкурсу (п.31 зазначених Правил).

Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.05.2010р. №279, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 17.06.2010р. за №409/17704, було затверджено форми дозволу на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування, порядку його видачі та анулювання та «Порядок видачі та анулювання дозволу на перевезення пасажирів на міжобласних маршрутах загального користування»(далі Порядок видачі та анулювання дозволу).

Пунктом 1.1 Порядку видачі та анулювання дозволу передбачено, що цей порядок розроблений відповідно до статті 31 Закону України «Про автомобільний транспорт»та визначає процедуру видачі та анулювання дозволу на перевезення пасажирів на приміських та міжміських автобусних маршрутах загального користування, які виходять за межі території області (міжобласні маршрути) (далі - міжміські та приміські маршрути). До кожного дозволу на перевезення оформлюються витяги з нього у кількості, необхідній для виконання перевезень, обумовлених об'єктом конкурсу (п.3.3 Порядку видачі та анулювання дозволу).

Пунктом 3.6 Порядку видачі та анулювання дозволу обумовлено, що до витягу з дозволу на перевезення, зокрема, вноситься перелік транспортних засобів із зазначенням реєстраційних номерів, серії та номера ліцензійної картки кожного автобуса (міжміські маршрути, приміські маршрути з кількістю оборотних рейсів до 20 включно протягом доби) або із зазначенням марки транспортних засобів, допустимого року їх виготовлення (приміські маршрути з кількістю оборотних рейсів більше 20 протягом доби), які можуть використовуватися для перевезення пасажирів на маршруті.

Отже, як встановлено в ході розгляду справи, листом від 15.02.2010р. за вих.№33 (а.с.23) позивач повідомив державну адміністрацію автомобільного транспорту про намір у використанні додаткових автобусів при виконанні рейсів Канів-Київ. Додатками до вказаного звернення було надано реєстраційні талони, тимчасові реєстраційні талони, ліцензійні картки а також поліси цивільної відповідальності, які підтверджують відповідність зазначеної матеріально-технічної бази вимогам законодавства (а.с.60,61,63,64). За таких обставин, з урахуванням вимог Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»субєкт владних повноважень, до повноважень якого належить право надання документів дозвільного характеру мав розглянути це звернення і прийняти рішення про надання відповідного дозволу або, у разі відсутності підстав для задоволення вимог субєкта господарювання, надати мотивовану відповідь з відмовою у видачі такого дозволу.

Довідкою від 03.08.2010р. за вих.№3744-19/11/19-10 Державтотрансадміністрація повідомила про отримання листа ПП «Канівавтотранс»від 15.02.2010р. за вих.№33 (а.с.55).

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, Державтотрансадміністрація розглянула зазначене звернення позивача та внесла до переліку автомобілів, якими здійснюватиметься обслуговування пасажирів на маршруті Канів-Київ на рейсах №159/160, 229/230, 287/288 додаткові автобуси: марки Богдан А09212 д.н.з. НОМЕР_1 (2006р. випуску) та БАЗ А079.23 д.н.з. НОМЕР_2 (2009р. випуску) (а.с.56). Втім, оскільки звернення ПП «Канівавтотранс»розглянуто було поза межами строку обумовленого законодавцем на надання відповіді, з урахуванням вимог Постанови КМУ №77, позивач мав право провадити господарську діяльність без одержання документа дозвільного характеру на використання при наданні послуг перевезення зазначених додаткових автобусів.

На підставі вищевикладеного можна зробити висновок про безпідставність твердження відповідача про правомірність оскаржуваного розпорядження в частині щодо зобовязання ПП «Канівавтотранс»усунути порушення стосовно здійснення перевезень згідно з укладеними договорами про перевезення, які стосуються переліку використовуваних транспортних засобів.

При цьому, суд враховує, що статтею 4 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»передбачено, що можливість набуття права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності на підставі декларації відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства встановлюється виключно законами, які регулюють відносини, пов'язані з одержанням документів дозвільного характеру. Відповідно до статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності»декларація відповідності матеріально-технічної бази вимогам законодавства - це документ, яким суб'єкт господарювання повідомляє державного адміністратора або представника відповідного дозвільного органу про відповідність своєї матеріально-технічної бази вимогам законодавства. У такий спосіб суб'єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання документа дозвільного характеру.

Разом з тим, суд зазначає, що деякі із встановлених способів захисту порушеного права носять обмежений характер і не можуть бути застосовані при виникненні будь-якого спору у сфері публічних правовідносин. Так, вимога про визнання нечинним акта може стосуватися лише нормативно-правового акта, а про визнання протиправним індивідуального акта.

Нечинним нормативно-правовий акт стає з дати набрання відповідним рішенням суду законної сили, а протиправність індивідуального акта виникає, у разі набрання рішенням суду про задоволення адміністративного позову законної сили, з моменту прийняття такого акта субєктом владних повноважень (вчинення дії або бездіяльності).

Вимога про визнання протиправним (недійсним, незаконним, неправомірним, скасування) індивідуальних актів не містить різних способів захисту, а є одним і тим же способом, сформульованим у різних словесних формах.

За таких обставин, у тих випадках, коли предметом спору є індивідуальний акт, дія або бездіяльність за правилами Кодексу адміністративного судочинства України позовною вимогою має бути визнання такого акта, дії чи бездіяльності протиправними (недійсними, незаконними, неправомірними, скасування такого акту), а в разі оскарження нормативно-правового акта визнання його нечинним.

Таким чином позовна вимога про визнання нечинним оскаржуваного розпорядження від 22.06.2010р. №55, яке є актом індивідуальної дії, не може бути задоволена судом. Визнаючи обґрунтованість твердження позивача про неправомірність оскаржуваного розпорядження в частині щодо забезпечення приватним підприємством «Канівавтотранс»здійснення перевезень пасажирів згідно з укладеними договорами з перевезення (стосовно переліку використовуваних транспортних засобів), суд приймає рішення про скасування пункту 2 вказаного розпорядження територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Черкаській області від 22.06.2010р. №55.

На підставі викладеного, керуючись статтями 86, 159, 160, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов приватного підприємства «Канівавтотранс» до головної державної інспекції на автомобільному транспорті про визнання нечинним та скасування розпорядження - задовольнити частково.

Скасувати пункт 2 розпорядження територіального управління головної державної інспекції на автомобільному транспорті у Черкаській області від 22.06.2010р. №55 про усунення порушень ліцензійних умов провадження господарської діяльності з надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України «Про автомобільний транспорт»встановлених актом перевірки додержання ліцензійних умов від 18.06.2010р. №105 стосовно забезпечення приватним підприємством «Канівавтотранс»здійснення перевезень пасажирів згідно з укладеними договорами про перевезення.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги в порядку і строки, передбачені ст.ст.185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

СуддяН.Ю. Гриньковська

повний текст постанови виготовлений 03 вересня 2010 року