Постанова № 11078477, 11.01.2010, Севастопольський апеляційний господарський суд

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Постанова

Іменем України

20 січня 2010 року Справа № 2-27/3878.1-2009                     Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді                                                  Плута В.М.,

суддів                                                                      Борисової Ю.В.,

                                                                                          Гонтаря В.І.,

за участю представників сторін:

позивача: Яковенка Павла Антоновича, довіреність № 195/10 від 26.12.08;

позивача: Гриньока Олександра Анатолійовича, довіреність № 86/10 від 28.12.09;

відповідача: Шоломович Оксани Миколаївни, довіреність № 2285 від 03.08.09;

відповідача: Ібрагімова Асана Шевкетовича, довіреність № 2638 від 15.07.08;

третьої особи: Яковенко Юлії Вікторівни, довіреність № 1 від 11.01.10, Фонд державного майна України;

третьої особи: Косарева Олексія Миколайовича, довіреність № 12 від 23.01.09, Міністерство палива та енергетики України;

розглянувши апеляційні скарги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Воронцова Н.В.) від 11.11.2009 у справі №2-27/3878.1-2009

за позовом дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1, місто Київ, 04116)

до відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" (вул. Училищна, 42а, місто Сімферополь, 95001)

про стягнення 5109240,00 грн.;

за зустрічним позовом відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз"

до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

3-ті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

Фонд державного майна України (вул. Кутузова, 18/9, місто Київ 133, 01133)

Міністерство палива та енергетики України (вул. Хрещатик 30, місто Київ 1, 01001)

про визнання недійсною додаткової угоди

                                                            ВСТАНОВИВ:

Позивач - дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" подала позов до господарського суду Автономної Республіки Крим про стягнення з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" штрафних санкцій у сумі 5109240,00 грн. за не виконання відповідачем вимог пункту 5.2. договору № 04/01-827 від 28.12.2001 року у частині здійснення відрахувань на відновлення та розвиток отриманого за договором майна у розмірі 50 % від чистого прибутку отриманого від користування майном, але не менше 4% від залишкової вартості майна, станом на 30 вересня, що передує звітному.

Відповідно розрахунку позивача, відповідач за 2007 рік повинен був здійснити відрахування у сумі 5370020,00 грн., проте фактично, згідно звіту виконання умов договору, за 2007 рік відповідач здійснив відрахування лише у розмірі 2815400,00 грн.

На підставі пункту 6.4. договору та статті 611 Цивільного кодексу України, позивач просив стягнути із відповідача штраф у розмірі двократної суми недовиконання плану відрахування платежів.

Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" подало зустрічний позов до дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" про визнання договору № 04/01-827 від 28.12.2001 та додатків до нього нікчемними.

Зустрічні позовні вимоги були заявлені на підставі пункту 1 статті 220, статей 234, 236, 640, 759, 760, 793, 794 Цивільного кодексу України та мотивовані тим, що спірний договір укладено на вкрай невигідних умовах для відповідача, окрім того, договір нотаріально не засвідчений та не здійснена державна реєстрація договору.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 27.01.2009 у справі № 2-22/9602-2008 у позові та зустрічному позові сторонам відмовлено.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09.04.2009 вказане рішення залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду від 09.07.2009 у справі № 2-22/7956-2008 рішення місцевого суду та постанову апеляційної інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову скасовано і справу передано в цій частині на новий розгляд.

Після цього відповідач за основним позовом надав зустрічний позов та просив суд визнати недійсною додаткову угоду № 2 від 27.12.2006 до договору про користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04-01/827 від 28.12.2001 з дати її укладення.

Вимоги обґрунтовані тим, що вказана додаткова угода укладена через три роки після закінчення строку дії основного договору, тобто, на думку відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз", додаткова угода не може бути укладена до неіснуючого договору.

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.11.2009 у справі № 2-27/3878.1-2009 у задоволенні первісного та зустрічного позову відмовлено.

Суд встановив, що чистий прибуток у відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" за 2007 був відсутній, а тому відповідно до умов договору ця сторона не повинна сплачувати відповідні відрахування.

В частині зустрічного позову суд першої інстанції виходив з того, що додаткова угода не суперечить нормам чинного законодавства та була укладена в період дії основного договору.

Не погодившись з цим судовим актом сторони звернулись до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційними скаргами, в яких просять рішення суду скасувати частково та прийняти нове рішення.

Дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" просить скасувати рішення в частині відмови у задоволенні первісного позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Так, дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звертає увагу на положення пункту 5.2 договору про користування державним майном відповідно до якого відповідач за первісним позовом повинен здійснити відрахування на відновлення та розвиток майна у будь-якому разі не менш 4 % від залишкової вартості майна станом на 30 вересня року, що передує звітному. Виходячи з вартості майна 134240000,00 грн. відповідач повинен був відрахувати 5396600,00 грн. (4%), при тому що, на думку заявника апеляційної скарги, наявність чистого прибутку у підприємства не впливає на вказану мінімальну суму. За таких обставин, позивач посилається на загальні норми господарського та цивільного права, а саме статті 525, 526, 611 Цивільного кодексу України, які регулюють договірні зобов’язальні відносини сторін.

Відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" в апеляційній скарзі просить рішення скасувати у частині відмови у задоволенні зустрічних позовних вимог.

Апеляційна скарга відповідача мотивована тим, що рішення суду прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Заявник цієї апеляційної скарги зазначає, що додаткова угода № 2 була укладена між сторонами за межами періоду дії основного договору, оскільки на його думку у пункті 10.1 договору чітко вказано, що договір набирає чинності з 01.01.2002 і діє до 31.12.2002 з можливою пролонгацією на наступний рік. Словосполучення "наступний рік" відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" розуміє як можливість пролонгації дії договору лише на один рік.

Крім того, відповідач за первісним позовом звертає увагу на наявність листа дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 30.11.2006 № 31/27-12653, в якому остання сторона висловила своє небажання подовжувати договірні відносини з відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Кримгаз", при тому, що згода одержувача листа у такому випадку не потрібна.

Відповідач зазначає, що майно за договором користування державним майном фактично передане не було, оскільки не має акту прийому-передачі визначеного майна.

Також відповідач за первісним позовом надав суду відзив на апеляційну скаргу дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в якому вважає вимоги позивача за первісним позовом необґрунтованими, так як, на його думку, власник державного майна –повноважний орган чітко визначив межі оперативного управління державного майна та порядок розрахунків за використання цього майна, який проводиться від чистого прибутку, отриманого від використання даного майна.

23 грудня 2009 року у судовому засіданні оголошено перерву до 25 грудня 2009 року.

Повторно розглянувши справу у порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши матеріали справи на предмет правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, судова колегія вважає, що апеляційні скарги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" підлягають задоволенню частково з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що 28 грудня 2001 року між ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" та відкритим акціонерним товариством "Кримгаз" укладений договір про користування державним майном, яке не підлягає приватизації № 04/01-847.

Згідно з пунктом 1.1. договору ДК "Газ України" НАК "Нафтогаз України" надає, а відкрите акціонерне товариство "Кримгаз" приймає у тимчасове користування на умовах, визначених договором державне майно, яке не підлягає приватизації і використовується для забезпечення постачання та розподілу природного газу і майно, яке набуло статусу державного під час дії даного договору, а саме: розподільні газопроводи, споруди на них і транспортні засоби спеціального призначення, яке передане Національній акціонерній компанії Нафтогаз України" у користування згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 15.05.1998 року № 747 "Про утворення Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та зазначене у Додатку 1, який є невід'ємною частиною договору.

Посилання відповідача на те, що вказаний договір не виконувався сторонами, так як майно за договором фактично передане не було, оскільки не має акту прийому-передачі визначеного майна, відхиляються судовою колегією з огляду на невідповідність документам наявним у матеріалах справи.

Обставини справи свідчать про те, що між сторонами була досягнута згода щодо всіх істотних умов договору, а державне майно фактично було передане відкритому акціонерному товариству "Кримгаз", що безпосередньо підтверджується актом прийому-передачі, який підписаний та скріплений печатками обох сторін (том 1, а. с. 32).

Крім того, судова колегія вважає необхідним прийняти до уваги пояснення Фонду державного майна України від 11.11.2009 за вих. № 10-25-16372 (том 4, а. с. 18, том 3, а. с. 99 - 106) в яких додатково наводяться непрямі докази того, що державне майно за договором передавалось відкритому акціонерному товариству "Кримгаз".

Питання повернення майна позивачу не відноситься до предмету спору у даній справі і на правомірне вирішення спору по суті не впливає.

Відповідно до п.10.1 договору строк його дії установлено із 01.01.2002 до 31.12.2003. У разі, якщо жодна із сторін письмово не заявить про бажання щодо його припинення за місяць до закінчення календарного року, договір вважається подовженим на наступний рік на тих же умовах.

Положення вказаного пункту не містять чіткої вказівки на те, що договір може бути продовжений лише на один наступний календарний рік.

Листом вих.№ 31/27-12653 від 30.11.2006 позивач повідомив відповідача про припинення з 01.01.2007 дії договору.

Стаття 835 Цивільного кодексу України передбачає, що договір позички припиняється у разі смерті фізичної особи або ліквідації юридичної особи, якій річ було передано в користування, якщо інше не встановлено договором.

В свою чергу п.10.2 Договору містить положення, згідно якого дію договору може бути припинено за взаємною згодою сторін, за рішенням суду та у разі ліквідації однієї із сторін.

Оскільки не вбачається погодження відповідачем припинення договору з 01.01.2007, він продовжив строк своєї дії на підставі пункту 10.1.

Про те, що сторони не досягли домовленості про припинення вказаного договору користування державним майном свідчить також факт укладення 27.12.2006 додаткової угоди №2, якою внесені зміни до основного договору шляхом викладення його в новій редакції. Тобто, при укладені додатку сторони розуміли про дійсність основного договору.

Зокрема пунктом7 додаткової угоди сторони погодили, що додаткова угода набирає чинності з 01.01.2007 і є невід’ємною частиною основного договору. Згідно п.10.1. додаткової угоди строк її дії складає 12 місяців до 31.12.2007.

Вказані обставини також зазначені в постанові Вищого господарського суду від 09.07.2009 у справі № 2-22/7956-2008 (том 2, 169 –173).

Отже, думка відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" про те, що основний договір припинив свою дію 31.12.2003 є неспроможною.

Пунктом 5.2. договору передбачено, що відрахування на розвиток майна здійснюються у розмірі, що складає 50 % чистого прибутку, отриманого від використання майна ВАТ "Кримгаз" протягом року, і який залишається після сплати податків та обов'язкових зборів, але не менше 4% його залишкової вартості, акумулюються на окремому рахунку, який створюється відкритим акціонерним товариством "Кримгаз".

Відповідно до додаткової угоди № 2 від 27.12.2006 до договору № 04/01-847, сторони дійшли висновку викласти пункт 5.2 у наступної редакції: "відрахування на відновлення та розвиток майна здійснюються ВАТ "Кримгаз" протягом року в розмірі 50 % від чистого прибутку, отриманого від використання Майна, але не менше 4 % від залишкової вартості Майна станом на 30 вересня року, що передує звітному".

З цього пункту вбачається, що сторони передбачили як верхню межу платежу, який повинен здійснити відповідач - 50 % від чистого прибутку, так і мінімальний розмір - 4 % від залишкової вартості майна.

Позивачем за первісним позовом факт наявності у відповідача прибутку не доведено. Крім того, судом встановлено, що відповідно до балансу відповідача за первісним позовом за 2007 рік (форма № 1), звіту про фінансові результати за 2007 рік (форма № 2), а також деклараціям про прибуток - чистий прибуток за 2007 рік у ВАТ "Кримгаз" відсутній, а збиток склав 9244000,00 грн.

Проте, при відсутності чистого прибутку, відповідач, керуючись пунктом 5.2. договору, повинен був здійснити відповідні відрахування в розмірі 4 % від залишкової вартості майна станом на 30 вересня року, що передує звітному.

Згідно з пунктом 5.3 договору користувач використовує відрахування на відновлення та розвиток майна в розмірах та на цілі, визначені річними планами відновлення та розвитку майна, за формою, що додається (додаток 3 до цього договору), погодженими компанією. Відрахування, зазначені у п. 5.2., спрямовуються виключно на відновлення та розвиток майна.

Предметом позовних вимог у даній справі є стягнення штрафу за неналежне виконання умов договору про користування державним майном, що не підлягає приватизації № 04/01-827 від 28.12.2001, що полягало у невиконанні в 2007 році плану відновлення та розвитку майна, що перебуває у користуванні.

З наведеного вбачається, що відповідач був зобов'язаний відраховувати грошові кошти на відновлення та розвиток майна, що не підлягає приватизації згідно плану в розмір 50 % від чистого прибутку, але в будь-якому разу не менше ніж 4 % від залишкової вартості майна станом на 30 вересня 2006 року.

Відповідно до плану відновлення та розвитку майна, яке не підлягає приватизації в 2007 році відкрите акціонерне товариство "Кримгаз" було зобов'язане здійснити відрахування на відновлення та розвиток майна у сумі 5370020,00 грн. (колонка 5 "План") (том 1, а. с. 37 –61).

Як вбачається із звіту відкритого акціонерного товариства "Кримгаз" про рух майна, що не підлягає приватизації за 9 місяців 2006 року залишкова вартість державного майна станом на 30.09.2006 становить 134240000,00 грн.

Тобто 4 % (чотири) від залишкової вартості майна становить 5369600,00 грн. (134240000,00 грн./100 % х 4 % = 5369600,00 грн.). (Позивачем в апеляційній скарзі помилково зазначена сума 5396600,00 грн.).

Згідно з положеннями статті 193 Господарського кодексу України та статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Вказані норми закону та обставини справи помилково залишені поза увагою місцевого господарського суду, що призвело до прийняття незаконного рішення.

Таким чином, відповідач відповідно до пункту 5.2. договору та норм закону, в 2007 році був зобов'язаний відрахувати на розвиток майна як мінімум 5369600,00 грн.

Проте, згідно звіту виконання умов договору про користування державним майном, яке не підлягає приватизації, за 2007 рік (том 1, а. с. 37 –61) відкрите акціонерне товариство "Кримгаз" здійснило відрахування на виконання плану лише у розмірі 2815400,00 грн. Решту витрат було здійснено позапланово, які не були передбачені планом і правомірно не були зараховані як його виконання.

Отже, внаслідок невиконання умов договору в частині здійснення витрат на відновлення та розвиток майна сума, яка не була використана за призначенням становить 2554200,00 грн. (5369600,00 грн. - 2815400,00 грн.).

Відповідно до пункту 6.4. договору у разі невиконання (неповного виконання) плану відновлення та розвитку майна, користувач сплачує на користь компанії штраф у розмірі двократної суми недовиконання плану відновлення та розвитку майна з урахуванням раніше сплачених відповідно до цього пункту штрафів та враховуючи індекс інфляції.

Відповідно до статті 224 Господарського кодексу України та статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 Цивільного кодексу України).

При цьому, відповідно до частини 2 статті 218 Господарського кодексу України відсутність у боржника необхідних коштів не вважаються обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності.

Учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (частина 1 статті 229 господарського кодексу України).

Враховуючи умови пункту 6.4. договору сума санкцій, які відповідач повинен сплатити позивачу становить 5108400,00 грн. (2554200,00 грн. *2).

За таких обставин позовні вимоги позивача за первісним позовом підлягають задоволенню частково.

У задоволенні зустрічної позовної заяви місцевий суд обґрунтовано відмовив, виходячи з наступних підстав.

Частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України передбачено, що захист цивільних прав та інтересів здійснюється, зокрема, у такий спосіб як визнання правочину недійсним.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5, 6 статті 203 цього Кодексу. Крім того, згідно частини 1 статті 207 Господарського кодексу України, судом може бути визнане недійсним повністю або частково господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності).

Як вказано у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 квітня 1978 року № 3, зі змінами, внесеними постановами від 25 грудня 1992 року № 13 та від 25 травня 1998 року № 15 "Про судову практику в справах про визнання угод недійсними", угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною і настання певних юридичних наслідків.

Вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд, згідно з пунктом 1 роз’яснень Вищого арбітражного суду України № 02-5/111 від 12 березня 1999 року “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних з визнанням угод недійсними”, повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Судова колегія виходить з презумпції правомірності і дійсності правочину, при тому, що обов’язок доказування зворотного лежить на позивачеві (за зустрічним позовом) в силу вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України.

Як вже було встановлено, додаткову угоду було укладено до дійсного договору № 04-01/827 від 28.12.2001, який був чинний на 27.12.2006 (дата укладення додаткової угоди). З цього приводу довід відповідача про те, що додаткова угода була укладена до неіснуючого договору є неспроможним. Інших підстав для визнання договору недійсним відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" не наведено, яким нормам закону суперечить додаткова угода відкрите акціонерне товариство по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" не зазначило, у зв’язку з чим у задоволенні зустрічного позову належить відмовити.

Судові витрати підлягають розподілу між сторонами згідно статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Так, позивачем було сплачено 25500,00 грн. державного мита за подання позову (платіжне доручення № 4278 від 01.08.2008), 12750,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги (№ 376 від 06.02.2009), 12750,00 грн. державного мита за подання касаційної скарги (платіжне доручення № 1669 від 06.05.2009), 12750,00 грн. державного мита за подання апеляційної скарги (платіжне доручення №4082 від 18.11.2009).

Виходячи з вищенаведеного, судова колегія вважає, що рішення господарського суду Автономної Республіки Крим прийнято з порушенням норм матеріального права, при неповному досліджені обставин справи, у зв'язку з чим підлягає скасуванню.

Керуючись статтями 49, 101, пунктом 2 статті 103, пунктами 1, 3, 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

                                        ПОСТАНОВИВ:          

1. Апеляційні скарги дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" та відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" задовольнити частково.

2. Пункт 1 резолютивної частини рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 11.11.2009 у справі №2-27/3878.1-2009 скасувати.

3. В частині вимог первісного позову прийняти нове рішення.

4. Первісний позов дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" задовольнити частково.

5. Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Кримгаз" (вул. Училищна, 42а, місто Сімферополь, 95001, п/р № 2600731502001 в КРФ АКБ Укрсоцбанку МФО 324010, код ЄДРПОУ 033481117) на користь дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (вул. Шолуденка, 1, місто Київ, 04116, р. № 260083013814 в ГОУ ПІБ України, МФО 300012, код. ЄДРПОУ 31301827) 5108400,00 грн. штрафу, 63739,52 грн. державного мита та 117,98 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

6. В інший частині позову відмовити.

7. В інший частині рішення залишити без змін.

8. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати наказ.

Головуючий суддя                                                  В.М. Плут

Судді                                                                                Ю.В. Борисова

                                                                                В.І. Гонтар