Рішення № 11077332, 06.09.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 39/17206.09.10 За позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна" до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Укоопгарант» про стягнення суми боргу в порядку регресу в розмірі 25500,00 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники :

Від позивача не з»явились

Від відповідача Сторожицький В.В. - представник за довіреністю № 71 від 05.08.2010 р.

СУТЬ СПОРУ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Україна" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Укоопгарант»(відповідача) про стягнення суми боргу в порядку регресу в розмірі 25500,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АХА Україна", яке є правонаступником Закритого акціонерного товариства "Страхова компанія "Український Страховий Альянс" (п. 1.1 Статуту позивача), на підставі договору страхування наземного транспорту серія МА № 058537 від 17.10.2006 р. внаслідок настання страхової події –дорожньо-транспортної пригоди виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "NISSAN ALMERA", реєстраційний номер АА 6724 ВХ, а тому позивачем відповідно до положень статті 27 Закону України "Про страхування" та статі 993 Цивільного кодексу України отримано право зворотної вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу "Фольксваген", реєстраційний номер АВ 4660АК, яким керував Денищик А.О. та який визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Укоопгарант»на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (поліс № ВА/4805197), а тому позивач вказує, що обов'язок з відшкодування збитків покладається на відповідача.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 16.07.2010 р. порушено провадження у справі № 39/172 та призначено справу до розгляду на 06.08.2010 р. о 10:20 год.

Представник позивача в судовому засіданні 06.08.2010 р. подав документи на виконання вимог ухвали суду для залучення до матеріалів справи.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.08.2010 р. подав документи на виконання вимог ухвали суду для залучення до матеріалів справи, в т.ч. копію полісу № ВА/4805197 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.08.2010 р. також подав відзив на позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна" про стягнення боргу в порядку регресу № 399 від 05.08.2010 р.

Відповідно до наведеного відзиву, відповідач позовні вимоги визнав частково у сумі 14511,41 грн., оскільки вважає, що підставою для розрахунку страхової суми повинен бути звіт № 1306к від 17.08.2007 р., складений Приватним підприємством «Аттика Плюс». Згідно даного завіту вартість відновлювального ремонту з урахуванням величини фізичного зношення пошкодженого автомобіля складає 18113,85 грн. Крім того, оскільки відповідач не є платником податку на додану вартість, він вважає, що від вказаної у звіті суми слід відняти 3092,44 грн. ПДВ, а також від вказаної у звіті суми віднімається і безумовна франшиза згідно полісу № ВА/4805197 у сумі 510,00 грн. Отже, за контррозрахунком відповідача, позовні вимоги підлягають лише частковому задоволенню у розмірі 14511,41 грн. (18113,85 грн. - 3092,44 грн. - 510,00 грн. = 14511,41 грн.).

В судовому засіданні 06.08.2010 р., на підставі ч. 3 ст. 77 ГПК України, було оголошено перерву до 06.09.2010 р. 16:00 год.

06.09.2010 р. представник позивача через відділ діловодства суду подав пояснення на відзив ТДВ «СК «Укоопгарант»на позовну заяву про стягнення коштів по справі № 39/172 (вих. №5839/18ЦВ від 03.08.2010 р.).

Представник позивача в судове засідання 06.09.2010 р. не з»явився, про час та місце якого був безпосередньо повідомлений в судовому засіданні 06.08.2010 р.

Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності позивача в судовому засіданні 06.09.2010 р. від останнього до суду не надходило.

Наведене свідчить, що позивач не відмовився від позову, т.т. підтримує позов у тому вигляді, в якому останній був поданий до Господарського суду міста Києва.

Представник відповідача в судовому засіданні 06.09.2010 р. частково визнав позовні вимоги.

Після виходу судді з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 06.08.2010 р. у відповідності до ч. 2 ст. 85 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Закону України від 07.07.2010 р. № 2453 –V) було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, визначений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України, підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених Господарським процесуальним кодексом України заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Частиною 2 ст. 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

З огляду на положення зазначеної норми та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Відповідно до ст. 20 Цивільного кодексу України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Позивач звернувся з вимогою про стягнення з відповідача майнової шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо –транспортної пригоди, в порядку регресу в розмірі 25500,00 грн.

Відносини, пов’язані із страхуванням, регулюються параграфом 2 глави 35 Господарського кодексу України, главою 67 Цивільного кодексу України, Законом України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»(надалі –Закон України «Про страхування»), а відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів - також Законом України від 01.07.2004 р. № 1961 –IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (надалі –Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).

Згідно ч. 1 ст. 352 Господарського кодексу України, страхування - це діяльність спеціально уповноважених державних організацій та суб’єктів господарювання (страховиків), пов’язана з наданням страхових послуг юридичним особам або громадянам (страхувальникам) щодо захисту їх майнових інтересів у разі настання визначених законом чи договором страхування подій (страхових випадків), за рахунок грошових фондів, які формуються шляхом оплати страхувальниками страхових платежів.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про страхування», страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Страхування може здійснюватися на основі договору між страхувальником і страховиком (добровільне страхування) або на основі закону (обов’язкове страхування) (ч. 2 ст. 352 Господарського кодексу України).

Згідно ст. 5 Закону України «Про страхування», страхування може бути добровільним або обов'язковим. Обов'язкові види страхування, які запроваджуються законами України, мають бути включені до Закону України «Про страхування».

Страхування наземного транспорту (крім залізничного), відповідно до п. 6 ст. 6 Закону України «Про страхування», є видом добровільного страхування.

Відповідно до п. 9 ст. 7 Закону України «Про страхування», страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відноситься до обов’язкових видів страхування, що здійснюються в Україні.

Згідно ч. 1 ст. 354 Господарського кодексу України, за договором страхування страховик зобов’язується у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній страхувальником у договорі страхування, а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 979 Цивільного кодексу України також передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов’язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов’язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 16 Закону України «Про страхування», договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору. Предметом договору страхування, відповідно до ч. 1 ст. 980 Цивільного кодексу України та ст. 4 Закону України «Про страхування», можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані з життям, здоров'ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням (особисте страхування), з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування), з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі (страхування відповідальності).

17.10.2006 р. між Закритим акціонерним товариством "Страхова компанія "Український Страховий Альянс" (страховик), правонаступником якого є Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Україна" (позивач) (страховик) та Кирейковим Андрієм Анатолійовичем (страхувальник) укладено договір страхування наземного транспорту серія МА № 058537 (надалі –Договір).

Предметом Договору є майнові інтереси Кирейкова Андрія Анатолійовича, що не суперечать чинному законодавству України, пов’язані з володінням, користування та/або розпорядженням зазначеним в договорі транспортним засобом та додатковим обладнанням, а саме: автомобіль у заставі, що належить страхувальнику марки "NISSAN ALMERA", рік випуску - 2006 реєстраційний номер АА 6724 ВХ. Відповідно до п. 9 Договору визначені страхові ризики, зокрема, втрата, знищення, пошкодження транспортного засобу, його частин, деталей, приладів внаслідок дорожньо –транспортної пригоди (надалі –ДТП) (підпункт 9.1 п. 9 Договору).

Відповідно до п. 10 Договору визначений розмір безумовної франшизи (частини збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування), зокрема, відповідно до п.п. 10.1 п. 10 Договору франшиза за п. 9.1 становить 252,50 грн. за кожним та будь –яким збитком.

20.07.2007 р. на бул. Шевченка в м. Києві сталася дорожньо –транспортна пригода за участю автомобіля марки "NISSAN ALMERA", реєстраційний номер АА 6724 ВХ (власник - Кирейков Андрій Анатолійович) під керуванням власника, автомобіля марки "Шевролет", реєстраційний номер АІ 8544 АЕ (власник –Зінчук І.В.), під керуванням власника, та автомобіля марки "Фольксваген", реєстраційний номер АВ 4660 АК (власник –Денищик А.О.) під керуванням власника, внаслідок порушення останнім п. 13.1 Правил дорожнього руху України. Наведене підтверджується довідкою УДАІ ГУ МВС в м. Києві № 106247 та довідкою УДАІ ГУ МВС в м. Києві № 1905 від 20.08.2007 р.

ДТП сталася в результаті порушення Денищиком Андрієм Олеговичем ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (надалі –КУпАП), що підтверджується постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 05.09.2007 р. у адміністративній справі № 3-16860/2007 р., відповідно до якої Денищика Андрія Олеговича визнано винним за ст. 124 КУпАП та піддано адміністративному стягненню у вигляді штрафу на користь держави.

20.07.2007 року позивачу від страхувальника надійшла заява про пошкодження транспортного засобу в результаті ДТП (№ 8355/07 від 20.07.2007 р.), що сталася 20.07.2007 р. на бул. Шевченка в м. Києві.

Відповідно до «Звіту № 1306к про визначення вартості відновлювального ремонту без врахування та з врахуванням фізичного зношення автомобіля "NISSAN ALMERA", який належить Кирейкову А.А., реєстраційний номер АА 6724 ВХ, 2006 р.в., в результаті пошкодження при ДТП, станом на 07.08.2007 р.»визначено вартість відновлювального ремонту без врахування фізичного зношення пошкодженого автомобіля –18554,62 грн., в т.ч. 20% ПДВ –3092,44 грн., а також з врахуванням фізичного зношення пошкодженого автомобіля –18113,85 грн., разом з ПДВ (надалі –Звіт № 1306к).

Вищенаведений Звіт № 1306к складено 07.08.2007 р. Приватним підприємством «Аттика плюс», що діє на підставі сертифіката суб»єкта оціночної діяльності № 5622/07, виданого Фондом державного майна України 30.03.2007 р., та підписаний оцінщиком Моторичем С.Ю. на підставі кваліфікаційного свідоцтва оцінювача від 17.06.2006 р. МФ № 4387 і свідоцтва про реєстрацію в Державному реєстрі оцінювачів № 4889 від 02.10.2006 р.

В матеріалах справи також наявний рахунок –фактура № 07080715 від 07.08.2007 р., виписаний ТОВ «Фірма «Кий Авто»Кирейкову Андрію Анатолійовичу, відповідно до якого загальна вартість комплектувальних виробів, запасних частин, матеріалів, товарів та робіт по відновлювальному ремонту автомобіля "NISSAN ALMERA Сlassic B10", реєстраційний номер АА 6724 ВХ складає 26176,72 грн. (разом з ПДВ).

На підставі страхового акта № 10169/05/11, складеного на підставі заяви страхувальника від 20.07.2007 р. (№ 8355/07 від 20.07.2007 р.) та затвердженого начальником врегулювання збитків підприємства позивача 25.10.2007 р. (справа № 8355/07), Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АХА Україна", виконуючи свої зобов'язання за договором страхування наземного транспорту № серія МА № 058537 від 17.10.2006 р., сплатило своєму страхувальнику (Кирейкову Андрію Анатолійовичу) суму страхового відшкодування в розмірі 25924,22 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 18280 від 29.10.2007 р. При цьому, зі змісту вищенаведеного страхового акта № 10169/05/11 та Розрахунку страхового відшкодування від 01.10.2007 р. (Додаток № 1 до даного акту) вбачається наступне:

-          заявлена страхувальником (Кирейковим Андрієм Анатолійовичем) подія визнається страховиком (позивачем) страховим випадком «Пошкодження чи знищення автотранспортного засобу або його частин (у т.ч. фар, дзеркал, скла) внаслідок дорожньо –транспортної пригоди», передбаченим п. 9.1 Договору;

-          згідно з Розрахунком від 01.10.2007р., який є невід»ємною частиною даного акту, сума страхового відшкодування у зв»язку зі страховим випадком складає 25924,22 грн.;

-          вищенаведена сума страхового відшкодування у зв»язку зі страховим випадком у розмірі 25924,22 грн. визначена позивачем на підставі рахунку –фактури № 07080715 від 07.08.2007 р. ТОВ «Фірма «Кий Авто»у сумі 26176,72 грн. за мінусом франшизи (252,50 грн. згідно умов Договору), а саме: 26176,72 грн. –252,50 грн. = 25924,22 грн.

Статтею 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування»та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Відповідно до ч. 1 статті 1191 ЦК України особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.

З огляду на наведене, позивач вважає, що до нього перейшло право зворотної вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток, в межах суми 25500,00 грн.

Зокрема, при розрахунку ціни позову позивачем враховано, що відповідно до полісу № ВА/4805197 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, яким застраховано цивільно-правову відповідальність Денищика Андрія Олеговича, винного у ДТП 20.07.2007 р. на бул. Шевченка в м. Києві, ліміт відповідальності за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25500 грн., а тому стягувана сума визначається позивачем у розмірі 25500,00 грн.

Згідно ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст.ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Матеріалами справи підтверджується, що транспортним засобом - автомобілем марки "Фольксваген", реєстраційний номер АВ 4660 АК, яким спричинено ДТП, що потягнуло нанесення шкоди застрахованому у позивача автомобілю марки "NISSAN ALMERA", реєстраційний номер АА 6724 ВХ, керував Денищик Андрій Олегович, цивільно-правова відповідальність якого застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Укоопгарант», що підтверджується полісом № ВА/4805197 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Відповідно до ст. 3 Закону України від 01.07.2004 р. № 1961 –IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.

Статтею 5 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»визначено, що об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»страховим випадком є подія, внаслідок якої заподіяна шкода третім особам під час дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася за участю забезпеченого транспортного засобу і внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована за договором.

Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.

Пунктом 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" передбачено право страховика за договором обов'язкового страхування цивільної відповідальності власника транспортного засобу в разі настання страхового випадку здійснювати виплату страхового відшкодування безпосередньо потерпілим або погодженим з ними підприємствам, установам та організаціям, що надають послуги, пов'язані з відшкодуванням збитків.

Отже, відповідно до вищенаведених норм Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів" страховик за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів має обов»язок перед своїм страхувальником відшкодувати, на умовах та в межах, визначених цим Законом, шкоду, завдану останнім. Керуючись п. 37.4 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів", такий страховик має право здійснити виплату страхового відшкодування страховику за договором майнового страхування, оскільки останній має розглядатися особою, яка за погодженням із потерпілим, надала послуги, пов»язані з відшкодуванням збитків потерпілому.

Частинами першою та другою статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо - і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

В пункті 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27.03.1992 р. № 6 визначено, що джерелом підвищеної небезпеки належить визнавати будь-яку діяльність, здійснення якої створює підвищену імовірність заподіяння шкоди через неможливість контролю за нею людини, а також діяльність по використанню, транспортуванню, зберіганню предметів, речовин і інших об'єктів виробничого, господарського чи іншого призначення, які мають такі ж властивості. Майнова відповідальність за шкоду, заподіяну діями таких джерел, має наставати як при цілеспрямованому їх використанні, так і при мимовільному прояві їх шкідливих властивостей (наприклад, у випадку заподіяння шкоди внаслідок мимовільного руху автомобіля).

Під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Таким чином, особами відповідальними за завдані громадянину Кирейкову Андрію Анатолійовичу, власнику автомобіля "NISSAN ALMERA", реєстраційний номер АА 6724 ВХ, збитки, у спірному випадку є Товариство з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Укоопгарант»(відповідач) відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" в межах, передбачених полісом обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № ВА/4805197, та Денищик Андрій Олегович відповідно до вимог ст. 1188 Цивільного кодексу України в тій частині, що не підлягає відшкодуванню відповідачем, як страховиком за договором обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, зокрема, в частині відшкодування франшизи, передбаченої наведеним полісом № ВА/4805197.

З урахуванням наведеного суд вважає, що до позивача як страховика, який виплатив страхове відшкодування за Договором страхування наземного транспорту серія МА № 058537 від 17.10.2006 р., перейшло право вимоги, яке потерпіла особа Кирейков Андрій Анатолійович мав до відповідача та Денищика Андрія Олеговича, як осіб, відповідальних за завдані збитки внаслідок ДТП.

Крім того, аналогічна вищезазначеній позиції суду є позиція Моторного (транспортного) страхового бюро України (надалі –МТСБУ), викладену в п. 2.7 розділу ІІ Рекомендацій Дирекції МТСБУ (схвалені Президією МТСБУ 27.04.2006 р. прот. № 153), стосовно питання про право страхової компанії, яка відшкодувала своєму страхувальнику за договором майнового страхування, на компенсацію від страхової компанії, яка уклала договір обов’язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, за умови, що ДТП сталося з вини страхувальника останньої (відповідно до ст. 39 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Основними завданнями МТСБУ є, зокрема, збирання необхідної інформації про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності для узагальнення та внесення пропозицій щодо удосконалення механізму здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (п. 39.2.4 ст. 39 Закону України).

Вина Денищика Андрія Олеговича, який керував автомобілем марки "Фольксваген", реєстраційний номер АВ 4660 АК, встановлена у судовому порядку, що підтверджується постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 05.09.2007 р. у адміністративній справі № 3-16860/2007 р.

Цивільно-правова відповідальність вищевказаної особи застрахована застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Укоопгарант»згідно з полісом № ВА/4805197 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (надалі – поліс № ВА/4805197).

Відповідно до п. 4 полісу № ВА/4805197 страхувальником –особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована цим полісом є Денищик Андрій Олегович, а відтак, відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації останнім автомобіля марки "Фольксваген", реєстраційний номер АВ 4660 АК, була застрахована Товариством з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Укоопгарант».

Відповідно до пункту 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.

Абзацом другим пункту 12.1 статті 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»передбачено, що страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього пункту.

Судом встановлено, що відповідно до «Звіту № 1306к про визначення вартості відновлювального ремонту без врахування та з врахуванням фізичного зношення автомобіля "NISSAN ALMERA", який належить Кирейкову А.А., реєстраційний номер АА 6724 ВХ, 2006 р.в., в результаті пошкодження при ДТП, станом на 07.08.2007 р.»вартість відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зношення пошкодженого в ДТП 20.07.2007 р. на бул. Шевченка в м. Києві автомобіля, була визначена у розмірі 18113,85 грн. (разом з ПДВ).

В той же час, суд прийшов до висновку, що позивач вірно визначив у якості підстави для розрахунку спірного страхового відшкодування вищезазначений рахунок –фактуру № 07080715 від 07.08.2007 р. на суму 26176,72 грн. з огляду на наступне:

Так, статтею 9 Закону України «Про страхування»визначено, що страховою виплатою є грошова сума, яка виплачується страховиком відповідно до умов договору страхування при настанні страхового випадку. Названою статтею також визначено, що страхове відшкодування - страхова виплата, яка здійснюється страховиком у межах страхової суми за договорами майнового страхування і страхування відповідальності при настанні страхового випадку. Страхове відшкодування не може перевищувати розміру прямого збитку, якого зазнав страхувальник.

Визначення поняття прямі збитки міститься у Національному стандарті № 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", затвердженому Постановою КМ України, від 10.09.2003, № 1440 "Про затвердження Національного стандарту N 1 "Загальні засади оцінки майна і майнових прав", зокрема, прямі збитки –це поточна вартість витрат на відтворення, заміщення або відшкодування ринкової вартості об'єкта оцінки без урахування неотриманих майбутніх вигод.

Прямий збиток страхувальника позивача (Кирейкова А.А.) дорівнював поточній вартості витрат на відтворення ринкової вартості пошкодженого автомобіля в у сумі 25924,22 грн. згідно рахунку –фактури № 07080715 від 07.08.2007 р. ТОВ «Фірма «Кий Авто».

Страховик у разі настання страхового випадку виплачує страхувальнику страхову виплату (страхове відшкодування), розмір якої визначається з розміру майнової шкоди (реальних збитків), розрахованої шляхом проведення відповідної експертизи або на підставі рахунків спеціалізованих організацій (СТО).

З урахуванням наведеного суд не погоджується з доводами відповідача стосовно того, що підставою для розрахунку страхового відшкодування у спірному випадку повинна бути саме сума вартості відновлювального ремонту з врахуванням фізичного зношення пошкодженого автомобіля у розмірі 18113,85 грн., яка визначена у «Звіті № 1306к про визначення вартості відновлювального ремонту без врахування та з врахуванням фізичного зношення автомобіля "NISSAN ALMERA", який належить Кирейкову А.А., реєстраційний номер АА 6724 ВХ, 2006 р.в., в результаті пошкодження при ДТП, станом на 07.08.2007 р.».

Судом також встановлено, що полісом № ВА/4805197 передбачено, що ліміт відповідальності за шкоду заподіяну життю і здоров”ю (на одного потерпілого) становить 51 000,00 грн., за шкоду заподіяну майну (на одного потерпілого) становить 25 500 грн., франшиза (страхове відшкодування за шкоду, заподіяну майну потерпілих, завжди зменшується на суму франшизи) –510 грн. (пункт 2 полісу № ВА/4805197).

З урахуванням наведеного, суд вважає підставним зазначення відповідача у відзиві на позовну заяву про необхідність зменшення страхового відшкодування на суму франшизи, та приходить до наступного висновку: оскільки відповідно до полісу № ВА/4805197 франшиза становить 510,00 грн., тому розмір страхового відшкодування, яке підлягає стягненню з відповідача, становить 24990,00 грн., тобто сума ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну мінус франшиза (25500,00 грн.–510,00 грн. = 24990,00 грн.).

При цьому, суд не погоджується з доводами відповідача стосовно необхідності зменшення суми страхового відшкодування на суму податку на додану вартість (надалі –ПДВ) у розмірі 3092,44 грн. у зв»язку з тим, що відповідач не є платником податку на додану вартість. Так, судом встановлено, що відповідачем доказово не доведено суду той факт, що він не є платником податку на додану вартість, а нормами Закону України «Про страхування», Закону України «Про обов’язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а рівно і договором страхування наземного транспорту серія МА № 058537 від 17.10.2006 р., укладеним між позивачем та Кирейковим Андрієм Анатолійовичем, не передбачено зменшення страхового відшкодування на суму ПДВ, що включається до складу суми оціненої шкоди, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, розглянувши позовну заяву та подані представниками сторін документи, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає доведеним факт наявності заборгованості у відповідача перед позивачем в сумі 24990,00 грн.

А тому, позовні вимоги про стягнення з відповідача 25500,00 грн. підлягають частковому задоволенню у сумі 24990,00 грн.

В іншій частині позовних вимог у сумі 510,00 грн. (25500,00 грн. –24990,00 грн. = 510,00 грн.) позивачу належить відмовити повністю з огляду на необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Відповідно до ст. 44 ГПК України, до судових витрат віднесені державне мито, суми, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрати, пов`язані з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплата послуг перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов`язані з розглядом справи.

Згідно ст. 49 ГПК України, при частковому задоволенні позову витрати по сплаті державного мита та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу господарський суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

За таких обставин, на відповідача покладаються витрати по сплаті державного мита у сумі 249,90 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 231,28 грн.

Керуючись ст.ст. 352, 354 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 15, 16, 20, 979, 980, 993, 1187, 1188, 1191 ст.ст. 1, 4, 5, 6, 7, 9, 16, 27 Закону України від 07.03.1996 р. № 85/96-ВР «Про страхування», ст.ст. 3, 5, 6, 12, 15, 22, 29, 37, 39 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст.ст. 1, 22, 33, 34, 44, 49, 82-85, 116 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю «Страхова компанія «Укоопгарант»(01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 7/11; ідентифікаційний код 21618844; р/р 26506101013002 Акціонерному банку «Укоопспілка», МФО 322625, а у разі відсутності коштів - з будь-якого рахунку, виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АХА Україна" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, буд. 8; ідентифікаційний код 31235110; р/р 26500218673900 в АТ "УкрСиббанк", МФО 351005) 24990,00 грн. (двадцять чотири тисячі дев»ятсот дев»яносто гривень 00 коп.) як відшкодування шкоди в порядку регресу, 249,90 грн. (двісті сорок дев»ять гривень 90 коп.) витрат по сплаті державного мита та 231,28 грн. (двісті тридцять одну гривню 28 коп.) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3 В іншій частині позову відмовити.

4. Видати накази.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України (із змінами і доповненнями, внесеними згідно із Закону України від 07.07.2010 р. № 2453 –V) рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Гумега О. В.

Дата підписання

повного рішення: 07.09.2010 р.