Єдиний державний реєстр судових рішень ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ
Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 322
РІШЕННЯ
Іменем України
07.09.2010Справа №2-32/3932-2010 Господарський суд Автономної республіки Крим у складі судді Барсукової А.М.
розглянув у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Гринвуд» (65107, м. Одеса вул.. Канатна, 83 ідентифікаційний код 31207041)
До відповідача Відкритого акціонерного товариства «Племінний завод «Славне» (96230, АР Крим, Раздольненський район, с. Славне, вул.. Леніна, 14 ідентифікаційний код 00854204)
Про стягнення 52244, 75 грн.
За участю представників:
Від позивача – не з’явився.
Від відповідача – не з’явився.
Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Гринвуд» звернулося до Господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до Відкритого акціонерного товариства «Племінний завод «Славне» про стягнення 52 244, 75 грн., у тому числі 44958, 00 грн. – основного боргу, 4404, 47 грн. – пені, 781, 71 грн. – 3% річних, 2100, 57 грн. – інфляційних втрат.
Ухвалою господарського суду від 04.08.2010 року порушено провадження у справі та розгляд справи призначено на 19.08.2010 року, про що сторони були своєчасно та належним чином повідомлені.
З підстав зазначених в ухвалі господарського суду від 19.08.2010р., розгляд справи відкладено на 06.09.2010р., про що сторони у справі були повідомлені відповідно до п.3.17 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженої наказом Голови ВГСУ від 19.12.2002р. № 75 – рекомендованою поштою.
У судовому засіданні 06.09.2010р. оголошено перерву в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем обов’язків за договором поставки № 1218-04 від 18.12.2009р. в частині поставки повної партії рапсу, внаслідок чого за відповідачем утворилась дебіторська заборгованість, що і стало приводом для звернення позивача до суду із позовом про стягнення вказаної заборгованості у примусовому порядку.
Представник відповідача у судовому засіданні позов визнав, проте документів витребуваних судом та відзиву на позов не надав.
Враховуючи те, що норми статті 38 Господарського процесуального кодексу України щодо обов’язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.
У зв’язку з тим, що відповідач не використав наданого законом права подання відзиву на позов та доказів, а матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України –за наявними у ній матеріалами.
Дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд
ВСТАНОВИВ:
18.12.2009р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гринвуд» (Покупець) (позивач) та Відкритим акціонерним товариством «Племінний завод «Славне» (Продавець) ( відповідач) був укладений Договір поставки № 1218-04 (а.с. 9-10).
За своєю правовою природою, зазначений договір є договором поставки, який укладено відповідно до вимог статті 712 Цивільного кодексу України.
Згідно статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки, продавець (постачальник) якій здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності, або в інших цілях, не пов’язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з пунктом 1.1 Договору, Продавець зобов’язується передати товар у власність, а Покупець прийняти його та оплатити.
Пунктом 4.2 Договору встановлено, що поставка товару в повному обсязі здійснюється в строк до 25.12.2009р. включно.
Відповідно до пункту 5.1 Договору покупець здійснює попередню оплату в розмірі 100% вартості товару.
Загальна вартість товару складає 955800, 00 грн., що закріплено пунктом 2.1 Договору.
Так, на виконання умов Договору позивачем була здійснена передплата товару на підставі виставленого відповідачем рахунка-фактури № 73 від 18.12.2009р. на суму 955800, 00 грн. ( а.с. 11), що підтверджується випискою банку від 18.12.2009р., копія якої додана до матеріалів справи (а.с. 12).
Згідно з пунктом 4.3 Договору поставка товару підтверджується, зокрема, видатковими накладними ( або актами приймання-передачі).
Відповідачем був поставлений товар лише на суму 910842, 00 грн., що у виконання вищезазначеного пункту договору, підтверджується видатковою накладною № 297 від 25.12.2009р. ( а.с. 13).
Таким чином відповідачем не виконане зобов’язання щодо поставки повної партії товару, внаслідок чого за ним утворилась дебіторська заборгованість в розмірі 44958, 00 грн.
Вказана заборгованість була підтверджена листом № 01/148 від 22.03.2010р., яким відповідач зобов’язувався повернути вказані грошові кошти. ( а.с. 14).
Пунктом 2 статті 712 Цивільного кодексу України встановлено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Пунктом 1 статті 662 Цивільного кодексу встановлено, що продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до пункту 1 статті 670 Цивільного кодексу України, якщо продавець передав покупцеві меншу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець має право вимагати передання кількості товару, якої не вистачає, або відмовитися від переданого товару та його оплати, а якщо він оплачений, - вимагати повернення сплаченої за нього грошової суми.
Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.
При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог, відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідачем не надано доказів виконання зобов’язання, щодо поставки товару в обсязі, встановленому договором.
Пунктом 1 статті 1212 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Як зазначається в приписах коментованої статті перелік ситуацій, при виникненні яких допускається застосування норм коментованої статті, не є вичерпним, отже, ці положення можуть поширюватися і на інші відносини, якщо має місце безпідставне збагачення.
Відповідачем не надано доказів того, що грошова сума в розмірі 44958, 00 грн. була отримана ним обґрунтовано.
Матеріали справи ж навпаки свідчать про те, що відповідачем безпідставно були отримані грошові кошти в розмірі 44958, 00 грн. та відповідач неправомірно користується цими грошовими коштами, оскільки обов’язок з поставки товару за договором не був виконаний відповідачем у повному обсязі.
Беручи до уваги вищенаведене, суд вважає, що матеріалами справи підтверджується заборгованість в розмірі 44958, 00 грн. та підлягає стягненню з відповідача.
Крім того, позивач просить стягнути з відповідача суму інфляційних втрат у зв’язку з невиконанням відповідачем своїх зобов’язань у розмірі 2100, 57 грн., 3% річних у розмірі 781, 71 грн.
Так, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.
Таким чином сума інфляційних втрат за період з січня 2010р. по липень 2010 р. повинна обчислюватись наступним чином:
інфляційні втрати = ( (44958, 00 грн. х 101,8 х 101,9х 100,9х 99,7х 99,4х 99,6х 99,8) / 100 ) – 44958, 00 грн. = 1396, 46 грн.
Отже, сума інфляційних втрат за період з січня 2010р. по липень 2010р. підтверджується матеріалами справи лише в розмірі 1396, 46 грн., а тому підлягає стягненню з відповідача.
Положення частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України щодо встановлення обов’язку боржника по сплаті на користь кредитора 3% річних від простроченої суми суд вважає таким, що кореспондується зі статтями 536 та 692 Цивільного кодексу України, які встановлюють, що в разі прострочення оплати товару, продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
Так, відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, сума 3% річних за період з 26.12.2009р. по 26.07.2010р. повинна бути розрахована наступним чином :
44958, 00 грн. х 213 днів прострочення х 3% / 365 днів = 787, 07 грн.
А отже заявлена позивачем сума 3% річних в розмірі 781, 71 грн. визнається такою, що підлягає стягненню з відповідача, оскільки суд позбавлений права виходити за межі позовних вимог.
Крім того позивач просить суд стягнути з відповідача пеню у розмірі 4404, 47 грн.
Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.
Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Пунктом 6.2 Договору встановлено, що у випадку невиконання будь-якою зі сторін зобов’язання, сторона, що порушила зобов’язання сплачує другій стороні неустойку у вигляді пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від загальної суми заборгованості за кожен день прострочення непоставленого товару або нездійсненої оплати.
Судом встановлено, що заявлена позивачем до відшкодування сума пені у розмірі повинна обчислюватись наступним чином:
44958, 00 грн. х 133 дня прострочення х 20,5% (подвійна облікова ставка НБУ з 12.08.2009р. по 07.06.2010р.) / 365 дн. = 3358, 30 грн.
44958, 00 грн. х 30 днів прострочення х 19 % (подвійна облікова ставка НБУ з 08.06.2010р. по 07.07.2010р.) / 365 дн. = 702, 08 грн.
44958, 00 грн. х 19 днів прострочення х 17 % (подвійна облікова ставка НБУ з 08.07.2010 р.) / 365 дн. = 397, 85 грн.
А всього сума пені складає 4458, 23 грн., а отже заявлена позивачем до відшкодування сума пені у розмірі 4404, 47 грн. підтверджується матеріалами справи та підлягає стягненню з відповідача.
Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.
З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В И Р І Ш И В:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Племінний завод «Славне» (96230, АР Крим, Раздольненський район, с. Славне, вул.. Леніна, 14 ідентифікаційний код 00854204) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Гринвуд» (65107, м. Одеса вул.. Канатна, 83 ідентифікаційний код 31207041) 44958, 00 грн. заборгованості, 781, 71 грн. 3% річних, 1396, 46 грн. інфляційних втрат, 4404, 47 грн. пені, 515, 41 грн. державного мита та 232, 82 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.
3. Наказ видати в порядку статтей 116, 117 Господарського процесуального кодексу України.
Рішення може бути оскаржено в порядку та строки передбачені статтями 91-93 Господарського процесуального кодексу України. Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України.
Направити рішення на адресу сторінвідповідно до вимог статті 87 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Господарського суду
Автономної Республіки Крим Барсукова А.М.
Судове рішення № 11062456, Господарський суд Автономної Республіки Крим було прийнято 07.09.2010. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Рішення. На цій сторінці ви зможете знайти необхідні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних охоплює повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам зручно знаходити необхідні дані.
Це рішення відноситься до справи № 3932-2010. Компанії, які зазначені в тексті цього судового документа: