Рішення № 11062445, 02.09.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

02.09.2010Справа №2-24/3238-2010 За позовом Фізичної особи-підприємця Корнейко Сергія Олексійовича (98300, АР Крим, м. Керч, вул. Всесоюзна, буд. 10, кв. 14, ідентифікаційний номер 2332005617)

до відповідача 1. - Дочірнього підприємства Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" (98307, АР Крим, м. Керч, вул. Новосьолов, буд. 2, ідентифікаційний код 04619245)

до відповідача 2. - Приватного підприємства "Трейд и сервис" ( 99038, АР Крим, м. Севастополь, вул. Колобова, буд. 21, кв. 36, ідентифікаційний код 31377042)

За участю третьої особи , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" (01133, м. Київ, бульвар Л. Українки, 26) в особі Сімферопольської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк" (95000, АР Крим, м. Сімферополь, вул. Куйбишева/Київська, 2/79).

про визнання недійсним договору фінансового лізингу.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача 1 – не з’явився.

Від відповідача 2 - не з’явився.

Від відповідача 3 – не з’явився.

Від третьої особи - Фоміних С. С., довіреність №303-Ф/10 від 02.08.2010 р., посвідчення.

Обставини справи: Позивач - Фізична особа-підприємець Корнейко Сергій Олексійович звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідачів – Дочірнього підприємства Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море", Приватного підприємства "Трейд и сервис" про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 1-Л від 24.07.2007р., укладеного між Приватним підприємством "Трейд и сервис" та Дочірнім підприємством Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море", предметом лізингу за яким є риболовне судно «Алголь», 1981 року побудови.

Позовні вимоги ґрунтуються на приписах статтей 203, 215,234,806,807 Цивільного Кодексу України та мотивовані невідповідністю договору фінансового лізингу № 1-Л від 24.07.2007р. нормам чинного законодавства, а саме: наявністю в положеннях укладеного правочину ознак фіктивності.

Таким чином, вважаючи що укладений правочин є оспорюваним, позивач просить визнати договір фінансового лізингу № 1-Л від 24.07.2007р., яким його оформлено, недійсним.

Перший відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на дійсність договору фінансового лізингу № 1-Л від 24.07.2007р. та посилається на незаперечне настання належних правових наслідків для сторін спірного договору.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 22.06.2010р. позов Фізичної особи-підприємця Корнейко Сергія Олексійовича прийнято судом до розгляду, справу за порушеним провадженням призначено до слухання у судовому засіданні.

Вказаною ухвалою до участі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів залучено Товариство з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" в особі Сімферопольської філії Товариства з обмеженою відповідальністю "Укрпромбанк".

Судове засідання 02 вересня 2010 року відбувалось при повному фіксуванні судового процесу технічними засобами за допомогою звукозаписувального пристрою технічної системи звукозапису програми „Діловодство” у порядку статі 4-4 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач та відповідачі №1, №2 і №3 явку представників в судове засідання не забезпечили, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 10 серпня 2010 року розгляд справи було продовжено у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України до 02.09.2010р.

Відповідно до ст. 75 ГПК України якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши обставини за правилами ст. 43 Господарського процесуального кодексу України - за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд

В С Т А Н О В И В :

24.07.2007 року між Дочірнім підприємством Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" та Приватним підприємством "Трейд и сервис" був укладений Договір фінансового лізингу № 1-Л (а.с.15-17).

Відповідно до пункту 1.2. договору Предметом Договору фінансового лізингу № 1-Л від 24.07.2007 року є судно «Алголь», 1981 року побудови (місце побудови - СРСР, Азов, порт приписки Севастопольський морський торговий порт, прапор - Україна, номер ІМО 8974336), яке має наступні головні розміри за обмірним свідоцтвом: довжина -23,63 м, ширина - 6,50 м, осадка - 2,34 м, валова місткість - 103 т, чиста місткість - 31 т, дедвейт - 61 т.

Відповідно до пункту 1.3. договору вартість Предмету лізингу становить 1000 000,00 (Один мільйон гривень ), в тому числі ПДВ - 166 666,67 гривень.

У пункті 1.6. договору зазначено, що на момент укладання цього Договору Предмет лізингу виступає в якості забезпечення виконання зобов'язань Лізингоодержувача - Дочірнього підприємства Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" за Кредитним договором № 36/К-07 на відкриття невідновлювальної кредитної лінії (у національній валюті) від 23 липня 2007 року.

Відповідно до пункту 2.1. Договору фінансового лізингу № 1-Л строк лізингу за цим Договором становить 367 днів до „24" липня 2008 року включно) з дня передачі Предмета лізингу у лізинг, яким є день підписання сторонами цього Договору та Акта приймання-передачі Предмета лізингу у лізинг.

Відповідно до п. 8.2 вказаного договору фінансового лізингу строк дії цього договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1 цього договору та закінчується тільки після повного виконання сторонами своїх зобов’язань за цим договором.

27 червня 2008 року між Приватним підприємством "Трейд и сервис" та позивачем - Фізичною особою-підприємцем Корнейко Сергієм Олексійовичем було укладено договір купівлі –продажу риболовного судна «Алголь» (а.с.19-20).

Як свідчать матеріали справи договір купівлі –продажу від 27 червня 2008 року було посвідчено нотаріально 27.06.2007р. за реєстровим номером № 2343.

Матеріалами справи підтверджено, що одночасно предмет договору купівлі-продажу судно «Алголь» був предметом іпотечного договору б/н від 24 липня 2007 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" та Приватним підприємством "Трейд и сервис", яке виступило майновим поручителем Дочірнього підприємства Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" (а.с.21-23). Це, зокрема, вбачається з пункту 1.4. договору купівлі-продажу від 27 червня 2008 року, відповідно до якого зазначено, що майно, яке є предметом цього Договору, станом на час укладення та нотаріального посвідчення цього договору перебуває в іпотеці у ТОВ «Український промисловий банк» за іпотечним договором від 24 липня 2007 року, укладеним між Приватним підприємством «Трейд и Сервис» та ТОВ «Український промисловий банк» та посвідченим приватним нотаріусом Севастопольського міського нотаріального округу Волковою В.М. за реєстровим № 2418, та воно знаходиться під забороною відчуження об'єктів нерухомого майна. У відповідності до пункту Дозвіл ТОВ «Український промисловий банк» на відчуження Предмета цього договору-лист банку (вихідний № 2195 від 27 червня 2008 року) отримано.

Відповідно до умов іпотечного договору іпотека судна «Алголь» забезпечувала кредитні зобов’язання Дочірнього підприємства Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" по кредитному договору № 36/К-07 на відкриття не відновлювальної кредитної лінії, укладеному між Дочірнім підприємством Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" 23 липня 2007 року.

У позовній заяві позивач посилається на те, що договір фінансового лізингу № 1-Л від 24.07.2007 року укладено між Дочірнім підприємством Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" та Приватним підприємством "Трейд и сервис" без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Тому позивач вважає його фіктивним та просить визнати недійсним на підставі ст.ст. 203, 215, 234 Цивільного кодексу України.

Суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору фінансового лізингу № 1-Л від 24.07.2007 року задоволенню не підлягають з огляду на наступне.

Відповідно до приписів ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 6 вказаного закону встановлено, що договір лізингу має бути укладений у письмовій формі. Істотними умовами договору лізингу є: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Строк лізингу визначається сторонами договору лізингу відповідно до вимог цього Закону.

На думку позивача, доказами недійсності правочину є його невідповідність вимогам до порядку надання фінансових послуг.

Так позивач посилається на відсутність реєстрації ПП «Трейд і сервіс» в Державній комісії з регулювання ринків фінансових послуг.

Вказані доводи суд до уваги не приймає у зв’язку з наступним.

Відповідно до Положення про надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами - суб'єктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, затвердженого розпорядженням Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 22 січня 2004 р. N 21, а також Листа «Про фінансові послуги» за N1034/11-6 від 14.02.2005р. лише юридичні особи, які систематично надають фінансові послуги (систематичним наданням фінансових послуг вважається укладання трьох або більше договорів про надання фінансових послуг з юридичними чи фізичними особами протягом календарного року), мають стати на облік в Держфінпослуг відповідно до вимог Держфінпослуг.

У відповідності до пункту 2.2. Положення про надання послуг з фінансового лізингу від 22 січня 2004 р. N 21 юридичні особи, які систематично надають послуги з фінансового лізингу (уклали протягом календарного року три та більше договорів фінансового лізингу) або уклали хоча б один договір фінансового лізингу на суму, що дорівнює чи перевищує 80000 гривень, у своїй діяльності повинні керуватись вимогами Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" та іншими нормативними актами у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму.

Тобто вказаний пункт встановлює лише умови протидії фінансування тероризму.

Також суд дійшов висновку, що взагалі порушення відповідачем положень щодо його реєстрації, якби такі мали місце, не є належним доказом фіктивності укладеного правочину.

Посилання позивача на п. 2.1 вищевказаного Положення, яким передбачено, що юридична особа має змогу систематично надавати фінансові послуги з фінансового лізингу в разі, якщо в її установчих документах вказаний такий вид діяльності, тоді як згідно довідки з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України № 22-364-4378 від 21.11.2005р. у ПП «Трейд і сервіс» такий вид діяльності відсутній, судом до уваги не приймається. Доказів систематичності зайняття відповідачем вказаної діяльності позивач не надав.

Позивач у мотивувальній частині позовної заяви також посилається на обов’язковість державної реєстрації обтяжень своїх прав.

Відповідно до вимог ст. 215- 220 Кодексу торговельного мореплавства, які є спеціальними нормами стосовно предмету лізингу, не встановлено обов'язку державної реєстрації договору лізингу. Правова природа лізингових правовідносин полягає в оплатному розстроченому придбанні необхідного виробничого майна, а існування обтяження, яке підлягає державній реєстрації, є правом, а не обов'язком сторін.

Ст. 12 Закону України «Про фінансовий лізинг» встановлює, що предмет лізингу підлягає реєстрації у випадках і в порядку, передбачених законом.

Крім того, з огляду на те, що позивач не наводить конкретну норму закону, яка на його думку не виконана другим відповідачем, а також з урахуванням не існування державного реєстру лізингового майна, суд відхиляє аргумент позивача щодо державної реєстрації обтяжень своїх прав.

До того ж, це також не є належними доказами саме фіктивності правочину.

В обгрунтування своїх доводів позивач посилається також на те, що умови спірного договору фінансового лізингу № 1-Л від 24.07.2007 року не були виконані сторонами, а текст договору має певні порушення. Дані факти, на його думку, підтверджують відсутність наміру створення сторонами правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Так, позивач посилається на те, що з боку ПП «Трейд і сервіс» не було здійснено ніякого інвестування, ДП КСРК «ТПК Море» не узгодило проведення ремонтних робіт із лізингодавцем та іпотекодержателем, предмет лізингу не був застрахований, операція не оформлена належним чином в бухгалтерському та податковому обліку, у договорі не передбачено здійснення амортизації об’єкту, відсутні вказівки про швидкість ходу та витрати пального судна, судно не використовувалось для ведення рибодобувної діяльності, акт звірки розрахунків згідно п, 7.1 договору не складений.

Дані доводи суд до уваги не приймає у зв’язку з наступним.

Відповідно до пункту 1 роз'яснень Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними", вирішуючи спори про визнання угод недійсними, господарський суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угод недійсними і настання відповідних наслідків, а саме: відповідність змісту угод вимогам закону; додержання встановленої форми угоди; правоздатність сторін за угодою; у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України „Про судову практику в справах про визнання угод недійсними" N 3 від 28.04.1978р., угода може бути визнана недійсною лише з підстав і з наслідками, передбаченими законом. Тому в кожній справі про визнання угоди недійсною суд повинен встановити наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання угоди недійсною.

Отже, з наведених норм випливає, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину (господарського зобов’язання) необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію.

Згідно ст.215 Цивільного Кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Стаття 203 Цивільного Кодексу України передбачає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

При зверненні до суду з позовом про визнання правочину фіктивним, на позивача покладається обов'язок довести відсутність наміру в учасників правочину щодо створення юридичних наслідків.

Сукупний аналіз правових норм свідчить проте, що однією з ознак фіктивності правочину є умисність його укладання, при чому така ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Крім того, у виконання фіктивного правочину не передаються майно або майнові права.

Таким чином, оскільки тягар доказування покладається на позивача, він повинен довести умисел двох сторін на укладення фіктивного правочину.

У відповідності до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підстави своїх вимог та заперечень.

Позивач не довів суду, що внутрішня воля сторін за спірним договором не відповідає зовнішньому її прояву - договору фінансового лізингу № 1-Л, укладеному 24.07.2007 року.

Матеріали справи, зокрема представлені першим відповідачем чеки-листи та акти перевірки судна свідчить про експлуатацію Дочірнім підприємством Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" предмету спірного договору фінансового лізингу (а.с. 125-135).

Повною мірою підтверджує здійснення господарської операції з укладення договору фінансового лізингу між відповідачами по справі і договір фінансового сублізингу № 1 від 18.04.2008р., укладений між Дочірнім підприємством Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" та Приватним підприємством «Кримська рибна компанія «Діскавері», за умовами якого перший відповідач передав предмет спірного договору лізингу у сублізинг (а.с. 64-69).

Статтею 1 Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні” встановлено, що первинний документ –це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Пунктом 1 статті 9 названого Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо –безпосередньо після її закінчення.

Третьою особою по справі - товариством з обмеженою відповідальністю "Український промисловий банк" було представлено виписки з особового рахунку Дочірнього підприємства Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" ( а. с. 146 – 156 ).

Таким чином, у даному випадку сплата Дочірнім підприємством Кримської Спілки риболовецьких колгоспів "Торгівельно-промисловий комплекс "Море" Приватному підприємству "Трейд и сервис" 1 млн. грн., як передумова передачі предмету договору фінансового лізингу лізингоодержувачу, підтверджує наявність правових наслідків спірного договору саме на підставі правочину фінансового лізингу.

До того ж, невиконання або неналежне виконання однією із сторін правочину свого зобов’язання не є підставою для визнання договору фіктивним, оскільки вказане не свідчить про відсутність у сторін наміру створення правових наслідків на момент укладення цього договору.

Матеріалами справи не спростовано настання правових наслідків для сторін спірного договору з моменту його укладення.

Крім того, відсутність у тексті договору певних умов, або порушення порядку ведення бухгалтерського та податкового обліку не мають наслідком недійсність правочину на підставі ст. 234 Цивільного кодексу України. Відповідальність за вказані порушення, якщо вони мають місце, передбачена законодавством.

Таким чином, судом встановлено, та залишилось неспростованим позивачем, що оспорюваний ним договір фінансового лізингу укладався саме з метою створення дійсних правових наслідків, що виникають при вчиненні такого роду правочинів.

Крім того, частиною 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" встановлено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Отже, виходячи із наведених приписів, позивач, звертаючись до суду із даним позовом та вимагаючи визнати недійсним договір фінансового лізингу, не будучи його стороною, зобов'язаний довести, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

Відповідно до ст. 1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів. Тобто, порушення або оспорювання прав та інтересів особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковими; обов'язком позивача, відповідно до ст. 33 ГПК України є доведення/підтвердження/ в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів.

Уявлення позивача про невідповідність оспорюваного договору нормам чинного законодавства за відсутності при цьому порушень прав та інтересів позивача, не є підставою для визнання такого договору недійсним, оскільки, відповідно до ст. 2 Закону України "Про судоустрій" завданням суду є саме захист порушених або оспорюваних прав та інтересів особи.

Разом з тим, позивач не зазначив чим порушуються саме його права наявністю оспорюваного ним договору фінансового лізингу, та не обґрунтував, у зв'язку з чим саме він звернувся з позовом у даній справі .

При таких обставинах, суд дійшов висновку відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на позивача відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні були оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 07.09.2010 р., про що сторони були повідомлені у судовому засіданні.

На підставі викладеного, керуючись статтями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України суд –

ВИРІШИВ:

1. У задоволенні позову відмовити.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.