Постанова № 11048587, 02.09.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2010 р. № 47/65 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді:Олійника В.Ф. (доповідача),

суддів:КостенкоТ.Ф.,

Швець В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід"

на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2010р.

у справі№47/65 господарського суду міста Києва

за позовомПриватного підприємства "Арі-Агро"

доТовариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід"

простягнення коштів

за участю представників сторін:

позивача -директор Цибенко Ю.Г.

відповідача -не з'явились в с т а н о в и в :

Приватне підприємство "Арі-Агро" звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" про стягнення коштів за договором №8-2979 від 16.12.2008р., який був уточнений.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.03.2010 р. у справі №47/65 (суддя Станік С.Р.) позов був задоволений та постановлено стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" на користь Приватного підприємства "Арі-Агро" 27625,00 грн. основного боргу, пеню у розмірі 3000,08грн., 3% річних у розмірі 653,76 грн., 1932,10 грн. витрат з урахуванням індексу інфляції, витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3500,00 грн., 382,11 грн. витрат по сплаті державного мита та 219,93 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що позивач належним чином виконав свої зобовязання по наданню відповідачу послуг, що підтверджується відповідними документами у справі, а саме: актом приймання-передачі виконаних робіт №2 від 26.12.2008 р., який підписаний уповноваженими представниками сторін без зауважень та заперечень та скріплений печатками юридичних осіб на суму 32625,00 грн., а відповідач (замовник) свого обовязку щодо повної оплати наданих позивачем послуг не виконав, а лише частково оплатив за надані позивачем послуги по роботі будівельної спецтехніки на обєкті відповідача суму у розмірі 5000,00 грн., що у визначений законом спосіб відповідачем не заперечувалось, доказів протилежного станом на день розгляду справи відповідачем суду першої інстанції не надано, а тому суд першої інстанції визнав позовні вимоги позивача законними, обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. Враховуючи, що відповідач прострочив перед позивачем виконання зобов'язання по повній та своєчасній оплаті наданих позивачем послуг, суд визнав також вимоги позивача про стягнення з відповідача, суми пені, витрат з урахуванням індексу інфляції та 3% річних законними та обґрунтованими. Крім того, у відповідності до статі 44 Господарського процесуального кодексу України відповідач поклав на відповідача витрати на оплату послуг адвоката в розмірі 3500,00 грн.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. (судді: Ропій Л.М. головуючий, Гольцова Л.А., Кондратова І.Д.) рішення Господарського суду міста Києва від 03.03.2010 р. у справі №47/65 було змінено та резолютивну частину рішення було викладено в такі редакції: "Позов задовольнити повністю. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" (код ЄДРПОУ 31980480, місцезнаходження: 02225, м. Київ, вул. Архітектора Ніколаєва, 7) на користь Приватного підприємства "Арі-Агро" (код ЄДРПОУ 33556426, місцезнаходження: 17500, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Фабрична, буд.40, кв. 2) 27625 (двадцять сім тисяч шістсот двадцять пять) 00 грн. основного боргу, пеню у розмірі 3 000 (три тисячі) грн. 08 коп., 3% річних у розмірі 653 (шістсот пятдесят три) грн. 76 коп., 1 932 (одна тисяча девятсот тридцять дві) грн. 10 коп. витрат з урахуванням індексу інфляції, витрати на оплату послуг адвоката у розмірі 3 500 (три тисячі пятсот) грн. 00 коп., 332 (триста тридцять дві) грн. 11 коп. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Повернути Приватному підприємству "Арі-Агро" (код ЄДРПОУ 33556426, місцезнаходження: 17500, Чернігівська обл., м. Прилуки, вул. Фабрична, буд.40, кв. 2) з Державного бюджету України зайво сплачене державне мито в розмірі 77,92 грн. (…)"

В касаційній скарзі Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" ставиться питання про скасування рішень попередніх судових інстанцій в частині стягнення пені в розмірі 3000,00грн., 3% річних в розмірі 653,76грн,1932,10грн. інфляційних та витрати по оплаті послуг адвоката в розмірі 3500,00грн., посилаючись на неповне з'ясування обставин справи.

Перевіривши за матеріалами справи наведені в касаційній скарзі доводи, застосування господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішень, Вищий господарський суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи із наступного.

Як видно із матеріалів справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що між Товариством з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" та Приватним підприємством "Арі-Агро" було укладено договір №8-2979 від 16.12.2008 року на транспортне - експедиторське обслуговування, який регулює взаємовідносини сторін щодо організації перевезень та транспортно-експедиторського обслуговування вантажів автомобільним транспортом, коли ініціатором таких перевезень є відповідач, який виступає від свого імені або від імені вантажовласника, з яким має відповідний господарський договір, або виконує доручення за окремими завданнями, заявками, замовленнями.

Крім того, 01.12.2008 р. між сторонами була укладена додаткова угода №1 до договору №8-2379, за умовами якої сторони визначили, що позивач (надалі - виконавець) за завданням відповідача (надалі замовник) в порядку та на умовах, встановлених у додатковій угоді, надає послуги по роботі будівельної спецтехніки, а саме Крану КРАЗ СВ 73-97 АІ, на обєктах замовника, за адресами, вказаними в заявках.

За умовами договору та за своєю правовою природою вищевказаний договір є договором транспортного експедирування.

Статтею 3 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" передбачено, що відносини в галузі транспортно-експедиторської діяльності регулюються Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, Законами України "Про транспорт", "Про зовнішньоекономічну діяльність", "Про транзит вантажів", цим Законом, іншими законами, транспортними кодексами та статутами, а також іншими нормативно-правовими актами, що видаються відповідно до них.

Згідно зі статтею 929 Цивільного кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організовувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Причиною виникнення спору в даній справі стало питання щодо наявності правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості в розмірі 27625,00грн. за надані транспортно-експедиторські послуги згідно додаткової угоди №1 до договору №8-2379, а також нарахованих позивачем пені в розмірі за період з 20.01.2009 р. по 19.07.2009р., витрати від інфляції в розмірі 1932,10грн. за період з 01.02.2009 р. по 31.10.2009 р. та 3 % річних в розмірі 653,76грн. за період з 01.02.2009 р. по 15.11.2009р.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав і обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини. Однією з підстав виникнення господарського зобов'язання згідно статті 174 Господарського кодексу України, є господарський договір.

Відповідно до статей 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України договір є підставою для виникнення зобов'язання, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк, відповідно до умов договору; одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини 2 статті 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" клієнт зобов'язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Сторони погодили строк виконання зобовязання відповідачем щодо оплати вартості наданих послуг, а саме : відповідно до п.п. 3.3.1, 3.3.2 додаткової угоди №1 до договору №8-2979 замовник зобовязався оплачувати надані виконавцем послуги та проводити розрахунки в наступному порядку: за кожні 5 (пять ) днів роботи будівельної спецтехніки після початку здійснення таких робіт виконавцем. Остаточний розрахунок замовник здійснює на протязі 14 банківських днів з моменту підписання сторонами акту приймання - передачі наданих послуг.

26.12.2008 р. сторонами підписаний акт виконаних робіт №2 від 26.12.2008 р. на суму 32625,00грн. Факт надання послуг згідно даного акту відповідачем визнається та не оспорюється.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що позивач належним чином виконав свої договірні зобов'язання, але відповідач, в порушення умов договору, не сплатив плату експедитору, що дало підстави суду першої інстанції прийняти рішення про стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу в сумі 27625,00грн. (32625,00грн. 5000,00грн.).

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" за невиконання або неналежне виконання обов'язків, які передбачені договором транспортного експедирування і цим Законом, експедитор і клієнт несуть відповідальність згідно із Цивільним кодексом України, іншими законами та договором транспортного експедирування.

Статтею 934 Цивільного кодексу України передбачено, що за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу.

Відповідно до статті 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Відповідно до вимог п.п. 1,3 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Приписами частини 2 статті 551 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п. 6.2 додаткової угоди №1 до договору №8-2979 сторони погодили, що за порушення строків оплати наданих послуг замовник сплачує пеню, у розмірі 1% від вартості таких послуг за кожний день прострочення.

Позивачем заявлені вимоги про стягнення пені в розмірі 3000,08грн. за період прострочення з 20.01.2009 р. по 19.07.2009 р. та розрахунок проводився виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, оскільки законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається (частина 1 статті 231 Господарського кодексу України), а також за шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано, враховуючи положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про притягнення відповідача до відповідальності у вигляді стягнення з останнього пені у розмірі 3000,08грн., оскільки такий висновок ґрунтується на вимогах чинного законодавства та відповідає фактичним обставинам справи.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідачем виконання грошового зобовязання, суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення витрат від інфляції в розмірі 1932,10грн. за період з 01.02.2009 р. по 31.10.2009 р. та 3 % річних в розмірі 653,76грн. за період з 01.02.2009 р. по 15.11.2009р. згідно правильного та обґрунтованого розрахунку позивача, оскільки позовні вимоги в цій частині відповідають фактичним обставинам та матеріалам справи, а також ґрунтуються на нормах чинного законодавства.

Крім того, суд апеляційної інстанції встановив, що умовами договору №8-2379 та додаткової угоди №1 до нього, які укладені між сторонами по даній справі та є підставою для стягнення заборгованості за надані послуги, не передбачено, що відповідач розраховується з позивачем лише після отримання коштів від Державної служби автомобільних доріг України у Чернівецькій області, а також не встановлено, що фінансування наданих позивачем послуг здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.

Правовідносини відповідача з іншими контрагентами та розрахунки між ними жодним чином не впливають на обовязок відповідача своєчасно та в повному обсязі розрахуватись з позивачем за виконані ним роботи та надані послуги згідно акту виконаних робіт №2 від 26.12.2008 р. на суму 32625,00грн. Отримання відповідачем коштів від ТОВ "Тувал" за договором №33 від 11.10.2007 р. не є відкладальною умовою за договором №8-2379 в розумінні статті 212 Цивільного кодексу України, вказані обставини жодним чином не впливають на строки виконання зобовязання щодо оплати виконаних робіт, які встановлені п.п. 3.3.1, 3.3.2 додаткової угоди №1 до договору №8-2979 та не спростовують факт прострочення виконання відповідачем грошового зобовязання за даним договором та наявності його вини.

В свою чергу, стаття 42 Господарського кодексу України визначає господарську комерційну діяльність (підприємництво) як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик господарську діяльність, що здійснюється субєктами господарювання з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. В даному випадку відповідач несе всі несприятливі наслідки, повязані з власним вибором контрагентів, які не розраховують за виконані відповідачем роботи.

Клопотання відповідача щодо відстрочки виконання рішення строком на шість місяців правомірно відхилено судом першої інстанції, при цьому суд апеляційної інстанції вказав, що стаття 83 Господарського процесуального кодексу України передбачає право, але не обовязок господарського суду у виняткових випадках розстрочити виконання судового рішення, при цьому боржник повинен довести наявність обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення господарського суду у даній справі. Відповідачем не надано жодних доказів, які б підтверджували те, що господарське та фінансове становище відповідача є дійсно скрутним, що ускладнить виконання судового рішення або зробить його неможливим, а також доказів, які б підтверджували відсутність у відповідача коштів та майна за рахунок яких можливо задовольнити вимоги позивача. Судом першої інстанції враховано також майнові інтереси позивача, який має зобовязання перед іншими юридичними особами, зокрема : ТОВ "Український промисловий банк" щодо погашення заборгованості за кредитом.

Судові витрати, згідно статті 44 Господарського процесуального кодексу України, складаються з державного мита, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат повязаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката, витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інших витрат, повязаних з розглядом справи.

При цьому, у відповідності до частини 5 статті 49 Господарського процесуального кодексу України суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що здійснюючи розподіл судових витрат, судом першої інстанції порушені вищенаведені норми чинного законодавства та невірно визначено розмір судових витрат, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Зокрема, як вбачається з мотивувальної та резолютивної частини рішення, суд першої інстанції позовні вимоги задовольнив повністю, а відповідно судові витрати, понесені позивачем, мають бути покладені на відповідача.

Порядок оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. року №1258.

Згідно з Порядком оплати витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом цивільних та господарських справ та їх розмірів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.12.2005 р. №1258 (у редакції, чинній на час подання позову), розмір витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, пов'язаних з розглядом господарських справ становить 236,00грн. Позивач, звертаючись з позовом по даній справі сплатив 236,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №225 від 18.11.2007р., тобто, задовольняючи позов в повному обсязі, суд першої інстанції повинен був стягнути з відповідача на користь позивача 236,00 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, проте суд першої інстанції помилково стягнув лише 219,93 грн. витрат з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Судом першої інстанції також невірно був встановлений розмір державного мита, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача.

Відповідно до частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення у справі, зокрема, зменшити розмір позовних вимог.

Під зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти зміну (у бік зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, в тому числі ціни позову.

Згідно з частиною третьою статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

У разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Питання щодо повернення зайво сплаченої суми державного мита у зв'язку із зменшенням позовних вимог вирішується господарським судом на загальних підставах і в порядку, визначених законодавством.

У відповідності до статті 22 Господарського процесуального кодексу України було зменшено позовні вимоги до 27625,00 грн. основного боргу, 3% річних у розмірі 653,76грн., пені - 3000,08грн., 1932,10грн. - витрат з урахуванням індексу інфляції та судових витрат, в даному випадку має місце нова ціна позову, а саме 33210,94грн., а тому і відповідно розмір державного мита, який підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок відповідача, має визначатись саме з цієї суми.

Відповідно до пункту "а" частини 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України "Про державне мито" №7-93 від 21.01.1993р., державне мито з заяв майнового характеру, що подаються до господарського суду, сплачується у розмірі 1 відсотка від ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Ціна позову складає 33210,94 грн., а тому державне мито, яке підлягає стягненню з відповідача на рахунок позивача, складає 332,10грн., тоді як зайво сплачене державне мито у сумі 77,92грн. підлягає поверненню позивачу.

Суд першої інстанції вказані норми процесуального права не врахував та неправильно визначив розмір державного мита та витрат з інформаційно-технічного забезпечення судових процесів, який підлягає відшкодуванню відповідачем позивачу, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про наявність підстав для зміни рішення суду першої інстанції в розумінні статті 104 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо розподілу судових витрат, як таке, що прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм процесуального права.

Щодо рішення суду першої інстанції в частині покладення на відповідача витрат, що повязані з оплатою послуг адвоката, судом апеляційної інстанції рішення в даній частині визнано таким, що ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру" (частина 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України), а статтею 12 Закону України "Про адвокатуру" визначено, що оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між юридичною особою та адвокатом.

Відповідно до ст. ст. 44, 48 Господарського процесуального кодексу України, ст. ст. 2, 12 Закону України "Про адвокатуру" судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають стягненню у випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, якій такі послуги надавалися та їх сплата підтверджується відповідними платіжними документами. В даному випадку вартість адвокатських послуг, що надаються по цій справі, підтверджуються договором про надання правової допомоги від 02.11.2009 р., який укладений між позивачем та адвокатом ОСОБА_1 (діє на підставі свідоцтва НОМЕР_1 про право на заняття адвокатською діяльністю), актом приймання-передачі наданих послуг від 03.03.2010 р., видатковим касовим ордером від 02.03.2009 р. на суму 3500,00грн.

Гонорарні відносини між адвокатом і клієнтом врегульовуються Законом України "Про адвокатуру" та Правилами адвокатської етики, схваленими Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури 01.10.1999 р. (протокол № 6/VI). Статтею 33 Правил передбачено, що гонорар є єдиною допустимою формою одержання адвокатом винагороди за надання правової допомоги клієнту. Гонорар, отримуваний адвокатом за надання правової допомоги, повинен бути законним за формою і порядком внесення і розумно обґрунтованим за розміром. Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають у себе: обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності й новизни правових питань, що стосуються доручення: необхідність досвіду для його успішного завершення; вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить виконання їх у звичайному часовому режимі; необхідність виїзду у відрядження; важливість доручення для клієнта; роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; особливості і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.

З урахуванням вищенаведених вимог, перевіривши співрозмірність наданих послуг і перерахування позивачем на користь адвоката 3500,000грн., враховуючи, що ці витрати обґрунтовані результатом розгляду справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що вартість наданих послуг є співрозмірною сумі, перерахованій адвокату, а висновок суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката в розмір 3500,00грн. є обґрунтованим та законним.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги, у звязку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції поклав на апелянта.

Оскільки суд апеляційної інстанції всебічно, об'єктивно і повно встановив обставини справи, цим обставинам справи надав правильну юридичну оцінку згідно діючого законодавства, застосував правильно норми матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, тому Вищий господарський суд України визнає постанову суду апеляційної інстанції обґрунтованою і законною, яка не може бути скасованою.

За таких обставин касаційна скарга підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, п.1 ст.1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,-

п о с т а н о в и в :

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Схід Захід" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. у справі №47/65 господарського суду міста Києва залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного господарського суду від 08.06.2010р. у справі №47/65 господарського суду міста Києва залишити без змін.

Головуючий суддя: В. Олійник Судді:Т. Костенко В. Швець