Рішення № 11019636, 31.08.2010, Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

=====

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"31" серпня 2010 р. Справа № 15/116/10

           м. Миколаїв

За позовом: Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва, 54029, м. Миколаїв, вул. Г. Петрової, 2-А, код ЄДРПОУ 34034315;

До відповідача 1: державного підприємства “Суднобудівний завод ім. 61 Комунара”, 54001, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 38, код ЄДРПОУ 14313240;

До відповідача 2: товариства з обмеженою відповідальністю “Суднобудівна асоціація “Миколаївський регіон”, 54010, м. Миколаїв, вул. Бузника, 5, код ЄДРПОУ 33798737;

про: визнання недійсним договору про сумісну діяльність.

                                                                                 Суддя Ржепецький В.О.

П Р Е Д С Т А В Н И К И:

Від позивача: Черба А.М. довіреність від 11.06.2010р.

Від відповідача 1: Гусєв М.М. довіреність від 20.05.2009р.

Від відповідача 2: Панченко С.В. довіреність від 12.08.2010р.

          В судове засідання, призначене на 31.08.2010р. представники сторін з’явились. Позивач позов підтримав. Представники відповідачів просили в його задоволенні відмовити.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

          Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін, господарський суд, -

Встановив:

          Державна податкова інспекція у Заводському районі м. Миколаєва 16.07.2010р. звернулась в господарський суд Миколаївської області з позовом до Державного підприємства “Суднобудівний завод ім. 61 Комунара”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Суднобудівна асоціація “Миколаївський регіон” про визнання недійсним договору про сумісну діяльність від 23.03.2007р. №47/1168.

          Позов обгрунтовано порушенням відповідачами у справі при укладенні договору про спільну діяльність від 23.03.2007р. №47/1168 вимог п. 20 ст. 6 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», що виявилось у порушенні встановленого порядку надання повноважним органом узгодження на використання нерухомого майна, яке перебуває у господарському віданні чи оперативному управлінні відповідача.

Відповідачами позов не визнано з посиланням на його необгрунтованість.

          Розглянувши матеріали справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

          Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує справи за позовними заявами: підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів; державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; Рахункової палати, яка звертається до господарського суду в інтересах держави в межах повноважень, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1 ГПК України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності, мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ч.2 ст.21 ГПК України позивачами є підприємства та організації, що подали позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

В силу ст. 2 ГПК України, господарський суд порушує провадження у справі за позовами, зокрема, підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за захистом своїх прав та охоронюваних законом інтересів.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

Відсутність права на позов у матеріальному розумінні тягне за собою ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.

Отже, лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

          Права та обов’язки позивача у справі як державного органу витікають з завдань, покладених на нього Конституцією України та чинним законодавством, зокрема, статтею 2 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», відповідно до якої, завданнями органів державної податкової служби є: здійснення контролю за додержанням податкового законодавства, правильністю обчислення, повнотою і своєчасністю сплати до бюджетів, державних цільових фондів податків і зборів (обов'язкових платежів), а також неподаткових доходів, установлених законодавством (далі - податки, інші платежі); внесення у встановленому порядку пропозицій щодо вдосконалення податкового законодавства; прийняття у випадках, передбачених законом, нормативно-правових актів і методичних рекомендацій з питань оподаткування; формування та ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів та Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб; роз'яснення законодавства з питань оподаткування серед платників податків; запобігання злочинам та іншим правопорушенням, віднесеним законом до компетенції податкової міліції, їх розкриття, припинення, розслідування та провадження у справах про адміністративні правопорушення.

          Як витікає з позову, його підставою є, на думку позивача, порушення відповідачами у справі при укладенні договору про спільну діяльність від 23.03.2007р. №47/1168 вимог п. 20 ст. 6 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», що виявилось у порушенні встановленого порядку надання повноважним органом узгодження на використання нерухомого майна, яке перебуває у господарському віданні чи оперативному управлінні відповідача.

          Таким чином, підставою позову є вирогідне порушення прав та законних інтересів держави, пов’язаних з реалізацією уповноваженими органами права державної власності.

          Разом з тим, відповідно до ст. 1 Закону України «Про управління об’єктами державної власності», повноваження щодо здійснення управління об'єктами державної власності покладено на Кабінет Міністрів України та уповноваженими ним органами, а також інші суб'єкти, визначені цим Законом.

          Позивача до переліку органів, уповноважених на здійснення управління об'єктами державної власності не внесено, з чого, враховуючи наведені вище міркування, а також обставини справи, витікає відсутність у останнього порушеного права або інтересу, на захист якого він може звернутись до господарського суду.

          Посилання позивача на п. 11 ст. 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», яким передбачено право позивача на звернення до суду із позовами про визнання угод недійсними, господарським судом не приймається, оскільки реалізація такого права має відповідати завданням, покладеним на відповідний державний орган (установу).

          Зазначене узгоджується також із позицією Вищого господарського суду України, висловленою, зокрема, в п. 12.1. Роз’яснень від 12.05.95 р. N 02-5/451 Про деякі питання практики вирішення спорів за участю органів державної податкової служби, відповідно до якого, питання про підстави визнання угод недійсними (пункт 11 статті 10 Закону) повинні вирішуватись відповідно до вимог глави 3 Цивільного кодексу України, інших актів законодавства, та з урахуванням завдань податкових органів, передбачених абзацом другим статті 2 Закону. Відповідна норма названого Кодексу або іншого нормативно-правового акта, на підставі якої угода визнається недійсною, застосовується залежно від конкретних обставин, пов'язаних з порушенням вимог законодавства про податки та ухиленням від їх сплати.

Зазначене унеможливлює визнання позову обґрунтованим.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 44, 49, 82, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -          

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Відповідно до вимог ч.1 ст. 93 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна скарга подається, а апеляційне подання вноситься протягом десяти днів з дня прийняття рішення місцевим господарським судом, а у разі якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення –з дня підписання рішення, оформленого відповідно до ст. 84 цього Кодексу.

Суддя В.О.Ржепецький