Рішення № 11019512, 02.09.2010, Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"02" вересня 2010 р. Справа № 7/83-38 за позовом дочірньої компанії «Газ України»Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», м. Київ

до відповідача відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Волиньгаз», м.Луцьк

про стягнення 423362,03 грн.

Суддя          Шум М.С.

За участю представників сторін:

від позивача: Соколовський А.В., представник (дов. №9/10 від 12.01.10р.)

від позивача: Собчук Б.В., юрисконсульт (дов. №01/6-3 від 11.01.10р.)

Відповідно до ст. 20 Господарського процесуального кодексу України представникам сторін роз’яснено право відводу судді. Відводу судді заявлено не було. В судовому засіданні на підставі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України учасникам судового процесу роз’яснено їх права та обов’язки. Заяв та клопотань на розгляд господарського суду не поступило.

Суть спору: позивач - дочірня компанія "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" звернувся в господарський суд з позов про стягнення з відповідача –відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" 423362,03 грн., в тому числі 368534,93 грн. заборгованості по оплаті за поставлений природний газ, 32295,11 грн. пені, нарахованої відповідачу за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, 14481,98 грн. інфляційних втрат та 8050,01 грн. процентів річних.

Представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав викладених у позові.

Відповідач у поясненні на позовну заяву та представник відповідача в судовому засіданні заборгованість в розмірі 368534,93 грн. визнав. Одночасно відповідач просить суд відмовити в частині стягнення пені за період з січня по травень 2009р. у зв’язку з пропуском строку позовної давності.

Також відповідач просить на підставі п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК зменшити розмір нарахованих інфляційних втрат та 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення та заперечення представників сторін, господарський суд, - ВСТАНОВИВ: 31.12.2008 року між дочірньою компанією "Газ України" Національної акціонерної компанії “Нафтогаз України” і відкритим акціонерним товариством по газопостачанню та газифікації „Волиньгаз” укладено договір поставки природного газу №06/08-2324 з протоколом розбіжностей від 19.01.2009р. та протоколом узгодження розбіжностей від 26.01.2009р. та додатковою угодою №1 від 30.01.2009р.

Укладена між сторонами угода предметом судового розгляду не виступала, недійсною судом не визнавалася, сторонами розірвана не була, у зв’язку з чим в господарського суду відсутні підстави вважати зазначену угоду недійсною або неукладеною.

На виконання умов зазначеного договору ДК “Газ України” НАК “Нафтогаз України” впродовж січня-грудня 2009 року відпустило ВАТ “Волиньгаз” природний газ на суму 43965 718,10 грн.

Постачання відповідачеві природного газу у визначеній кількості стверджується долученими до матеріалів справи актами передачі-приймання природного газу за січень-грудень 2009 року (а.с. 36-47).

Відповідно до п.6.1. договору (в редакції згідно з протоколом узгодження розбіжностей) оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. Розподіл коштів здійснюється покупцем відповідно до порядку, який встановлено постановою НКРЕ України від 12.07.2000р. №759 "Про затвердження алгоритму розподілу коштів, що надходять на розподільні рахунки газозбутових підприємств Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" за поставлений природний газ". Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа наступного за місяцем поставки газу.

Відповідач зобов'язання по оплаті вартості спожитого газу за період з січня по грудень 2009р. виконав частково в сумі 43597183,17грн.

Відповідно до ст. 144 Господарського кодексу України, майнові права та майнові обов’язки суб’єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

          Статтею 265 ГК України встановлено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Згідно ст.193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором. Застосування господарських санкцій до суб'єкта, який порушив зобов'язання, не звільняє цього суб'єкта від обов'язку виконати зобов'язання в натурі, крім випадків, коли інше передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобов'язання. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

          Враховуючи викладене, заборгованість по оплаті за отриманий природний газ в сумі 368534,93грн. є підставною, підтверджується договором поставки природного газу, актами прийому-передачі природного газу, підписаними сторонами, відповідачем не оспорена та підлягає до стягнення з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз".

Згідно ст.ст.230-232 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

За умовами договору №06/08-2324 від 31.12.2008р. (п.п.7.2) у разі невиконання відповідачем умов п.6.1 договору покупець зобов’язується (крім суми заборгованості) сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення платежу.

          Вимоги позивача щодо стягнення пені в сумі 32295,11грн. підставні згідно ст.ст.230-232 ГК України, п.7.2 договору.

          Заперечення відповідача, викладені у поясненні судом не прийняті з огляду на те, що нарахування пені здійснюється за кожний окремий період з урахуванням вимог п.6 ст.232 ГК України, яка передбачає порядок нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання та пред’явлено в межах строку позовної давності, визначеного ст.258 ЦК України.

Разом з цим, у відповідності до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, що згідно поданих суду розрахунків становить 14481,98 грн. суми інфляційних та 8050,01 грн. суми процентів річних.

Судом відхиляється клопотання відповідача щодо зменшення розміру інфляційних нарахувань та відсотків річних як безпідставне та необґрунтоване, оскільки відповідно до положень п. 3 ч. 1 ст. 83 ГПК України, господарському суду надано повноваження лише у виняткових випадках зменшувати розмір неустойки (штрафу, пені), в даному випадку інфляційні нарахування та відсотки річних законодавством не віднесено до поняття неустойки.

З огляду на викладене, враховуючи укладення між сторонами договору, надання позивачем відповідачу послуг з поставки природного газу, отримання останніх ВАТ "Волиньгаз", а також не проведення останнім при цьому всіх належних розрахунків і платежів, суд вважає, що позовні вимоги підставні та підлягають до задоволення.

Оскільки спір до суду доведений з вини відповідача, витрати, які поніс позивач пов’язані з поданням позовної заяви до суду та розглядом справи господарським судом, (сплата державного мита, оплата інформаційно-технічного забезпечення судового процесу), підлягають відшкодуванню у відповідності із вимогами ст. 49 Господарського процесуального кодексу України за рахунок відповідача.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст.ст. 144, 173, 230-232, 265 Господарського кодексу України, ст. 509, 526 Цивільного кодексу України, ст.ст. 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з відкритого акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації "Волиньгаз" (м. Луцьк, вул. І.Франка, 12, код ЄДРПОУ 03339459) на користь дочірньої компанії "Газ України" національного акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Київ, вул. Шолуденка, 1, код ЄДРПОУ 31301827) 368534,93 грн. заборгованості по оплаті за поставлений природний газ, 32295,11 грн. пені, нарахованої відповідачу за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань, 14481,98 грн. інфляційних втрат та 8050,01 грн. процентів річних., всього 423362,03 грн., 4233,62 грн. в повернення витрат по сплаті державного мита та 236 грн. в повернення витрат по оплаті інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Суддя                                                            М.С. Шум

Дата виготовлення повного

тексту рішення 03.09.2010р.