Постанова № 11018824, 14.07.2010, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 липня 2010 р.Справа № 22-а-9846/08 Категорія: 2.11.1Головуючий в 1 інстанції: Ткаченко О.В. Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Джабурія О.В.

суддів Крусяна А.В.

Шляхтицького О.І.

за участю секретаря Філімович І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва на постанову Господарського суду Миколаївської областi від20.08.2008 року у справіза адміністративним позовомТОВ «Карат СВ»доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєвапро скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2007 року ТОВ «Карат СВ»звернулося до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєвапро скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих на підставі акту від 13.06.2007 року. В подальшому зменшило вимоги і просило скасувати тільки рішення № 0014172360/0 та № 0014162360/0 в частині визначення податкових зобовязань і штрафних санкцій, посилаючись на те, що податковою службою невірно визначені податкові зобовязання з податку на прибуток і додану вартість і відповідно штрафні санкції у звязку з таким визначенням.

Відповідач позов не визнав вказавши, що матеріали перевірки свідчать про заниження податкових зобовязань по податку на прибуток і додану вартість.

Для зясування обставин, що мають значення для справи і потребують спеціальних знань, господарським судом було призначено судово-економічну (бухгалтерську) експертизу чи підтверджуються документально результати планової перевірки документально зазначені в акті від 13.06.2007 року № 613/23/600/20873428 щодо заниження податку на прибуток і додану вартість.

За висновками експертизи експерт зазначив неможливість підтвердження податкових зобовязань, визначених як платником податків, так і податковою службою в акті перевірки, внаслідок відсутності необхідних для цього документів бухгалтерського обліку.

Постановою Господарського суду Миколаївської областi від 20.08.2008 року позов задоволений. Скасовані податкові повідомлення-рішення ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва від 22.06.2007 року № 0014172360/0 та № 0014162360/0 в частині податкових зобовязань і повязаних з ним штрафних санкцій, відповідно в сумі 2 924171 грн. та 1 162561 грн. і 4 324 697 та 2 501 723 грн.

Державна податкова інспекція у Центральному районі м. Миколаєва на вищезазначене судове рішення подала апеляційну скаргу, в якій вказується, що постанова Господарського суду Миколаївської областi від 20.08.2008 року винесена з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити в задоволенні позову ТОВ «Карат-СВ».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з таких підстав.

Колегією суддів встановлені наступні обставини.

За наслідками застосування непрямих методів, відповідачем ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва визначена сума податкових зобовязань позивача ТОВ «Карат СВ»та прийняті податкові повідомлення-рішення від 22.06.2007 року № 0014172360/0 та № 0014162360/0 в частині податкових зобовязань і повязаних з ним штрафних санкцій, відповідно в сумі 2 924171 грн. та 1 162561 грн. і 4 324 697 та 2 501 723 грн.

Наведені рішення субєкту владних повноважень оскаржені до суду.

В судовому засіданні після проведення експертизи позивач в обґрунтування своїх вимог послався на те, що сума податкових зобовязань платника податків, згідно п. 4.3 ст. 4 Закону України № 2181, повинна може бути визначена за непрямим методом, а не у відповідності з підпунктом «б»4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону. Відповідач не погодився з доповненнями товариства і з висновками експертизи, вважає правомірним визначення зобовязання згідно з підпунктом «б»4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону.

З'ясувавши обставини справи, дослідивши докази на їх підтвердження, суд першої інстанції дійшов до висновку про необхідність задоволення позову.

Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших субєктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 2 КАС України, до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Виходячи з положень зазначених вище законів, Кодексу та з контексту Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, у тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності субєктів владних повноважень.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з підпунктом "б" 4.2.2 п.4.2 ст.4 Закону України від 21.12.2000 № 2181 III "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами державними цільовими фондами" контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі, якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Проте, згідно з підпунктом 4.3.1 Закону, якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону. Суд першої інстанції вважає, що факт неподання декларацій по податкам з прибутку і додану вартість окремим податковим періодам, неведення податкового обліку, від первинних документів і непідтвердження наведених у поданих деклараціях розрахунків підтверджується матеріалами перевірки, а неможливість визначення податкових зобов'язань на підставі наявних у товариства і податкового органу документів визначена експертизою. Тому рішення, прийняті на підставі висновків зазначених в акті щодо суми податкових зобов'язань (і, відповідно, штрафних санкцій) є неправомірними.

Судова колегія вважає наведені висновки суду першої інстанції не правильними і такими, що не відповідають вимогам ст.ст. 2, 7, 10, 11, 70, 71 КАС України та приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що постанова підлягає скасуванню.

Судова колегія приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції дійшов невірного висновку про те, що рішення, прийняті на підставі висновків зазначених в акті перевірки щодо суми податкових зобов'язань і, відповідно, штрафних санкцій по податкам на прибуток і додану вартість, є неправомірними, оскільки податкові зобов'язання визначені без дотримання вимог п.4.3 ст.4 Закону України від 21.12.00 року №2181 -ІІІ «Про порядок погашення зобов'язань, платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

Відповідно до вимог п.п. 4.2.1. п.4.3 ст.4 Закону України " Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" якщо контролюючий орган не може самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків згідно з підпунктом "а" підпункту 4.2.2 статті 4 цього Закону у зв'язку з невстановленням фактичного місцезнаходження підприємства чи його відокремлених підрозділів, місцезнаходження фізичної особи або ухиленням платника податків чи його посадових осіб від надання відомостей, передбачених законодавством, а також якщо неможливо визначити суму податкових зобов'язань у зв'язку з неведенням платником податків податкового обліку або відсутністю визначених законодавством первинних документів, сума податкових зобов'язань платника податків може бути визначена за непрямим методом.

Судова колегія погоджується з доводом апеляційної скарги про те, що застосування непрямих методів є правом , а не обов'язком органів ДПС.

Відповідно до вимог п.п.4.3.3 п.4.3 ст.4 Закону України " Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" методика визначення суми податкових зобов'язань за непрямими методами затверджується законом і є загальною для всіх платників податків.

Судова колегія приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що на час розгляду справи затверджена законом методика визначення зобов'язань за непрямими методами відсутня. Методика визначення сум податкових зобов'язань за непрямими методами, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.02 року №697 втратила чинність у 2005 році. Таким чином п.п.4.3.1 п.4.3 ст.4 Закону України " Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами" не підлягає застосуванню органами ДПС до затвердження методики, а тому висновки суду першої інстанції є не вірними.

Відповідно до вимог п.1.6, 1.7 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства , затвердженого наказом ДПА України від 10.08.05 року № 327 за результатами невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок в акті викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання, які мають відношення до фактів виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства. Факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства викладаються в акті невиїзної документальної, виїзної планової чи позапланової перевірок чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Судова колегія приймає до уваги доводи апеляційної скарги про те, що в акті перевірки ТОВ "Карат-СВ" вказано, які саме документи використані для перевірки, надані ці документи і під час судового провадження, а тому у суду відсутні підстави для необґрунтованих висновків про неможливість визначення податкових зобов'язань на підставі наявних у товариства і податкового органу документів.

Судова колегія встановила, що серед порушень податкового законодавства ТОВ "Карат-СВ" було порушення абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 року №283/97-ВР про завищення валових витрат за рахунок віднесення до валових витрат сум , не підтверджених розрахунковими документами. Згідно з вимогами абз.4 пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Судова колегія встановила, що TOB" Карат-СВ" також було порушено п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України від 03.04.1997 року №168/97-ВР «Про податок на додану вартість», застосування якого передбачає , що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями .

Отже застосування цих норм законів не залежить від зобов'язання ДПІ визначати податкове зобов'язання по податку на прибуток, податку на додану вартість за непрямими методами в зв'язку з відсутністю первинних документів.

На підставі викладеного судова колегія доходить висновку про помилковість висновків суду першої інстанції про задоволення позову.

Окрім аналізу наведених норм права судова колегія також надала можливість представнику позивача підтвердити товарність операцій, що були предметом дослідження податкового органу.

За змістом частин 4, 5 ст. 11 Кодексу адміністративного судочинства України суд повинен визначити характер спірних правовідносин та зміст правової вимоги, матеріальний закон, який їх регулює, а також факти, що підлягають встановленню і лежать в основі вимог та заперечень; зясувати, які є докази на підтвердження зазначених фактів. Дійшовши висновку, що поданих сторонами доказів недостатньо для встановлення обставин справи, суд має право вжити передбачених законом заходів для витребування належних доказів із власної ініціативи.

Суд постановляє ухвалу про закінчення зясування обставин у справі та перевірки їх доказами тільки після того, як проведено всі дії, необхідні для повного і всебічного зясування цих обставин, перевірено всі вимоги та заперечення осіб, які беруть участь у справі, і вичерпано всі можливості щодо збирання й оцінки доказів.

Докази, на які має послатися суд в ухвалених ним рішенні не є вичерпними, оскільки предмет доказування у цій справі становлять обставини, що підтверджують або спростовують обґрунтованість визначення податкових зобовязань.

В судовому засіданні суду апеляційної інстанції представник позивача не заявив клопотання щодо надання доказів на підтвердження товарності цих операцій. Такі доказі в матеріалах справи відсутні та не були предметом дослідження суду першої інстанції.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 69 КАС доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Суд витребував у позивача докази, які підтверджують або спростовують правомірність податкового зобовязання, але позивач у справі таких доказів не надав.

Відповідно до вимог ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а в адміністративних справах про протиправність рішень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення та надання відповідних доказів покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Відповідач, який є субєктом владних повноважень, свою позицію суду доказав та обґрунтував її.

Оскільки висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи і, крім того, судом порушено норми матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, ухвалене судове рішення на підставі вимог ст. 202 КАС України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні вимог позивача.

Керуючись ст.ст. 195, 196; 198; 202; 205; 207; 254 КАС України, судова колегія,-

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєва задовольнити, постанову Господарського суду Миколаївської областi від 20.08.2008 року скасувати, постановити по справі нову постанову, якою відмовити у задоволенні адміністративного позову ТОВ «Карат СВ»доДержавної податкової інспекції у Центральному районі м. Миколаєвапро скасування податкових повідомлень-рішень.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом одного місяця після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Повний текст судового рішення виготовлений 16.07.2010 року.

Головуючий: О.В.Джабурія

Суддя: А.В.Крусян

Суддя: О.І.Шляхтицький