Рішення № 11018020, 26.08.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" серпня 2010 р. Справа № 57/128-10

вх. № 6421/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - (за первісним позовом) - Орлов П.О., дов. від 19.03.2010 року; (після оголошеної переви 04.08.2010 р. не з'явився)

відповідача (за первісним позовом) - Лиска П.О., дов. від 07.12.2009 р.;

розглянувши справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ

до Закрите акціонерне товариство Агрофірма ім. Г.С.Сковороди, с. Сковородинівка

про стягнення 1709043,52 грн.

та за зустрічним позовом Закритого акціонерне товариство Агрофірма ім. Г.С.Сковороди, с. Сковородинівка

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська лізингова компанія", м. Київ

про визнання договору, додаткової угоди частково недійсними, визнання виконаним договору, стягнення суми в розмірі 281563 грн. 11 коп

ВСТАНОВИВ:

Позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю “Українська лізингова компанія” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача – сільськогосподарського Товариства з обмеженою відповідальністю ім. Г.С. Сковороди заборгованості за договором № 01-35/08-ОБЛ фінансового лізингу від 13 березня 2008 року в сумі 1709043,52 грн., а також просить віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором за договором № 01-35/08-ОБЛ фінансового лізингу від 13 березня 2008 року щодо своєчасного внесення лізингових платежів.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 16 липня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 03 серпня 2010 року о 12:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 04.08.2010 року в зв’язку з реорганізацією відповідача замінено відповідача за первісним позовом у справі на Закрите акціонерне товариство “ Агрофірма ім. Г.С.Сковороди ”, прийнято зустрічну позовну заяву відповідача (вх. № 14692) до розгляду для спільного розгляду з первісним позовом, в якій позивач за зустрічним позовом просить суд: об'єднати в одне провадження справу № 57/128-10 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Сковороди про стягнення заборгованості в розмірі 1 709 044 грн. 53 коп. із зустрічною позовною заявою Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди”до товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" про визнання договору, додаткової угоди частково недійсними, визнання виконаним договору, стягнення суми в розмірі 281 563 грн. 11 коп.; визнати недійсними п. 3.9. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-35/08 від 13 березня 2008 року, який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ім. Г.С. Сковороди; визнати недійсними п. 2 Додаткової угоди № 1 від 10 листопада 2009 року до Договору фінансового лізингу № 01-35/08 від 13 березня 2008 року, який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ім. Г.С. Сковороди; визнати Закрите акціонерне товариство “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди”в особі Голови правління Куценко Миколи Івановича, таким, що в повному обсязі виконало Договір фінансового лізингу № 01-35/08 від 13 березня 2008 року, який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ім. Г.С. Сковороди та Додаткову угоду № 1 від 10 листопада 2009 року до Договір фінансового лізингу № 01-35/08 від 13 березня 2008 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" та Закритим Акціонерним Товариством “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди”; стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" на користь Закритого Акціонерного Товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” 281 563 грн. 11 коп.; відмовити в повному обсязі в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю ім. Сковороди про стягнення заборгованості в розмірі 1709044 грн. 53 коп.; розгляд справи відкладено на 19 серпня 2010 року об 11:30 год.

У призначеному 19 серпня 2010 року судовому засіданні в порядку статті 77 ГПК України оголошено перерву до 26 серпня 2010 року о 15:00 год.

У призначеному 26 серпня 2010 року судовому засіданні представник позивача за первісним позовом (відповідача за зустрічним позовом), підтримав заявлений ним первісний позов та просив суд його задовольнити, проти зустрічного позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на зустрічну позовну заяву (вх. № 16517 від 19.08.2010 року), також через канцелярію господарського суду Харківської області надав додаткові документи, які долучені судом до матеріалів справи.

Відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) підтримав заявлений ним зустрічний позов та просив суд його задовольнити, проти зустрічного позову заперечував з підстав, зазначених у відзиві на первісний позов.

Враховуючи те, що норми ст.38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п.4 ч.3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом в межах наданих ним повноважень створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розгляд справи за наявними у справі і додатково поданими на вимогу суду матеріалами і документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 13 березня 2008 року між позивачем та відповідачем укладений договорів фінансового лізингу № 01-35/08-ОБЛ (далі –Договір), відповідно до п. 1.1. якого, Лізингодавець (позивач) на підставі Договору купівлі-продажу (поставки) зобов’язується набути у свою власність і передати на умовах фінансового лізингу у тимчасове володіння та користування майно ( „Предмет лізингу”), найменування, модель, рік випуску, ціна одиниці, кількість і загальна вартість якого наведені у Специфікації і умовах передачі предмету лізингу (додаток №2 до Договору), а Лізингоодержувач (відповідач) зобов’язується прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові платежі на умовах цього Договору.

В додатку №2 до Договору визначене найменування предмета лізингу, його модель, рік випуску та ціна з ПДВ та без ПДВ у національній валюті України - гривні.

Пунктом 1.2. Договору передбачено, що строк користування Лізингоодержувачем Предметом лізингу складається з періодів (місяців) лізингу зазначених в графіку сплати лізингових платежів (Додаток №1 до Договору) (надалі –„Графік”) та починаючи з дати підписання Сторонами Акту приймання-передачі Предмета лізингу (надалі – „Акт”), що в будь-якому випадку не може бути менше одного року.

На виконання вказаних умов Договору, 27 травня 2008 року ТОВ „Українська лізингова компанія ” передало, а СТОВ ім.Сковороди прийняло трактор John Deere 8430 плуг Kverneland RN8 NF та дискову борону John Deere 637, про що сторонами Договору було складено акт приймання-передачі.

Додатком №1 до Договору встановлений Графік сплати лізингових платежів.

10 листопада 2009 року, між сторонами укладено додаткову угоду №1 До Договору, якою сторони погодили викласти Додаток №1 до Договору (Графік сплати лізингових платежів) в новій редакції, згідно якої змінено термін виконання зобов’язань по оплаті лізингових платежів (кінцевий термін став 20.11.2009 р.) та зменшилася сума винагороди Лізингодавцю на 31345,17 грн.. Таким чином, відповідно Графіку сплати лізингових платежів, Лізінгоодержувач повинний сплатити: відшкодування (компенсація) частини вартості предмету лізингу, в т.ч. ПДВ 20% - 1931550,00 грн., винагорода (комісія) Лізингодавцю за отриманий в лізинг Предмет лізингу без ПДВ –413258,66 грн.. Загальний лізинговий платіж в т.ч. ПДВ 20% за весь час дії Договору дорівнює 2344808,66 грн. Крім того, в п.2 Додаткової угоди №1 п.3.9 Договору викладений в новій редакції.

Як свідчать надані відповідачем по зустрічному позову платіжні доручення, він перерахував на рахунок позивача по первісному позову 2626371,77 грн., що на 271563,11 грн. більш, ніж встановлено Графіком сплати лізингових платежів.

Згідно до п. 1.3. Договору, в разі дострокового розірвання Договору або якщо Договором не передбачено перехід права власності на Предмет лізингу до Лізингоодержувача після закінчення строку лізингу в разі закінчення строку користування Предметом лізингу та інших випадках дострокового повернення Предмета лізингу, Лізингоодержувач зобов’язаний повернути Предмет лізингу Лізингодавцю, а лізингодавець зобов’язаний прийняти Предмет Лізингу у Лізингоодержувача.

Відповідно до п. 2.2. Договору, договір купівлі-продажу (поставки) укладається Лізингодавцем та/або набирає чинності після сплати Лізингоодержувачем авансового платежу згідно Загальних умов (Додаток №4 до Договору) (надалі –„Загальні умови”).

Вартість предмету Лізингу та лізингові платежі визначені у ст. 3 Договору.

Так, згідно до п. 3.1. Договору, Лізингоодержувач виплачує Лізингодавцю лізингові платежі відповідно до Графіку та умов ст. 3 Загальних умов. Лізингові платежі складаються з лізингового платежу, який включає суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмета лізингу, а також чергових лізингових платежів кожен з яких включає: суму, яка відшкодовує (компенсує) частину вартості Предмету лізингу; винагороду (комісію) Лізингодавцю за отриманий у лізинг Предмет лізингу (надалі – „винагорода”).

Згідно до п. 3.1. Загальних умов, усі платежі за Договором Лізингоодержувач зобов’язаний здійснювати в національній валюті України (гривнях) відповідно до графіку Загальних умов шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Лізингодавця.

Відповідно до п. 3.5. Загальних умов, якщо передача Предмета лізингу відбулась до п’ятнадцятого числа місяця, чергові лізингові платежі сплачуються кожного п’ятого числа місяця, а якщо пізніше, чергові лізингові платежі сплачуються кожного двадцятого числа місяця.

Пунктом 3.2. Договору передбачено, що після проведення фактичної передачі Предмету лізингу Лізингоодержувачу загальна вартість предмету лізингу може бути змінена, якщо: а) загальна вартість предмету лізингу визначена у Специфікації в грошовому еквіваленті до іноземної валюти; б) у зв’язку з збільшенням митних зборів та інших обов’язкових платежів, які впливають на вартість Предмету лізингу, згідно умов договору купівлі-продажу (поставки) на момент проведення повного розрахунку Лізингодавця з продавцем за придбання предмету Лізингу. В таких випадках Лізингодавець збільшує авансовий лізинговий платіж на суму такого збільшення не пізніше початку місяця, який слідує за місяцем в якому був підписаний Акт, складає новий графік та направляє його Лізингоодержувачу. При цьому розмір винагороди (комісії) Лізингодавця змінюється пропорційно зміні загальної вартості Предмету лізингу.

Згідно до п. 3.3. Договору, якщо строк передачі Предмета лізингу перевищує 45 днів починаючи з моменту підписання договору, то, у випадку зростання ставки LIBOR, для долара США на період 12 (дванадцять) місяців, встановленої на дату підписання Акту, в порівнянні з такою ставкою, встановленою на дату підписання Договору, розмір винагороди може бути змінений пропорційно такій ставці LIBOR. В цьому випадку Лізингодавець не пізніше початку місяця, який слідує за місяцем, в якому був підписаний Акт, складає новий Графік та направляє його Лізингоодержувачу.

Відповідно до п. 3.4. Договору, останній вважається зміненим у випадках передбачених пунктами 3.2., 3.3. Договору, з моменту одержання Лізингоодержувачем Графіку зміненого за правилами цих пунктів відповідно та приймається до виконання Лізингоодержувачем без заперечень.

Пунктом 3.9. Додатку 4 до Договору визначено, що на дату сплати, визначеному п. 3.5. Загальних умов, лізинговий платіж (крім авансового, лізингового платежу та останнього чергового лізингового платежу), який підлягає сплаті згідно Графіку та Загальних умов коригується на суму винагороди, яка визначається за формулою: V1=So*k- So, де: So –сума чергового лізингового платежу за Договором на дату сплати, k –коефіцієнт, який визначається як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 (п’ять) календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу, згідно п. 3.5. Загальних умов, та збільшеного на 0,59%, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ „УкрСиббанк” (надалі –„Банк”), по дорученню Лізингодавця фактично здійснив платіж (конвертування у гривню) коштів у іноземній валюті (валютного кредиту), що підтверджується відповідною довідкою банку, або зіреною копією банківської виписки, отриманих Лізингодавцем для придбання Предмету лізингу та його подальшої передачі Лізингоодержувачу у фінансовий лізинг. Якщо значення коефіцієнта k менше одиниці, то сума V1 не розраховується; * - знак множення. Якщо курс гривні до долара США, за яким Банк по дорученню Лізингодавця фактично здійснив купівлю доларів США на міжбанківському валютному ринку, що підтверджується відповідною довідкою банку, або завіреною копією банківської виписки, перевищує більш ніж на 0,6 (нуль цілих шість десятих) відсотка курс гривні до долара США, встановлений НБУ, який використовується для розрахунку коефіцієнта k, вказаного в цьому пункті, то Лізингодавець направляє Лізингоодержувачу повідомлення про коригування лізингового платежу на суму Винагороди, яке виникло внаслідок такого перевищення. Суму такого коригування лізингового платежу Лізингоодержувач зобов’язаний сплатити протягом трьох робочих днів з моменту отримання такого повідомлення.

Як свідчать надані відповідачем по первісному позову платіжні доручення, він перерахував на рахунок позивача по первісному позову 2626371,77 грн., що на 281563,11 грн. більш, ніж встановлено Графіком сплати лізингових платежів.

З огляду на зазначені обставини, позивач за первісним позовом звернувся до господарського суду Харківської області з відповідним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача по первісному позову 1400362,35 грн. суми, нарахованої внаслідок застосування п.3.9 Додатку №4 до Договору та п.2 Додаткової угоди №1 до Договору щодо коригування суми лізингового платежу у зв’язку зі зміною курсу іноземної валюти, а також нараховані на цю суму інфляційні, 3% річних та штраф.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

У відповідності із ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконати її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України (ч.1 ст. 175 Господарського кодексу України) .

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено (ст. 224 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 статті 903 Цивільного Кодексу України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

У відповідності до ст. 806 Цивільного кодексу України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Відповідно до ч. 2 статті 806 Цивільного кодексу України та Договору до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Статтею 292 Господарського кодексу України передбачено, що залежно від особливостей здійснення лізингових операцій лізинг може бути двох видів - фінансовий чи оперативний. За формою здійснення лізинг може бути зворотним, пайовим, міжнародним тощо.

У відповідності до статті 1 Закону України "Про фінансовий лізинг" фінансовий лізинг (далі - лізинг) - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу (далі - договір лізингу) лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Статтею 2 зазначеного Закону передбачено, відносини, які виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Відносини, що виникають у разі набуття права господарського відання на предмет договору лізингу, регулюються за правилами, встановленими для регулювання відносин, що виникають у разі набуття права власності на предмет договору лізингу, крім права розпорядження предметом лізингу.

Статтею 692 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття.

Як встановлено статтею 286 Господарського кодексу України, та статтею 762 Цивільного Кодексу Украйни, зобов'язання Лізингоодержувача полягає у своєчасному внесенні лізингових платежів за користування майном, що випливає з договірних зобов'язань, який Лізингоодержувач сплачує Лизінгодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Разом з тим, за приписом ч. З статті 285 Господарського кодексу України та умовами Договору Відповідач повинен сплачувати Позивачу лізингові платежі за весь період користування майном.

Обов'язок своєчасно і в повному обсязі лізингоотримувачем сплачувати періодичні лізингові платежі за користування об'єктом лізингу встановлені частиною 1 статті 806 Цивільного кодексу України, частиною 1 статті 292 Господарського кодексу України та статтею 16 Закону України "Про фінансовий лізинг".

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України „Про фінансовий лізинг ”, відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом.

Частиною 2 ст. 6 Закону України „Про фінансовий лізинг ” передбачені істотні умови договору лізингу, а саме: предмет лізингу; строк, на який лізингоодержувачу надається право користування предметом лізингу (строк лізингу); розмір лізингових платежів; інші умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно до ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг ”, сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором. Лізингові платежі можуть включати: а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу; б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно; в) компенсацію відсотків за кредитом; г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Відповідно до ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня.

Згідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України, грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях; грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства; виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Пунктом 1 постанови КМ України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін" визначено, що формування, встановлення та застосування суб'єктами підприємництва вільних цін на території України здійснюється виключно у національній грошовій одиниці.

Статтею 117 Конституції України передбачено, що постанови і розпорядження КМ України є обов'язковими до виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 року N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" (зі змінами та доповненнями), валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобов'язань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Як було встановлено судом, згідно до Додатку №2 до Договору, вартість предмету лізингу встановлена у національній валюті і визначена в абсолютній величині.

Суд приходить до висновку, що застосування формули перерахування ціни з використанням обмінних курсів іноземних валют, які визначені у п.п. 3.9., Додатку 4 до Договору (загальних умов), суперечить ст.ст. 99, 117 Конституції України, ч. 2 ст. 198 ГК України, п. 1 постанови КМ України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Крім того п.п 3.2., 3.3., 3.4., 3.9., 3.14., Договору фактично допускають односторонню зміну його умов зі сторони Лізингодавця.

Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу; способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання правочину недійсним.

Згідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно до ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд також враховує п. 10 Роз’яснення Вищого арбітражного суду України від 12.03.1999 року (із змінами та доповненнями) №02-5/111 „Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними ”, відповідно до якого, недійсними можуть визнаватися не лише угоди, які не відповідають закону, а й такі, що порушують вимоги указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України, інших нормативних актів, виданих державними органами, у тому числі відомчих, зареєстрованих у встановленому порядку.

Оскільки судом встановлено, що п.п. 3.3., Договору та п.п. 3.9., Додатку 4 до Договору (Загальних умов) суперечать ст.ст. 99, 117 Конституції України, ч. 2 ст. 198 ГК України, п. 1 постанови КМ України від 18.12.98 N 1998 "Про удосконалення порядку формування цін", ч. 1 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.93 р. N 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", то ці умови є недійсними на підставі ст. 16, ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України, ч. 1 ст. 207 Господарського кодесу України, ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України.

Відповідно до ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України, недійсною може бути визнано також нікчемну умову господарського зобов'язання, яка самостійно або в поєднанні з іншими умовами зобов'язання порушує права та законні інтереси другої сторони або третіх осіб. Нікчемними визнаються, зокрема, такі умови типових договорів і договорів приєднання, що: виключають або обмежують відповідальність виробника продукції, виконавця робіт (послуг) або взагалі не покладають на зобов'язану сторону певних обов'язків; допускають односторонню відмову від зобов'язання з боку виконавця або односторонню зміну виконавцем його умов; вимагають від одержувача товару (послуги) сплати непропорційно великого розміру санкцій у разі відмови його від договору і не встановлюють аналогічної санкції для виконавця.

Пункти 3.2., 3.3., 3.4. Договору та п.п. 3.9., 3.14., 6.3. Додатку 4 до Договору (Загальних умов) допускають односторонню зміну умов Договору (коригування лізингового платежу) зі сторони ТОВ „Українська лізингова компанія” та порушують права та інтереси Лізингоодержувача, оскільки останній не може наперед визначити розмір відсотків за користування кредитними коштами протягом дії Договору. За цих підстав, вказані умови договору підлягають визнанню недійсними також на підставі ст. 16 Цивільного кодексу України, ч. 2 ст. 207 Господарського кодексу України.

Крім того, пунктами 3.6. Загальних умов фінансового лізингу передбачено порядок визначення розміру винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно, виходячи із вартості предмета лізингу, кількості днів за період з дня підписання акту до дати сплати чергового лізингового платежу та подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в цей період.

Водночас, пунктами 3.9. Загальних умов фінансового лізингу встановлена формула визначення додаткової винагороди відповідача, на суму якої коригується черговий лізинговий платіж: «сума чергового лізингового платежу * на коефіцієнт - сума чергового лізингового платежу». Коефіцієнт визначається, як відношення курсу гривні до долару США, встановленого НБУ за 5 календарних днів до дати сплати чергового лізингового платежу та збільшеного на 0,59 %, до курсу гривні до долару США, за яким АКІБ “УкрСиббанк” по дорученню відповідача фактично здійснив продаж коштів у іноземній валюті, отриманих відповідачем для придбання предмету лізингу.

Отже, винагорода згідно з положеннями пунктів 3.9. Загальних умов фінансового лізингу виникає лише у випадку зміни курсу гривні до долара США відповідно до даних банку.

Таким чином, суд дійшов висновку, що умовами договорів позивача зобов’язано сплачувати на користь відповідача наступні платежі: авансовий платіж (пункти 3.1. договорів, пункти 3.2. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та чергові лізингові платежі (пункти 3.1. договорів). В свою чергу чергові лізингові платежі складаються з суми, якою відшкодовується (компенсується) частина вартості предмету лізингу (пункти 3.1.1. договорів, Графіки сплати лізингових платежів), суми винагороди відповідачу за отримане в лізинг майно (пункти 3.1.2. договорів, пункти 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, Графіки сплати лізингових платежів) та суми винагороди, передбаченої пунктами 3.9. Загальних умов фінансового лізингу.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг” встановлено вичерпний перелік платежів, які можуть включати в себе лізингові платежі, передбачені умовами договору, а саме:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

Таким чином, чинне законодавство України передбачає можливість включення до лізингових платежів такого виду платежу як винагорода лізингодавцю за отримане в лізинг майно. Такий вид винагороди, дійсно, сторонами було передбачено у договорах у пунктах 3.6. Загальних умов фінансового лізингу, а також в четвертій графі Графіку сплати лізингових платежів (додаток № 1 до договорів). Тобто розмір платежу як винагороди лізингодавцю за отримане в лізинг майно сторонами погоджено у конкретному розмірі по кожному із договорів.

Водночас суд констатує та погоджується з доводами позивача, що пункти 3.9. Загальних умов фінансового лізингу передбачають інший, ніж в пунктах 3.6. Загальних умов фінансового лізингу вид платежу, оскільки за змістом вказаних пунктів (3.6.,3.9.) встановлено різні порядки визначення розміру таких винагород.

Стосовно доводів відповідача щодо визначення платежу, передбаченого пунктами 3.9. Загальних умов фінансового лізингу, як компенсації відсотків за кредитом або витрат відповідача, що безпосередньо пов'язані з виконанням договорів лізингу, суд зазначає наступне.

В порядку ч. 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем по зустрічному позову не було доведено, що такий кредит ним брався, зокрема з метою укладення договорів фінансового лізингу і за відома позивача по зустрічному позову. Тим більше, факт отримання відповідачем кредиту для здійснення господарської діяльності в цілому не свідчить про можливість включення відсотків за такий кредит до конкретних договорів фінансового лізингу, що укладаються відповідачем при здійсненні ним господарської діяльності. Крім того, відповідачем не було доведено, що ним були понесені інші витрати, що безпосередньо пов'язані з виконанням договорів фінансового лізингу.

Таким чином, умовами договорів (пунктами 3.1. договорів) в порядку ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг ” у складі лізингових платежів передбачено суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу, та платіж як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно (пункти 3.6. Загальних умов фінансового лізингу), а положеннями пунктів 3.9. Загальних умов фінансового лізингу визначено платіж, який не передбачений ч. 2 ст. 16 Закону України “Про фінансовий лізинг”- винагороду, яка виникає у відповідача виключно внаслідок збільшення курсу долара США по відношенню до гривні.

Оскільки суд дійшов висновку про закріплення у договорах виду платежу, що не передбачений чинним законодавством України, позовні вимоги про визнання договорів в зазначених позивачем частинах недійсними підлягають задоволенню на підставі наведених вище норм законодавства.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідачем по первісному позову повністю сплачені лізингові платежі відповідно графіку оплати лізингових платежів наведеному в Додатковій угоді №1 на загальну суму 2624371,77 грн., що підтверджується платіжними дорученнями, а також приймаючи до уваги визнання недійсними пунктів 3.9 Договору та п.2 Додаткової угоди до Договору, суд відмовляє позивачу по первісному позову в задоволенні вимоги про стягнення 1400362,35 грн. лізингових платежів, а також нарахованих на них інфляційних в розмірі 24963,45 грн. та 3% річних в сумі 90563,72 грн.

Щодо вимоги позивача по первісному позову про стягнення штрафу в сумі 193155,00 грн., то суд зазначає наступне.

Відповдіно до п.4.2.5 Договору, за порушення умов п.9.2 Договору та умов пунктів 2.2,6.7,6.8,6.10-6.12,7.2 Загальних умов фінансового лізингу нараховується штраф у розмірі 5% від загальної вартості предмета лізингу, вказаної в Спеціфікації за кожен випадок такого порушення.

Відповідно до п.7.2 Загальних умов фінансового лізингу, лізингоодержувач зобов”язаний щоквартально письмово інформувати лізингодавця про стан та місцезнаходження Предмету лізингу шляхом направлення Лізингодавцю звіту у формі, встановленій сторонами (Додаток №3 до Договору).

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Згідно ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Враховуючи, що відповідач по первісному позову не представив суду доказів подання позивачу по первісному позову звітів у формі встановленій Сторонами (Додаток №3 до цього Договору), то позовна вимога щодо стягнення штрафу в сумі 193155,00 грн. підлягає задоволенню.

Суд вважає помилковим ствердження відповідача по зустрічному позову про сплив позовної давності щодо стягнення штрафу виходячи наступного.

Дійсно, відповідно до п.6 ст.232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Проте, відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Таким чином, враховуючи, що останній лізинговий платіж відповідач по первісному позову здійснив 20.10.2009 року, тому строк позовної давності щодо стягнення штрафу ще не сплив..

Розглянувши вимоги позивача по зустрічному позову про стягнення з відповідача по зустрічному позову зайво сплачених 281563,11 грн., суд виходить з наступного.

Відповідно до Графіку оплати лізингових платежів, наведеного в Додатковій угоді до Договору загальна сума лізингового платежу складає 2344808,66 грн.

Як вбачається з наданих позивачем по зустрічному позову платіжних доручень, ним сплачено відповідачу по зустрічному позову 2626371,77 грн., що на 281563,11 грн. більше, ніж передбачено Графіком.

Позивач по зустрічному позову листом № 198 від 03.12. 2009 р. попередив відповідача по зустрічному позову про зайво перераховані кошти в сумі 281563,11 грн., проте останній їх не повернув.

Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за; рахунок; іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Згідно ст. 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов'язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі. У разі неможливості повернути в натурі потерпілому безпідставно набуте майно відшкодовується його вартість, яка визначається на момент розгляду судом справи про повернення майна.

Згідно ст.193 Господарського кодексу України та ст. 526 Цивільного кодексу України, яка містить аналогічні положення, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно ч.2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

В силу ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. При цьому, згідно ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Крім того, згідно статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Враховуючи, що відповідачем по зустрічному позову не було надано доказів повернення цих сум, суд вважає позовні вимоги щодо стягнення зайво перерахованих грошових коштів в сумі 281563,11 грн., заявленими правомірно, тому вони підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача по зустрічному позову в частині визнання Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” таким, що в повному обсязі виконало Договір фінансового лізингу № 01-35/08 від 13 березня 2008 року, який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю ім. Г.С. Сковороди та Додаткову угоду № 1 від 10 листопада 2009 року до Договір фінансового лізингу № 01-35/08 від 13 березня 2008 року, укладену між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" та Закритим Акціонерним Товариством “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди”, то суд зазначає наступне.

Згідно абз.2 ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України ч.2 ст.20 Господарського кодексу України суд може захистити цивільне право або інтерес способами, що встановлені договором або законом.

В даному разі предмет позову у частині визнання Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” таким, що в повному обсязі виконало Договір, не відповідає способам захисту права, передбаченим законом. Такий спосіб захисту не міститься в переліках способів захисту права, що визначені в ст.16 ЦК України та ст.20 Господарського кодексу України, не передбачений він й іншими нормами права. Це свідчить про відсутність у суду правових підстав для застосування обраного позивачем по зустрічному позову способу захисту права і унеможливлює задоволення зустрічного позову в цій частині.

Висновок суду про неможливість застосування способу захисту права, який не відповідає Закону, договору і не приводить до відновлення порушеного права узгоджується з позицією ВГСУ, викладеною в п.3 Інформаційного листа від 25.11.2005 року N 01-8/2229, а також із правовою позицією ВСУ викладеною в його постановах від 13.07.2004 у справі №10/732 та від 14.12.2004 у справі №6/11.

На підставі вказаного, суд дійшла висновку про відмову в задоволенні зустрічного позову в частині визнання Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” таким, що в повному обсязі виконало Договір фінансового лізингу № 01-35/08 від 13 березня 2008 року та Додаткову угоду № 1 від 10 листопада 2009 року до Договір фінансового лізингу № 01-35/08 від 13 березня 2008 року.

При винесені рішення суд враховує, що аналогічна правова позиція викладена у Постанові ВГСУ у справі № 53/604-53/605 та у Постанові ВСУ у справі № 3-4692к07 № 43/39.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати у даній справі покладаються на відповідача по зустрічному позову пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 11, 16,203,207,215,509, 525, 526, 530, 626, 629, 692, 806, 903, 1212, 1213 ЦК України, статтями 20, 173, 174, 175, 179, 193, 198, 285, 286, 292 ГК України, Законом України "Про фінансовий лізинг", статтями 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49 та 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

Первісний позов Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди”задовольнити частково.

Стягнути з Закритого акціонерного товариства “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” (код ЄДРПОУ 00707863, 62241, Харківська область, Золочівський район, с.Сковородинівка) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (код ЄДРПОУ 30575865, 01001, м.Київ, вул.Михайлівська, 12, фактична адреса: 04070, м.Київ, вул.Іллінська, 8) 193155,00 грн. штрафу, 1931,22 грн. державного мита та 26,67 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

В іншій частині первісного позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Зустрічний позов Закритого акціонерного товариство “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди” задовольнити частково.

Визнати недійсними п. 3.9. Додатку № 4 (Загальні умови фінансового лізингу) до Договору фінансового лізингу № 01-35/08 від 13 березня 2008 року, який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (код ЄДРПОУ 30575865, 01001, м.Київ, вул.Михайлівська, 12, фактична адреса: 04070, м.Київ, вул.Іллінська, 8) та Закрите акціонерне товариство “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди”(код ЄДРПОУ 00707863, 62241, Харківська область, Золочівський район, с.Сковородинівка).

Визнати недійсними п. 2 Додаткової угоди № 1 від 10 листопада 2009 року до Договору фінансового лізингу № 01-35/08 від 13 березня 2008 року, який було укладено між Товариством з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (код ЄДРПОУ 30575865, 01001, м.Київ, вул.Михайлівська, 12, фактична адреса: 04070, м.Київ, вул.Іллінська, 8) та Закрите акціонерне товариство “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди”(код ЄДРПОУ 00707863, 62241, Харківська область, Золочівський район, с.Сковородинівка).

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю „Українська лізингова компанія" (код 30575865, 01001, м.Київ, вул.Михайлівська, 12, фактична адреса: 04070, м.Київ, вул.Іллінська, 8) на користь Закрите акціонерне товариство “Агрофірма ім. Г.С.Сковороди”(код 00707863, 62241, Харківська область, Золочівський район, с.Сковородинівка) зайво перераховані кошти в сумі 281563,11 грн., 2901,00 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині зустрічного позову відмовити.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст складено та підписано 31 серпня 2010 року

справа № 57/128-10