Рішення № 11018006, 25.08.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" серпня 2010 р. Справа № 53/133-10

вх. № 5152/1-53

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Магденко О.О., за дов.

відповідача - Шебулдаєва І.В., за дов.

розглянувши справу за позовом ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків

до ПФ "Квант" м. Харків

про звернення стягнення на предмет іпотеки.

та за зустрічним позовом ПФ "Квант" м. Харків

до ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків

про визнання договорів недійсними та зобов'язання вчинити дії.

ВСТАНОВИВ:

Розглядається вимога ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків до ПФ "Квант" за первісним позовом про звернення стягнення на предмет іпотеки: нежитлові приміщення що знаходяться за адресою м. Харків, майдан Повстання, 7/8 загальною площею 288,4 м. кв.

Та зустрічна позовна заява ПФ "Квант" до ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" м. Харків про визнання кредитного договору № 830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008 року та договору іпотеки № 830/27/14-3/29/8-053 від 04.07.2008 року недійсними та зобов’язання відповідача по зустрічному позову вчинити певні дії.

Представник позивача за первісним позовом в судовому засіданні надав до суду заяву про уточнення до позовної заяви, в якій у зв’язку з повним погашенням заборгованості по кредитному договору № 830/27/14-3/15/7-035 від 12.10.2007 року уточнив підставу заявлених вимог, підтримує позовні вимоги з урахуванням поданих уточнень в повному обсязі та просить суд звернути стягнення на предмет іпотеки: нежитлові приміщення що знаходяться за адресою м. Харків, майдан Повстання, 7/8 загальною площею 288,4 м. кв.. через невиконання ПФ "Квант" договірних зобов'язань за кредитним договором № 830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008 року. Надав до суду відзив на зустрічну позовну заяву та просить суд в задоволенні зустрічного позову відмовити повністю.

Відповідно до ст. 22 ГПК України позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог, тому суд приймає уточнення позивача по первісному позову до розгляду, подальший розгляд первісного позову здійснюється з урахуванням поданих уточнень.

Представник відповідача за первісним позовом в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог позивача заперечує в повному обсязі та просить суд в задоволенні первісного позову відмовити, підтримує зустрічний позов в повному обсязі та просить суд його задовольнити.

Згідно ст.25 ГПК України в разі вибуття однієї з сторін у спірному або встановленому рішенням господарського суду правовідношенні внаслідок реорганізації підприємства чи організації господарський суд здійснює заміну цієї сторони її правонаступником, вказуючи про це в рішенні або ухвалі. Усі дії, вчинені в процесі до вступу правонаступника, є обов'язковими для нього в такій же мірі, в якій вони були б обов'язковими для особи, яку він замінив. Правонаступництво можливе на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до поданого позивачем 23.07.2010 року клопотання з відповідними додатками ПАТ "Укрсоцбанк" є правонаступником АКБ СР "Укрсоцбанк".

Враховуючи викладене, суд вважає за потрібне замінити позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом АКБ СР "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії на його правонаступника ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк".

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень на позов, в зв’язку з чим справа розглядається в порядку статті 75 ГПК України за наявними в ній матеріалами справи.

Суд, розглянувши надані учасниками судового процесу документи і матеріали, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку про відмову у задоволенні первісного позову та про наявність підстав для задоволення зустрічного позову через наступне:

12.10.2007р. між ПФ "Квант" та АКБ СР "Укрсоцбанк" у особі Харківської обласної філії був укладений Кредитний договір № 830/27/14-3/15/7-035 у сумі 91800,00 грн. із сплатою 15% річних, щомісячним погашенням рівними частками 2550,00 грн., із строком повернення 05.10.2010р. (далі - Договір-1).

У якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором-1 (далі Основне зобов'язання) у цей же день між сторонами був укладений Іпотечний договір № 830/27/14-3/29/7-076 від 12.10.2007р. (далі Додаткове зобов'язання). В іпотеку було надане нерухоме майно: нежитлові приміщення 5-го поверху №№ 1, 2, 2а, 3-11 в літері „3-5" загальною площею 288,4 кв.м, що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Повстання, буд. № 7/8, - та належить Іпотекодавцю ПФ „Квант" на праві приватної власності.

У зв'язку з суттєвим погіршенням фінансового стану ПФ „Квант" з початку світової фінансової кризи за даним кредитним договором виникла прострочена заборгованість, яка 16.08.2010р. була погашена у повному обсязі, як і строкова заборгованість в цілому, а також пені, комісії., усього в сумі 37284,43 грн.

Таким чином, станом на 16.08.2010р. зобов'язання ПФ „Квант" як позичальника за Кредитним договором № 830/27/14-3/15/7-035 від 12.10.2007р. достроково у повному об'ємі виконані перед Кредитором АКБ СР "Укрсоцбанк" у особі Харківської обласної філії.

Згідно ст. 599 ЦК України основне зобов'язання припинено його виконанням, проведеним належним чином. Відповідно до ст. 593 право застави припиняється припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою. Згідно ч. 2 ст. 593 ЦК України у разі припинення застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані, а згідно ч. 3 цієї ж правової норми у разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

Факт відсутності заборгованості за Кредитним договором № 830/27/14-3/15/7-035 від 12.10.2007 року та відсутність претензій до ПФ "Квант" відповідно по Іпотечному договору № 830/27/14-3/29/7-076 від 12.10.2007р. під час розгляду справи судом підтвердив представник позивача за первісним позовом, що також знайшло своє відображення в уточненнях первісних позовних вимог від 20.08.2010 року.

Крім того, 04.07.2008 р. між ПФ "Квант" та АКБ СР "Укрсоцбанк" був укладений Кредитний договір на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 830/27/14-3/15/8-023 з лімітом кредитування - 70000 доларів США, щомісячною сплатою 584,00 дол. США, із строком повернення не пізніше 03.07.2018р. (далі - Договір-2).

У якості забезпечення виконання зобов'язань за Договором-2 (далі Основне зобов'язання) у цей же день між сторонами був укладений Іпотечний договір № 830/27/14-3/29/8-053 від 04.07.2008р. (далі Додаткове зобов'язання). В наступну іпотеку було надане нерухоме майно: нежитлові приміщення 5-го поверху №№ 1, 2, 2а, 3-11 в літері „3-5" загальною площею 288,4 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Харків, майдан Повстання, буд. № 7/8, - та належить Іпотекодавцю ПФ „Квант" на праві приватної власності.

Вказаний Договір-2 не відповідає вимогам закону, а саме згідно п. 1.2 згаданого вище Договору, кредит був наданий позивачу - резиденту України - для придбання основних засобів, тобто для розрахунків з іншими резидентами України.

Відповідно до ст. 3 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (надалі - Декрет) № 15-93 від 1993 р. національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України.

Згідно до п. 2 ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" № 15-93 від 1993 р. уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.

АКБ СР "Укрсоцбанк", як агент валютного контролю, мав здійснювати нагляд за тим, щоб резиденти України не здійснювали розрахунків в іноземній валюті один з одним через нього, як кредитну установу, а тому не мав права надавати кредит в іноземній валюті для розрахунків між резидентами України (бо позивач не є суб'єктом ЗЕД). Отже, укладання спірного Договору-2 суперечить Декрету, тобто діючому законодавству України.

Отримання позики в іноземній валюті та проведення розрахунків між резидентами України - юридичні дії, які пов'язані між собою, бо згідно ст. 345 ч. 2 Господарського кодексу України мета, за якою надається кредит, є суттєвою, тобто обов'язковою, умовою кредитного договору. Пунктом 1.2 спірного Договору-2 передбачено, що валютний кредит був наданий позивачу - резиденту України - для придбання основних засобів, тобто саме для розрахунків з іншими резидентами України. Цей факт визнає сам відповідач у пункті 1.3 Договору-2.

Таким чином, відповідачу було заздалегідь відомо, що згідно спірному Договору-2 він надає ПФ "Квант" іноземну валюту з метою здійснення нею розрахунків з іншими резидентами України. Але такі розрахунки були б порушенням ст. З Декрету, згідно якого національна валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, та підпункту "г" пункту 4 ст. 5 того ж Декрету, згідно якого використання іноземної валюти як засобу платежу без індивідуальної ліцензії НБУ не допускається.

Згідно до п. 2 ст. 13 Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" N 15-93 від 1993 р. уповноважені банки, які отримали від Національного банку України генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, здійснюють контроль за операціями, що проводяться резидентами та нерезидентами через ці установи.

Таким чином, видача банком - агентом валютного контролю - кредиту резиденту України в іноземній валюті для розрахунків цією валютою з іншим резидентом України є порушенням банком своїх обов'язків агента валютного контролю, тобто порушенням згаданого вище п. 2 ст. 13 Декрету, за що ст. 16 ч. 2 абзацом 4 того ж Декрету передбачена відповідальність у вигляді позбавлення генеральної ліцензії Національного банку України на право здійснення валютних операцій або штрафом у розмірі, що встановлюється Національним банком України.

У зв'язку з тим, що згадані вище норми забороняють надання кредиту в іноземній валюті резиденту України для розрахунків з іншими резидентами України, вони ж забороняють і отримувати такі кредити. Таким чином, законодавством України встановлені обмеження і заборона щодо отримання кредитних коштів в іноземній валюті позичальником (резидентом), який не здійснює зовнішньоекономічну діяльність.

Як свідчать матеріали справи позивач за зустрічним позовом не є суб'єктом ЗЕД.

Позивач за зустрічним позовом не оскаржує право відповідача за зустрічним позовом здійснювати кредитні операції (надавати кредитні кошти позичальникам) в іноземній валюті на валютному ринку України відповідно до отриманої ним ліцензії та письмового дозволу Національного банку України № 5 від 29.12.2001 р. Це право відповідача за зустрічним позовом підтверджується приведеними нормативними актами, вказаними вище.

Але це право відповідача за зустрічним позовом носить загальний характер. Воно не поширюється та не може поширюватися на випадки, коли вказані вище операції суперечать діючому законодавству, зокрема - Декрету КМУ "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" N 15-93 від 1993 р.

Право ПАТ "Укрсоцбанк" розміщувати валютні кошти на валютному ринку України не звільняє його від обов'язків агента валютного контролю, передбаченого п. 2 ст. 13 Декрету. Навпаки, застосування цього права всупереч вказаним обов'язкам є зловживанням правом, яке не допускається відповідно до ч. З ст. 13 Цивільного кодексу України.

Те, що позивач за зустрічним позовом здійснював конвертацію отриманих ним кредитних коштів в іноземній валюті в гривню, є доказом недійсності спірного Договору-2. Адже, конвертувавши кредитну валюту в гривню, ПФ "Квант" формально порушила спірний Договір, згідно п. 1.3 якого він мав розраховуватися з резидентами України саме іноземною валютою. Але його дії щодо цієї конвертації та подальших розрахунків відповідали закону. Таким чином, незаконним є кредитний Договір-2, який передбачав незаконні дії.

Отже, позивач за зустрічним позовом порушив з відома відповідача за зустрічним позовом умови укладеного кредитного Договору на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті № 830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008р., а саме розрахувався всупереч умовам Договору з резидентами України валютою України.

Згідно вимог ст. ст. 203, 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є невідповідність його змісту Цивільного кодексу України, іншим актам цивільного законодавства.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. (надалі Декрет)

Згідно із п. п. в), г) ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

- надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

- використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Відповідно до п. 2.1 Кредитного договору, для видачі кредиту та обліку заборгованості позичальника кредитор відкриває позичковий рахунок № 2073 (позичковий рахунок).

Видача кредитних коштів згідно п. 2.1 Кредитного договору здійснюється шляхом перерахування суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунку на поточний рахунок Позичальника № 26001830180360, відкритий у валюті кредиту, за рахунок Кредиту.

Відповідно до пункту 2.4 Кредитного договору, на позичальника покладено зобов'язання здійснювати повернення суми кредиту та сплати процентів - у валюті , що відповідає валюті кредиту, тобто іноземній. Позичальник зобов'язаний здійснювати сплату інших комісій, пені та штрафів в національній валюті України (по офіційному курсу НБУ на день сплати - для кредитів в іноземній валюті).

Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобов'язаннями, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобов'язань.

Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобов'язання та валюту виконання зобов'язання.

Відповідно статті 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Статтею 524 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті, але надання кредитних грошей та прийом платежів мають здійснюватись у національній валюті - гривні.

Відповідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України» гривня (банкноти і монети), як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Частиною 2 ст. 189 Господарського кодексу України встановлено, що ціна є істотною умовою господарського договору та зазначається в договорі у гривнях. В іноземній валюті можуть визначатися ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) за наявності згоди сторін.

Спірний договір не являється зовнішньоекономічним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 198 Господарського кодексу України грошові зобов'язання учасників господарських відносин повинні бути виражені і підлягають оплаті у гривнях. Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства. Виконання зобов'язань, виражених в іноземній валюті, здійснюється відповідно до закону.

Таким чином, єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», який з урахуванням припису статті 4 Цивільного кодексу України та ст. 7 Господарського Кодексу є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді не відновлювальної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статі 2 Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку, цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із статтею 2 Закону України «Про банки та банківську діяльність» документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно із п. п. "в" та "г" ч. 4 ст. 5 Декрету індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі: надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі; операції щодо використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні суб'єктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», пункту 1.10 Положення «Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу» одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обов'язкового вираження зобов'язань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 Цивільного кодексу України.

За спірним кредитним договором, жодна із сторін не отримувала індивідуальної ліцензії.

Наявність генеральної ліцензії на здійснення валютних операцій (дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями) не звільняє сторони від обов'язку отримати індивідуальну ліцензію відповідно приписів п. г) ч.4 ст.5 Декрету та не робить укладений кредитний договір законним.

Крім того, на день укладання кредитного договору іноземний курс валюти становив = 5,05 грн., на день подачі позову - 1 долар США= 7,9258 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобов'язань за кредитним договором. Тобто з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку необхідно сплачувати позивачу за зустрічним позовом, в зв'язку із чим значно погіршився його фінансовий стан.

Згідно статті 3 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Поєднання створених норм, спрямованих на забезпечення реалізації цивільних прав, з шануванням прав та інтересів інших осіб, моралі суспільства тощо. При цьому справедливість можна трактувати, як визначення нормою права обсягу, межі здійснення і захисту цивільних прав та інтересів особи, адекватного її становлення до вимог правових норм. Добросовісність означає прагнення сумління захисту цивільних прав та забезпечення виконання цивільних обов'язків. Розумність - це зважене вирішення питання регулювання цивільних відносин з урахуванням усіх учасників, а також інтересів громадян (публічного інтересу).

Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 Цивільного кодексу України - принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника, споживача кредитних послуг.

Несправедливістю є, зокрема, умови кредитного договору в частині погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США (п. 2.4 Договору-2), що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону банк покладає, як суб'єкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позичальника за кредитним договором, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 Цивільного кодексу України. Таким чином, використання банком долара США, як предмету кредитування, є внесення в кредитний договір пункту, що значно погіршує становища позичальника порівняно з банком в разі настання певних подій.

Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду позичальника.

Відповідно до пункту 1.5 Положення про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу, затвердженого постановою правління НБУ № 483 від 14.10.2004р. (далі - Положення № 483), використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких Національний банк видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Фактично в даному випадку ініціатором та отримувачем за валютною операцією по спірному договору є позивач за зустрічним позовом, що підтверджується заявою на отримання кредиту, з якої чітко вбачається, що ініціатором валютної операції був саме позивач за зустрічним позовом, та що підтверджується вказівкою на цей факт у пункті 2.1 Договору-2.

Відповідно до пункту 1.4 Положення № 483, використання іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) - це використання іноземної валюти на території України для виконання будь-яких грошових зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Згідно ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Таким чином, надання банком позичальникові грошових коштів (кредиту) у вигляді невідновлювальноі кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обов'язків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом) за своєю правовою природою є валютною операцією, отримувачем за якою є позичальник.

Враховуючи, що ініціатором та отримувачем за валютною операцією є позичальник, то пунктом 1.5 Положення № 483 сторони кредитного договору зобов'язані отримати індивідуальну ліцензію на здійснення зазначеної валютної операції. За спірним кредитним договором, жодна із сторін не отримувала індивідуальної ліцензії на здійснення зазначеної валютної операції, а тому такий договір укладено з порушенням чинного законодавства України.

Згідно статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч. 1 статі 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Відповідно до п. 17 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 06.11.2009р. „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними" правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідального дозволу (ліцензії), згідно зі статтею 227 Цивільного кодексу України є оспорюваним і може бути визнаний судом недійсним.

Оскільки спірний договір суперечить вказаним вище нормам ЦК України, ГК України, законам та іншим актам цивільного законодавства України, він є недійсним.

Відповідно до статті 236 Цивільного кодексу України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Частина 1 ст. 216 ЦК України встановлює що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Позивач на виконання цього правочину отримав від банку 70000,00 дол. США, що на день отримання становило 339486,00 грн., виходячи з офіційного курсу НБУ на 04.07.2008р. 1 долар США = 4,8498 грн.

ПАТ "Укрсоцбанк" на виконання цього правочину отримав від Позичальника 13178.07 доларів США, що становить 87681,93 грн., виходячи з офіційних курсів НБУ на дні отримання.

Шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог різниця між отриманим позивачем за зустрічним позовом та відповідачем за зустрічним позовом за спірним кредитним договором становить 251804,07 грн.

Всі розрахунки зведені в додаток до зустрічного позову: „Розрахунок різниці взаємозаліком в національній валюті України між сумою кредиту і сумою погашення за Кредитним договором № 830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008р., який долучено до матеріалів справи.

Відповідно до приписів ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Цивільним кодексом України у главі 49 не передбачено інших наслідків визнання недійсним основного зобов'язання забезпеченого договором застави (іпотеки), як визнання недійсним і додаткового зобов'язання (ч. 2 ст. 548, п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України).

Відповідно до ст. 593 право застави припиняється припиненням зобов'язання, забезпеченого заставою. Згідно ч. 2 ст. 593 ЦК України у разі припинення застави на нерухоме майно до державного реєстру вносяться відповідні дані, а згідно ч. З цієї ж правової норми у разі припинення права застави внаслідок виконання забезпеченого заставою зобов'язання заставодержатель, у володінні якого перебувало заставлене майно, зобов'язаний негайно повернути його заставодавцеві.

За таких обставин, при визнанні недійсності правочину, який оформлений кредитним договором № 830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008р., в забезпечення виконання позивачем обов'язків за яким було укладено договір іпотеки № 830/27/14-3/29/8-053 від 04.07.2008р., останній підлягає визнанню недійсним на підставі ч. 2 ст. 548, п. 1 ч. 1 ст. 593 ЦК України.

Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідачем за зустрічним позовом не доведено суду факт видачі ПФ "Квант" кредиту в іноземній валюті саме для розрахунку з нерезидентом - австрійською фірмою, за договором купівлі-продажу №09-010-К від 23.06.2008 року (копію договору долучено до справи 20.08.2010 року). Також Банком не доведено суду правову природу походження та знаходження у відповідача за зустрічним позовом самого договору купівлі-продажу №09-010-К від 23.06.2008 року.

З рахуванням викладеного, суд не приймає в якості належного доказу своєї позиції по справі відповідача за зустрічним позовом наданий останнім до матеріалів справи договір купівлі-продажу №09-010-К від 23.06.2008 року, укладений між ПФ "Квант" та австрійською фірмою для придбання обладнання.

Згідно ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового чи майнового права або інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним, відновлення становища, що існувало до порушення, та примусове виконання зобов'язання в натурі.

Враховуючи викладене, суд вважає первісним позов нормативно не обґрунтованим не підтвердженим наданими до матеріалів справи документами та таким, що не підлягає задоволенню, а зустрічний позов вважає нормативно обґрунтованим, підтвердженим наданими до матеріалів справи документами та таким, що підлягає задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, у разі задоволення позову, витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покладаються на сторони, пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 1,12, 22, 25, 33, 43, 44 - 49, 75, 82-85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Замінити позивача за первісним позовом - відповідача за зустрічним позовом АКБ СР "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії на його правонаступника ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024).

2. Прийняти до розгляду уточнення позовних вимог за первісним позовом від 20.08.2010 року.

3. В задоволенні первісного позову відмовити повністю.

4. Зустрічний позов задовольнити у повному обсязі.

Визнати кредитний договір на відкриття не відновлюваної кредитної лінії в іноземній валюті №830/27/14-3/15/8-023 від 04.07.2008 року, укладений між ПФ "Квант" (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича,38-А, кв.44, код 23920016, п/р 26001830180360 в ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 351016) та АКБ СР "Укрсоцбанк" у особі Харківської обласної філії (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024), недійсним з моменту його вчинення.

Визнати договір іпотеки №830/27/14-3/29/8-053 від 04.07.2008 року, укладений між ПФ "Квант" (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича,38-А, кв.44, код 23920016, п/р 26001830180360 в ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 351016) та АКБ СР "Укрсоцбанк" у особі Харківської обласної філії (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024), недійсним.

Зобов’язати ПАТ "Укрсоцбанк" в особі Харківської обласної філії ПАТ "Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) зняти заборону відчуження предмету іпотеки: нерухомого майна - нежитлових приміщень 5-го поверху№№1,2,2а,3-11 в літері "3-5" загальною площею 288,4 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Харків, майдан Повстання,7/8 -, що належать ПФ "Квант" (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича,38-А, кв.44, код 23920016, п/р 26001830180360 в ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 351016), та виключити вказане нерухоме майно із Державного реєстру іпотек.

Зобов’язати ПАТ "Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) прийняти від ПФ "Квант" (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича,38-А, кв.44, код 23920016, п/р 26001830180360 в ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 351016) суму у розмірі 251804,07 грн.

Стягнути з ПАТ "Укрсоцбанк" (м. Київ, вул. Ковпака,29, код 00039019, к/р 32008152402 в ГУ НБУ по м. Києву та Київській області, МФО 321024) на користь ПФ "Квант" (61136, м. Харків, вул. Командарма Уборевича,38-А, кв.44, код 23920016, п/р 26001830180360 в ХОФ ПАТ "Укрсоцбанк", МФО 351016) державне мито у розмірі 340,00 грн. та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Суддя

повний текст рішення підписано судом 30.08.2010 року о 17:00.