Рішення № 11016184, 30.08.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 201

РІШЕННЯ

Іменем України

30.08.2010Справа №2-33/3523-2010 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Верхоріччя» (99040, м. Севастополь, пр. Ген. Острякова, 126, кв.1)

до відповідача фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 АДРЕСА_1)

про визнання правочину недійсним

Суддя Радвановська Ю.А.

Представники сторін:

Позивача: Мартьянов Олександр Вікторович, представник, довіреність від 04.01.2010 р., ТОВ Агрофірма «Верхоріччя».

Відповідача: не зявився, фізична особа-підприємець ОСОБА_2.

Суть спору: товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма «Верхоріччя» звернулося до господарського суду АР Крим з позовною заявою до відповідача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, та просить суд визнати недійсним правочин про відчуження обєкту нерухомості, оформлений у вигляді договору купівлі-продажу плодоносних багаторічних рослин дерев персика 1983 року посадки в кількості 10373 штук, які розташовані на ділянці № 1 площею 32,5 га в м. Бахчисараї від 17 травня 2006 року.

Позовні вимоги вмотивовані тим, що спірний правочин є удаваним, він не був посвідчений нотаріально, що є порушенням статей 657 та 203 Цивільного кодексу України та підлягає визнанню недійсним на підставі статті 235 Цивільного кодексу України.

Відповідач, в судове засідання не з'явився, при причини відсутності суд не повідомив, витребувані судом документи не представив, про час та місце розгляду справи був сповіщений належним чином (а.с. 64).

Враховуючи те, що відповідач не скористався своїм правом на участь в судовому засіданні, про час та місце розгляду справи був повідомлений за адресою, зазначеною в довідці ЄДРПО України (а.с. 57), а матеріали справи у достатній мірі характеризують правовідносини сторін, суд вважає за можливе розглянути справу в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України за наявними у справі матеріалами.

Згідно зі статтями 20, 22, 81-1 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні представнику позивача роз'яснені процесуальні права та обов'язки.

За клопотанням представника позивача, відповідно до статті 10 Конституції України, статті 10 Закону України «Про судоустрій України», пояснення та клопотання по справі надавалися ним російською мовою.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши представлені докази, суд

встановив:

17 травня 2006 року між приватним-підприємцем ОСОБА_2 (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Верхоріччя» (продавець) був укладений договір купівлі-продажу, згідно з яким, продавець зобовязується передати у власність покупця плодоносні багаторічні насадження, а покупець зобовязується прийняти дані насадження та оплатити за них грошову суму, визначену в договорі та накладних (п. 1.1. договору) (а.с. 8 10).

Пунктами 1.2., 2.1. договору встановлено, що під насадженнями в даному договорі розуміються плодоносні дерева персика 1983 року посадки в кількості 10373 штук, які розміщені на ділянці № 1 площею 32,5 га.

Загальна вартість договору становить 10000.00 грн., в тому числі ПДВ 20 %. Розрахунки між сторонами здійснюються шляхом перерахування суми, вказаної в пункті 3.1. договору (пункти 3.1., 3.2. договору).

На підставі пунктів 2.1., 2.2. договору продавець зобовязаний передати покупцю насадження протягом трьох банківських днів з моменту оплати рахунку за актом прийомупередачі. З насадженнями продавець передає покупцю наступні документи: акт інвентаризації на момент купівлі-продажу, викопировку ділянки на якій розташовані багаторічні насадження. Покупець зобовязаний прийняти багаторічні насадження протягом трьох календарних днів з моменту оплати по акту прийому-передачі.

Позивач вважає, що спірний договір купівлі-продажу є удаваним, оскільки фактично є договором купівлі-продажу земельної ділянки, а враховуючи положення статті 235 Цивільного кодексу України, у цьому випадку правовідносини сторін, що виникли за цим договором повинні регулюватися правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили тобто щодо договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Так, позивач, посилаючись на статтю 657 Цивільного кодексу України, відповідно до якої договір купівлі-продажу нерухомого майна, якою є земельна ділянка, укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації, стверджує, що вказані дії сторонами виконані не були, у звязку з чим договір від 17 травня 2006 року підлягає визнанню недійсним.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з наступних підстав.

Предметом даного позову є вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу плодоносних багаторічних рослин дерева персика, які обґрунтовані посиланнями на статтю 220, 235 Цивільного кодексу України, а також на положення Земельного кодексу України.

Зі змісту оспорюваного правочину вбачається, що сторони домовилися про передачу дерев персика разом із земельною ділянкою, площею 32.5 га, розташованої у м. Бахчисарай.

Так, згідно з пунктами 1.2, 2.1 договору встановлено, що під насадженнями в даному договорі розуміються плодоносні дерева персика 1983 року посадки в кількості 10373 штук, які розміщені на ділянці № 1 площею 32,5 га.

Отже, суд звертає увагу, що насадження дерев не є відокремленими, а передаються разом із земельною ділянкою, на якій вони розташовані.

Відповідно до статті 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд погоджується з доводами представника позивача, що спірні правовідносини у даній справі повинні регулюватися положеннями чинного законодавства, які встановлюють вимоги до форми і порядку укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Згідно зі статтею 181 Цивільного кодексу України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Режим нерухомої речі може бути поширений законом на повітряні та морські судна, судна внутрішнього плавання, космічні об'єкти, а також інші речі, права на які підлягають державній реєстрації.

Статтею 657 Цивільного кодексу України, договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Згідно з частиною 4 статті 334 Цивільного кодексу України якщо договір про відчуження майна підлягає державній реєстрації, право власності у набувача виникає з моменту такої реєстрації.

Проте, як вбачається з матеріалів справи, договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений та державну реєстрацію не пройшов.

Відповідно до частини 3 статті 334 Цивільного кодексу України право власності на майно за договором, який підлягає нотаріальному посвідченню, виникає у набувача з моменту такого посвідчення або з моменту набрання законної сили рішенням суду про визнання договору, не посвідченого нотаріально, дійсним.

Також, судом було встановлено, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 17 квітня 2008 року у справі № 2-30/2788-2008 позов субєкта підприємницької діяльності ОСОБА_2 задоволено частково, визнано дійсним договір від 17 травня 2006 року, укладений між субєктом підприємницької діяльності ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Верхоріччя» купівлі-продажу нерухомого майна плодоносних багаторічних насаджень дерев персика, 1983року посадки, в кількості 10373 штук, які розміщені на ділянці № 1 площею 32,5 га., розташованих в м.Бахчисарай. (а.с. 20-23).

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 червня 2008 року, рішення господарського суду АР Крим від 17 квітня 2008 року (справа № 2-30/2788-2008) скасоване (а.с. 11-15).

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, вказав наступне.

Як вбачається з тексту договору, сторони домовились про передачу дерева персика разом з земельною ділянкою, площею 32, 5 га., розташованого у м. Бахчисарай.

Виходячи із змісту статей 123, 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебуває у державній або комунальній власності, здійснюється за проектами відведення цих ділянок, на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди.

Право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди та його державної реєстрації.

Згідно з пунктом 34 статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до виключної компетенції міської ради належить вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, які розглядаються виключно на пленарному засіданні ради сесії.

Таким чином, враховуючи, що чинним законодавством не передбачено купівля-продаж насаджень дерев, під яким розуміється земельна ділянка, то оформлення належного користування земельною ділянкою можливо лише за наявності згоди відповідного власника або рішення органу місцевого самоврядування, якщо земельна ділянка перебуває у державній або комунальної власності.

Крім того, статтями 407-412 Цивільного кодексу України встановлено право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб, з урахуванням обмежень встановлених пунктом 15 перехідних положень Земельного Кодексу України.

Оскільки судом першої інстанції при визнані спірного договору дійсним не звернуто уваги на вимоги чинного законодавства відносно переданої земельної ділянки, суд апеляційної інстанції скасував рішення господарського суду АР Крим по справі № 2-30/2788-2008, якою спірний договір купівлі-продажу був визнаний дійсним.

Постановою Вищого господарського суду України 08 жовтня 2008 року постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 09 червня 2008 року залишена без змін (а.с. 30-32).

Суд касаційної інстанції, вказав, що переглядаючи рішення суду першої інстанції, апеляційній господарський суд правомірно встановив, що позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон повязує визнання угоди недійсною, і такий висновок ґрунтується на обставинах справи та вимогах закону. Отже, апеляційний господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для визнання спірного договору дійсним.

Ухвалою Верховного Суду України від 25 грудня 2008 року відмовлено в порушення касаційного провадження з перегляду постанови Вищого господарського суду України від 08 жовтня 2008 року у справі № 2-30/2788-2008 (а.с.33).

Відповідно до частини 2 статті 35 Господарського процесуального кодексу України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Відповідно до частини 1 статті 220 Цивільного кодексу України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Таким чином, враховуючи відсутність нотаріального посвідчення спірного договору, а також його державної реєстрації, договір б\н від 17 травня 2006 року є нікчемним.

Верховний Суд України в постанови Пленуму від 06 листопада 2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання право чинів недійсними» розяснив таке - відповідно до статті 215 Цивільного кодексу України необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 Цивільного кодексу України тощо).

Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду.

Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору.

Враховуючи викладене, з огляду на положення статей 220, 235 Цивільного кодексу України, суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог позивача про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17 травня 2006 року.

Одночасно, позивач просив суд стягнути з відповідача судові витрати, зокрема, витрати на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу, державного мита, вартість послуг експертних установ та вартість правової допомоги адвоката.

При цьому, в порушення вимог статті 33 Господарського процесуального кодексу України, позивачем не представлено доказів, яки б свідчили про витрати, понесені у звязку з наданням правової допомоги адвоката та звернення до експертних установ, а також не вказано розміру суми, яка підлягає стягненню, у звязку з чим, позовні вимоги в цієї частині задоволенню не підлягають.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України витрати, понесені позивачем у звязку зі сплатою державного мита та інформаційно-технічного забезпечення судового процесу відносяться на відповідача.

В судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 82-84 Господарського процесуального Кодексу України, суд

вирішив:

1.Позов задовольнити частково.

2.Визнати недійсним договір купівлі-продажу від 17 травня 2006 року укладений між приватним-підприємцем ОСОБА_2 та товариством з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Верхоріччя».

3.В частині вимог про відшкодування вартості послуг адвоката та експертних установ відмовити.

4.Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1, ІПН НОМЕР_1) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма «Верхоріччя» (м. Севастополь, пр Генерала Острякова, 126, кв. 1, ЄДРПОУ 31164580) 102.00 грн. державного мита та 236.00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Повне рішення складено

03 вересня 2010 року

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки КримРадвановська Ю.А.