Рішення № 10997383, 19.08.2010, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"19" серпня 2010 р. Справа № 57/132-10

вх. № 6519/4-57

Суддя господарського суду

при секретарі судовогозасідання

за участю представників сторін:

позивача - Леванісова Н.А., дов. №02-15/1-267 від 05.08.2010р.

відповідача - Заярний О.С., дов. від 28.12.2009р.

розглянувши справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Земельний банк", м.Харків

до Відкритого акціонерного товариства "Харківський завод "Точмедприлад" м. Харків

про стягнення 60009,82 грн.

ВСТАНОВИВ:

Позивач –ПАТ “Земельний банк” звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою про стягнення з відповідача –ВАТ Харківський завод “Точмедприлад”на свою користь 60009,82 грн., а також просить віднести на відповідача свої витрати по оплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, мотивуючи свої вимоги неналежним виконанням відповідачем своїх обов’язків за договором № 45-08/К про надання кредитної лінії від 25.06.2008 року.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 21 липня 2010 року прийнято вказану позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 09 серпня 2010 року о 10:45 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 09 серпня 2010 року відкладено розгляд справи на 19 серпня 2010 року о о 10:40 год.

У призначеному судовому засіданні 19 серпня 2010 року представник позивача підтримав заявлений позов та просив суд його задовольнити.

Присутній у судовому засіданні представник відповідача проти позову не заперечував.

Враховуючи те, що норми ст. 38 Господарського процесуального кодексу України, щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, що необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, а п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих ним повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та здійснені всі необхідні дії щодо витребування додаткових доказів, та вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній та додатково поданими на вимогу суду матеріалами та документами.

З’ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані учасниками судового процесу докази, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, суд встановив наступне.

25 червня 2008 року між Публічним акціонерним товариством «Земельний банк» (правонаступник Харківського акціонерного комерційного Земельного банку), (далі – Банк, Позивач) та Відкритим акціонерним товариством Харківський завод «ТОЧМЕДПРИБОР», (далі – боржник, Відповідач) укладено Договір № 45-08/К про надання кредитної лінії (далі - Кредитний договір), згідно з умовами якого (пункти 1.1 і 1.2) Банк надає Відповідачу відновлювальну кредитну лінію з лімітом кредитування в розмірі 300000,00 грн. на умовах забезпеченості, повернення, платності та цільового використання; кредит надавався строком з 25.06.2008 року по 22.06.2009 року для виплати заробітної плати, з можливістю отримання окремих кредитів (траншів) зі сплатою за користування кредитом 22 процентів річних. Відповідно до п. 1.1 Кредитного договору, кожний окремий транш оформляється додатковою угодою і строк користування ним не може перевищувати 31 календарний день, а відповідач зобов'язується своєчасно повернути кредит та сплатити проценти за користування на передбачених умовах (пункти 1.1-4.3.2, 4.3.4 договору).

Згідно з пунктом 3.1. Кредитного договору, банк відкрив первісному боржнику позичковий рахунок № 20627453912 на якому враховується надання та погашення кредиту.

Відповідно до п. 3.2 Кредитного договору, надання кредиту здійснюється шляхом оплати із позичкового рахунку розрахункових документів Відповідача, а також шляхом перерахування кредитних коштів на відкритий у Позивача поточний рахунок Відповідача, № 26005013912, що повинно обумовлюватися додатковими угодами при кожній видачі кредиту.

На виконання умов договру позивачем перераховано на рахунок відповідача:

- за Додатковою угодою № 1 від 25.06.2008, згідно ордеру-розпорядження, 26.06.2008 року - 200000,00 грн. зі строком повернення 25.07.2008 року;

- за Додатковою угодою № 2 від 21.07.2008 р. - відповідачу переаховано 278590,53 грн., за ордером - розпорядженням №1, зі строком повернення 21.08.2008;

- за Додатковою угодою № 3 від 22.08.2008 року - 254868,38 грн., за ордером-розпорядженням №1 від 22.08.2008 року, зі строком повернення 21.09.2008 року;

- за Додатковою угодою № 7 від 26.09.2008 р. відповідачу перераховано - 280510,22 грн. за ордером - розпорядженням №1 від 26.09.2008, зі строком повернення 27.10.2008 року;

- за Додатковою угодою № 9 від 10.11.2008 - 272380,00 грн. за ордером -

розпорядженням №1 від 10.11.2008 року , зі строком повернення 10.12.2008 року;

- за Додатковою угодою № 10 від 12.12.2008 - 100000, грн. за ордером -

розпорядженням №1 від 12.12.2008 року , зі строком повернення 09.01.2009 року;

- за Додатковою угодою № 11 від 16.12.2008 - 191406,41 грн. за ордером -

розпорядженням №1 від 16.12.2008 року , зі строком повернення 14.01.2009 року.

Додатковими угодами № 4 від 21.08.2008 року та №5 від 29.08.2008 року строк користування траншем, отриманим за Додатковою угодою № 2, продовжено до 05.09.2008 року.

Додатковою угодою № 6 від 21.09.2008 року строк користування траншем, отриманим за Додатковою угодою № 3, продовжено до 30.09.2008 року.

Додатковою угодою № 8 від 27.10.2008 року строк користування траншем, отриманим за Додатковою угодою № 7, продовжено до 07.11.2008 року.

Додатковою угодою № 13 від 27.10.2008 року строк користування траншами, отриманими за додатковими угодами № 10 і № 11, продовжено до 27.02.2009 року.

Додатковою угодою № 14 від 23.06.2009 року зменшено ліміт кредитної лінії до 50000,00 грн. і встановлено новий строк повернення кредиту за Кредитним договором - 30.09.2009 року.

Додатковою угодою № 15 від 01.10.2009 року строк повернення кредиту за Кредитним договором встановлено 28.12.2009 року.

Процентну ставку за користування кредитом, включаючи користування кредитом понад встановленого строку дії Кредитного договору, встановлено у розмірі 22% (пункти 1.3 та 3.8 договору).

Пунктом 3.5 кредитного договору передбачено, що проценти за користування кредитними коштами здійснюються з дати підписання суми кредиту,щомісячно, в період з 01 числа по 30 (31) число поточного місяця за фактичну кількість днів користування кредитом на суму фактичного залишку заборгованості.

Згідно з пунктом 2.1 кредитного договору встановлено, що в якості забезпечення виконання позичальником своїх зобов’язань перед кредитором за договором щодо повернення кредиту, сплати нарахованих процентів, комісій, неустойки (пені, штрафу), відшкодування збитків, банк приймає в заставу товари в обороті за договором застави № 45-08 з від 25.06.2008 року.

Проте, відповідач порушив умови договору щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними внаслідок чого, станом на 01.07.2010 року у відповідача виникла заборгованість в сумі 60009, 82 грн., у тому числі: прострочена сума кредиту – 50000,00 грн., заборгованість по процентам 4520,56 грн., що і стало підставою для звернення позивача до господарського суду Харківської області з відповідним позовом.

Як вбачається з пояснень, наданих позивачем у судових засіданнях, звернення стягнення на заставлене майно банком (позивачем) не здійснювалось.

На момент прийняття рішення по справі, в матеріалах справи відсутні будь-які докази погашення відповідачем заборгованості в добровільному порядку.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов’язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов’язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов’язки.

          У відповідності із ст.173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України, господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб’єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

          Господарські зобов’язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 Господарського кодексу України).

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно статті 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, частиною 2 статті 20 Господарського кодексу України, одним із способів захисту права є примусове виконання обов’язку в натурі (присудження до виконання обов’язку в натурі)

          Відповідно до ст. 598 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом та припинення зобов’язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених законом або договором, а згідно статті 599 Цивільного кодексу України, зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.          

Відповідно до ч.1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 345 Господарського кодексу України кредитні операції полягають у розміщенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та громадян. Кредитними визнаються банківські операції, визначені як такі законом про банки і банківську діяльність. Кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором і позичальником у письмовій формі. У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забезпечення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, обов'язки, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту.

Згідно ст.1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

У відповідності до п. 1 ст. 1048 Цивільного кодексу України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Пунктом 1.1 кредитного договору сторони домовились, що проценти за користування кредитними коштами становлять - 22 % річних.

Пунктом 1 ч.1 ст. 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст. 1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов'язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Пунктом 7.1 договору кредиту передбачено, що договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє станом на дату повернення кредиту, а у разі невиконання зобов’язань до повного виконання зобов’язань щодо погашення кредиту, процентів, штрафних санкцій.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач в порушення домовленості сторін неповно та несвоєчасно здійснював виплату кредиту та відсотків за користування кредитними коштами, та не надав суду жодних з доказів, які б спростовували суму заявленого боргу.

Суд враховує, що згідно двостороннього акту звірки розрахунків, відповідач визнав заборгованість по кредиту у розмірі 50000,00 грн. та по процентам у розмірі 4520,00 грн.

           Відповідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно ст.43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

          Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Враховуючи, що відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, ст. ст. 193, 198 Господарського кодексу України, зобов’язання повинні виконуватись належним чином і у встановлений строк відповідно до умов і порядку укладеного між сторонами договору та згідно з вимогами закону, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, та враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, які б підтверджував сплату заборгованості по кредиту та по відсоткам по кредитному договору, приймаючи до уваги, що відповідач визнав суму заборгованості, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача в частині стягнення боргу у сумі 50000,00 грн. по кредиту та 4520,56 грн. по процентам за користування кредитними коштами, правомірна та обґрунтована, як така, що не спростована відповідачем та підтверджена належними доказами, тому підлягає задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 статті 548 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов’язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ст. 546 Цивільного кодексу України, виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов’язання.

Ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення.

          Згідно з пунктами 4.2.6, 4.3.13 договору кредиту у випадку несвоєчасного погашення заборгованості за користування кредитом, процентів, передбачених договором, кредитор сплачує пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період існування заборгованості, за кожен день прострочення.

Частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

У відповідності до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

В частині 2 статті 343 Господарського кодексу України прямо зазначається, що пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін господарських договорів, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

За прострочення повернення кредиту та відсотків за користування ним, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України у сумі 5119,86 грн. по кредиту та 369,40 грн. по відсоткам.

Наведені законодавчі приписи та установлені фактичні дані, зокрема й щодо вини в невиконанні взятих на себе зобов’язань по сплаті грошових коштів у строк, встановлений договором, дають підстави для висновку суду про стягнення на користь позивача пені у загальній сумі 5489,26 грн.

За таких обставини, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 50000,00 грн. заборгованості за кредитом, 4520,56 грн. відсотків за користування кредитними коштами та 5489,26 грн. пені підтвердженими матеріалами справи, не спростовані та визнані відповідачем, і такими, що підлягають задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 ГПК України. У спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав державне мито покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката, витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином судові витрати по цій справі покладаються на відповідача.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 509, 525, 526, 530, 610, 611 Цивільного кодексу України, ст.ст. 173, 174, 179 ГК України, ст.ст. 1, 4, 12, 33, 43, 44-49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити повністю.

Стягнути з Відкритого акціонерного товариства "Харківський завод Точмедприлад" (61013, м. Харків, вул. Шевченка,20, код ЄДРПОУ 00481324 п/р 26005013912 в ПАТ "Зембанк", МФО 351652) на користь Публічного акціонерного товариства "Земельний банк" (61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 4, кор. рахунок 32002179600 в Управлінні НБУ в Харківській області, код 351447, МФО 351652, код ЄДРПОУ 19358721) - 50000,00 грн. основного боргу за кредитом; 4520,56 грн. заборгованості по відсоткам; 5489,26 грн. пені; 600,09 грн. державного мита та 236,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя

Рішення оформлено згідно з вимогами ст. 84 ГПК України

та повний текст рішення складено та підписано 25 серпня 2010 року

справа № 57/132-10