Рішення № 10995581, 25.08.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

25.08.2010Справа №2-24/2489.1-2010 За позовом - Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи Ізмаілової Ельвіри Енверівни (97578, АР Крим, Сімферопольський район, с. Перевальне, вул. Дачна, 129, ідентифікацій номер 2612814349)

До відповідача - Алуштинського санаторію “Ветеран”Міністерства праці й соціальної політики (98518, АР Крим, м. Алушта, вул. Красноармійська, 68, ідентифікаційний код 05507614)

Про стягнення 175773,78 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача – Каширов Т.Н. – представник, довіреність № 2 від 12.01.2010р., паспорт ЕЕ 042100 від 18.06.1999р.

Від відповідача – не з’явився.

Обставини справи:

Суб’єкт підприємницької діяльності – фізична особа Ізмаілова Ельвіра Енверівна звернулася до Господарського суду АР Крим із позовом до Алуштинського санаторію “Ветеран” Міністерства праці й соціальної політики про стягнення 175773,78 грн.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем своїх зобов’язань щодо оплати за поставлений позивачем товар в тому числі за договором поставки № 14 від 27.03.2008 р., в результаті чого за відповідачем склалася заборгованість станом на 16.04.2009 р. у розмірі 175773,78 грн., що і стало приводом для звернення Суб’єкта підприємницької діяльності –фізичної особи Ізмаілової Ельвіри Енверівни з позовом до суду про стягнення вказаної суми заборгованості в примусовому порядку.

Під час розгляду справи позивач змінив підстави позову та просив суд стягнути з Алуштинського санаторію “Ветеран” Міністерства праці й соціальної політики заборгованість у розмірі 175773,78 грн., яка склалася в результаті несплати фактично поставлених в період 2007-2008 р. продуктів харчування у відповідності з представленими накладними. Суд прийняв вказані зміни до розгляду.

Рішенням Господарського суду АР Крим від 03 листопада 2009 року позов Суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи Ізмаілової Ельвіри Енверівни задоволено : стягнуто з Алуштинського санаторію “Ветеран”Міністерства праці й соціальної політики на користь Суб’єкта підприємницької діяльності–фізичної особи Ізмаілової Ельвіри Енверівни175773,78 грн. заборгованості, 1757,74 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою до Севастопольського апеляційного господарського суду, постановою якого від 17 грудня 2009 року, апеляційна скарга Алуштинського санаторію “Ветеран” Міністерства праці й соціальної політики залишена без задоволення, рішення Господарського суду АР Крим від 03 листопада 2009 року залишено без змін.

25 грудня 2009 року позивачеві було видано наказ на примусове виконання рішення Господарського суду АР Крим та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду.

30 грудня 2009 року Алуштинський санаторій “Ветеран” Міністерства праці й соціальної політики звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою на рішення Господарського суду АР Крим від 03 листопада 2009 року та постанови Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2009 року.

Постановою Вищого господарського суду України від 15 березня 2010 року касаційна скарга Алуштинського санаторію “Ветеран” Міністерства праці й соціальної політики задоволена частково, рішення Господарського суду АР Крим від 03 листопада 2009 року та постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 17 грудня 2009 року скасовані, справа направлена на новий розгляд до Господарського суду АР Крим.

Резолюцією Голови Господарського суду АР Крим Луцяка М.І. справу № 2-15/750-2009 передано судді Господарського суду АР Крим Колосовій Г.Г. з привласненням їй номеру № 2-24/2489.1-2010.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 17 травня 2010 року справа № 2-24/2489.1-2010 прийнята до провадження суддею Колосовою Г.Г., розгляд справи призначено у судовому засіданні.

Крім того, у судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України про продовження строку розгляду справи, яке судом було задоволено та ухвалою від 02.06.2010 р. строк розгляду справи було продовжено.

02 червня 2010 року судом було направлено запит до Алуштинського ГУ МВД України в АР Крим щодо результатів перевірки, ініційованою за заявою директора Алуштинського санаторію “Ветеран” Федорова Н.С. по факту внесення посадовою особою санаторію “Ветеран” до первинних документів бухгалтерської звітності завідомо неправдивих відомостей.

08 липня 2010 року до суду надійшла відповідь Алуштинського ГУ МВД України в АР Крим, відповідно до якої вбачається, що за результатами перевірки вказаних фактів прокуратурою м. Алушта порушено кримінальну справу № 10901230097 за ознаками складу злочину, передбаченого ст.. 364 ч.2 КК України, ст. 366 ч. 2 КК України. До відома суду доведено, що матеріали кримінальної справи на час звернення Господарського суду АР Крим із запитом знаходяться у Алуштинському міському суді.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі та надав письмові пояснення по суті спору.

Відповідач явку представника в судове засідання не забезпечив, витребувані судом документи не надав, про час та місце розгляду справи були сповіщені належним чином.

Суд вважає, що матеріали справи в достатній мірі характеризують правовідносини, що склалися між сторонами, усі документи, зокрема, оригінал, були досліджені у судовому засіданні за участю представників обох сторін та вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку статті 75 Господарського процесуального кодексу України.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ :

09.04.2007 року між позивачем по справі та відповідачем було укладено договір поставки продуктів №14.

          Відповідно до умов вказаного договору позивач зобов’язався систематично поставляти і передавати у власність покупця овочі та фрукти. Відповідно до специфікації у кількості та асортименті. Обумовлених у рахунках на оплату.

Кількість товару, який поставляється по даному договору визначається на підставі замовлення відповідача, який передається за телефоном ( факсом ) письмово або усно.

Ціна за проданий товар встановлюється позивачем, який попередньо сповіщує про це відповідача шляхом передачі завіреної специфікації.

Відповідно до глави 4 вказаного договору строки поставки попередньо узгоджуються між сторонами за договором по заявці і повинні дотримуватися.

Днем виконання постачальником зобов’язання по поставки товару важається дата здачі товарів повноважному представнику відповідача, а при здавчі товарів на складі відповідача або позивача - дата приймально – здаточного акту або розписки про отримання товару.

Відповідно до глави 5 вказаного договору здача – приймання товару здійснюється за попередньою згодою сторін на складі відповідача. Товар повинен супроводжуватися документами бухгалтерської звітності ( накладні та таке інше ).

Відповідно до глави 11 вказаного договору він вступає в силу з моменту його підписання і діє до 31.12.2007 р.

Також 27.03.2008 р. між позивачем по справі ( Постачальник ) та відповідачем ( Покупець ) було укладено договір поставки продуктів №14.

Відповідно до п. 1.4 вказаного договору постачальник зобов’язався в порядку та умовах, визначених даним договором, поставити овочі, а покупець зобов’язався в порядку та на умовах, передбачених даним договором, прийняти і сплатити продукцію.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору ціна, кількістю, асортимент обумовлюється у рахунках на сплату.

Відповідно до глави вказаного договору поставка товару здійснюється на протязі дії даного договору на умовах самовивізу або транспортом постачальника відповідно до наданої дислокації і попередньої заявки покупця по узгодженому графіку і наявності грошових коштів покупця. Приймання товару покупцем підтверджується відміткою у накладної ( штамп і розпис отримувача товару ).

Відповідно до глави 5 вказаного договору всі розрахунки за відвантажений товар проводяться у безготівкової формі шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на підставі виставленого рахунку при наявності договору і товарно – транспортної накладної. При цьому сторони домовилися про те, що при відсутності грошей на рахунку покупця на придбання продуктів харчування постачальник може поставляти продукти з відстрочкою платежу до двох місяців.

Відповідно до п. 7.4 вказаного договору строк дії даного договору встановлюється з моменту підписання його обома сторонами і до 31.12.2008 р.

У виконання вимог вищевказаних договорів, протягом 2007-2008 р. р. позивачем по справі на адресу відповідача поставлявся відповідний товар – овочі та фрукти, про що свідчать додані до матеріалів справи оригінали видаткових накладних. ( т. 2, а. с. 5-168 ).

Вказаний товар був прийнятий відповідачем, про що свідчать підписи уповноваженого представника відповідача у видаткових накладних.

Так, матеріали справи свідчать, що всього протягом 2007 р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 394035,00 грн. З них відповідачем було оплачено 310564,01 грн., що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача. ( т.1, а. с. 53-60 ).

Крім того, протягом 2008 р. позивачем було поставлено відповідачу товар на загальну суму 386349,08 грн., з яких оплачено відповідачем лише 294046,29 грн.

У постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. по справі №2-15/750-2009 зазначено, що судами не було з’ясовано питання чи відбулася дана поставка у виконання вищевказаних договорів поставки №14 від 09.04.2007 р. і №14 від 27.03.2008 р. або поставка товарів здійснювалася лише на підставі накладних, тобто чи мала місце позадоговірна поставка.

З цього приводу суд вважає за необхідне зазначити наступне.

У витратних накладних дійсно відсутні посилання на вищевказані договори поставки.

Однак як вбачається з наявних в матеріалах справи банківських виписок, що підтверджують частково сплату товару, відповідачем здійснювалася сплата з посиланням на рахунки позивача та на договори поставки продуктів №14 від 09.04.2007 р. і №14 від 27.03.2008 р., про що було зазначено також і у постанові Вищого господарського суду України від 15.03.2010 р. по справі №2-15/750-2009.

З вказаного можно зробити висновок про те, що між сторонами по справі відносини щодо поставки товарів існували саме у рамках вищевказаних договорів і відповідач це сам підтверджує, посилаючись на відповідні договори.

Позивач по справі у письмових поясненнях також підтвердив, що поставка товарів здійснювалася саме у виконання договорів поставки продуктів №14 від 09.04.2007 р. і №14 від 27.03.2008 р.

Згідно з поясненнями позивача він підтримує вимоги за підставами, вказаними у позовної заяві, тобто вважає відносини між сторонами договірними.

Щодо заяви про зміну підстав позову, яка наявна в матеріалах справи, але не була прийнята до розгляду судом при новому розгляді справи, то позивач пояснив. Що не підтримує дану заяву.

При таких обставинах, суд дійшов висновку розглянути справу у рамках первоначально поданої позовної заяви.

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 2 статті 207 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Судом встановлено, що вищевказані договори поставки продуктів №14 від 09.04.2007 р. ( т. 1, а. с. 9 -10 ) і №14 від 27.03.2008 р. ( т.1, а. с. 8 ) підписані представниками обох сторін і завірені відповідними печатками.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до положень частини 1 статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов’язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов’язку, є зустрічним виконанням зобов’язання.

Так, при зустрічному виконанні зобов’язання сторони повинні виконувати свої обов’язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов’язання або звичаїв ділового обороту.

Положеннями частини 4 статті 538 Цивільного кодексу України встановлено якщо зустрічне виконання обов’язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов’язку, друга сторона повинна виконати свій обов’язок.

Отже, судом встановлено, що позивач виконав своє зобов’язання щодо поставки товару.

Відповідач, в порушення норм чинного законодавства, зокрема статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представив суду доказів виконання свого зобов’язання оплати вартості товару в повному обсязі.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Відповідачем не представлено суду жодних доказів, які б свідчили про звільнення його від виконання вказаного зобов’язання тощо.

Таким чином матеріалами справи підтверджується факт невиконання відповідачем обов’язків щодо сплати поставленого позивачем товару у повному обсязі, а отже сума заборгованості у розмірі 175773,78 грн. повинна бути стягнута з відповідача.

Доказів, що підтверджують зворотнє, ніж встановлено судом, відповідачем всупереч вимогам статті 33 Господарського процесуального кодексу України, не надано, в той час, як кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень способом, встановленим для доведення такого роду фактів.

При таких обставинах справи, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу суд покладає на відповідача, відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено сторін про те, що повний текст рішення буде складено 30.08.2010 р.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 30.08.2010

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити.

2.          Стягнути з Алуштинського санаторію “Ветеран” Міністерства праці і соціальної політики, (98518, АР Крим, м. Алушта, вул. Красноармійська, 68, ідентифікаційний код 05507614) на користь суб’єкта підприємницької діяльності – фізичної особи Ізмаілової Ельвіри Енверівни, (97578, АР Крим, Сімферопольський район, с. Перевальне, вул. Дачна, 129, ідентифікацій номер 2612814349) 175773,78 грн. заборгованості, 1757,74 грн. державного мита та 118,00 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.