Рішення № 10995556, 25.08.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

25.08.2010Справа №2-24/3088-2010 За позовом Закладу культури Ялтинський історико-літературний музей (98635, АР Крим, м. Ялта, вул. Пушкінська, 5, ідентифікаційний код 26442468)

До відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпром ЛТД" (98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Єкатерининська, 8 літер А, ідентифікаційний код 20734034)

про стягнення 97 379,56 грн., розірвання договору оренди та спонукання до звільнення приміщення.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

                                        представники:

Від позивача – Абросімова В.М. – представник, довіреність № 153 від 31.05.2010р.

Від відповідача – Якубов І. С., представник; довіреність від 18.08.2010 р.

Обставинисправи:

Заклад культури Ялтинський історико-літературний музей звернувся до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпром ЛТД" про стягнення з відповідача на користь Закладу культури Ялтинський історико-літературний музей суми заборгованості у розмірі 90073,89 грн., пені у розмірі 6420,96 грн., штрафу у розмірі 884,71 грн., про розірвання договору оренди комунального майна № 10 від 21 лютого 2001 року та про зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпром ЛТД" звільнити нежитлове приміщення за адресою : м. Ялта, вул. Єкатерининська, 8/1 літер. А, 2-ий поверх.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача на користь позивача державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору оренди нерухомого майна № 10 від 21 лютого 2001 року та умов додаткової угоди №2 від 27.02.2004р., відповідно до якої правонаступником орендодавця визначено Заклад культури Ялтинський історико-літературний музей, а саме: порушенням договірних зобов’язань з повної та своєчасної оплати орендної плати, на підставі чого у відповідача виникла заборгованість у розмірі 90073,89 грн.

Вважаючи, що внаслідок порушення відповідачем умов договору оренди нерухомого майна № 10 від 21 лютого 2001 року та умов додаткової угоди №2 від 27.02.2004р. право Закладу культури Ялтинський історико-літературний музей порушено, а також вважаючи, що у позивача виникло право вимагати стягнення з відповідача пені та штрафу, позивач, посилаючись на норми чинного законодавства звертається до суду з відповідними вимогами.

У судовому засіданні представником позивача було заявлено клопотання у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України про продовження строку розгляду справи, яке судом було задоволено та ухвалою від 22.06.2010 р. строк розгляду справи було продовжено.

Представник позивача представив суду клопотання про збільшення позовних вимог, відповідно до якого позивач просив стягнути з відповідача 144230,94 грн.

Підставою для збільшення суми стягнення стало продовження користування відповідачем об’єктом оренди та нездійснення ним жодних сплат, у підтвердження чого представив рахунки по орендній платі і земельному податку за період з травня 2010 р. по серпень 2010 р.

Ухвалою від 10.08.2010 р. вказана заява позивача була прийнята до розгляду.

Позивач збільшені позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач клопотанням від 25.08.2010 р. просив суд відкласти розгляд справи оскільки представнику відповідача було виписано довіреність на представництво в суді інтересів відповідача тільки 18.08.2010 р. і він не мав можливість ознайомитися з матеріалами справи та скласти мотивований відзив на позов. До того ж, відповідач мав можливість надіслати відзив на позов та витребувані судом документи поштою або забезпечити явку в судове засідання іншого представника, який обізнаний в обставинах справи, оскільки копія позовної заяви була отримана відповідачем ще раніше. Суд вважає, що задоволення вказаного клопотання може привести лише до безпідставного затягування судового процесу.

Суд дійшов висновку відмовити у задоволенні вказаного клопотання, оскільки представнику відповідача довіреність була видана 18.08.2010 р., а судове засідання відбулося 25.08.2010 р., тобто, за думкою суду, у представника відповідача було достатньо часу щоб і ознайомитися з матеріалами справи, і скласти відзив на позов.

Також відповідач у вказаному клопотанні просить суд надати йому можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Суд в даній частині клопотання від 25.08.2010 р. задовольнив та надав представнику відповідача після оголошення рішення можливість ознайомитися з матеріалами справи.

Розгляд справи відкладався у порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України.

          Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

21.02.2001 р. між Управлінням культури Ялтинського міськвиконкому ( Орендодавець ) та відповідачем ( Орендар ) був укладений договір оренди комунального майна №10.

Відповідно до глави 2 вказаного договору предметом договору є майнові відносини сторін по господарському використанню майна під офіс, готель.

Об’єкт оренди – нежитлові приміщення площею 161,2 кв. м., що розташовані за адресою: м. Ялта, вул.. Екатерининська, 8/1, літ. «А», 2 поверх.

Відповідно до п. 5.3.2 вказаного договору орендна плата вноситься щомісячно, не пізніше 20 – ого числа кожного місяця, що слідує за звітним.

Переразрахунок розміру орендної плати проводиться орендарем не пізніше двадцяти днів з моменту появлення офіційної інформації у органів державної статистики про чергову зміну величини цього індексу.

Орендна плата може вноситися орендарем достроково, але при умові наступної її індексації з застосуванням відповідного індексу інфляції.

Орендна плата за неповний місяць розраховується пропорційно її величині.

Відповідно до п. 7.1 вказаного договору передача орендодавцем орендарю майна і його повернення оформлюється двостороннім актом встановлено форми.

Відповідно до наявного в матеріалах справи акту приймання – передачі вбачається, що позивачем обумовлене вищевказаним договором майно було передано відповідачу ( т. 1, а. с. 72 ).

Відповідно до п. 5.1 вказаного договору строк його дії складає три роки, з 21.02.2001 р. по 21.02.2004 р.

На підставі наказу по Управлінню культури Ялтинського міського виконавчого комітету №40 від 30.12.2003 р. «Про правонаступництво за договорами оренди» між орендарем і орендодавцем 27.01.2004 р. було укладено угоду №2 до вищевказаного договору оренди №10, відповідно до якої сторони домовилися вважати правонаступником по договору Ялтинський історико - літературний музей ( позивач по справі ) замість Управління культури в частині прав і обов’язків орендодавця.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що строк дії договору постійно продовжувався та окремі його пункти змінювалися, що підтверджується, зокрема, угодою №3 від 07.04.2004 р. ( т. 1, а. с. 77 – 83 ), угодою №4 від 22.03.2005 р. ( т.1, а. с. 90 – 95 ), додатковою угодою №5 від 27.02.2006 р. ( т.1, а. с. 103 ), додатковою угодою №6 від 08.06.2006 р. ( т. 1, а. с. 113 ), додатковою угодою №7 від 01.11.2006 р. ( т. 1, а. с. 122 ) та додатковою угодою №8 від 04.04.2009 р. ( т.1, а. с. 131 ).

Відповідно до додаткової угоди №8 від 04.04.2009 р. сторони дійшли згоди п. 4 договору оренди викласти у наступній редакції: « конкретний розмір орендної плати станом на 01.04.2009 р. складає 9985,05 грн. з врахування ПДВ на місяць.

Пункти 5.1, 5.1.1, 5.1.2 договору оренди було викладено в наступній редакції: «строк дії договору складає 5 років. Договір вступає в дію з 28.03.2009 р. і припиняє свою дію 27.03.2014 грн.».

Угодою №4 від 22.03.2005 р. ( т.1, а. с. 90 – 95 ) сторони дійшли згоди викласти п. п. 5.3.1 договору оренди комунального майна №10 у наступній редакції: «орендна плата за наступний місяць вноситься орендарем щомісячно до 25 – ого числа поточного місяця.

Відповідно до п.п. 3.4.2 вказаної угоди орендар зобов’язався своєчасно і у повному обсязі вносити орендну плату і плату за користування земельною ділянкою, а також самостійно проводити переразрохунок розміру орендної плати у встановлених договором випадках.

Відповідно до п.п. 4.4.2 вказаного договору розмір плати за користування земельною ділянкою складає 3534,30 грн. на рік. Плата за користування земельною ділянкою додатково збільшується на суму інших витрат орендодавця, пов’язаних з даною земельною ділянкою.

Відповідно до п. 5.3 вказаної угоди орендар виконує взяті на себе зобов’язання, визначені п.п. 3.4.2 вказаного договору в частині внесення плати за користування земельною ділянкою поквартально, але не пізніше п’ятого числа першого місяця наступного кварталу.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов’язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ст. 19 вказаного Закону орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.

Факт надання позивачем відповідачем послуг з оренди передбачених договором приміщень підтверджується наявними в матеріалах справи актами здачі – приймання виконаних робіт, які були підписані представниками обох сторін та завірені відповідними печатками ( т. 1, а. с. 22 – 38 ) та відповідачем було виставлено рахунки на сплату сум орендної плати і плати за землю ( т.1 а. с. 22 – 38, т. 2 а. с. 6 -13 ).

Матеріалами справи підтверджується той факт, що відповідач взяті на себе зобов’язання щодо сплати орендної плати і плати за землю виконував неналежним чином, що привело до виникнення заборгованості по орендній платі у розмірі 127375,52 грн. і плати за землю у розмірі 6336,94 грн.

Відповідач доказів сплати заборгованості по орендної платі і платі за землю суду не представив.

При таких обставинах, позовні вимоги в частині стягнення заборгованості з орендної плати у розмірі 127375,52 грн. і плати за землю у розмірі 6336,94 грн. підлягають задоволенню.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню за період з вересня 2009 р. по липень 2010 р. у розмірі 9251,12 грн., а також штраф у розмірі 1267,36 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до п. 6.2 угоди №4 від 22.03.2005 р. про внесення змін до договору оренди комунального майна №10 сторони дійшли згоди про те, що за кожен день прострочки внесення орендної плати після спливу строків, вказаних в частинах а), б) і в) п. п. 5.3.1 договору орендар зобов’язаний сплатити орендодавцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день простачки, включаючи день сплати.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за період з вересня 2009 р. по липень 2010 р. включно, суд погодився з ним в частині визначення пені у розмірі 9067,35 грн.

При таких обставинах, в частині стягнення пені у розмірі 183,77 грн. у позові необхідно відмовити.

Також відповідно до п. 6.10 угоди №4 від 22.03.2005 р. про внесення змін до договору оренди комунального майна №10 сторони дійшли згоди про те, що у разі порушення строків, передбачених п. п. 5.3.6 договору орендар сплачує орендодавцю штраф у розмірі 20% від простроченої суми плати за користування земельною ділянкою.

При таких обставинах, суд дійшов висновку, що розмір штрафу складає 1267,36 грн. ( 6336,94 х 20% ).

Також позивач просить розірвати договір оренди комунального майна № 10 від 21 лютого 2001 року.

Відповідно до п. 6.11 угоди №4 від 22.03.2005 р. про внесення змін до договору оренди комунального майна №10 орендодавець має право відмовитися від договору і вимагати повернення майна, якщо орендар не вносить плату за користування майном на протязі трьох місяців підряд, то в цьому випадку договір вважається розірваним з моменту отримання орендарем повідомлення орендодавця про відмову від договору.

Відповідно до ст.188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

З наведеної норми Господарського кодексу України випливає, що сторона, яка заінтересована у розірванні договору, повинна надіслати про це відповідну пропозицію другій стороні, і лише у разі недосягнення згоди щодо розірвання договору або у разі неодержання у встановлений строк відповіді така сторона має передати спір на вирішення суду.

В останній раз орендарем орендна плата сплачувалася за вересень 2009 р.

Судом встановлено, що позивач звернувся до відповідача по справі з листом від 27.04.2010 р. №122 про відмову від договору оренди комунального майна №10 від 21.02.2001 р. та повернення орендованого майна в зв’язку з не внесенням плати за оренду на протязі трьох місяців. ( т. 1, а. с. 53 ).

Факт отримання вказаного, листа підтверджується наявним в матеріалах справи поштовим повідомленням, відповідно до якого вказаний лист був отриманий відповідачем по справі 28.04.2010 р. ( т. 1, а. с. 53 ).

Доказів надання відповідачем якої - небудь відповіді на вказаний лист суду не представлено.

Відповідно до ст. 782 Цивільного кодексу України наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд.

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Відповідно ст. 783 Цивільного кодексу України наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо: 1) наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі; 2) наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі; 3) наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі; 4) наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача.

Крім підстав для дострокового розірвання договору найму на вимогу наймодавця, які визначені даною статтею, договір найму може бути достроково розірвано за рішенням суду за наявності загальних підстав, передбачених ст. 651 ЦК України.

Відповідно до ст. 651 ЦК України Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Істотність порушення договору визначається за об'єктивними ознаками та обставинами, що вказують на значну міру позбавлення того на що особа розраховувала при укладенні договору, вина сторони, що припустилася порушення договору, не має будь-якого значення для оцінки порушення договору в межах питання визначення його істотності та відповідно розірвання договору на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК.

Суд вважає не виконання відповідачем обов’язку щодо сплати орендної плати за строк понад три місяці істотним порушенням договору та це також є підставою для розірвання договору оренди комунального майна №10 від 21.02.2001 р.

Крім того, як вже зазначалося, така підстава розірвання вказаного договору передбачена сторонами у договорі.

Тобто вимоги позивача про розірвання договору оренди комунального майна №10 від 21.02.2001 р. підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про оренду державного і комунального майна» у разі розірвання договору оренди, закінчення строку його дії та відмови від його продовження або банкрутства орендаря він зобов'язаний повернути орендодавцеві об'єкт оренди на умовах, зазначених у договорі оренди.

Судом встановлено, що відповідач об’єкт оренди, передбачений договором комунального майна №10 від 21.02.2001 р., не повернув.

Таким чином, вимоги позивача щодо зобов’язання Товариства з обмеженою відповідальністю "Техпром ЛТД" звільнити нежитлове приміщення за адресою : м. Ялта, вул. Єкатерининська, 8/1 літер. А, 2-ий поверх є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу покласти на сторін пропорційно задоволеним вимогам, відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

Також необхідно вказати, що відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України від 21.01.1993 №7-93 „Про державне мито” із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до підпункту ”б” пункту 2 статті 3 Декрету в новій редакції із заяв немайнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 85, 00 грн.

Суд встановлено, що позивачем було заявлено три вимоги: одна майнова і дві немайнові.

Позивачем було представлено докази сплати двох немайнових вимог: платіжні доручення №81 від 02.06.2010 р. на суму 85 грн. і №140 від 05.08.2010 р. на суму 85 грн.

Розмір майнової вимоги, відповідно до останнього збільшення, складав в загалом 144230,94 грн. Таким чином, розмір державного мита за майновою вимогою складає 1442,31 грн.

Позивачем у підтвердження сплати державного мита за майновою вимогою було представлено платіжне доручення №64 від 11.05.2010 р. на суму 973,80 грн. і №139 від 05.08.2010 р. на суму 425,46 грн., тобто всього в загалом 1399,26 грн.

При таких обставинах, розмір недоплати державного мита за майновою вимогою складає 43,05 грн. та який, відповідно, підлягає стягненню з позивача на користь Державного бюджету України.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено сторін про те, що повний текст рішення буд складено 30.08.2010 р.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 30.08.2010 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Техпром ЛТД", 98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Єкатерининська, 8 літер А, ( р/р 2600401732017 в ЯВ «Укрексімбанк», м. Ялта, МФО 324786, ЄДРПОУ 20734034) на користь Закладу культури Ялтинський історико – літературний музей, 98635, АР Крим, м. Ялта, вул. Пушкінська, 5, ( р/р 35421002002085 в УДК АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, ЄДРПОУ 26442468 ) суму заборгованості по орендної платі у розмірі 127375,52 грн., плату за землю у розмірі 6336,94 грн., пеню у розмірі 9067,35 грн., штраф у розмірі 1267,36 грн., державне мито у розмірі 1440,47 грн. і витрати на інформаційно – технічне забезпечення судового процесу у розмірі 235,70 грн.

3. Розірвати договір оренди комунального майна № 10 від 21 лютого 2001 року.

4. Зобов’язати товариство з обмеженою відповідальністю "Техпром ЛТД", ( 98600, АР Крим, м. Ялта, вул. Єкатерининська, 8 літер А, ЄДРПОУ 20734034 ) звільнити нежитлове приміщення за адресою : м. Ялта, вул. Єкатерининська, 8/1 літер. А, 2-ий поверх.

5. Стягнути з Закладу культури Ялтинський історико – літературний музей, 98635, АР Крим, м. Ялта, вул. Пушкінська, 5, ( р/р 35421002002085 в УДК АР Крим, м. Сімферополь, МФО 824026, ЄДРПОУ 26442468 ) на користь Державного бюджету України (р/р 31115095700002; Одержувач – Державний бюджет м. Сімферополя; Код платежу – 22090200 ; ЄДРПОУ – 34740405; Банк – ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь; МФО 824026) державне мито у розмірі 43,05 грн.

6.          В частині стягнення пені у розмірі 183,77 грн. у позові відмовити

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.