Рішення № 10990345, 02.08.2010, Лівобережний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Орджонікідзевський районний суд м. Маріуполя)

Справа № 2-472/10

2010 рік

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 серпня 2010 року місто Маріуполь

Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя Донецької області у складі:

головуючого судді Мироненко І.П.,

при секретарях Петренко Ю.К., Прихненко Г.Д.,

за участі: представника позивача (відповідача) ПАТ „ОТП Банк” Пачкова Д.В., представника відповідачів (позивача) ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Маріуполі справу: за позовами Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” до ОСОБА_3, приватного підприємства „Міраж-плюс” про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 лютого 2007 року, до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02 листопада 2007 року; за позовами ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” про визнання недійсними кредитних договорів та договорів іпотеки від 16 лютого 2007 року та 02 листопада 2007 року, третя особа приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4, суд

В С Т А Н О В И В:

Позивач Публічне акціонерне товариство «ОТП Банк» (далі ПАТ «ОТП Банк») звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, ПП «Міраж-плюс» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 лютого 2007 року (справа № 2-802/10). В обґрунтування заявлених вимог позивач вказував на те, що 16 лютого 2007 року між Закритим акціонерним товариством «ОТП Банк» (правонаступником якого є ПАТ «ОТП Банк») та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № СМ-SМЕ-102/036/2007. Згідно умов цього договору відповідачу ОСОБА_3 надано кредит в сумі 71000 доларів США строком до 17 лютого 2014 року. Позичальник ОСОБА_3 прийняв на себе зобов*язання повернути кредитні кошти шляхом щомісячного погашення відповідної частини кредиту та сплати відсотків згідно графіку. Між ЗАТ «ОТП Банк» та ПП «Міраж-плюс» 16 лютого 2007 року був укладений договір поруки № SR-SМЕ-102/036/2007, за яким ПП «Міраж-плюс» зобов*язався відповідати за повне і своєчасне виконання ОСОБА_3 зобов*язань за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/036/2007.

У зв*язку з порушенням ОСОБА_3 умов кредитного договору, на його адресу та на адресу поручителя ПП «Міраж-плюс» надсилалися вимоги про погашення заборгованості, які відповідачами залишені без виконання. Станом на січень 2010 року заборгованість за кредитним договором становить 62248,14 доларів США, відсотки за користування кредитом 7973,13 доларів США; за порушення строків погашення кредиту за період з 16 жовтня 2008 року по 19 червня 2009 року нарахована пеня в сумі 156484,10 гривень, що становить 1% від суми заборгованості, сума штрафу складає 75 гривень, які просить стягнути з відповідачів ОСОБА_3 та ПП «Міраж-плюс» в солідарному порядку.

В подальшому позивач ПАТ «ОТП Банк» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02 листопада 2007 року (справа № 2-472/10). Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач вказував на те, що 02 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № СМ-SМЕ-102/211/2007, згідно умов якого останньому був наданий кредит в сумі 95000 доларів США строком до 02 листопада 2014 року. За умовами цього договору позичальник прийняв на себе зобов*язання повернути кредитні кошти шляхом щомісячного погашення відповідної частини кредиту та сплати відсотків згідно графіку. Натомість, відповідач ОСОБА_3 порушив умови кредитного договору, у зв*язку з чим 20 жовтня 2008 року на його адресу була направлена вимога про дострокове повернення кредиту та сплату відсотків, яка залишена без відповіді.

Просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/211/2007 в сумі 82820,50 доларів США, відсотки за користування кредитом 11417,77 доларів США; за порушення строків погашення кредиту за період з 02 жовтня 2008 року по 23 лютого 2009 року пеню в сумі 65109,78 гривень, що становить 1% від суми заборгованості.

ОСОБА_3 звернувся до суду з позовами до ПАТ «ОТП Банк» про визнання недійсними кредитних договорів і договорів іпотеки від 16 лютого 2007 року та 02 листопада 2007 року (справи № 2-900/10, № 2-1425/10). В обґрунтування заявлених вимог вказував на те, що укладенні кредитні договори містять умови, які значно погіршують його становище, як споживача за споживчим кредитом по відношенню до умов, встановлених діючим законодавством України. Так, відповідач надавши кредит у доларах США порушив норми ст. 99 Конституції України, ст. 524 ЦК України, ст. 3 Декрету КМУ України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», ст.3 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні». Вважає, що використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, суперечить принципу справедливості, оскільки значно погіршує становище позичальника, як споживача порівняно з відповідачем в разі настання певних подій. Відповідно до п.2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» просить визнати в цілому недійсними кредитні договори № СМ-SМЕ-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року та № СМ-SМЕ-102/211/2007 від 02 листопада 2007 року, а також укладені на забезпечення виконання цих договорів, договори іпотеки № SR-SМЕ-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року та № SR-SМЕ-102/211/2007 від 02 листопада 2007 року.

Ухвалою суду від 18 лютого 2010 року справи за позовами ПАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 об*єднанні в одне провадження (справа № 2-472/10).

Представник позивача (відповідача) Пачков Д.В. в судовому засіданні підтримав вимоги заявлені ПАТ «ОТП Банк» і дав пояснення аналогічні, викладеним у позовних заявах. Заперечуючи проти позовів ОСОБА_3 вказував на те, що укладання кредитних договорів у іноземній валюті не суперечить вимогам діючого законодавства. Уповноваженні банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів у іноземній валюті. Відповідні документи були отримані ЗАТ «ОТП Банк» в 2006 році, тобто до укладення спірних кредитних договорів. Оскільки на сьогодні законодавством не визначені межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, передбаченні пп. «в» п. 4 ст. 5 Декрету КМУ «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», то операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

ОСОБА_3 добровільно уклав кредитні договори від 16 лютого 2007 року та 02 листопада 2007 року, однією із умов яких було кредитування у іноземній валюті та відповідно погашення кредиту в цій валюті. У разі коливання курсу валюти у бік зменшення банк несе такий самий ризик як і позивач, тому умови кредитних договорів є справедливими. До того ж, умовами кредитних договорів передбачена можливість дострокового погашення кредиту, при цьому проценти за його користування на майбутнє не нараховуються, проте позивач таким правом не скористався.

Представник позивача (відповідача) ОСОБА_2, заперечуючи проти позовів ПАТ «ОТП Банк», підтримала вимоги заявлені ОСОБА_3 Вказувала на те, що укладені договори є незаконними з моменту їх укладення, тому як на укладення валютних договорів потрібна індивідуальна ліцензія. Посилання ПАТ «ОТП Банк» на наявність генеральної ліцензії та дозволу НБУ не є переконливими, тому як Законом України «Про банки та банківську діяльність» встановлено, що такий дозвіл видається для здійснення операцій, які не потребують індивідуального ліцензування. Генеральна ліцензія та дозвіл НБУ не замінюють собою необхідну для валютного кредитування індивідуальну ліцензію. Крім того, подальше виконання кредитних договорів на умовах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені в ст. 3 ЦК України принципу справедливості. Несправедливими є, зокрема, умови кредитних договорів в частині надання кредитів в доларах США, що передбачає згідно умов кредитного договору погашення кредиту та сплату відсотків за користування ним у доларах США. Вважає, що дані дії є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти банк, як суб*єкт підприємницької діяльності, перекладає на позичальника та споживача кредитних послуг.

Як представник відповідача ПП «Міраж-плюс» ОСОБА_2, діюча на підставі довіреності, позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» не визнала, підтримала доводи, викладенні у позовних заявах ОСОБА_3

Приватний нотаріус Маріупольського міського нотаріального округу Донецької області ОСОБА_4, в судове засідання не з*явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Заслухавши пояснення осіб, що беруть участь у справі, дослідивши надані докази, суд вважає, що позови ПАТ «ОТП Банк» підлягають задоволенню, а позовні вимоги ОСОБА_3 задоволенню не підлягають виходячи з наступного.

Як встановлено матеріалами справи 16 лютого 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № СМ-SМЕ-102/036/2007, за яким останній отримав кредит у розмірі 71000 доларів США та прийняв на себе зобов*язання повернути його в строк до 17 лютого 2014 року і сплачувати відсотки за користування ним у строки, встановлені цим договором.

Як поручитель по виконанню ОСОБА_3 своїх договірних зобов*язань по кредиту виступив відповідач ПП «Міраж-плюс», з яким ЗАТ «ОТП Банк» 16 лютого 2007 року уклав договір поруки № SR-SМЕ-102/036/2007. За умовами цього договору ПП «Міраж-плюс» (поручитель) взяв на себе зобов*язання перед ЗАТ «ОТП Банк» (кредитором) відповідати за зобов*язаннями ОСОБА_3 (позичальника), які виникають з умов кредитного договору № СМ-SМЕ-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, в повному обсязі цих зобов*язань.

Крім того, в забезпечення взятих зобов*язань за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/036/2007, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 16 лютого 2007 року був укладений договір іпотеки № РМ-SМЕ-102/036/2007, за яким останній передав в іпотеку належні йому на праві власності не житлові приміщення № 11, 12 основної будівлі літ. А-2 загальною площею 263,4 кв.м, розташовані за адресою місто АДРЕСА_1.

02 листопада 2007 року між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № СМ-SМЕ-102/211/2007, за яким останній отримав кредит у розмірі 95000 доларів США та прийняв на себе зобов*язання повернути його в строк до 02 листопада 2014 року і сплачувати відсотки за користування ним у строки, встановлені цим договором.

В забезпечення взятих зобов*язань за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/211/2007, між ЗАТ «ОТП Банк» та ОСОБА_3 02 листопада 2007 року був укладений договір іпотеки № РМ-SМЕ-102/211/2007, за яким останній передав в іпотеку належні йому на праві власності не житлові приміщення № 11, 12 основної будівлі літ. А-2 загальною площею 263,4 кв.м, розташовані за адресою місто АДРЕСА_1.

Позивач ПАТ «ОТП Банк» є правонаступником ЗАТ «ОТП Банк», зміна найменування юридичної особи проведена 30 червня 2009 року Державною адміністрацією Голосіївського району міста Києва.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Статтею 215 ЦК України встановлено, що підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, встановлених ч.ч.1-3, 5,6 ст. 203 ЦК України. При цьому, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

У відповідності зі ст. 99 Конституції України, грошовою одиницею України є гривня, у зв*язку з чим грошове зобов*язання у договорі повинно бути виражено в національній валюті України. Дане положення в цілому кореспондується з ч.1 ст. 192 ЦК України, відповідно якої законним платіжним засобом, обов*язковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня.

Відповідно до ч.1 ст. 524 ЦК України, зобов*язання повинно бути виражене у грошовій одиниці України гривні. Згідно ч.2 ст. 524 ЦК України, сторони за договором можуть визначити грошовий еквівалент зобов*язання в іноземній валюті. Згідно ч.2 ст. 533 ЦК України, якщо у зобов*язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Іноземна валюта, як засіб платежу, зокрема за зобов*язаннями, відповідно до ч.2 ст. 192 ЦК України може використовуватися в Україні лише у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом. Згідно ч.3 ст. 533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобов*язаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Правовідносини з надання кредиту регулюються параграфом 2 глави 71 ЦК України. Основним законодавчим актом, який регулює правовідносини у сфері валютного регулювання і валютного контролю є Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю».

Згідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов*язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов*язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до кредитних відносяться операції зазначені у п.3 ч.1 та у п.п. 3-7 ч.2 ст. 47 цього Закону, у тому числі розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Отже, розміщення залучених коштів шляхом надання кредитів є однією з основних банківських операцій. В розумінні ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» до коштів відносяться гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент. Надаючи кредит, банк розміщує залучені ним кошти, як у національній валюті (гривні) так й в іноземній валюті.

Статті 47, 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» визначають операції банків із розміщення залучених коштів на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується.

При цьому, ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено ряд обмежень і заборон, що стосується умов здійснення окремих банківських операцій. Натомість, приписи вказаної статті Закону не містять заборони на видачу кредитів у іноземній валюті (розміщення залучених коштів у іноземній валюті).

Відповідно до ч.1 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 року «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» на здійснення валютних операцій національним банком видаються відповідні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв*язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Тобто, виходячи з зазначених вище норм, чинне законодавство допускає можливість визначення зобов*язань у іноземній валюті, використання іноземної валюти в Україні, але визначає межі та конкретний порядок її використання.

Як вбачається з матеріалів справи, Національним банком України видано Закритому акціонерному товариству «ОТП Банк» банківську ліцензію № 191 від 08 листопада 2006 року та дозвіл № 191-1 від 08 листопада 2006 року на здійснення операцій з валютними цінностями, в тому числі з розміщення іноземної валюти на валютному ринку України.

Згідно п. «в» ч.4 ст. 5 Декрету, на який посилається позивач ОСОБА_3, індивідуальні ліцензії потребує зокрема здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Тобто, індивідуальна ліцензія на проведення операцій по наданню і одержанню резидентами кредитів в іноземній валюті необхідна лише у випадку, якщо термін і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

На даний час законодавством не визначено межі термінів і сум надання (одержання) кредитів в іноземній валюті, тому операція з надання банками кредитів в іноземній валюті не потребує індивідуальної ліцензії.

У якості підстави для визнання договорів недійсними ОСОБА_3 посилався також на порушення одного із принципів цивільно-правових відносин, принципу справедливості.

Так, відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. При цьому, істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Частина 1 ст. 1056 ЦК України встановлює, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Одночасно, згідно до ст. 49 Закону України «Про банки та банківську діяльність» банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, при укладені договорів кредиту ОСОБА_3 були відомі усі умови договорів та не існувало ніяких інших умов, які б примусили останього приняти умови на вкрай невигідних для себе умовах.

Доводи ОСОБА_3 стосовного того, що він не міг передбачити зміну курсу валют, не можуть бути прийняті судом до уваги з наступних підстав.

Діючим законодавством не передбачений стабільний курс долара США до національної валюти гривні. Так, відповідно до ст. 36 Закону України «Про Національний банк України», офіційний курс гривні до іноземних валют встановлюється Національним банком.

Згідно з ч.1 ст. 8 Декрету валютні курси встановлюються Національним банком України за погодженням з Кабінетом Міністрів України.

Поряд з цим, Положення про встановлення офіційного курсу гривні до іноземних валют та курсу банківських металів, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 496 від 12 листопада 2003 року, визначається, що офіційний курс гривні до іноземних валют, зокрема, до долара США установлюється щоденно. Для розрахунку курсу гривні до іноземних валют використовується інформація про котирування іноземних валют станом на останню дату. З наведеного можливо зробити висновок, що стабільність курсу гривні до іноземних валют законодавчо не закріплена.

Фундаментальними ознаками кредитного відношення є зворотність кредиту та платність кредитного зобов*язання і сторони, з метою забезпечення захисту власних інтересів, вправі були застосовувати будь-які законні процедури для підвищення результативності й ефективності своїх дій, у тому числі враховувати специфічні конкретні умови на ринку валютного кредитування.

Таким чином, при укладенні договору в іноземній валюті (доларах США) та беручи на себе певні обов*язки щодо погашення цього кредиту саме в доларах США, сторони за договором, перш за все позивач ОСОБА_3, повинні були усвідомлювати, що курс національної валюти України до долара США не є незмінним, та те, що зміна цього курсу можливо настане, а тому повинні були передбачити та врахувати підвищення валютного ризику за цим договором.

За викладених обставин, укладення кредитних договорів у іноземній валюті (доларах США) не суперечить вимогам діючого законодавства, а тому підстави для визнання їх недійсними відсутні.

При цьому, суд не вдається до обговорення супутніх вимог щодо визнання недійсними договорів іпотеки, оскільки не встановлено підстав для визнання недійсними кредитних договорів на забезпечення яких вони були укладені.

Розглядаючи позовні вимоги ПАТ «ОТП Банк» про стягнення заборгованості за кредитними договорами, суд виходить з наступного.

Згідно з положеннями ст. ст. 526, 527 ЦК України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, при цьому боржник зобовязаний виконати свій обовязок, а кредитор прийняти виконання зобовязання.

Вимоги ч.2 ст. 1050 ЦК України передбачають, якщо договором встановлений обовязок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати належних йому процентів.

Відповідно до ч.1 ст. 554 ЦК України у разі порушення боржником зобовязання, забезпеченого порукою, боржник і його поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Пунктом 3.1 договору поруки встановлена солідарна відповідальність поручителя і позичальника перед кредитором на всю суму заборгованості, встановлену на момент подання позовної заяви.

Законність укладення договору поруки сторона не оспорювалась.

За таких підстав, відповідачі ОСОБА_3, який не виконав взятих на себе зобовязань за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, і ПП «Міраж-плюс», як поручитель, несуть солідарну відповідальність перед позивачем ПАТ «ОТП Банк».

Згідно наданих позивачем розрахунків заборгованість за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року складає 62248,14 доларів США, заборгованість за відсотками 7973,13 доларів США, що у гривневому еквіваленті за курсом НБУ (станом на 02 серпня 2010 року 100 доларів США дорівнює 789,27 гривні) становить 554234,42 гривні; пеня в розмірі 156484,10 гривень; штраф в розмірі 75 гривень, які підлягають стягненню з відповідачів ОСОБА_3 та ПП «Міраж-плюс» у солідарному порядку.

Згідно розрахунків позивача заборгованість ОСОБА_3 за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/211/2007 від 02 листопада 2007 року складає 82820,50 доларів США, заборгованість за відсотками 11417,77 доларів США, що у гривневу за курсом НБУ (станом на 02 серпня 2010 року 100 доларів США дорівнює 789,27 гривні) становить 743794,39 гривні, пеня в розмірі 65109,78 гривень, які підлягають стягненню з ОСОБА_3 на користь ПАТ «ОТП Банк».

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтвердженні судові витрати.

Як встановлено ст. 79 ЦПК України до судових витрат належить судовий збір та витрати повязанні з розглядом справи, зокрема, витрати на інформаційне-технічне забезпечення.

Таким чином, з відповідачів ОСОБА_3 та ПП «Міраж-плюс» підлягають стягненню сплачені позивачем ПАТ «ОТП Банк» при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року витрати по оплаті судового збору в сумі 1700 гривень та інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень; з відповідача ОСОБА_3 витрати понесені позивачем ПАТ «ОТП Банк» при зверненні до суду з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/211/2007 від 02 листопада 2007 року по оплаті судового збору в сумі 1700 гривень.

Крім того, з ОСОБА_3 в дохід держави підлягає стягненню судовий збір за розгляд майнового спору про визнання недійсним кредитного договору № СМ-SМЕ-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року в сумі 1700 гривень і судовий збір за розгляд майнового спору про визнання недійсним кредитного договору № СМ-SМЕ-102/211/2007 від 02 листопада 2007 року в сумі 1700 гривень.

Керуючись ст. ст. 10, 11, 60, 88, 209, 212, 214-215, 218 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позови Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” до ОСОБА_3, приватного підприємства „Міраж-плюс” про стягнення заборгованості за кредитним договором від 16 лютого 2007 року, до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 02 листопада 2007 року, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_3 та ПП „Міраж-плюс” на користь Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, 43 п/р 29094002900102, МФО 300528, код ЄДРПОУ 21685166) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року 62248,14 доларів США, заборгованість за відсотками 7973,13 доларів США, що у гривневу за курсом НБУ становить 554234, 42 гривні; пеню в розмірі 156484,10 гривень; штраф в розмірі 75 гривень; судовий збір в сумі 1700 гривень, а всього 712494 (сімсот дванадцять тисяч чотириста девяносто чотири) гривні 52 копійки.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, 43 п/р 29094002900102, МФО 300528, код ЄДРПОУ 21685166) в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № СМ-SМЕ-102/211/2007 від 02 листопада 2007 року 82820,50 доларів США, заборгованість за відсотками 11417,77 доларів США, що у гривневу за курсом НБУ становить 743794,39 гривні; пеню в розмірі 65109,78 гривень; судовий збір в сумі 1700 гривень, а всього 810604 (вісімсот десять тисяч шістсот чотири) гривні 17 копійок.

Стягнути з ОСОБА_3 та ПП „Міраж-плюс” на користь Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” (01033, місто Київ, вулиця Жилянська, 43 п/р 29094002900102, МФО 300528, код ЄДРПОУ 21685166) витрати по оплаті інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи в сумі 120 гривень.

В задоволенні позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” про визнання недійсним кредитного договору № СМ-SМЕ-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року та договору іпотеки № РМ- SМЕ-102/036/2007 від 16 лютого 2007 року, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір за розгляд майнового спору в розмірі 1700 гривень.

В задоволені позову ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства „ОТП Банк” про визнання недійсним кредитного договору № СМ-SМЕ-102/211/2007 від 02 листопада 2007 року та договору іпотеки № РМ- SМЕ-102/211/2007 від 02 листопада 2007 року, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір за розгляд майнового спору в розмірі 1700 гривень.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через Орджонікідзевський районний суд міста Маріуполя шляхом подачі в 10-дений строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Суддя ______