Ухвала суду № 10976088, 06.08.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

Київської області

01032, м. Київ - 32, вул. Комінтерну, 16тел. 230-31-77 У Х В А Л А

"06" серпня 2010 р. Справа № 20/077-10

Суддя господарського суду Київської області Бабкіна В.М., розглянувши справу

за позовом           Київського національного університету культури і мистецтв

до           Броварського вищого училища фізичної культури

про           розірвання договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р.

Секретар судового засідання: Калиновський Ю.С.

за участю представників:

від позивачане з’явився, про дату та час судового засідання повідомлений належно

від відповідачане з’явився, про дату та час судового засідання повідомлений належно                                                    встановив:

Ухвалою господарського суду міста Києва від 27.04.2010 р. № 06-5-11/458 за підсудністю до господарського суду Київської області було передано позовні матеріали за позовом Київського національного університету культури і мистецтв до Броварського вищого училища фізичної культури про розірвання договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р., оскільки, як вбачається з позовних матеріалів, місцезнаходженням відповідача –Броварського вищого училища фізичної культури є: м. Бровари, Київська обл., вул. Т.Шевченка, буд 21, код ЄДРПОУ 22208066.

          Ухвалою господарського суду Київської області від 21.05.2010 р. за вказаним позовом було порушено провадження у даній справі № 20/077-10.

          Як слідує з позову, предметом позовних вимог Київського національного університету культури і мистецтв є розірвання договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р., згідно з умовами якого позивач (орендар) отримав від Броварського вищого училища фізичної культури (орендодавець) в користування приміщення, розташоване за адресою: м. Бровари, вул. Тараса Шевченка, 21, площею 150 кв.м. терміном на 10 років, що підтверджується актом приймання-передачі від 01.09.2003 р.

Згідно умов п. 1.2 акту сторони домовились, що з 01.09.2004 р. орендодавець передає орендареві додаткове приміщення площею 175 кв.м., про що буде укладений додаток до договору, проте додатку так і не було укладено між сторонами.

Натомість 01.09.2005 р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р. про те, що розмір орендованих площ з 01.09.2005 р. по 10.01.2007 р. становитиме всього 126 кв.м. Термін дії угоди - до 10.01.2007 р.

02.01.2007 р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р. про те, що розмір орендованих площ становитиме з 02.01.2007 р. по 31.08.2007 р. - 126 кв.м., а з 01.09.2007 р. по 01.09.2013 р. - 306 кв.м. Термін дії угоди - до 01.09.2013 року.

02.02.2009 р. між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р. про те, що з 02.02.2009 р. відповідачу буде нараховуватись орендна плата за 306 кв.м. згідно Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України від 04.10.1995 р. № 786, при дотриманні умов п. 3.2 договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р. Пунктом 3 цієї додаткової угоди встановлено, що остання набирає чинності з 02.02.2009 року.

До угоди додано розрахунок нової орендної плати згідно наявного висновку про ринкову вартість частини приміщення та Методики розрахунку та порядку використання плати за оренду державного майна, яка становила з 02.02.2009 року за базовий місяць розрахунку орендної плати у розмірі 3364,12 грн. з ПДВ.

Позивач наголошував, що з дійсних правовідносин сторін слідує, що відповідач використовував у розрахунок орендної плати та комунальних платежів, починаючи з 01.09.2007 року, площу орендованих позивачем приміщень у розмірі 306 кв.м.

Проте таку площу позивач не орендував у відповідача в силу того, що відповідач не передавав орендоване приміщення у розмірі 306 кв.м. позивачу в оренду на підставі зазначених додаткових угод до договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р. по акту прийому-передачі, як того вимагає законодавство та умови згаданого договору оренди, чим, на думку КНУКІМ, порушив істотні умови договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р. та завдав позивачеві значної шкоди, оскільки останній був позбавлений можливості користуватися орендованими приміщеннями площею 306 кв.м., і, відповідно, значною мірою був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р. та додаткових угод до договору.

У зв’язку з викладеним, позивач з посиланням на приписи ст. 651 Цивільного кодексу України просив суд розірвати договір оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р. та покласти на відповідача у справі судові витрати.

Відповідач проти позову заперечував.

Як зазначено у відзиві на позов, 02 лютого 2009 року сторони уклали додаткову угоду № 2 до договору оренди приміщення № 22 від 01.09.2003 р., в якій домовились, що на підставі проведеної оцінки нежитлового приміщення, орендна плата за базовий місяць розрахунку буде становити 3364,12 грн., крім того ПДВ, за 306 кв.м.

06.05.2009 року відповідачем була направлена позивачу претензія вих. № 200 про заборгованість з орендної плати, яка утворилася впродовж лютого, березня 2009 р. на суму 20349,81 грн., однак позивач про результати розгляду претензії відповідачу не повідомляв, заборгованість не сплатив та продовжував користуватись об'єктом оренди. Таким чином у позивача утворилася заборгованість з орендної плати більше трьох місяців підряд.

Як зазначає відповідач, право на односторонню відмову від договору найму передбачено ст. 782 Цивільного кодексу України, згідно з якою наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд. У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

У зв’язку з викладеним, відповідачем було направлено позивачеві повідомлення вих. № 215 від 13.07.2009 р. про розірвання договору оренди № 22 від 01.09.2003 р., а також було запропоновано звільнити орендоване приміщення до 01.08.2009 р. Позивач отримав вказане повідомлення 17.07.2009 р.

За таких обставин відповідач просив суд припинити провадження у даній справі про розірвання договору оренди № 22 від 01.09.2003 р. на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України у зв'язку з тим, що договір оренди № 22 від 01.09.2003 р. є розірваним 17 липня 2009 р., і тому відсутній предмет спору.

22.06.2010 р. позивачем було подано до господарського суду заяву б/н від 31.05.2010 р. про зміну предмета позову у справі № 20/077-10 у порядку, передбаченому статтею 22 ГПК України.

Згідно з приписами частини четвертої статті 22 Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній на момент подання вказаної вище заяви позивачем), позивач вправі до прийняття рішення по справі змінити підставу або предмет позову, збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як зазначено у підпункті 3.7 роз’яснення президії Вищого господарського суду України № 02-5/289 від 18.09.1997 р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»(зі змінами і доповненнями) передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК права позивача змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції.

Зміна предмета позову означає зміну матеріально-правової вимоги до позивача. Зміна підстави позову означає зміну обставин, якими позивач обґрунтовує свою вимогу до відповідача. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається.

Як слідує із вказаної заяви КНУКІМ про зміну предмета позову, договір оренди № 22 від 01.09.2003 р. був укладений від імені Київського національного університету культури і мистецтв першим проректором Кірсановим Володимиром Володимировичем, який, за твердженням позивача, не був уповноважений установчими документами університету або будь-якими іншими документами на укладення такого роду угод.

Згідно з п.п. 22, 32 Статуту Київського національного університету культури і мистецтв такі повноваження надані виключно ректору Київського національного університету культури і мистецтв, зокрема, безпосереднє управління діяльністю університету здійснює ректор, який діє на засадах єдиноначальності. Ректор Київського національного університету культури і мистецтв укладає угоди від імені Київського національного університету культури і мистецтв.

Крім того, відповідно до ст. 32 Закону України «Про вищу освіту»безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник - ректор (президент), начальник, директор тощо. Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень: представляє вищий навчальний заклад у державних та інших органах, відповідає за результати його діяльності перед органом управління, у підпорядкуванні якого перебуває вищий навчальний заклад; є розпорядником майна і коштів; виконує кошторис, укладає угоди, дає доручення.

У зв’язку з викладеним позивач, на підставі приписів ст.ст. 48, 63 ЦК УРСР 1963 року, просив суд визнати договір оренди № 22 від 01.09.2003 р., укладений ним з Броварським вищим училищем фізичної культури, недійсним.

З огляду на наявну у даному випадку одночасну зміну Київським національним університетом культури і мистецтв предмету і підстав позову, судом заяву б/н від 31.05.2010 р. про зміну предмета позову у даній справі прийнято до розгляду не було.

06.07.2010 р. позивачем було подано до господарського суду клопотання б/н від 06.07.2010 р. про припинення провадження у справі № 20/077-10 на підставі приписів п. 1-1 ч. 1 ст. 80 ГПК України за відсутності предмета спору, мотивоване тим, що договір оренди № 22 від 01.09.2003 р. є неукладеним з огляду на те, що сторонами договору не було досягнуто домовленостей щодо всіх істотних умов договору, і, відповідно неукладений договір не може бути розірваним, а відтак у даній справі є відсутнім предмет спору.

Відповідач проти заявленого позивачем клопотання про припинення провадження у справі на підставі пункту 1-1 частини першої статті 80 ГПК України з наведених позивачем мотивів заперечував, зазначивши у письмовому запереченні № 199/1 від 19.07.2010 р., що сторонами було узгоджено всі істотні умови договору, який виконувався ними протягом 7 років.

21.07.2010 р. відповідачем було подано до господарського суду клопотання про відкладення розгляду даної справи.

У судове засідання 23.07.2010 р. представники позивача та відповідача не з’явилися, у зв’язку з чим ухвалою господарського суду від 23.07.2010 р. розгляд справи був відкладений на 06.08.2010 р., явку уповноважених представників сторін у засідання суду було визнано обов’язковою.

У судове засідання 06.08.2010 р. представники сторін знову не з’явились, про причини неявки суд не повідомили.

В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов’язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов’язок здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи.

Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Відповідно до приписів пункту 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України господарський суд залишає позов без розгляду, якщо позивач без поважних причин не подав витребувані господарським судом матеріали, необхідні для вирішення спору, або представник позивача не з‘явився на виклик у засідання господарського суду і його нез‘явлення перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи викладене вище, у даному випадку нез‘явлення представника позивача у судове засідання перешкоджає суду встановити фактичні обставини справи, зокрема, зміст позовних вимог на час розгляду справи та підстави звернення з даним позовом до суду.

За таких обставин суд залишає позов без розгляду на підставі п. 5 частини 1 статті 81 Господарського процесуального кодексу України.

Після усунення обставин, що зумовили залишення позову без розгляду, позивач має право знову звернутися з ним до господарського суду в загальному порядку (частина 4 статті 81 ГПК України).

Керуючись пунктом 5 частини 1 статті 81, статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

                                                   у х в а л и в :

          Позов Київського національного університету культури і мистецтв від 13.04.2010 р. б/н залишити без розгляду.

Суддя