Рішення № 10975849, 05.08.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" серпня 2010 р. Справа № 9/11-7/058-10          

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом          Акціонерного товариства закритого типу «Київавтотранссервіс», м. Вишневе, Київська область,

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільінжшляхбуд», м. Вишневе, Київська область,

про                    стягнення 29430,91грн.

представники сторін у судове засідання не з’явились

секретар судового засідання: Данилік Л.М.

Обставини справи:

Акціонерне товариство закритого типу «Київавтотранссервіс»(далі –позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою б/н від 10.03.2010року до Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільінжшляхбуд»(далі –відповідач) про стягнення 29430,91грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором оренди №06/2009/001 від 18.06.2009року, а саме щодо своєчасної та в повному обсязі оплати орендної плати за користування обладнанням протягом двох місяців, а тому просить суд стягнути з відповідача 24600,00грн. основного боргу, 2523,40грн. пені, 1881,40грн. інфляційних втрат, 426,11грн. 3% річних та 5000,00грн. витрат за послуги адвоката.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 13.03.2010року було порушено провадження у справі №9/11 та призначено її розгляд на 09.04.2010року.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 09.04.2010року справу №9/11 було передано за встановленою підсудністю до господарського суду Київської області.

Ухвалою господарського суду Київської області від 26.04.2010року справу №9/11 було прийнято до провадження суддею Антоновою В.М., присвоєно їй №9/11-7/058-10 та призначено її розгляд на 25.05.2010року.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 25.05.2010року представників сторін, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, розгляд справи відкладався на 15.06.2010року.

У судове засідання 25.05.2010року представники сторін повторно не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвал суду не виконали у зв’язку з чим розгляд справи було відкладено на 20.07.2010року.

У зв’язку з неявкою в судове засідання 20.07.2010року представників відповідача розгляд справи відкладався на 05.08.2010року. Ухвалою суду зобов’язано позивача надати докази оплати позивачем адвокатських послуг та обґрунтування розміру заявлених витрат на послуг адвоката.

Представники сторін в судове засідання 05.08.2010року не з’явились, про причини неявки суд не повідомили, вимог ухвал суду не виконали, відповідач відзиву на позовну заяву не надав.

На підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі представників сторін за наявними в ній матеріалами, так як їх нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши наявні докази в їх сукупності, господарський суд встановив:

18.06.2009року між Акціонерним товариством закритого типу «Київавтотранссервіс»(орендодавець за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільінжшляхбуд»(орендар за договором, відповідач у справі) був укладений договір оренди №06/2009/001 (далі –договір), відповідно до п. 1.1. якого орендодавець передає в оренду (тимчасове платне користування) орендарю, наступну продукцію (обладнання): Віброкаток АММАNN AV26 Е реєстраційний №32588 КА, заводський №TFAAV26EYY0002198 –1 шт.

Згідно п. 1.2. договору приблизний строк оренди відповідно умов, які визначені даним договором, складає 2 календарних місяці, починаючи з дати поставки обладнання орендодавцю.

Датою поставки обладнання за згодою сторін вважається 19.06.2009року, якщо інше не передбачено додатковою угодою до даного договору (п. 2.2. договору).

Пунктами 3.1., 3.2. договору оренди сторонами визначено, що за надане право користування обладнанням, що передане в оренду по даному договорі, але незалежно від фактичного використання обладнання орендар зобов’язується здійснювати орендні платежі в порядку та розмірах, визначених договором. Вартість оренди 1 одиниці обладнання становить 18000,00грн. за 1 календарний місяць (з ПДВ). Через кожні 30 днів оренди обладнання орендодавець та орендар підписують акт прийому-передачі фактично виконаних робіт (наданих послуг).

У відповідності з п. п. 3.3., 3.4. договору оплата орендних платежів здійснюється орендарем по факту використання обладнання відповідно до рахунку, який виставляється орендодавцем, через кожні 30 днів оренди обладнання. Загальна сума договору на дату підписання відповідає вартості послуги прокату обладнання на вірогідний строк 2 календарних місяці і становить 36000,00грн., в тому числа ПДВ 20% –6000,00грн.

Даний договір вступає в силу після його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх обов’язків (п. 7. договору).

На виконання умов договору позивач у визначений договором строк передав, а відповідач прийняв у тимчасове платне користування об’єкт оренди Віброкаток АММАNN AV26 Е.

З наявних в матеріалах справи актів здачі-приймання виконаних робіт №204 від 19.07.2009року на суму 18000,00грн. та №256 від 14.08.2009року на суму 15600,00грн. вбачається, що за два календарних місяці Акціонерне товариство закритого типу «Київавтотранссервіс»(позивач у справі) надав відповідачу послуги (оренда віброкотка) на загальну суму 33600,00грн. Дані акти були підписані уповноваженими представниками як позивача, так і відповідача та скріплені печатками товариств (копії актів наявні в матеріалах справи. оригінали оглянуті судом у судовому засіданні), жодних претензій в момент підписання актів сторони один до одного не мали.

Оскільки відповідно до п. 3.3. договору орендна плата сплачується орендодавцем (відповідачем у справі) за фактично виконані роботи через кожні 30 днів оренди, то господарський дійшов до висновку, що відповідач зобов’язаний був оплатити орендну плату до 20.07.2009 року (згідно акту №204 від 19.07.2009року) та до 20.08.2009року (згідно акту №256 від 14.08.2009року).

Однак в порушення умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Сільінжшляхбуд»(відповідач у справі) зобов’язання щодо сплати орендних платежів виконував несвоєчасно та не в повному обсязі.

З матеріалів справи, а саме банківських виписок по рахунку позивача, судом встановлено, що відповідач за оренду обладнання сплатив лише 9000,00грн., зокрема, 18.06.2009року сплативши 5000,00грн., 12.10.2009року –1000,00грн., 12.11.2009року –1000,00грн., 01.12.2009року –1000,00грн. та 23.12.2009року –1000,00грн.

З аналізу наявних документів у справі господарський суд дійшов до висновку, що на момент розгляду спору заборгованість відповідача перед позивачем становить 24600,00грн. (33600,00грн., загальна сума орендної плати –9000,00грн., сплачені відповідачем грошові кошти).

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов’язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Як встановлено ч.1, 5 ст. 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Стаття 193 ГК України передбачає, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України.

Враховуючи вищезазначене, господарський суд дійшов до висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача 24600,00грн. орендної плати є правомірною, обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню .

Позивачем в позовній заяві заявлено вимогу про стягнення з відповідача 2523,40грн. пені, однак господарський суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст. 546 ЦК України виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Частиною 1 ст. 548 ЦК України передбачено, що виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов’язання вчиняється у письмовій формі. Тобто всі правочини щодо забезпечення виконання зобов’язань боржника перед кредитором повинні здійснюватися виключно у письмовій формі. У разі недотримання вказаної вимоги правочин щодо встановлення забезпечення є нікчемним.

У відповідності до ст. 207 ЦК України вимога щодо письмової форми правочину вважається дотриманою, якщо його зміст зафіксовано не лише в одному або кількох документах, підписаних сторонами (стосовно юридичних осіб підпис суб’єктів, уповноважених на це установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, скріплюється печаткою), а й у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, а також, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв’язку. Відповідно до ст. 207 ЦК України письмовій формі відповідає правочин у електронному вигляді, якщо він вчинений із дотриманням вимог Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»і Закону України «Про електронний цифровий підпис».

Дослідивши умови договору оренди, господарський суд встановив, що сторони у договорі не передбачили такого виду забезпечення зобов’язання та міри відповідальності як неустойка. Жодних додаткових угод, листів чи телеграм, в яких би сторони закріпили такий вид відповідальності за несвоєчасну оплату відповідачем орендних платежів як неустойка у вигляді пені сторонами не укладалось.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов до висновку, що нарахування позивачем пені за несвоєчасну оплату Товариством з обмеженою відповідальністю «Сільінжшляхбуд»орендних платежів є безпідставним та необґрунтованим, а відтак господарський суд відмовляє у задоволенні вимоги про стягнення 2523,40грн. пені.

Позивачем, згідно ст. 625 ЦК України, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат від простроченої суми у розмірі 1881,40грн.грн. та 3 % річних у розмірі 426,11грн.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Перевіривши розрахунок 3% річних від простроченої суми, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок 3% річних є арифметично вірним.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат на суму боргу з врахуванням часткової оплати відповідачем суми боргу (розрахунок суми інфляційних нарахувань здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 8.0.1.»), господарський суд встановив, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню інфляційні втрати у розмірі 1442,20грн.. а тому наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат вважає невірним. Враховуючи наведене, в стягненні з відповідача 439,20грн. (1881,40грн. –1442,20грн.) інфляційних втрат, суд відмовляє.

Позивач в позовній заяві також просить суд стягнути з відповідача, передбачені п.3.1. договору про надання правової допомоги від 08.09.2009року, 5000,00грн. витрати за послуги адвоката. Однак господарський суд, дослідивши надані позивачем докази, відмовляє у стягненні 5000,00грн. витрат на послуги адвоката з наступних підстав.

Статтею 44 ГПК України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Відповідно до частини 3 статті 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Поняття особи, котра є адвокатом, наводиться в статті 2 Закону України «Про адвокатуру», де зазначено, що адвокатом може бути особа, яка має вищу юридичну освіту, підтверджену дипломом України або відповідно до міжнародних договорів України дипломом іншої країни, стаж роботи у галузі права не менше двох років, володіє державною мовою, склала кваліфікаційні іспити, одержала в Україні свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та прийняла Присягу адвоката України.

Таким чином, стаття 44 ГПК України передбачає відшкодування сум як судових витрат, які були сплачені стороною за отримання послуг, лише адвокатам, а не будь-яким представникам. (З аналогічної позиції виходив Верховний Суд України у постанові від 01.10.2002 р. по справі №30/63).

Згідно з ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 4 Правил адвокатської етики (схвалених Вищою кваліфікаційною комісією адвокатури при Кабінеті Міністрів України 01.10.1999 р) угода про надання правової допомоги - це договір (контракт), згідно з яким одна сторона - адвокат, що практикує індивідуально, або адвокатське об’єднання - приймає на себе доручення іншої сторони - клієнта (або його представника) - про надання клієнту юридичної допомоги обумовленого ним виду в інтересах клієнта на умовах, передбачених угодою, а інша сторона - клієнт (або його представник) –зобов’язується сплатити гонорар за дії адвоката по наданню правової допомоги, а також у випадку необхідності - фактичні витрати, пов’язані з виконанням угоди. Гонорар - передбачена угодою про надання правової допомоги винагорода за виконані адвокатом дії по наданню правової допомоги; гонорар не включає кошти, що вносяться клієнтом (його представником) на покриття фактичних витрат, пов’язаних з виконанням угоди.

У п. 2 ст. 33 Правил встановлено принцип «розумного обґрунтування»розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати - обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка тощо.

Зі змісту вищенаведених норм чинного законодавства вбачається, що відшкодування послуг адвоката на підставі ст. 44 ГПК України, можливе лише при наявності по-перше, представництва інтересів сторони у суді саме адвокатом, а не юрисконсультом або представником за дорученням, по-друге, наявність угоди між адвокатом, або адвокатським об’єднанням на надання адвокатських послуг при представництві інтересів в суді та стороною по справі, по-третє, оплата послуг саме адвоката або адвокатського об’єднання згідно вищезазначеного договору про надання послуг адвоката.

Однак господарський суд зазначає, що позивачем не надано суду жодних доказів, які, зокрема, витребовувались ухвалою суду від 20.07.2010року, та які свідчили б про оплату позивачем, визначених договором адвокатських послуг, у розмірі 5000,00грн., обґрунтування розміру таких витрат, а також доказів, які підтверджували б надання послуг саме адвокатом (ні копії свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ні ордеру, виданого відповідним адвокатським об’єднанням) позивачем надано не було.

Враховуючи вищевикладене, господарський суд дійшов до висновку про відсутність підстав для відшкодування Акціонерному товариству закритого типу «Київавтотранссервіс»з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільінжшляхбуд»витрат за послуги адвоката у розмірі 5000,00грн.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт існування заборгованості перед позивачем, проте доказів оплати суми боргу в повному обсязі не надав.

За таких обставин, господарський суд дійшов до висновку, що позов підлягає задоволенню частково, у сумі 26468,31грн., з яких 24600,00грн. заборгованість по орендній платі, 1442,20грн. –інфляційні втрати та 426,11грн. 3% річних. В іншій частині позову, а саме в стягненні 2523,40грн. пені та 439,20грн. інфляційних втрат суд відмовляє.

Судові витрати відповідно до ст. 49 ГПК України покладаються на сторін, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому господарський суд зазначає, що згідно п. п. б ч.2 ст. 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито»№ 7-93 від 21.01.1993року державне мито із позовних заяв майнового характеру сплачується у розмірі 1 відсоток ціни позову, але не менше 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і не більше 1500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Розмір державного мита, що підлягало сплаті за подання позовної заяви у справі № 9/11-7/058-10 становить 294,31грн. (1 відсоток ціни позову), в той час позивачем при подачі позову до суду платіжним дорученням №15 від 20.01.2010р. сплачено 350,00грн., тобто позивач сплатив державне мито у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

Згідно зі ст. 47 ГПК України державне мито підлягає поверненню у випадках і в порядку, встановлених законодавством.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України «Про державне мито» сплачене державне мито підлягає поверненню повністю або частково у випадку внесення мита у більшому розмірі, ніж передбачено чинним законодавством.

За таких обставин, надмірно сплачене державне мито у розмірі 55,69грн. (350,00грн. –294,31 грн.) підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1.          Позов задовольнити частково.

2.                    Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільінжшляхбуд»(08132, Київська область, Києво-Святошинський район, м. Вишневе, вул. Київська, буд.21, код ЄДРПОУ 13699987) на користь Акціонерного товариства закритого типу «Київавтотранссервіс» (03115, м. Київ, вул. Краснова, буд. 5, код ЄДРПОУ 16479973) 24 600 (двадцять чотири тисячі шістсот) грн. 00 коп. основного боргу, 1442 (одну тисячу чотириста сорок дві)грн. 20коп. інфляційних втрат, 426 (чотириста двадцять шість)грн. 11 коп. 3% річних та судові витрати: 264(двісті шістдесят чотири)грн.67коп. державного мита і 212 (двісті дванадцять)грн. 23коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.                    В іншій частині позову відмовити.

4.                    Повернути Акціонерному товариству закритого типу «Київавтотранссервіс»(03115, м. Київ, вул. Краснова, буд. 5, код ЄДРПОУ 16479973) з Державного бюджету України надмірно сплачене державне мито у розмірі 55 (п’ятдесят п’ять) грн. 69 коп. про що видати довідку.

5.                    Відмовити Акціонерному товариству закритого типу «Київавтотранссервіс»у стягненні з Товариства з обмеженою відповідальністю «Сільінжшляхбуд»5000,00грн. витрат за послуги адвоката.

          6. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                   Антонова В.М.