Рішення № 10975432, 20.07.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" липня 2010 р. Справа № 10/111-10          

“20” липня 2010р. Справа № 10/111-10

Господарський суд Київської області в складі:

головуючого суддіПривалова А.І.

при секретаріКазміренко Л.В.

розглянувши справу № 10/111-10

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельний

комбінат «Моноліт», м. Мелітополь;

до 1) закритого акціонерного товариства «Девелоперська компанія

«МС-Інвест», м. Київ;

2) Обухівської міської ради Обухівського району Київської області,

м. Обухів;

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору

на стороні відповідачів: обслуговуючого кооперативу «Житлово- експлуатаційне

об’єднання «Веста»

про визнання недійсною додаткової угоди та зобов’язання припинити дії

за участю представників сторін:

від позивача: Рубан В.Г., довіреність від 14.06.2010р. № 35;

від відповідача 1: не з’явився;

від відповідача 2: Хаджинський В.Г., довіреність від 24.06.2010р. № 861;

від третьої особи: Воробець В.І., доручення від 29.06.2010р. б/н;

Хаджинський В.Г., доручення від 29.06.2010р. б/н.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду Київської області з позовом звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельний комбінат «Моноліт»(надалі –позивач) до закритого акціонерного товариства «Девелоперська компанія «МС-Інвест»(надалі –відповідач 1) та Обухівської міської ради Обухівського району Київської області (надалі –відповідач 2) з вимогами про визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 14.01.2006р. до Договору № 02/06/05 на інвестування будівництва житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв від 01.06.2005р. та про зобов’язання відповідачів припинити дії, що порушують права товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельний комбінат «Моноліт», як забудовника за Договором № 02/06/05 від 01.06.2005р.

Ухвалою суду від 28.05.2010р. порушено провадження у справі № 10/111-10 та призначено справу до розгляду в судовому засіданні на 15.06.2010р.

Ухвалою від 15.06.2010р. суд відклав розгляд справи на 29.06.2010р., у зв’язку з надходженням клопотання про відкладення розгляду справи від відповідача 1, не явкою в судове засідання повноважного представника відповідача 2 та неподанням витребуваних судом документів.

23.06.2010р. на адресу господарського суду надійшла заява від обслуговуючого кооперативу «Житлово-експлуатаційне об’єднання «Веста»про залучення останнього в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів. Дана заява обґрунтована тим, що обслуговуючий кооператив «Житлово-експлуатаційне об’єднання «Веста», який створений виключно на захист постраждалих інвесторів «Трипільської Брами»1-ї черги будівництва житлового будинку у м. Обухів (біля будинку по вул. Лермонтова, 23), володіє достатніми документальними фактами про стан будівництва та про учасників будівництва, в якому приймали участь позивач та відповідач 1. Крім того, на даний час між Обухівською міською радою та обслуговуючим кооперативом «Житлово-експлуатаційне об’єднання «Веста»укладено договір оренди земельної ділянки, яка знаходиться під вказаним будівництвом на 10 років.

Також, 29.06.2010р. до початку судового засідання відповідач 1 через канцелярію господарського суду подав клопотання про передачу справи до іншого господарського суду за підсудністю. Дане клопотання обґрунтовано тим, що відповідно до ч. 1 ст. 15 ГПК України, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні господарських договорів, справи у спорах про визнання договорів недійсними розглядаються господарським судом за місцезнаходженням сторони, зобов’язаної за договором здійснити на користь другої сторони певні дії, такі як: передати майно, виконати роботу, надати послуги, сплатити гроші тощо. Отже за правилами, ст. 15 ГПК України, даний спір підсудний господарському суду за місцезнаходженням відповідача 1, як сторони яка зобов’язана вчинити певні дії за Договором № 02/06/05 від 01.06.2005р. та спірною Додатковою угодою № 2 від 14.01.2006р. Оскільки місцезнаходження ЗАТ «ДК «МС-Інвест»: м. Київ, вул. Мельникова, 12, тому даний спір підсудний господарському суду м. Києва. Зазначення в позовній заяві в якості відповідача 2 –Обухівської міської ради не є підставою для застосування позивачем правил ч. 3 ст. 15 ГПК України, оскільки позивачем не наведено підстав для порушення справи у господарському суді за цим позовом до Обухівської міської ради.

Присутній у судовому засіданні 29.06.2010р. представник позивача заперечив проти заяви обслуговуючого кооперативу «Житлово-експлуатаційне об’єднання «Веста»щодо залучення останнього в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів, оскільки рішення у даній справі ніяким чином не може вплинути на права та обов’язки вказаного кооперативу. Також представник позивача заперечив і проти задоволення клопотання відповідача 1 щодо передачі справи за підсудністю, посилаючись на те, що це право позивача визначати відповідачів у позовній заяві та висувати вимоги до них. При зверненні до господарського суду не було порушено правил підсудності.

Представник відповідача 1 наполягав на задоволенні його клопотання та не заперечував проти залучення третьої особи.

Представник відповідача 2 не подав витребувані судом в ухвалі про порушення провадження у справі від 28.05.2010р. та в ухвалі від 15.06.2010р. документи, необхідні для вирішення спору по суті. При цьому, представник відповідача 2 підтримав заяву обслуговуючого кооперативу «Житлово-експлуатаційне об’єднання «Веста»та клопотання відповідача 1.

Суд, розглянувши заяву обслуговуючого кооперативу «Житлово-експлуатаційне об’єднання «Веста»та враховуючи обставини справи і приписи ст. 27 ГПК України, залучив останнього в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів.

При цьому, суд відмовив у задоволенні клопотання відповідача 1 про передачу справи до іншого господарського суду за підсудністю, оскільки, згідно ч. 3 ст. 15 ГПК України, справи у спорах за участю кількох відповідачів розглядаються господарським судом за місцезнаходженням одного з відповідачів за вибором позивача. Нормами Господарського процесуального кодексу України не передбачено право суду виключати осіб з числа відповідачів. Статтею 24 ГПК України передбачено лише залучення до участі у справі іншого відповідача та заміна неналежного відповідача. Факт порушення або не порушення відповідачем 2 прав позивача може бути встановлено лише при вирішенні спору по суті, про що зазначено у судовому рішенні.

Ухвалою від 29.06.2010р. суд відклав розгляд справи на 13.07.2010р., у звязку з необхідністю витребування нових доказів по справі та неподанням витребуваних доказів.

13.07.2010р. до початку розгляду справи чере загальний відділ господарського суду від відповідача 2 та третьої особи надійшли заяви про залучення до справи Обухівської районної державної адміністрації, яка на відповідній території забезпечує законність і правопорядок, додержання прав і свобод громадян.

У судовому засіданні представник позивача заперечив проти залучення до участі у справі Обухівської районної державної адміністрації, тоді як представник відповідача 1 вказані заяви підтримав.

Суд відмовив у задоволенні заяв відповідача та третьої особи щодо залучення до справи Обухівської районної державної адміністрації, оскільки вказані заяви не відповідають приписам статті 27 ГПК України.

На виконання вимог суду, представник позивача у судовому засіданні подав додаткові письмові пояснення.

Відповідачі вимоги суду, викладені в ухвалі про порушення провадження у справі від 28.05.2010р. та в ухвалах від 15.06.2010р. і від 29.06.2010р. не виконали, письмові відзиви на позов не надали.

Відповідно до ч. 3 ст. 77 ГПК україни, в засіданні суду була оголошена перерва на 20.07.2010р.

16.07.2010р. через загальний відділ господарського суду від відповідача 2 надійшов відзив на позовну заяву, а від третьої особи заперечення на позов, в яких зазначається про те, що позивач навмисно звернувся до суду з даним позовом, щоб уникнути банкрутства та кримінальної відповідальності.

20.07.2010р. від представника відповідача 1 до початку розгляду справи надійшло клопотання про призначення колегії суддів для розгляду даної справи.

Ухвалою Заступника голови господарського суду від 20.07.2010р. зазначене вище клопотання залишено без задоволення.

Крім того, представник відповідача 1 подав клопотання про продовження строку вирішення спору по даній справі до 30 вересня 2010 року, оскільки ЗАТ «ДК «МС-Інвест»подано клопотання про призначення колегії суддів для розгляду даної справи.

Під час розгляду справи представник позивача підтримав свої позовні вимоги у повному обсязі та заперечив проти відкладення розгляду справи і продовження строку вирішення спору.

Представники відповідача 2 та третьої особи підтримали свої заперечення, які були раніше подані у письмовому вигляді через канцелярію суду, та просили задовольнити клопотання відповідача 1.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд обмежений двохмісячним строком вирішення спору, а тому вважає, що у відповідності до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа може бути розглянута за наявними в ній матеріалами, без участі представника відповідача 1, яких достатньо для винесення рішення по суті, оскільки представник відповідача 1 не з‘явився у судове засідання 20.07.2010р. з невідомих причин та не надав витребувані судом документи, зокрема відзив на позов.

Відповідно до ч. 2 ст. 85 ГПК України, за згодою представників позивача, відповідача 2 та третьої особи у судовому засіданні була оголошена вступна та резолютивна частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення учасників судового процесу, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд Київської області, -

ВСТАНОВИВ:

01.06.2005 р. між позивачем та відповідачем 1 було укладено Договір № 02/06/05 на інвестування будівництва житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв (далі - договір на інвестування), предметом якого є інвестування будівництва житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв, розташованого в м. Обухів, Обухівського р-ну, Київської області, в межах мікрорайону №1, біля будинку по вул. Лермонтова, 22.

У зв’язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України»від 15.12.2005р. № 3201-IV, яким, зокрема внесено зміни до ст. 5 Закону України «Про інвестиційну діяльність», сторонами було укладено Додаткову угоду № 2 від 14.01.2006р. до договору № 02/06/05 від 01.06.2005 року на інвестування

Відповідно до п. 1 Додаткової угоди № 2, у зв’язку із змінами чинного законодавства та прийняттям вищевказаного Закону, якими обмежується залучення коштів для фінансування будівництва, сторони домовились, що з дати підписання даної додаткової угоди інвестор (відповідач 1) за договором набуває прав на виконання функцій замовника будівництва для спорудження житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв, розташованого за адресою м. Обухів, Обухівський район, Київська область в межах мікрорайону № 1, біля будинку по вул. Лермонтова, 22 з метою виконання функцій забудовника в процесі залучення грошових коштів від фізичних та юридичних осіб через фонди фінансування будівництва, створені відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»відповідною фінансовою компанією.

Таким чином, судом встановлено, що за умовами спірної угоди відповідач 1 набув статусу замовника будівництва житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв, на земельній ділянці за адресою: м. Обухів, Обухівський район, Київська область в межах мікрорайону № 1, біля будинку по вул. Лермонтова, 22, а також статусу забудовника цього об’єкту в процесі залучення грошових коштів від фізичних та юридичних осіб через фонди фінансування будівництва, створених відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

          Виходячи з вимог статей 4, 10 та 203 Цивільного кодексу України, зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та Цивільного кодексу, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» (в редакції чинній на момент укладення спірної Додаткової угоди № 2), забудовником може бути особа, яка згідно із законодавством має право на виконання функцій замовника будівництва для спорудження об'єктів будівництва та уклала договір з управителем.

Основні умови, за яких, на час укладення Додаткової угоди № 2, особа мала підстави вважатися забудовником та мала право виконувати функції замовника будівництва закріплені в Земельному кодексі України, Законах України «Про основи містобудування», «Про оренду землі», «Про планування і забудову територій», в редакціях чинних на момент укладення спірної угоди.

Відповідно до ст. 22 Закону України «Про основи містобудування»(в редакції чинній на момент укладення Додаткової угоди № 2), забудова земельних ділянок, що надаються для містобудівних потреб, здійснюється після виникнення права власності чи права користування земельною ділянкою у порядку, передбаченому законом, та отримання дозволу на виконання будівельних робіт. Право на забудову полягає у можливості власника, користувача земельної ділянки здійснювати на ній у порядку, встановленому законом, будівництво об'єктів містобудування, перебудову або знесення будинків та споруд.

Згідно положень статті 95 Земельного кодексу України, землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про оренду землі», орендар земельної ділянки має право за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження.

Враховуючи положення вищезазначених норм законодавства, суд дійшов висновку, що виключно землекористувачу чи власнику надано право споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди на земельній ділянці наданій йому у користування, а отже, виключно землекористувач чи землевласник має право на виконання функцій замовника будівництва для спорудження об'єктів будівництва на належній йому земельній ділянці.

Приписами частини 2 статті 125 Земельного кодексу України передбачено, що право на оренду земельної ділянки виникає після укладення договору оренди і його державної реєстрації.

З матеріалів справи вбачається, що 13.01.2004р. між позивачем та виконавчим комітетом Обухівської міської ради Київської області було укладено Договір оренди земельної ділянки, відповідно до п. 1.1. якого орендодавець надає в оренду, а орендар (позивач) приймає у строкове платне користування земельну ділянку площею 0,9 га під будівництво житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв в м. Обухів біля будинку № 22 по вул. Лермонтова. Зазначений договір засвідчений та зареєстрований за № 279 у книзі записів спеціалістом І категорії з виконання робіт землевпорядкування 13.01.2004р.

Отже, користувачем земельної ділянки по вул. Лермонтова, 22 в м. Обухів на момент укладення спірної угоди був саме позивач.

Таким чином, набуття відповідачем 1 на підставі спірної Додаткової угоди № 2 прав на виконання функцій замовника будівництва для спорудження житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв, розташованого за адресою м. Обухів, Обухівський район, Київської області, в межах мікрорайону № 1, біля будинку по вул. Лермонтова, 22, з метою виконання функцій забудовника в процесі залучення грошових коштів від фізичних та юридичних осіб через фонди фінансування будівництва, створені відповідно до Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», суперечить вимогам ст. 4 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», ст. 22 Закону України «Про основи містобудування», ст. 95 Земельного кодексу України та ст. 25 Закону України «Про оренду землі», оскільки відповідач 1 не був землекористувачем земельної ділянки по вул. Лермонтова, 22.

Згідно п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Відтак, посилання відповідача 2 та третьої особи на той факт, що рішенням Обухівської міської ради від 30.07.2009р. № 366 «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин»було розірвано Договір оренди земельної ділянки від 13.01.2004р., укладений між позивачем та виконавчим комітетом Обухівської міської ради, та у позивача вилучено земельну ділянку по вул. Лермонтова, 22, і передано її в оренду Обслуговуючому кооперативу «Житлово-експлуатаційне об’єднання «Веста»та обслуговуючому кооперативу «Житлово-будівельний кооператив «Трипільська брама», судом не приймається до уваги, оскільки на момент укладення Дордаткової угоди № 2 від 14.01.2006р., законним користувачем земельної ділянки по вул. Лермонтова, 22, був саме позивач.

Доказів набуття відповідачем 1 права власності чи права користування земельною ділянкою по вул. Лермонтова, 22 в м. Обухів суду не надано.

Крім того, відповідно до ст. 24 Закону України «Про планування і забудову територій», фізичні та юридичні особи, які мають намір здійснити будівництво об'єктів містобудування на земельних ділянках, що належать їм на праві власності чи користування, зобов'язані отримати від виконавчих органів відповідних рад, Київської та Севастопольської міської державної адміністрацій, у разі делегування їм таких повноважень відповідними радами, дозвіл на будівництво об'єкта містобудування.

Згідно ч. 4 ст. 24 вказаного Закону, у разі прийняття сільською, селищною чи міською радою рішення про надання земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності для розміщення об'єкта містобудування в порядку, визначеному земельним законодавством, зазначене рішення одночасно є дозволом на будівництво цього об'єкта. Дозвіл на будівництво дає право замовникам на отримання вихідних даних на проектування, здійснення проектно-вишукувальних робіт та отримання дозволу на виконання будівельних робіт у порядку, визначеному цим Законом.

Таким чином, особа може мати право на виконання функцій замовника будівництва для спорудження конкретного об'єкту будівництва, а, отже, й бути замовником будівництва такого об’єкту, відповідно до вимог статті 4 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», тільки за умови отримання дозволу на будівництво даного об’єкту містобудування.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Обухівської міської ради № 1440 від 16.12.2003р. «Про погодження ТОВ «Виробничо-будівельний комбінат «Моноліт»матеріалів вибору земельної ділянки площею 0,9 га, наміченої для відведення в довгострокове користування на умовах оренди строком на 49 років під будівництво житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв в м. Обухів, біля будинку № 22 по вул. Лермонтова»позивачу було надано земельну ділянку площею 0,9 га по вул. Лермонтова, 22 в користування на умовах довгострокової оренди строком на 49 років під будівництво житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв в м. Обухів, біля будинку № 22 по вул. Лермонтова.

Отже, виходячи з приписів статті 24 Закону України «Про планування і забудову територій», рішення Обухівської міської ради № 1440 від 16.12.2003р. є одночасно й дозволом позивачу на будівництво житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв в м. Обухів біля будинку № 22 по вул. Лермонтова.

Крім того, Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю Обухівської районної державної адміністрації позивачу було видано дозволи на виконання будівельних робіт № 5 від 28.01.2004р. та № 62/04-03/06 від 22.08.2006р. по будівництву житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв м. Обухів, біля будинку № 22 по вул. Лермонтова.

Відповідно ст. 29 Закону України «Про планування і забудову територій», дозвіл на виконання будівельних робіт - це документ, що засвідчує право забудовника та підрядника на виконання будівельних робіт, підключення об'єкта будівництва до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт. Здійснення будівельних робіт на об'єктах містобудування без дозволу на виконання будівельних робіт або його перереєстрації, а також здійснення не зазначених у дозволі будівельних робіт вважається самовільним будівництвом і тягне за собою відповідальність згідно з законодавством.

Отже, згідно із статтею 29 Закону України «Про планування і забудову територій», право на виконання функцій замовника будівництва для спорудження об'єктів будівництва може мати тільки особа, яка отримали дозвіл на виконання будівельних робіт зі спорудження такого об’єкту.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи і не спростовано відповідачем 1, останній такого дозволу не отримував.

Таким чином, зміст Додаткової угоди № 2 також суперечить і вимогам ст.ст. 24, 29 Закону України «Про планування і забудову територій»та ст. 4 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», оскільки відповідач 1 не отримував дозволу на будівництво житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв в м. Обухів біля будинку №22 по вул. Лермонтова, а отже не має право на виконання функцій замовника будівництва даного об’єкту та виконувати функції забудовника в розуміння статті 4 Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю»з будівництва такого об’єкту.

Згідно ч. 1 ст. 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п’ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

          Виходячи з вищевикладених обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині визнання недійсною Додаткової угоди № 2 від 14.01.2006р. до договору на інвестування будівництва житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв від 01.06.2005 р. № 02/06/05 є обґрунтованими, підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а відповідно, підлягають задоволенню.

          Стосовно позовних вимог до відповідача 2 щодо припинення дій, що порушують права позивача як забудовника за Договором № 02/06/05 від 01.06.2005 р., суд зазначає наступне.

          В обґрунтування своїх вимог позивач вказує, що йому стало відомо, що відповідач 1 звертався до відповідача 2 із заявою про отримання дозволу на виконання будівельних робіт на земельній ділянці, яка знаходиться за адресою м. Обухів, вул. Лермонтова, 22, у зв’язку із чим, позивач вважає, що такими діями відповідачі намагаються порушити надані позивачу права забудовника.

          Крім того, позивач зазначив, що 30.07.2009р. рішенням Обухівської міської ради № 366 «Про розгляд питань по регулюванню земельних відносин»було в односторонньому та позасудовому порядку розірвано договір оренди земельної ділянки та вилучено вказану земельну ділянку по вул. Лермонтова, 22 у позивача. Позивач вважає, що зазначеними діями відповідач 2 фактично незаконно позбавив позивача права на користування належною земельною ділянкою.

Згідно статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач не довів обставини, на які посилається, як на підстави порушення відповідачами його прав забудовника земельної ділянки по вул. Лермонтова, 22, належними доказами, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Судові витрати, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, розподіляються між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст.ст. 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд –

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити частково.

2. Визнати недійсною Додаткову угоду № 2 від 14.01.2006 року до договору №02/06/05 на інвестування будівництва житлового комплексу з прибудованою школою мистецтв від 01.06.2005 року, укладену між товариством з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельний комбінат «Моноліт»та закритим акціонерним товариством «Девелоперська компанія «МС-Інвест».

3. Стягнути з Закритого акціонерного товариства «Девелоперська компанія «МС-Інвест»(04050, м. Київ, вул. Мельникова, 12, код ЄДРПОУ 33500085) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Виробничо-будівельний комбінат «Моноліт»(72319, Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Кірова, 188-а, код ЄДРПОУ 13608275) державне мито в розмірі 170,00 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу –236,00 грн.

4. В іншій частині позовних вимог відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його прийняття, оформленого відповідно до вимог ст. 84 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя А.І. Привалов