Рішення № 10975269, 22.07.2010, Господарський суд Київської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

01032, м. Київ, вул. Комінтерну, 16 тел. 235-24-26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"22" липня 2010 р. Справа № 7/103-10          

Господарський суд Київської області у складі судді Антонової В.М., розглянувши справу

за позовом          Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобилська АЕС», м. Славутич, Київська область,

до                    Товариства з обмеженою відповідальністю «Азимут-Транс», м. Славутич, Київська область,

про                    стягнення 5638,53грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Сусленко В.О. –представник за довіреністю №06-ВТС від 29.07.2009року,

від відповідача: не з’явились,

секретар судового засідання: Данилік Л.М.

Обставини справи:

Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобилська АЕС»(далі – позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовною заявою №2249/39/7-293 від 07.06.2010року (вх. №2664 від 16.06.2010року) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Азимут-Транс»(далі –відповідач) про стягнення 5638,53грн.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов’язань за договором оренди №204 тіт нерухомого майна, що належить до державної власності від 18.10.2009року, а саме щодо своєчасної та повної оплати орендної плати, а тому просить суд стягнути з відповідача 4041,04грн. заборгованість по орендній платі, 1018,88грн. штрафу, 312,74грн. пені, 220,10грн. інфляційних втрат та 45,77грн. 3% річних.

Ухвалою господарського суду Київської області від 21.06.2010року було порушено провадження у справі №7/103-10 та призначено її розгляд на 22.07.2010року.

У судовому засіданні 22.07.2010року представник позивача подав заяву №2921/39-7/395 від 16.07.2010року про зменшення розміру позовних вимог у зв’язку зі сплатою відповідачем суми основного боргу, а тому просить суд стягнути з відповідача 399,35грн. пені, 195,80грн. інфляційних нарахувань, 1114,25грн. штрафу та 59,07грн. 3% річних. Подана заява прийнята судом до розгляду.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги, вважає їх обґрунтованими і правомірними та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог.

Представники відповідача в судове засідання 22.07.2010року не з’явились, відповідач про дату, час та місце судового засідання повідомлений належним чином, про що свідчить наявне в матеріалах справи повідомлення про вручення поштового відправлення, про причини неявки у судове засідання відповідач не повідомив, вимог ухвал суду не виконав, відзиву на позовну заяву не надав.

На підставі ст. 75 ГПК України, суд вважає за можливе розглянути справу без участі відповідача за наявними в ній матеріалами, так як його нез’явлення не перешкоджає вирішенню спору.

За згодою представника позивача, на підставі ч.2 ст. 85 ГПК України у судовому засіданні судом було оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення і доводи представника позивача, дослідивши наявні докази в їх сукупності, господарський суд встановив:

18.10.2009року між Регіональним віділення Фонду державного майна України по Київській області (орендодавець за договором), Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобилська АЕС»(балансоутримувач за договором, позивач у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Азимут-Транс»(орендар за договором, відповідач у справі) був укладений договір оренди №204 тіт нерухомого майна, що належить до державної власності (далі –договір оренди).

Відповідно до п. 1.1. договору орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування державне індивідуально визначене майно –частину приміщень будівлі арочного складу (інв. №512) площею 210,5 кв.м. та частину відкритого майданчику гаражу №1 ДСП ЧАЕС площею 300 кв.м., розміщене за адресою: 07100, Київська область, м. Славутич, вул. Військових будівельників, 9, що перебуває на балансі Державним спеціалізованим підприємством «Чорнобилська АЕС», вартість якого визначена згідно зі звітом про оцінку майна станом на 31.01.2009року і становить за незалежною оцінкою 218295,00грн.

Як визначено п. 2.1. договору, орендар вступає у строкове платне користування майном у термін, указаний у договорі, але не раніше дати підписання сторонами цього договору та акта приймання-передавання майна.

Пунктом 3.1., 3.3. договору сторонами погоджено, що орендна плата визначена за результатами конкурсу на право оренди державного майна і становить без ПДВ за базовий місяць розрахунку –січень 2009року 3638,25грн. Орендна плата за кожний наступний місяць визначається шляхом коригування орендної плати за попередній місяць на індекс інфляції за наступний місяць.

Згідно п. 3.6. договору, орендна плата перераховується щомісячно, не пізніше 15 числа наступного місяця з врахуванням індексу інфляції: 70% орендної плати перераховується до державного бюджету України; 30% орендної плати балансоутримувачу (орендодавцю).

Згідно п. 10.1. договору його укладено строком на один рік, що діє з 12.10.2009року до 11.10.2010року включно.

Факт прийому - передачі нерухомого майна в оренду відповідачу підтверджується Актом прийому-передачі від 12.10.2009року, складеним і підписаним представниками сторін у відповідності з умовами договору оренди.

Господарським судом встановлено, що позивач на виконання умов договору щомісячно виставляв відповідачу рахунки-фактури на оплату орендної плати, зокрема, №2 від 30.11.2009року на загальну суму 4859,62грн. (з яких 2024,84грн. – оплата, що належить балансоутримувачу), №3 від 31.12.2009року на загальну суму 4903,36грн. (з яких 2043,07грн. - оплата, що належить балансоутримувачу), №4 від 31.01.2010року на загальну суму 4991,62грн. (з яких 2079,84грн. - оплата, що належить балансоутримувачу), №5 від 28.02.2010року на загальну суму 5086,45грн. (з яких 2119,35грн. - оплата, що належить балансоутримувачу), №6 від 31.03.2010року на загальну суму 2309,50грн. (з яких 962,29грн. - оплата, що належить балансоутримувачу), №7 від 30.04.2010року на загальну суму 2302,57грн. (з яких 959,40грн. - оплата, що належить балансоутримувачу). Згідно виставлених рахунків-фактур на користь позивача (балансоутримувача за договором) відповідач повинен був сплатити 10118,79грн. орендної плати.

Як стверджує позивач, та незаперечено відповідачем, останній в строк, визначений п.3.6. договору оренди, сплатив орендну плату лише частково у сумі 6147,75грн., що і стало підставою для звернення позивача з позовом до суду.

Дослідивши матеріалами справи, господарський суд зазначає, що станом на момент звернення позивача з позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті орендної плати становила 4041,04грн. (10118,79грн.- 6147,75грн.).

У судовому засіданні представником позивача була подана заява про зменшення розміру позовних вимог, в якій позивач зазначає, що 30.06.2010року відповідачем були проведені платежі на загальну суму 9803,92грн., тобто Товариством з обмеженою відповідальністю «Азимут-Транс» була повністю погашена сума основного боргу. На підтвердження проведених оплат позивачем надано суду копії квитанцій №43 від 30.06.2010року та №42 від 30.06.2010року на оплату орендної плати згідно договору. Таким чином враховуючи погашення відповідачем суми основного боргу позивач просить суд стягнути з відповідача лише штрафні санкції за несвоєчасну оплату орендної плати, інфляційні втрати та 3% річних, нараховані на суму заборгованості.

Згідно зі статтею 173 ГК України господарським визнається зобов’язання, що виникає між суб’єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб’єкт (зобов’язана сторона, у тому числі боржник) зобов’язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб’єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб’єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку.

Згідно п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом.

Оскільки орендоване майно належить до державної власності, то до правовідносин сторін слід застосовувати положення Закону України «Про оренду державного та комунального майна».

У відповідності до ч. 1 ст. 2, ст. 3 вищенаведеного Закону орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності. Відносини щодо оренди державного майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності, регулюються договором оренди, цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов’язків.

Частиною 3 ст. 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»встановлено обов’язок орендаря вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1, п. 3 ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об’єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.

Якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).

Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 193 ГК України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 ЦК України, де встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Факт прострочення виконання відповідачем своїх зобов’язань перед позивачем щодо своєчасної оплати орендної плати доведено позивачем належними та допустимими доказами, та не заперечено відповідачем.

Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 3.7. договору оренди встановлено, що орендна плата, перерахована несвоєчасно або не в повному обсязі, підлягає індексації і стягується до бюджету та балансоутримувачу у визначеному пунктом 3.6. співвідношенні, відповідно до чинного законодавства України з урахуванням пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ на дату нарахування пені від суми заборгованості за кожен день прострочення, уключаючи день оплати.

Також, сторонами п. 3.8. договору визначено, що у разі, якщо на дату сплати орендної плати заборгованість за нею становить загалом не менше ніж три місяці, орендар також сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.

На цій підставі, враховуючи несвоєчасну сплату відповідачем орендної плати, позивачем нараховано пеню в розмірі 399,35грн. та у зв’язку з прострочення терміну сплати орендної плати понад три місяці –штраф у сумі 1114,25грн.

Щодо заявлених позивачем вимог про стягнення пені та штрафу одночасно, господарський суд зазначає, що такі вимоги є цілком обґрунтованими та законними з наступних підстав.

Статтею 1 Господарського кодексу України визначено, що цей Кодекс визначає основні засади господарювання в Україні і регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб’єктами господарювання, а також між цими суб’єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 67, ч. 4 ст. 179 ГК України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов’язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі вільного волевиявлення, тобто сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, в тому числі і умови щодо відповідальності сторін, що не суперечать законодавству.

Проаналізувавши умови укладеного сторонами договору, господарський суд відзначає, що договором передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов договору у вигляді сплати неустойки –пені та штрафу. При цьому, чинне законодавство не встановлює граничного розміру неустойки і збільшення її розміру за рахунок встановлення штрафу у випадку прострочення сплати орендної плати за 3 місяці, не суперечить чинному законодавству, яке встановлює обмеження лише щодо розміру такого виду неустойки як пеня.

За таких обставин, зміст пункту 3.8. договору оренди, який передбачає додаткові наслідки несвоєчасної оплати орендної плати та встановлює відповідальність в даному випадку орендаря у вигляді сплати штрафу у разі існування заборгованості не менше ніж за три місяці, є таким, що не суперечить чинному законодавству.

Перевіривши розрахунок заявлених до стягнення сум пені та штрафу, господарський суд зазначає, що наданий позивачем розрахунок штрафу є арифметично вірним.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми пені, господарський суд дійшов до висновку, що до стягнення з відповідача підлягає 411,11грн. (розрахунок суми пені здійснено за допомогою калькулятору підрахунку заборгованості та штрафних санкцій «ЛІГА:ЕЛІТ 8.0.1.»), а тому вважає, поданий позивачем розрахунок пені невірним. Проте виходячи з того, що позивачем заявлено до стягнення 399,35 –пені, заяви про збільшення або зміни позовних вимог в цій частині Державне спеціалізоване підприємство «Чорнобилська АЕС»не подавало, позовні вимоги підлягають задоволенню саме у заявлених до стягненні сумі.

Позивачем, згідно ст. 625 ЦК України, заявлено позовну вимогу про стягнення з відповідача інфляційних втрат від простроченої суми у розмірі 195,80грн.грн. та 3 % річних у розмірі 59,07грн.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Оскільки інфляційні втрати пов’язані з інфляційними процесами в державі та за своєю правовою природою є компенсацією за понесені збитки, спричинені знеціненням грошових коштів, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу, а три проценти річних –платою за користування коштами, що не були своєчасно сплачені боржником, то господарський суд дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних.

Здійснивши перерахунок заявлених до стягнення сум інфляційних втрат та 3% річних, господарський суд встановив, що наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3 % річних є арифметично вірним.

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт існування заборгованості перед позивачем, проте доказів оплати суми боргу в повному обсязі не надав.

За таких обставин, господарський суд дійшов до висновку, що позов з урахування заяви про зменшення розміру позовних вимог підлягає задоволенню в повному обсязі, а саме в сумі 1768,47грн., з яких 399,35грн. пеня, 1114,25грн. штраф, 195,80грн. інфляційні нарахування та 59,07грн. 3% річних.

Відповідно до абз. 2. п. 4.2. Роз’яснення Вищого господарського суду України від 04.03.1998року №02-5/78 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України»якщо позивач завищив ціну позову, або у процесі розгляду спору зменшив позовні вимоги, або господарський суд відмовив у стягненні певних сум, державне мито у цій частині не повертається.

Згідно абз. 4 п. 9 вищезазначеного Роз’яснення Вищого господарського суду України Розподіл між сторонами сум, що підлягають сплаті за проведення експертизи (аудиту), послуги перекладача, а також інших судових витрат проводиться за правилами розподілу державного мита.

Враховуючи вищевикладене та керуючись ст. ст. 44, 49, ст. ст. 82-85 ГПК України, господарський суд,-

вирішив:

1.          Позов задовольнити повністю.

2.                    Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Азимут-Транс»(07100, Київська область, м. Славутич, Ленінградський квартал, буд. 6, код ЄДРПОУ 34659152) на користь Державного спеціалізованого підприємства «Чорнобилська АЕС»(07100, Київська область, м. Славутич, вул. 77-ї Гвардійської дивізії, буд. 7/1, код ЄДРПОУ 14310862) 399 (триста дев’яносто дев’ять)грн. 35коп. пені, 1 114 (одну тисячу сто чотирнадцять)грн. 25коп. штрафу, 195 (сто дев’яносто)грн. 80коп. інфляційних нарахувань, 59 (п’ятдесят дев’ять) грн. 07 коп. 3% річних та судові витрати: 32(тридцять дві)грн.00коп. державного мита і 74 (сімдесят чотири)грн. 00коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

          4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду Київської області набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його належного оформлення і підписання та може бути оскаржено в апеляційному або касаційному порядку.

Суддя                                                   Антонова В.М.

Дата підписання 26.07.2010року