Рішення № 109746027, 20.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2023Справа № 910/10928/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/10928/22

за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8)

до Приватного акціонерного товариства "Просто-Страхування" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10)

про стягнення 18 354,05 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "Просто-Страхування" про стягнення 18 354,05 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані виплатою позивачем потерпілій особі страхового відшкодування згідно договору добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 340070а8кє від 16.11.2018, унаслідок чого до позивача перейшло право вимоги до особи, відповідальної за завдані збитки. Оскільки цивільна відповідальність власника транспортного засобу, водій якого є винним у скоєнні ДТП, застрахована відповідачем, позивач просить суд стягнути з відповідача невиплачену суму страхового відшкодування в розмірі 18 354,05 грн.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 ст. 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.10.2022 відкрито провадження у справі № 910/10928/22, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

23.11.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

16.11.2018 між ПрАТ "Страхова компанія "АХА СТРАХУВАННЯ" (страховик), правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 (страхувальник) було укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «Все включено» № 340070а8кє, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням застрахованим транспортним засобом та іншим майном, вказаним у розділах 5 та 6 цього договору (п. 4 договору).

Відповідно до п. 5 договору марка застрахованого транспортного засобу Mazda, рік випуску - 2018, кузов (шасі) № НОМЕР_1 , у подальшому зареєстрований за д.р.н. НОМЕР_2 .

Пунктом 9 договору до страхових ризиків віднесено: викрадення; збитки внаслідок ДТП; збитки внаслідок інших подій.

Розмір франшизи складає 0 грн.

Строк дії договору з 00:00 19.11.2018 року до 18.11.2019 року (включно).

Звертаючись до господарського суду, ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" зазначило, що 18.06.2019 о 19:30 у м. Києві по вул. Грінченка сталася ДТП за участю транспортних засобів Mazda, д.р.н. НОМЕР_2 , яким керував водій Качановський М., та Volkswagen, д.р.н. НОМЕР_3 , яким керував водій ОСОБА_2 .

У результаті ДТП пошкоджено транспортний засіб Mazda, д.р.н. НОМЕР_2 , який належить страхувальнику - ОСОБА_1 , на праві приватної власності.

Відповідно до п. 33.2 ст. 33 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду.

У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

Так, з наявного у матеріалах справи повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (європротоколу) від 18.06.2019 вбачається, що ДТП сталася з вини водія транспортного засобу Volkswagen, д.р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_3 .

Крім цього, згідно з вказаним повідомленням цивільно-правова відповідальність власника автомобіля Volkswagen, д.р.н. НОМЕР_3 застрахована в ПАТ НАСК «ОРАНТА» (поліс №АМ/7568885, страхувальник/власник полісу - ОСОБА_4 ).

Відповідно до звіту про оцінку № 244/19 (з визначення вартості матеріального збитку, завданого власнику колісного ТЗ) вартість відновлювального ремонту колісного транспортного засобу Mazda, д.р.н. НОМЕР_2 становить 19 741,75 грн.

Згідно страхового акта № ARX2476574 від 05.07.2019 року та за умовами договору страхування розмір страхового відшкодування склав 18 354,05 грн. Вказана сума згідно з платіжним дорученням № 575 920 від 08.07.2019 була перерахована позивачем на користь СТО, що здійснювала відновлювальний ремонт пошкодженого ТЗ.

Позивач надіслав на адресу ПАТ НАСК «ОРАНТА» заяву на виплату страхового відшкодування від 13.09.2019, у якій просив здійснити відшкодування 18 354,05 грн.

У відповідь на вказану заяву ПАТ НАСК «ОРАНТА» повідомило позивача про наявність іншого договору ОСЦПВ (поліс №АМ/6328588) щодо цього ж транспортного засобу - Volkswagen Polo, VIN-код НОМЕР_4 , укладеного раніше з ПрАТ "Просто-Страхування". З огляду на приписи ст. 989 ЦК України ПАТ НАСК «ОРАНТА» зазначило, що укладений з ним (тобто новий) договір страхування є нікчемним унаслідок неповідомлення страхувальником про те, що об`єкт уже застрахований. Враховуючи викладене, ПАТ НАСК «ОРАНТА» вказало на відсутність правових підстав для здійснення відшкодування.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача з заявою від 12.05.2020 про виплату страхового відшкодування у сумі 18 354,05 грн.

У відповідь ПрАТ "Просто-Страхування" повідомило про відсутність підстав для виплати страхового відшкодування, посилаючись на те, що згідно європротоколу учасники ДТП досягли згоди, що цивільно-правова відповідальність винуватця ДТП - водія автомобіля Volkswagen, д.р.н. НОМЕР_3 , застрахована у ПАТ НАСК «ОРАНТА» згідно з полісом №АМ/7568885 від 25.10.2018. Водночас як на підставу відмови у здійсненні страхового відшкодування відповідач послався на пп. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме: невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Наведені обставини слугували підставою звернення ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" до суду з даним позовом.

Заперечуючи проти позову, відповідач у поданому відзиві фактично продублював уже наведені ним ті ж самі підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування, одночасно заявивши й про застосування наслідків спливу позовної давності.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про страхування" страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов`язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпоряджанням майном (майнове страхування) (ст. 980 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону України "Про страхування" страховий ризик це - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання.

Страховий випадок це - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі (ч. 2 ст. 8 Закону України "Про страхування").

Згідно з п. 3 ч. 1 ст. 988 ЦК України страховик зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату у строк, встановлений договором. Аналогічна норма закріплена й у п. 3 ч. 1 ст. 20 Закону України "Про страхування".

Статтею 990 ЦК України унормовано, що страховик здійснює страхову виплату відповідно до умов договору на підставі заяви страхувальника (його правонаступника) або іншої особи, визначеної договором, і страхового акта (аварійного сертифіката). Страховий акт (аварійний сертифікат) складається страховиком або уповноваженою ним особою у формі, що встановлюється страховиком.

Частиною 1 ст. 512 ЦК України закріплено, що кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

У силу частини 2 наведеної норми кредитор у зобов`язанні може бути замінений також в інших випадках, встановлених законом.

Згідно зі ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 27 Закону України "Про страхування", з якою кореспондується ст. 993 ЦК України, до страховика, який виплатив страхове відшкодування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

Перехід права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика називається суброгацією. При суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого.

Заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала.

Таким чином, здійснивши виплату страхового відшкодування, позивач набув право вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток.

За загальним правилом, закріпленим ч. 2 ст. 1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Така особа відповідно до приписів ст. 1192 ЦК України має відшкодувати завдані збитки у повному обсязі, розмір яких визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Отже, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.

Разом з тим, правила регулювання деліктних зобов`язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка її завдала, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов`язок.

Так, за твердженням позивача, обов`язок з відшкодування збитку, завданого внаслідок скоєння ДТП водієм транспортного засобу Volkswagen, д.р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_5 , покладається на відповідача як страховика за полісом № АМ/6328588.

Натомість, відповідач переконаний, що тягар виконання вказаного обов`язку лежить на ПАТ НАСК «ОРАНТА», як страховику цього ж об`єкта страхування згідно з полісом № АМ/7568885, оскільки саме останній зазначений учасниками ДТП у європротоколі.

Статтею 979 ЦК України унормовано, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно зі ст. 981 ЦК України договір страхування може укладатись шляхом видачі страховиком страхувальникові страхового свідоцтва (поліса, сертифіката).

Статтею 20-1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" закріплено, що у разі зміни власника забезпеченого транспортного засобу договір страхування зберігає чинність до закінчення строку його дії. У разі відчуження забезпеченого транспортного засобу права та обов`язки страхувальника переходять до особи, яка прийняла такий транспортний засіб у свою власність.

Хоча чинне законодавство не обмежує страхувальника в праві укладати декілька договорів страхування одного об`єкта з різними страховиками, утім у разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об`єкта від тих саме ризиків страхувальник зобов`язаний повідомити про це страховика.

Вказаний обов`язок страхувальника випливає з приписів п. 3 ч. 1 ст. 989 ЦК України, відповідно до якої страхувальник зобов`язаний при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об`єкта, який страхується. Якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об`єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.

Отже, невиконання страхувальником вказаного обов`язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування на підставі ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 18.04.2018 у справі № 910/24068/16.

З матеріалів справи вбачається, що транспортний засіб Volkswagen Polo, VIN-код НОМЕР_4 , д.р.н. НОМЕР_3 , попередній д.р.н. якого НОМЕР_5 , був застрахований як у відповідача - ПрАТ "Просто-Страхування", так і у ПАТ НАСК «ОРАНТА», проте згідно відомостей ЦБД МТСБУ поліс № АМ/6328588 було укладено з відповідачем раніше, аніж поліс № АМ/7568885, що укладений з ПАТ НАСК «ОРАНТА», при цьому останнього страхувальником не було повідомлено про те, що зазначений транспортний засіб уже застрахований.

Виходячи з положень вищенаведених норм та встановлених фактичних обставин справи, суд констатує, що договір страхування - поліс № АМ/7568885, укладений з ПАТ НАСК «ОРАНТА» є нікчемним на підставі п. 3 ч. 1 ст. 989 та ч. 2 ст. 215 ЦК України.

Зважаючи на нікчемність договору страхування, укладеного шляхом видачі ПАТ НАСК «ОРАНТА» полісу № АМ/7568885, у вказаного страховика не виникло обов`язку з відшкодування збитку, завданого внаслідок скоєння ДТП водієм транспортного засобу Volkswagen, д.р.н. НОМЕР_3 ОСОБА_6 .

Натомість, як обґрунтовано стверджує позивач, такий обов`язок виник у відповідача - ПрАТ "Просто-Страхування", як страховика за полісом № АМ/6328588.

Пунктом 36.1 ст. 36 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" унормовано, що страховик (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ), керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

З матеріалів справи вбачається, що відмовляючи у виплаті страхового відшкодування, відповідач, окрім вищенаведених доводів, послався також на п.п. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 названого Закону, тобто невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Вирішальним питанням, яке повинен з`ясувати суд при застосуванні п.п. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 названого Закону, є те, чи призвело невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування своїх обов`язків до неможливості страховика встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди.

Так, відмовляючи у здійсненні страхового відшкодування з посиланням на п.п. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", ПрАТ "Просто-Страхування" взагалі не вказало, який саме обов`язок не було виконано позивачем , як особою, до якої перейшло право вимоги потерпілого у деліктному зобов`язанні, як і не обґрунтувало неможливості встановлення ним, як страховиком, внаслідок такого невиконання факту дорожньо-транспортної пригоди, причин та обставин її настання або розміру заподіяної шкоди.

Наразі ж, заперечуючи проти задоволення позову, ПрАТ "Просто-Страхування" вдається до самого лише цитування вказаного пункту норми Закону, проте жодним чином не оспорює і не спростовує як самого факту настання страхового випадку, так і вини водія автомобіля Volkswagen, д.р.н. НОМЕР_3 , у скоєнні ДТП, а також розміру заявленої до відшкодування шкоди.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Аналогічні положення закріплені також і нормами ГПК України, зокрема, ст. 13 названого Кодексу, за приписами якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст. 14 ГПК України закріплено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У силу ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Принцип допустимості доказів, закріплений ст. 77 ГПК України, полягає в тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 названого Кодексу).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Зважаючи на викладене, суд зазначає про недоведеність відповідачем наявності визначеної п.п. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування.

Натомість, наданими позивачем до суду доказами (документами, які так само надавалися відповідачу разом із заявою про виплату страхового відшкодування від 12.05.2020) підтверджується сам факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання, а також розмір заподіяної шкоди.

Зважаючи на викладене, з урахуванням встановлених згідно з полісом № АМ/6328588 ліміту відповідальності страховика за шкоду майну - 100 000,00 грн, та франшизи - 0,00 грн, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог у повному обсязі та стягнення з відповідача на користь позивача у порядку суброгації страхового відшкодування у сумі 18 354,05 грн.

Стосовно заяви відповідача про сплив строку позовної давності, суд зазначає таке.

Статтею 256 ЦК України закріплено поняття позовної давності як строку, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

З наведеного слідує, що позовна давність виражається у встановленні часових меж для захисту порушеного права в суді. Відповідно пропуск строку позовної давності, не впливаючи на дійсність самого права, є підставою для ухвалення рішення про відмову у позові. Тобто належне особі право існує не тільки у межах строків позовної давності, але і після їх спливу. Боржник, який добровільно виконав зобов`язання, не має права вимагати повернення виконаного, посилаючись на те, що на момент такого виконання строк позовної давності сплинув, адже його обов`язок як такий продовжував існувати. Утім, примусити боржника виконати свій обов`язок шляхом звернення до суду вже не можна.

Відповідно до ч. 3 ст. 267 ЦКУ позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Тобто суд не вправі за власною ініціативою застосовувати позовну давність. Враховуючи, що вимоги стосовно форми заяви сторони про застосування позовної давності законом не встановлені, остання може бути викладена як у вигляді окремого клопотання, так і у відзиві на позов.

Окрім цього, виходячи з положень наведеної вище ч. 4 ст. 267 ЦК України, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, пред`явлених позивачем до відповідача, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

За приписами ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Загальна позовна давність поширюється на всі вимоги, за винятком тих, для яких законом установлений інший (довший чи коротший) період часу для реалізації права на судовий захист (спеціальний строк).

У силу ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

За приписами ст. 262 ЦК України заміна сторін у зобов`язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.

Таким чином, обґрунтованим є твердження відповідача про те, що перебіг загального строку позовної давності починається від дня настання страхового випадку - 18.06.2019.

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні було введено воєнний стан, строк якого неодноразово продовжувався.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану», прийнятим 15.03.2022, розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".

Зазначений Закон набрав чинності 17.03.2022.

Враховуючи, що набрання чинності вищевказаним Законом мало місце до спливу трирічного строку позовної давності (18.06.2022), суд дійшов висновку, що у даному випадку строк загальної позовної давності, встановлений ст. 257 ЦК України, у силу прямої вказівки закону є продовженим на строк дії в Україні воєнного стану.

Відтак суд зауважує про відсутність підстав вважати, що з даною вимогою ПрАТ "Страхова компанія "АРКС" звернулося до суду 19.10.2022 з пропуском встановленого законом строку позовної давності, як на тому наполягає відповідач, у силу чого виключаються і правові підстави для відмови у позові через сплив позовної давності.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовна вимога підлягає задоволенню у повному обсязі.

Витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 129, 231, 232, 236 - 238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Просто-Страхування" (04050, м. Київ, вул. Герцена, 10, ідентифікаційний код 24745673) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" (04070, м. Київ, вул. Іллінська, 8, ідентифікаційний код 20474912) страхове відшкодування в розмірі 18 354 (вісімнадцять тисяч триста п`ятдесят чотири) грн 05 коп, 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн 00 коп судового збору за подання позовної заяви.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.03.2023.

Суддя М.Є. Літвінова