Рішення № 109746028, 20.03.2023, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

20.03.2023Справа № 910/6995/22

Господарський суд міста Києва в складі судді Літвінової М.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без виклику учасників

справу № 910/6995/22

за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця"(вул. Єжи Гедройця, буд.5, м.Київ, 03150) особі регіональної філії "Одеська залізниця"(вул. Пантелеймонівська, буд. 19, м.Одеса, 65012)

до Державного агентства резерву України (вул. Пушкінська, буд. 28, м.Київ, 01601)

про стягнення 775 284,99 грн

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерне товариство "Українська залізниця" особі регіональної філії "Одеська залізниця" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного агентства резерву України (далі - відповідач) про стягнення 775 284,99 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем зобов`язань за Договором відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003, у зв`язку з чим у нього перед позивачем утворилася заборгованість у розмірі 775 284,99 грн. за IV квартал 2021 року.

Згідно з п. 1 ч. 5 ст. 12 ГПК України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 ст. 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 ГПК України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.08.2022 відкрито провадження у справі № 910/6995/22, розгляд справи визначено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

13.09.2022 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву.

26.09.2022 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.

Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

29.04.2003 року між Одеською залізницею (Зберігач) та Державним комітетом з державного матеріального резерву (Комітет) було укладено Договір відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ОД/НР-03-670-НЮ, предметом якого є зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву без користування ними Зберігачем здійснюється на складських приміщеннях, майданчиках Зберігача.

Відповідно до п.1.2 Договору Комітет передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання цінності згідно з затвердженою номенклатурою у кількості та за вартістю згідно з актом форми №1. Передбачені цим Договором форми актів затверджуються Комітетом.

Згідно з п. 2.1. Договору зберігач зобов`язаний забезпечити належне зберігання цінностей і вести бухгалтерський облік на позабалансовому рахунку зберігача.

Пунктом 2.8. Договору встановлено, що зберігач щороку разом з річним звітом форми № 12 зобов`язаний подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно з Порядком відшкодування залізницям України витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву від 17 січня 2003 року, який погоджений Держкомрезервом України і Укрзалізницею, а також плани зміни та оновлення матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на рік, що планується.

Пунктом 3.1. Договору передбачено, що комітет зобов`язаний відшкодовувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Відповідно до пунктів 3.1. - 3.4. Договору Комітет зобов`язаний: відшкодувати зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та Комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі; оплачувати зберігачу вартість робіт із закладення (поставки) цінностей за узгодженими регульованими або договірними оптово-відпускними цінами, що діють на час закладення (поставки); контролювати додержання умов зберігання цінностей, їх наявність та якісний стан; повертати зберігачу погоджений (або із зауваженнями) кошторис витрат на зберігання цінностей протягом 30 днів з моменту його отримання.

Згідно з п.4.1 Договору відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно з щорічно погодженого Комітетом зведеного кошторису витрат Зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.

Зберігач надає Комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою. (п.4.3 Договору)

У п.4.4 Договору передбачено, що відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) Зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву Комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п.4.3 цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

Цей Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє протягом усього терміну зберігання цінностей мобілізаційного резерву (п.7.3 Договору).

07.10.2011 року до Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ОД/НР-03-670/НЮ від 29.04.2003 року сторонами було підписано додаткову угоду №1, згідно з якою визначено, що стороною за договором є Державне агентство резерву України, яке відповідно до п. 5 Указу Президента України від 09.12.2010 № 1085/2010 "Про оптимізацію системи центральних органів виконавчої влади" є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

На виконання умов договору позивач листом №НР-14/4 від 13.01.2021 року надіслав на адресу відповідача кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік та документи, які відображають розмір витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік.

У відповідь відповідач листом від 19 травня 2021 року № 1182/0/4-21 повідомив позивача про відмову в узгодженні кошторису та необхідність доопрацювання Залізницею кошторису витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2021рік.

Позивач листом від 6 липня 2021 року № НР-14/69 направив відповідачу на затвердження доопрацьований кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік з розрахунками та довідковими матеріалами.

Відповідач листом від 26 липня 2021 року № 1805/0/4-21 повідомив позивача про відмову в узгодженні кошторису витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік та необхідність його доопрацювання.

Утретє позивач направив для затвердження відповідачу кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік листом від 2 вересня 2021 року № НР-14/84.

Листом від 17 вересня 2021 року № 2331/0/4-21 відповідач відмовив у затвердженні направленого Залізницею кошторису в зв`язку з безпідставним, на думку відповідача, включенням до нього компенсаційних втрат за продовольчий пайок робітникам воєнізованої охорони та наявністю технічних помилок.

Листом від 12 жовтня 2021 року № Н/НЗЕ-002/40 позивач у черговий раз направив відповідачу кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік.

Листом від 29 жовтня 2021 року № 2669/0/4-21 відповідач вкотре відмовив в узгодженні кошторису, посилаючись на неправомірність нарахування та виплати грошової компенсації за продовольчий пайок працівникам відомчої охорони, а також нарахування додаткової заробітної плати в частині нарахувань приробітків, шкідливості та матеріальної допомоги.

Уп`яте позивач направив для затвердження відповідачу кошторис витрат на зберігання цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік листом від 2 грудня 2021 року № Н/НЗЕ-002/56.

Листом від 15 грудня 2021 року № 3197/0/4-21 відповідач повідомив про чергову відмову в узгодженні кошторису, зазначаючи при цьому про неправомірність нарахування та виплати грошової компенсації за продовольчий пайок працівникам відомчої охорони, нарахування додаткової заробітної плати в частині нарахувань приробітків, шкідливості та матеріальної допомоги, а також нарахування доплат за роботу у шкідливих умовах праці ремонтникам штучних споруд.

На виконання пункту 4.3. договору позивач листом від 3 лютого 2022 року № НР-16/17 направив на адресу відповідача звіт про витрати на зберігання цінностей за ІV квартал 2021року, акт на відшкодування витрат на зберігання цінностей за ІV квартал 2021 року на суму 775 284,99 грн, разом із первинними документами, які підтверджують витрати Залізниці на зберігання цінностей.

Утім, вказані документи не були повернуті відповідачем з погодженням або без такого із зазначенням недоліків та зауважень, як і не була компенсована зазначена у них сума витрат позивача на зберігання.

Наведені обставини стали підставою звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача заборгованості з відшкодування витрат на зберігання за ІV квартал 2021року у сумі 775 284,99 грн.

Заперечуючи проти позову, відповідач у поданому відзиві посилається на те, що кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік ним узгоджено не було.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, та безпосередньому їх дослідженні, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст. 173 ГК України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За приписами ст. 526 ЦК України, з якою кореспондується ст. 193 ГК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Згідно з ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, зокрема, з договорів та інших правочинів (ч. 2 ст. 509 ЦК України).

Статтею 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Частиною 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Правовідносини, які виникли між сторонами на підставі Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003, підпадають під правове регулювання, зокрема, глави 66 ЦК України.

Так, згідно з приписами ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності.

Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання (ст. 946 ЦК України).

Статтею 947 ЦК України унормовано, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві. При безоплатному зберіганні поклажодавець зобов`язаний відшкодувати зберігачеві здійснені ним витрати на зберігання речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв є особливим державним запасом матеріальних цінностей, призначених для використання в цілях і в порядку, передбачених цим законом. У складі державного резерву створюється незнижуваний запас матеріальних цінностей (постійно підтримуваний обсяг їх зберігання).

Відповідно до ст. 12 Закону України "Про державний матеріальний резерв" державний резерв матеріальних цінностей є недоторканим і може використовуватись лише за рішенням Кабінету Міністрів України.

Статтею 2 Закону України "Про державний матеріальний резерв" визначено, що відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву є зберігання закладених до державного резерву матеріальних цінностей у постачальника (виробника) або одержувача (споживача) без надання йому права користуватися цими матеріальними цінностями до прийняття у встановленому порядку рішення про відпуск їх з державного резерву.

Статтею 4 названого Закону передбачено, що державний резерв створює Кабінет Міністрів України. Організація формування, зберігання і обслуговування державного резерву, соціальний розвиток забезпечуються уповноваженим на це центральним органом виконавчої влади, який здійснює управління державним резервом, підприємствами, установами і організаціями, що входять до єдиної системи державного резерву України.

Управління державним резервом здійснює Державне агентство резерву України, яке, як було зазначено вище, є правонаступником Державного комітету України з державного матеріального резерву.

Відповідно до п. п. 4, 5 Порядку формування, розміщення та проведення операцій з матеріальними цінностями державного резерву, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 1129 від 08.10.1997, на підприємствах, в установах і організаціях, що здійснюють відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, розміщення матеріальних цінностей забезпечується Держрезервом, виходячи з критеріїв економічної доцільності, наявності у цих зберігачів, необхідних для зберігання продукції умов, доцільності територіального розташування зберігачів тощо.

Поставка і закладення матеріальних цінностей до державного резерву здійснюється відповідно до затверджених Кабінетом Міністрів України номенклатури і норм їх накопичення у державному резерві та мобілізаційних завдань у порядку створення, поповнення, освіження, заміни запасів матеріальних цінностей державного резерву та повернення тимчасово позичених матеріальних цінностей.

Фінансування витрат підприємств, установ і організацій, пов`язаних з обслуговуванням і зберіганням, списання збитків від уцінки і природних втрат матеріальних цінностей державного резерву, здійснюється за рахунок коштів державного бюджету, зокрема коштів, одержаних від позичання матеріальних цінностей державного резерву, а також коштів, одержаних від реалізації розброньованих матеріальних цінностей мобілізаційного резерву (ч. 3 ст. 7 Закону України "Про державний матеріальний резерв").

Отже, Закон України "Про державний матеріальний резерв" передбачає фінансування (відшкодування) витрат підприємств, установ і організацій, пов`язаних зі здійсненням відповідального зберігання матеріальних цінностей державного резерву, за рахунок коштів державного бюджету.

Згідно з п. 7 Порядку відшкодування підприємствам, установам та організаціям витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей державного резерву, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.04.2002 року № 532 (далі - Порядок № 532), таке відшкодування здійснюється на підставі договору, укладеного між Держрезервом України і відповідальним зберігачем за встановленою формою, за рахунок асигнувань державного бюджету та інших джерел, визначених законодавством.

Відповідно до п. п. 2, 3 Порядку № 532 сума витрат, що підлягає відшкодуванню, визначається з урахуванням вимог цього Порядку на кожен рік і сплачується пропорційними частками за узгодженням між Держрезервом та відповідальним зберігачем. Сума витрат, що підлягає відшкодуванню, залежно від номенклатури матеріальних цінностей державного резерву визначається з урахуванням: умов зберігання матеріальних цінностей державного резерву; середнього розміру суми витрат; розміру складських приміщень, майданчиків, холодильних камер, резервуарів, підземних сховищ, де зберігаються матеріальні цінності державного резерву; обсягу додаткових витрат з обслуговування таких цінностей.

Додатком № 2 до Порядку № 532 є кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, до статей витрат за яким віднесені основні та додаткові витрати. Так, основні витрати включають: витрати по заробітній платі працівників з нарахуваннями, вартості електричної енергії, вартості паливних матеріалів (на опалення) та амортизації основних виробничих фондів, задіяних у процесі зберігання. До додаткових витрат відносяться: консерванти та лакофарбові матеріали, дороблення та консервація, навантажувально-розвантажувальні роботи, інші витрати (розшифрування).

Отже, за особою, яка здійснює відповідальне зберігання матеріальних цінностей державного резерву, законодавчо закріплене право на відшкодування понесених у зв`язку з зазначеною діяльністю витрат.

Як уже зазначалося, відповідно до п. 2.1 укладеного між сторонами Договору зберігач забезпечує належне зберігання цінностей і веде облік на позабалансовому рахунку зберігача.

У п. 2.8. Договору передбачено, що Зберігач зобов`язаний щороку разом з річним звітом форми №12 подавати зведений кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на наступний рік згідно «Порядку відшкодування залізницями України витрат, пов`язаних з відповідальним зберіганням матеріальних цінностей мобілізаційного резерву».

Комітет зобов`язаний повертати Зберігачу погоджений, або з зауваженнями, кошторис витрат на зберігання цінностей протягом 30 днів з моменту його отримання (п.3.4. Договору).

У свою чергу, згідно з п. 3.1. Договору Комітет зобов`язався відшкодувати Зберігачу витрати на зберігання цінностей згідно з погодженим зведеним кошторисом витрат між зберігачем та комітетом у межах асигнувань, передбачених на ці цілі.

Згідно з п.4.1. Договору відшкодування витрат за зберігання цінностей визначається згідно з щорічно погодженого Комітетом зведеного кошторису витрат Зберігача, який здійснює відповідальне зберігання цих цінностей мобілізаційного резерву.

Згідно з п. 4.2. Договору кошторис витрат на утримання цінностей повинен бути розшифрований по всім статтям витрат, а також містити пояснювальну записку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, позивач неодноразазво надсилав на адресу відповідача кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік та документи, які відображають розмір витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за 2021 рік.

Утім, відповідачем вказаний кошторис витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік, як того вимагають умови Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 року та норми чинного законодавства України, погоджено не було.

Водночас згідно з п.4.3 Договору Зберігач надає Комітетові щоквартально до 15 числа місяця, наступного за звітним, звіти про фактичні витрати за зберігання цінностей, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків на утримання цінностей мобілізаційного резерву за встановленою формою.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 року позивач протягом спірного періоду здійснював відповідальне зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву, що підтверджується звітом про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву за IV квартал 2021 року на суму 775 284,99 грн, актом на відшкодування витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву по регіональній філії «Одеська залізниця» АТ «Укрзалізниця» за IV квартал 2021 року, звітами про витрати на зберігання матеріальних цінностей державного (мобілізаційного) резерву, розрахунками заробітної плати, розрахунками амортизаційних відрахувань, податковими деклараціями за землю, податковими деклараціями.

На виконання умов Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 року позивач надіслав на адресу відповідача документи, які відображають розмір витрат на утримання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву за IV квартал 2021 року, що підтверджується копіями реєстру №23 для приймання відправлень від 04.02.2022 та опису вкладення.

Проте отриманий акт на відшкодування витрат за зберігання матеріальних цінностей за спірний період відповідачем підписано не було. При цьому мотиви та обґрунтування відмови від підписання вказаного акта відповідачем не зазначалися та позивачу (як і суду) не повідомлялися.

Утім, сама по собі невмотивована відмова від підписання вказаного акта не спростовує факту здійснення позивачем відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву протягом спірного періоду, як і розміру понесених ним у зв`язку з вказаною діяльністю витрат.

У силу п. 4.4 Договору відшкодування витрат (з урахуванням податку на додану вартість) Зберігачу за зберігання цінностей мобілізаційного резерву Комітет здійснює в межах, визначених підписаними актами взаєморозрахунків фактичних витрат у відповідності до п. 4.3 цього договору, не пізніше 30 числа місяця наступного за звітним кварталом.

За приписами ст. ст. 74, 73 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Наявними матеріалами справи підтверджується належне виконання позивачем взятого на себе зобов`язання за Договором №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 щодо здійснення відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у IV кварталі 2021 року, у силу чого у відповідача виникло грошове зобов`язання щодо відшкодування (оплати) понесених позивачем витрат за зберігання цінностей мобілізаційного резерву. Строк виконання відповідачем вказаного грошового зобов`язання у розумінні ст. 530 ЦК України та умов Договору відповідального зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву №ОД/НР-03-670-НЮ від 29.04.2003 є таким, що настав, однак, доказів його виконання відповідачем до матеріалів справи не надано.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з Державного агентства резерву України на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» заборгованості у розмірі 775 284,99 грн є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

При цьому саме по собі неузгодження Державним агентством резерву України кошторису витрат на зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву на 2021 рік, як на те посилається відповідач у поданому відзиві, не спростовує факту здійснення позивачем зберігання матеріальних цінностей мобілізаційного резерву у IV кварталі 2021 року, а відтак - і виникнення у відповідача обов`язку з відшкодування позивачеві витрат, понесених на таке зберігання.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача.

Керуючись ст. 86, 129, 231, 232, 236-238, 240, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Акціонерного товариства «Українська залізниця» в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» - задовольнити у повному обсязі.

2. Стягнути з Державного агентства резерву України (01601, м. Київ, вул. Пушкінська, будинок 28, ідентифікаційний код юридичної особи 37472392) на користь Акціонерного товариства «Українська залізниця» (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, будинок 5, ідентифікаційний код юридичної особи 40075815) в особі регіональної філії «Одеська залізниця» Акціонерного товариства «Українська залізниця» (65012, Одеська обл., м. Одеса, вул. Пантелеймонівська, будинок 19, ідентифікаційний код юридичної особи 40081200) заборгованість у розмірі 775 284 (сімсот сімдесят п`ять тисяч двісті вісімдесят чотири) грн 99 коп. та судовий збір у розмірі 11 629 (одинадцять тисяч шістсот двадцять дев`ять) грн 27 коп.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду.

Повний текст рішення складено та підписано: 20.03.2023.

Суддя М.Є. Літвінова