Рішення № 10974217, 26.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 46/29326.08.10

За позовомФізичної особи підприємця ОСОБА_1

До Комунального підприємства “Київський зоологічний парк”

Простягнення 439 972,80 грн.

Суддя Омельченко Л.В.

Представники:

Від позивачаОСОБА_2.представник за довіреністю від 06.04.2010 р.

Від відповідача Софійська І.Ю. представник за довіреністю від 25.05.2010 р., Ластовець О.В. представник за довіреністю від 13.07.2010 р. 26.08.2010 р. у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до суду з указаним позовом, провадження у справі за яким було порушено ухвалою Господарського суду міста Києва № 46/293 від 27.07.2010 р., яку призначено до розгляду на 09.08.2010 р.

06.08.2010 р. від відповідача надійшло клопотання про перенесення слухання справи через перебування представника у відрядженні.

Ухвалою від 09.08.2010 р. розгляд справи було відкладено на 26.08.2010 р. зважаючи на клопотання відповідача, неявку в засідання його представника та неподання витребуваних судом документів.

26.08.2010 р. в судовому засіданні представник відповідача заявив клопотання про залучення у якості співвідповідача Головне управління контролю за благоустроєм міста Києва.

Представник позивача заперечив проти задоволення заявленого клопотання.

Відповідно до ст. 23 Господарського процесуального кодексу України позов може бути подано кількома позивачами чи до кількох відповідачів. Кожний з позивачів або відповідачів щодо іншої сторони виступає в судовому процесі самостійно.

Згідно зі ст. 24 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за наявністю достатніх підстав має право до прийняття рішення залучити за клопотанням сторони або за своєю ініціативою до участі у справі іншого відповідача. Господарський суд, встановивши до прийняття рішення, що позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, може за згодою позивача, не припиняючи провадження у справі, допустити заміну первісного відповідача належним відповідачем.

Згідно з поданим клопотанням мотивами його заявлення є те, що Головне управління контролю за благоустроєм міста Києва провело демонтаж майна, яке є предметом позову, оскільки Державною екологічною інспекцією Міністерства охорони навколишнього природного середовища України встановлено, що на території Зоопарку розміщено архітектурні форми в порушення вимог ст. 36 Закону України “Про природно-заповідний фонд України”.

Судом відмовлено у задоволенні клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача, з огляду на його безпідставність та необґрунтованість, оскільки предметом спору у справі не є майно, яке демонтовано, а заявленими є вимоги про стягнення вартості майна, яке не було повернуто у строк. Крім того, спірні правовідносини сторін виникли з договору позики, за яким відповідач отримав від позивача майно у користування. З наведеного слідує, що позивач не встановлював на території Зоопарку майно (архітектурні форми), а тому дії відповідних органів влади щодо демонтажу отриманого відповідачем від позивача майна не залежали від дії та волі позивача. Крім того, суд враховує, що процесуальне законодавство не передбачає такий вид учасника судового процесу як співвідповідач та відсутність згоди позивача на його залучення до участі у справі, а також відсутність сформованих позовних вимог до Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва, оформлених в установленому законодавством порядку.

В ході розгляду спору по суті представник позивача заявлені вимоги підтримав.

Представник відповідача подав відзив на позов, відповідно до якого Комунальне підприємство “Київський зоологічний парк” проти позовних вимог заперечує в повному обсязі у зв'язку з тим, що вилучення майна позивача відбулось за приписами Головного управління контролю за благоустроєм міста Києва.

Дослідивши матеріали справи, оглянувши оригінали копій документів, що знаходяться у матеріалах справи, заслухавши пояснення представників, всебічно і повно зясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, обєктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Як вбачається з матеріалів справи, між позивачем та відповідачем був укладений договір позички на безоплатне користування речами від 07.04.2009 р. № 59/а-04-09, відповідно до якого позичкодавець (позивач) зобов'язався передати користувачу (відповідач) у безоплатне тимчасове користування: 53 одиниці нежилих споруд та свійських тварин в кількості 53 голови загальною вартістю 492 772,80 грн.

Позивач 09.04.2009 р. передав відповідачу 53 одиниці нежилих споруд та свійських тварин в кількості 53 голови загальною вартістю 492 772,80 грн., що підтверджується актом прийому-передачі від 09.04.2009 р.

Відповідно до п. 2.1 договору цей договір укладається строком на 12 місяців і набуває чинності з моменту фактичної передачі користувачу, за актом прийому-передачі майна, зазначеного в п. 1 даного договору.

Згідно п. 1.2 договору після закінчення строку дії даного договору або при наявності інших передбачених чинним законодавством або цим договором умов користувач зобов'язаний повернути протягом 10 календарних днів позичкодавцю усе отримане майно в повному обсязі і в належному стані.

13.11.2009 р. частину речей на суму 82 800 грн. було повернуто позивачу, що підтверджується актом прийому-передачі від 13.11.2009 р.

У зв'язку з закінченням строку дії договору позивач звернувся до відповідача з листом від 07.04.2010 р. про повернення майна на суму 409 972,80 грн.

Оскільки відповідач не повернув зазначено майно позивачу, останній просить стягнути його вартість в судовому порядку.

Відповідач в своєму відзиві посилається на те, що на виконання акту перевірки Державної екологічної інспекції № 05-01/14 від 18.12.2009 р. Головним управлінням контролю за благоустроєм міста Києва 10.02.2010 р. було виписано приписи № 17103, 17106, 17104, 17105, відповідно до яких демонтовано майно позивача.

Згідно з ст. 526 Цивільного кодексу України та ст. 193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Положеннями ст. 525 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно п. 3.2 договору користувач зобов'язаний користуватися наданими йому за цим договором речами у відповідності з умовами цього договору і за його призначенням у порядку та за правилами, передбаченими чинним законодавством України.

Відповідно до п. 4.1 договору з моменту фактичної передачі користувачу визначених за цим договором речей він несе повну відповідальність за них перед позичкодавцем і за правильність їх експлуатації у відповідності з чинним законодавством України або інструкцією з технічного використання, якщо вона є.

Таким чином, саме відповідач повинен був встановлювати майно позивача з дотриманням “Правил благоустрою м. Києва” і порушення цих правил, відповідно до яких було демонтовано майно позивача, є виною саме відповідача.

Отже, наявність заборгованості відповідача перед позивачем у сумі 409 972,80 грн. за договором позички на безоплатне користування речами від 07.04.2009 р. № 59/а-04-09 документально підтверджується, відповідачем не спростована, а тому підлягає стягненню.

Крім основного боргу позивач просить стягнути з відповідача 30000,00 грн. збитків.

Позивач стверджує, що нею з Фізичною особою підприємцем ОСОБА_3. був укладений договір найму майна від 06.04.2010 р., відповідно до якого ФОП ОСОБА_3. зобов'язався сплачувати позивачу за користуванням речей, які повинен повернути відповідач, 10000,00 грн. щомісяця, а внаслідок неправомірних дій відповідача позивач невзмозі передати ФОП ОСОБА_3. речі у користування, в результаті чого поніс збитки в сумі 30000,00 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового або майнового права та інтересу.

Способом захисту прав та інтересів, згідно з п. 8 ч. 2 ст. 16 Цивільного кодексу України, є, зокрема, відшкодування збитків та майнової шкоди.

У ст. 22 Цивільного кодексу України вказується, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому, збитками визнаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Обов'язковою передумовою задоволення позовних вимог щодо відшкодування збитків є встановлення в діях відповідача складу цивільного правопорушення, складовими частинами якого є: наявність збитків; причинний зв'язок між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві; протиправність поведінки відповідача як заподіювача збитків; вина відповідача. Відсутність будь-якої з зазначених ознак виключає настання цивільно-правової відповідальності відповідача у вигляді покладення на нього обов'язку з відшкодування збитків.

Звертаючись з позовом про стягнення збитків у формі упущеної вигоди, позивач повинен здійснити точні розрахунки і підкріпити їх відповідними доказами, які безспірно підтверджували б їх розмір.

Слід зазначити, що неодержаний прибуток (неотриманий доход, упущена вигода) це розрахункова величина втрати очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом господарювання грошових сум (чи інших цінностей), якби учасник відносин у сфері господарювання не допустив би правопорушення.

Сума збитків, яку просить стягнути позивач, обґрунтовується лише умовним припущенням позивача про можливість отримання ним прибутку. Матеріали справи не містять доказів про беззастережність вимог позивача до відповідача про стягнення упущеної вигоди (неотриманого доходу здачі речей у найм). Крім того, відповідно до умов договору про безоплатне користування речами від 07.04.2009 р. № 59/а-04-09 відповідач зобовязаний повернути речі протягом 10-ти календарних днів після закінчення строку дії даного договору, а позивач передчасно уклав договір найму майна від 06.04.2010 р., згідно п. 3 якого зобовязався 07.04.2010 р. передати майно ФОП ОСОБА_3.

Враховуючи вищевикладене, суд прийшов до висновку про те, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача 30 000,00 грн. збитків задоволенню не підлягають у звязку з недоведеністю їх розміру та причинно-наслідкового звязку між діями відповідача та заподіянням збитків позивачеві.

Згідно зі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Комунального підприємства "Київський зоологічний парк" (03055, м. Київ, пр-т Перемоги, 32, ідентифікаційний код 02221171) на користь Фізичної особи підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 409 972 (чотириста дев'ять тисяч дев'ятсот сімдесят дві) грн. боргу, 4 099 (чотири тисячі дев'яносто дев'ять) грн. 72 коп. державного мита та 219 (двісті девятнадцять) грн. 91 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.В іншій частині вимог відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Л.В. Омельченко

Повне рішення складено: 30.08.2010 р.