Постанова № 10972741, 25.08.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 серпня 2010 р. справа № 2а-14694/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 11.40

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Михайлик А.С.

при секретаріТокмаковій Є.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Донецького окружного адміністративного суду адміністративну справу

за позовомДонецького обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів

доПриватного підприємства «Добропільська ремонтно-експуатаційна служба «Довіра-1»

про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році в сумі 17600,00 грн. та пені в сумі 279,84 грн.

за участю:

представника позивача: Чебаненко Є.О. (дов. № 03-01/4557 від 11.12.09 р.)

представник відповідача: не зявився,

Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулося до Донецького окружного адміністративного суду із позовною заявою до Приватного підприємства «Добропільська ремонтно-експуатаційна служба «Довіра-1» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році в сумі 17600,00 грн. та пені в сумі 279,84 грн. Заявлені вимоги позивач обґрунтовував недотриманням Приватним підприємством «Добропільська ремонтно-експуатаційна служба «Довіра-1» встановленого статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» нормативу створення робочих місць для працевлаштування інвалідів. Позивач вважає, що через те, що у 2009 році на підприємстві відповідача не працювало жодного інваліда, замість 1 інваліда, Приватним підприємством «Добропільська ремонтно-експуатаційна служба «Довіра-1» були порушені приписи статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», що є підставою для застосування до відповідача адміністративно-господарських санкцій в сумі 17600,00 грн. Через порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій, які розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, позивач посилаючись на статтю 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», просив стягнути з відповідача суму нарахованої пені у розмірі 279,84 грн.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, надав пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача до судового засідання не зявився, про дату, час та місце судового засідання повідомлявся судом належним чином, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення, причини не явки суду не повідомив. 29 липня 2010 року через канцелярію Донецького окружного адміністративного суду представник відповідача надав заперечення проти позовним вимог, відповідно до яких зазначав наступне. Відповідно до положень статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення права інваліда на працевлаштування здійснюється шляхом безпосереднього звернення інваліда до підприємства або до державної служби зайнятості. Водночас, як зазначав відповідач, ним були виконані всі обовязки покладені на нього частиною 3 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», а саме: були направлені звіти про наявність 2 вільних робочих місць, на яких можна використовувати працю інвалідів до Добропільського міського центру зайнятості. Проте, згідно Листа Добропільського міського центру зайнятості № 02-1279 від 07.06.2010 року, направлення інвалідам до відповідача не були видані, оскільки інваліди, які знаходились на обліку в Добропільському міському центрі зайнятості не дали згоди на працевлаштування за зазначеними вакансіями. У 2009 році інваліди з метою працевлаштування до Приватного підприємства «Добропільська ремонтно-експуатаційна служба «Довіра-1» самостійно не звертались. З огляду на наведене, відповідач зауважував на тому, що ним були здійснені всі залежні від нього заходи направлені на недопущення господарського правопорушення, що свідчить про відсутність підстав для застосування до підприємства адміністративно-господарських санкцій.

За таких обставин відповідно до статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України суд визнав можливим розглянути справу за відсутністю представника відповідача, на підставі наявних в справі доказів.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, заслухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ

Приватне підприємство «Добропільська ремонтно-експуатаційна служба «Довіра-1» (відповідач) є юридичною особою, зареєстровано та обліковується у єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України за кодом 36140487, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи. Який міститься в матеріалах справи.

10 березня 2010 року відповідачем був наданий до Фонду соціального захисту інвалідів в Донецькій області звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2009 рік. (арк. справи 6). Відповідно до рядку 01 наданого відповідачем звіту середньооблікова кількість працівників облікового складу складає 19 осіб, з яких не зазначено жодного працівника, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (рядок 02 звіту). Кількість інвалідів штатних працівників , що повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності в Україні» також не була визначена відповідачем (рядок 03 звіту).

Зазначені обставини не є спірними між сторонами.

Спірним питанням цієї справи є наявність підстав для застосування позивачем до відповідача суми адміністративно-господарських санкцій у розмірі 17600,00 грн. та стягнення пені у розмірі 279,84 грн. через несвоєчасну сплату відповідачем суми застосованих адміністративно-господарських санкцій.

Основи соціальної захищеності інвалідів в Україні та гарантування їм рівної з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами визначені положеннями Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

У відповідності зі статтею 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» для всіх підприємств, установ і організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі 4% від середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи і організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою статті 19 вказаного Закону, і забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округляється до цілого значення.

Згідно частини 3 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, в тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього закону.

Відповідно до статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій, чи до державної служби зайнятості.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально - економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2007 року №70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» затверджений Порядок подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування. Згідно з вказаним Порядком інформація про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообовязкове державне соціальне страхування на випадок безробіття.

Таким чином, нормами чинного законодавства щодо соціальної захищеності інвалідів в Україні передбачено, що на підприємства з метою забезпечення права інвалідів на працевлаштування покладений обовязок по забезпеченню певної кількості робочих місць для працевлаштування інвалідів, а не обовязок по виявленню і підбору інвалідів для працевлаштування. Такий обовязок покладено на органи працевлаштування, перелічені частиною 1 статті 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні».

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, а саме листа Добропільського міського центру зайнятості відповідачем протягом 2009 року щомісячно надавалася звітність форми 3 ПН із зазначенням про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Проте, як зазначає відповідач та відповідно до листа Добропільського міського центру зайнятості № 02-1279 від 07.06.2010 року інваліди, що знаходились на обліку в центрі зайнятості не направлялися до підприємства через те, що вони не дали згоди на працевлаштування за зазначеними вакансіями. Крім того, жодного інваліда з метою працевлаштування до підприємства особисто не зверталося.

Відповідно до статті 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Дослідивши наявні в матеріалах справи документи, суд прийшов до висновку про здійснення відповідачем усіх залежних від нього заходів направлених на недопущення господарського правопорушення, що свідчить про відсутність підстав для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

За огляду на зазначене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заявлених позивачем вимог про стягнення з відповідача адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році в сумі 17600,00 грн. та пені в сумі 279,84 грн.

З огляду на наведене, на підставі статей 17,18,19,20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», положень Постанови Кабінету Міністрів України №70 від 31 січня 2007 року «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» та на підставі статей 2,17,18, 87, 94, 159, 160, 161, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України , суд -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволені позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Добропільська ремонтно-експуатаційна служба «Довіра-1» про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2009 році в сумі 17600,00 грн. та пені в сумі 279,84 грн. відмовити.

В судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частину постанови.

Постанова у повному обсязі виготовлена 30 серпня 2010 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Михайлик А.С.