Рішення № 109623123, 09.03.2023, Коростенський міськрайонний суд Житомирської області

Справа № 279/4915/22

Провадження 2/279/86/23

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 березня 2023 року Коростенський міськрайонний суд

Житомирської області

в складі: головуючого-судді Коваленко В.П.,

секретаря Зубкової І.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Коростені в порядку позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю « Везем Шиппінг» про захист прав споживачів,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю « Везем Шиппінг» про захист прав споживачів. Представник позивача просив визнати недійсним попередній договір купівлі - продажу транспортного засобу між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю « Везем Шиппінг», укладений 15 лютого 2022 року та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Везем Шиппінг» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу в розмірі 206084,30 грн., суму інфляційних витрат в розмірі 33263,59 грн, пеню в розмірі 556472,61 грн, а всього 795820,50 грн. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Везем Шиппінг» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничну допомогу у розмірі 8000 грн.

В судове засідання представник позивача та позивач не з`явились, представник позивача попередньо надав заяву про розгляд справи за його відсутності, позов підтримує в повному обсязі, просить задовольнити.

Представник відповідача в судове засідання не з`явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив, заяви про розгляд справи за його відсутності або про відкладення розгляду справи до суду не надходили.

За таких обставин справу розглянуто у відсутність сторін, без фіксації технічними засобами, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

Вивчивши та дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.

Згідно положень ст.76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані , на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі показань свідків, письмових доказів, речових і електронних доказів, висновків експертів.

Відповідно до ч. 1 ст.77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Відповідно до ч. 2 ст. 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Згідно ч. 1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що у лютому 2022 року позивач для особистих потреб та потреб членів своєї родини вирішила придбати легковий автомобіль.

Здійснюючи пошуки потрібної моделі в мережі Інтернет вона знайшла оголошення про продаж Товариством з обмеженою відповідальністю « Везем Шиппінг» автомобіля потрібної їй марки. З метою придбання автомобіля в найкоротший термін, позивач зателефонувала до відповідача де запропонувала укласти попередній договір купівлі - продажу транспортного засобу.

Необхідність укладення попереднього договору відповідач обгрунтував необхідністю транспортування автомобіля з іншого міста , в якому він знаходиться на складі відповідача.

Попередній договір відповідач вислав поштою на адресу міста проживання позивача, який було підписано позивачем та відправлено на адресу відповідача.

15.02.2022 року таким чином між позивачем та відповідачем на відстані було укладено попередній договір купівлі - продажу транспортного засобу, згідно з умовами якого Сторона -1 і Сторона -2 зобов`язалися укласти в майбутньому договір купівлі продажу (Основний договір) на належний Стороні -1 транспортний засіб строком до 30 червня 2022 року. ( п.1.1 та 1..2 Договору).

Відповідно до пункту 2.1 Договору, продаж транспортного засобу вчиняється між Сторонами за ціною ( вартістю) в розмірі 228084,25 грн., у тому числі ПДВ -38014,04 грн., та сплачується Стороною -2 в безготівковій формі на поточний рахунок Сторони-1 в національній валюті України гривні.

Згідно пункту 2.3 Договору Сторона -2 сплачує в день підписання цього Договору Стороні -1 на розрахунковий рахунок Сторони -1 в розмірі 228084,25 грн., у тому числі ПДВ 38014,04 грн.

На виконання зазначеного Договору позивачем було сплачено на користь відповідача грошові кошти в розмірі -206 084,30 грн.

Відповідно до умов договору та з урахуванням оплати послуг Сторона -1 повинна була укласти зі Стороною -2 Основний договір на належний Стороні -1 автомобіль (п.1.1) до 30 червня 2022 року ( п.1.2), однак прострочив виконання такого зобов`язання на 90 днів.

Крім того, як виявилось пізніше, транспортний засіб Стороні -1 взагалі не належить і до теперішнього часу, право власності Сторона -1 на цей Транспортний засіб не набула, що робить неможливим виконання в подальшому умов Договору з боку Сторони -1.

Відповідно до пункту 4.1 на теперішній час, термін дії договору закінчився, позивач сплатив кошти, але відповідач свої зобов`язання не виконав.

Позивачем неодноразово були ініційовані спроби вирішити конфлікт з відповідачем у позасудовому порядку шляхом усного спілкування, однак відповідач взяті на себе зобов`язання не виконав.

На сьогодні позивач не отримав від відповідача жодного письмового чи усного повідомлення із зазначенням конкретної дати, часу і місця укладання Основного Договору.

Укладаючи попередній договір, позивач бажав настання реальних наслідків у виді якнайшвидшого отримання у власність бажаного автомобіля. У випадку повідомлення позивачу правдивої інформації про те, що автомобіль на час укладання попереднього договору не належить відповідачу, а також про те, що позивач не отримає автомобіль у власність в строки, передбачені Договором, позивач ніколи не укладав би з відповідачем спірного договору.

Крім того, пізніше виявилось та стало очевидним, що за спірним договором відповідач фактично зобов`язався надати послуги позивачу з викупу транспортного засобу за кошти позивача з аукціону в США, транспортування його до України та розмитнення. Про це свідчить пункт 1.5 договору та розрахунок вартості автомобіля, який був наданий відповідачем. Цей розрахунок складається з наступного: вартість лоту + аукціонний збір; доставка суша+ море; брокерські послуги; вигрузка з порту; розмитнення; дилерські послуги; сертифікація. Отже відповідач не мав на меті здійснювати продаж належного йому транспортного засобу. Його метою було надання послуг, які зазначені в розрахунку вартості як « Дилерські послуги», чим відповідач також ввів в оману позивача. Отже при таких обставинах відповідно до ч.1 ст.213 ЦК України, цей правочин слід тлумачити, як надання послуг дилера.

Таким чином, під час укладання попереднього договору відповідач ввів позивача в оману, оскільки спонукав дати згоду на здійснення правочину на який в іншому випадку

позивач не погодився б. Відповідач ввів позивача в оману стосовно основних характеристик товару, який позивач бажав придбати, а саме його наявності , належності відповідачу та поставки в майбутньому. В свою чергу, відповідач не вчинив жодних дій для виконання умов попереднього договору, ,що свідчить про відсутність у нього намірів до реального настання правових наслідків, передбачених оспорюваним правочином.

З аналізу пунктів 1.2,2.1 та 2.3 попереднього договору вбачається жорсткий імперативний обов`язок споживача в день підписання договору оплатити вартість завдатку в розмірі повної вартості транспортного засобу, в той час, як обов`язок відповідача щодо строків придбання транспортного засобу та наслідків зволікання з виконанням такого обов`язку відповідачем взагалі не конкретизовані. Більш того кінцевий термін укладення основного договору є непомірно тривалим ( 4 місяці). З урахуванням цієї обставини, укладення основного договору взагалі втрачає для позивача свою актуальність.

Отже, так як сплачена позивачем сума коштів згідно п.2.3 попереднього договору по своєї суті є авансом, то вона підлягає поверненню позивачу у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно з ч. 1 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір у майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Відповідно до вимог ч. ч. 2,3 вказаної статті сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію його укладення.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ст.638 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України визначено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За ч.1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

При обмані завжди наявний умисел з боку другої сторони правочину, яка, напевно знаючи про наявність чи відсутність тих чи інших обставині про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї, спрямовує свої дії для досягнення цілі-вчинити правочин. Обман може стосуватися тільки обставин, які мають істотне

значення, тобто природи правочину, прав та обов`язків сторін, властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням (ч.1 ст. 229 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 627 ЦК України, у договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

Відповідно до ст. 21 Закону України «Про захист прав споживачів», права позивача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо порушується принцип рівності сторін договору, учасником якого є споживач.

За положеннями ст.19 Закону України «Про захист прав споживачів», нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає в себе будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.

Підприємницька практика вважається такою, що вводить в оману, якщо вона спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, шляхом надання йому неправдивої чи неповної інформації або ненадання інформації про: основні характеристики продукції, такі як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; спосіб продажу, ціну або спосіб розрахунку ціни, наявність знижок або інших цінових переваг; умови оплати, доставки, виконання договору купівлі-продажу;

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору.

Відповідно до ч. 6 ст. 19 Закону правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.

Згідно зі ст. 18 цього Закону, умови договору кваліфікуються як несправедливі, якщо вони порушують принцип добросовісності (п.6 ч.1 ст.3, ч.3 ст. 509 ЦК України); призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов`язків сторін; завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: встановлення жорстких обов`язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця.

Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. У разі коли зміна положення або визнання його недійсним зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача: 1) такі положення також підлягають зміні; або 2) договір може бути визнаним недійсним у цілому.

Відповідно до ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто у разі невиконання зобов`язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, підлягає поверненню особі, яка його сплатила.

Відповідно до ст. 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Аналізуючи спірні правовідносини в контексті вказаних норм права, можна прийти до висновку про те, що договір №-1712 від 11.11.2020 є не виконаним з боку відповідача, укладений з порушенням вимог Закону України «Про захист прав споживачів», не відповідає вимогам законодавства України, порушує права позивача та є несправедливим. При укладенні договору позивача, як покупця товару, було введено в оману шляхом надання нечіткої та двозначної інформації щодо умов договору в частині строків придбання обумовленого транспортного засобу, що є підставою для визнання його недійсним.

Відповідно до позиції Конституційного Суду України у рішенні по справі №15- рп/2011 від 10.11.2011, одним із фундаментальних принципів приватноправових відносин є принцип свободи договору, закріплений у пункті 3 статті 3 ЦК України.

Разом з тим зазначена свобода є обмеженою - межі дії цього принципу визначаються критеріями справедливості, добросовісності, пропорційності, розумності. Конституційний Суд України виходить також з того, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило, об`єктивно бракує знань, необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів щодо їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 Цивільного Кодексу). Отже, для споживача існує ризик помилково чи навіть унаслідок уведення його в оману придбати не потрібні йому послуги.

За таких підстав та з урахуванням ст. 216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину, позовні вимоги про стягнення з відповідача сплаченої позивачем суми в рахунок авансового платежу в розмірі 206084,30 грн. , та суму інфляційних витрат в розмірі 33263,59 грн, пені в розмірі 556472,61 грн, а всього 795820,50 грн. підлягають стягненню.

Відповідно до п. 1 ч. 3ст. 133 ЦПК України,до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру», гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Тому з відповідача на користь позивача стягується витрати понесені позивачем на правову допомогу в розмірі 8000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 263-268, 274-279, 280-284, 354-356 ЦПК України, Закону України «Про захист прав споживачів», суд, -

УХВАЛИВ :

Позов задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Везем Шиппінг» на користь ОСОБА_1 суму сплаченого авансу в розмірі 206084,30 грн., суму інфляційних витрат в розмірі 33263,59 грн, пеню в розмірі 556472,61 грн, а всього 795820,50 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Везем Шиппінг» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничну допомогу у розмірі 8000 грн.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю « Везем Шиппінг» на користь держави 992,40 грн.

Заочне рішення може бути перпеглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Суддя: Коваленко В.П.