Ухвала суду № 1095254, 04.07.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

К/С № К-7767/06

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04.07.2007 р. м. Київ

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого суддіПилипчук Н.Г.

суддів Конюшка К.В.

Ланченко Л.В.

Бившевої Л.І.

Степашка О.І.

при секретарі: Ільченко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

на рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.02.2005р.

та постановуСевастопольського апеляційного господарського суду від 11.07.2005 р.

у справі № 2-1/2595-2005

за позовом Підприємства "Стамар-Крим"

до Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим

про визнання недійсним рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.02.2005 р. позов задоволено частково. Визнано недійсними рішення ДПІ у м.Сімферополі від 18.04.2002 р. № 1010/23-2/30395563/4657 в частині донарахування 5982,06 грн. податку на прибуток, ПДВ у сумі 843 грн. та штрафних санкцій. В іншій частині позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що правомірність визначення позивачеві податку на додану вартість у сумі 843 грн. експертом не було підтверджено по причині відсутності в акті перевірки розшифровок валового доходу та валових витрат, податкового кредиту. Обґрунтованість визначення податку на прибуток у розмірі 1817,94 грн. підтверджена первинними бухгалтерськими документами.

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.07.2005 р. вказане рішення суду першої інстанції змінено, резолютивну частину викладено у редакції, за якою позов задоволено частково. Визнано недійсним рішення ДПІ у місті Сімферополі в Автономній Республіці Крим від 18.04.2002 р. № 1010/23-2/30395563/4657 в частині донарахування податку на прибуток в сумі 1970 грн. та застосування фінансових санкцій у сумі 363 грн. В решті позову відмовлено. Стягнуто з ДПІ у місті Сімферополі на користь підприємства "Стамар-Крим" витрати по сплаті державного мита в сумі 42,50грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в сумі 59грн. Стягнуто з підприємства "Стамар-Крим" на користь держави державне мито за апеляційне оскарження у сумі 21,25 грн.

Змінюючи рішення, суд апеляційної інстанції виходив з того, що податкова інспекція неправомірно визначила податок на прибуток у сумі 1170грн., оскільки несплачена позивачем у періоді, що перевірявся, орендна плата, не є безоплатно наданою послугою у розумінні Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Неправомірно визначено і податок на додану вартість у сумі 800 грн., оскільки факт завищення валових витрат шляхом подвійного віднесення до їх складу 2500 грн. під час здійснення авансового платежу і по мірі оплати документально не підтверджений. В решті рішення податкової інспекції визнане правомірним.

ДПІ у місті Сімферополі подала касаційну скаргу, якою просить скасувати вказані судові рішення та відмовити позивачу у позові про визнання недійсним рішення від 18.04.2002 р. № 1010/23-2/30395563/4657 в частині донарахування податку на прибуток у розмірі 1970 грн. та застосування штрафних санкцій в сумі 363 грн. Посилається на порушення судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в частині задоволення позову, а саме: п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 та п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств". Зазначає, що факт порушення вимог п.п 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" підтверджується відсутністю сплати позивачем орендних платежів за орендований автомобіль у встановлені договором строки. Суд безпідставно визнав недостатніми докази, зазначені в акті перевірки, щодо порушення позивачем вимог п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств".

Сторони, належним чином повідомлені про день, час та місце касаційного розгляду справи, своїх представників в судове засідання не направили.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, судові рішення, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Судами попередніх інстанцій було встановлено, що податок на прибуток в сумі 7800 грн. та штрафні санкцій з цього податку у сумі 1520 грн., податок на додану вартість в сумі 843 грн. та застосування фінансових санкцій в сумі 1360грн. визначені позивачу спірним податковим рішенням №1010/23-2/30395563/4657 від 18.04.2002р. за висновками акта перевірки від 10.04.2002 р. за № 388/28-2, яким зафіксовано заниження валових доходів на суму 8500 грн. та завищення валових витрат на суму 16400 грн., заниження податкових зобовязань на суму 140 грн. та завищення податкового кредиту на суму 701грн. З податку на прибуток визначені штрафні санкції у розмірі 1520 грн., з податку на додану вартість 1360 грн.

Суд касаційної інстанції не вбачає порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, на які посилається податкова інспекції у касаційній скарзі.

Позиція суду апеляційної інстанції щодо неправомірності визначення податковою інспекцією податку на прибуток у розмірі 1170 грн., нарахованого у звязку з порушенням позивачем вимог п.п. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" № 334/94-ВР від 28.12.1994 р., яке, на думку податкового органу, полягало в тому, що позивач не включив до валового доходу вартість безоплатно наданих послуг, оскільки не сплачував орендну плату за отриманий в оренду автомобіль протягом 2000 2001р.р., є правильною. Правові підстави для визнання наданих позивачеві орендних послуг автомобіля, за які протягом зазначеного періоду не сплачувалася орендна плата, як безоплатно отриманих, відсутні. Судом апеляційної інстанції достовірно встановлено, що на час закінчення податковою інспекцією перевірки (10.04.2002 р.) орендодавець не втратив права на стягнення з позивача орендної плати за договором оренди, і що така орендна плата була сплачена позивачем вже після закінчення перевірки. Тому орендні послуги, у даному випадку, не є безоплатно наданими у розумінні п. 1.23 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 28.12.1994 р. № 334/94-ВР, який визначає "безоплатно надані товари (роботи, послуги)", як товари, що надаються платником податку згідно з договорами дарування, іншими договорами, які не передбачають грошової або іншої компенсації вартості таких матеріальних цінностей і нематеріальних активів чи їх повернення, або без укладення таких угод; роботи та послуги, які надаються платником податку без вимоги про компенсацію їх вартості; товари, передані юридичній чи фізичній особі на відповідальне зберігання і використані нею в її виробничому або господарському обороті. Для визнання послуг безоплатно отриманими недостатньо одного факту відсутності сплати їх вартості платником податків у звітному періоді, а необхідно враховувати ознаки, визначені п. 1.23 вказаного закону.

Суд касаційної інстанції не вбачає також порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права при вирішенні спору в частині нарахування податковою інспекцією податку на прибуток у сумі 800грн. за порушення вимог п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", яке, на думку податкового органу, полягало у подвійному віднесенні до складу валових витрат 2500 грн. під час здійснення авансового платежу та по мірі оплати. При цьому, суд апеляційної інстанції правильно виходив з того, що докази для висновку про завищення валових витрат у справі відсутні. Наведених даних у акті перевірки про таке порушення недостатньо, оскільки в акті не зазначені документи первинного бухгалтерського обліку, за допомогою яких можна було б встановити обставини, на які посилається податкова інспекція.

Податкова інспекція у касаційній скарзі не спростувала зазначене, обмежившись лише посиланням на те, що акт перевірки містить необхідні відомості щодо підтвердження факту завищення валових витрат, у звязку з чим таке посилання відхиляється.

Порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі, судом касаційної інстанції не встановлено, а постанова суду апеляційної інстанції визнається законною та обґрунтованою.

Керуючись ст. ст. 220, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції, -

УХВАЛИВ :

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у місті Сімферополі Автономної Республіки Крим залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.02.2005р. та постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 11.07.2005р. без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України протягом одного місяця з дня відкриття обставин, які можуть бути підставою для провадження за винятковими обставинами.

головуючий суддя підпис Н.Г. Пилипчук

судді підпис К.В. Конюшко

підпис Л.В. Ланченко

підпис Л.І. Бившева

підпис О.І. Степашко

Згідно з оригіналом.

Суддя Н.Г. Пилипчук