Ухвала суду № 10941171, 17.06.2010, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2010 року № 13020/09/9104

Колегія суддів Львівського апеляційного адміністративного суду в складі:

головуючого судді Носа С. П.,

суддів Шавеля Р. М., Каралюса В. М.,

при секретарі судового засідання Козирі В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції на постанову господарського суду Тернопільської області від 14 травня 2007 року в справі за позовом товариства індивідуальних забудовників «Добробуд» до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

22 лютого 2007 року, господарським судом Тернопільської області зареєстровано позовну заяву товариства індивідуальних забудовників «Добробуд» до Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 08 лютого 2007 року № 0000102309/0/10273 та № 0000092309/0/10272.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що донарахування Тернопільською обєднаною державною податковою інспекцією товариству індивідуальних забудовників «Добробуд» податку на додану вартість та податку на прибуток є безпідставним, оскільки будь-яких порушень норм податкового законодавства, яке регулює спірні відносини, не допущено.

Постановою господарського суду Тернопільської області від 14 травня 2007 року позов задоволено. Визнано нечинними податкові повідомлення-рішення Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції від 08 лютого 2007 року № 0000102309/0/10273 та № 000009309/0/10272.

Зазначену постанову мотивовано тим, що матеріалами справи не підтверджується порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», а отже правові підстави для збільшення бази оподаткування по податку на додану вартість та донарахування субєкту господарювання цього платежу згідно з оспорюваним податковим повідомленням-рішенням відсутні. Крім того, визначення позивачу податкового зобовязання за девять місяців 2004 року є безпідставним, а відтак і застосування штрафних санкцій по податку на прибуток є необґрунтованим, оскільки у спірних правовідносинах першою подією було перерахування коштів позивачу у справі його контрагентом (2001-2002 роки), а не дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку (10 березня 2004 року), а тому, отримані кошти не підлягали віднесенню до складу валових доходів у першому кварталі 2004 року чи за девять місяців 2004 року.

Не погоджуючись з прийнятою постановою, відповідачем Тернопільською обєднаною державною податковою інспекцією, подано апеляційну скаргу до Львівського апеляційного адміністративного суду, в якій висловлено прохання скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що позивачем недотримано вимог п. п. 7.3.1 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», а тому податковим органом правомірно зроблені висновки про заниження господарюючим субєктом податкових зобовязань з податку на додану вартість з обсягу отриманих грошових коштів від довірителів на підставі укладених ними договорів в загальній сумі 1886,6 тис. грн. Крім того, судом першої інстанції не надано належної оцінки деклараціям позивача з податку на прибуток за 2002 рік, згідно яких позивачем задекларовано відсутність будь-яких показників фінансової діяльності (декларація з податку на прибуток за 2002 рік з прочерками).

Представник позивача, у судовому засіданні, вимоги апеляційної скарги заперечив та просить таку залишити без задоволення.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання не зявились, про дату, час і місце апеляційного розгляду були повідомлені належним чином, а тому, колегія суддів, відповідно до ч. 4 ст. 196 КАС України, вважає можливим проведення розгляду справи за їхньої відсутності.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Встановлено, що за результатами проведеної виїзної планової перевірки товариства індивідуальних забудовників «Добробуд» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 жовтня 2003 року по 30 вересня 2006 року посадовими особами Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції 17.01.2007р. складено акт № 247/23-09/24633454.

Тернопільською обєднаною державною податковою інспекцією зроблені, поряд з іншими, висновки про порушення позивачем вимог Закону України «Про податок на додану вартість», що в свою чергу, обумовило заниження податкових зобов'язань з ПДВ з обсягу отриманих грошових коштів від довірителів на підставі укладених з ними договорів на загальну суму 1886832,56 грн. та недотримання ним положень Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», а саме, заниження податку на прибуток за 9 місяців 2004р. в розмірі 13541,67 грн.

З огляду на встановлені порушення закону, 08.02.2007р. контролюючим органом відповідно до підпункту „б" підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та згідно з підпункту 17.1.3 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» позивачу податковим повідомленням-рішенням № 0000102309/0/10273 визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 3773665,12 грн. (в т. ч. 1886832,56 грн. за основним платежем, 1886832,56 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями), а відповідно до податкового повідомлення - рішення № 0000092309/0/10272 податкове зобов'язання по податку на прибуток в розмірі 20275,01 грн. (в т. ч. 13516,67 за основним платежем, 6758,34 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями).

Перевіркою правильності визначення позивачем валового доходу у спірний період, посадовими особами відповідача встановлено його заниження на суму 54066,67 грн., що в свою чергу обумовило донарахування позивачу податкового зобов'язання з податку на прибуток за 9-ть місяців 2004 року в розмірі 13541,67 грн.

Із сторінки 7 акту перевірки вбачається, що підставою для такого висновку слугувало те, що за даними інформаційного листа архівного відділу Тернопільської міської ради від 02.06.2005 року № 447 встановлено, що позивачем відповідно до рішення органу місцевого самоврядування від 10.03.2004 року № 197, здано в експлуатацію 35-ти квартирний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1. При цьому, до складу валових доходів у першому кварталі 2004 року (зважаючи на дату введення об'єкта в експлуатацію), не включено вартість квартири № 2 у вказаному будинку в сумі 54166,67 грн., що реалізована гр. ОСОБА_2 Вартість квартири відповідачем визначено з посиланням на довідку про балансову вартість від 02.08.2004р. № 2, долученою до матеріалів справи.

Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції, при вирішенні спору з приводу визначених сум податкових зобов'язань з податку на прибуток, вірно зазначено про ігнорування посадовими особами відповідача в процесі проведення перевірки положень Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 10 серпня 2005 р. № 327 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25 серпня 2005 р. за № 925/11205, зокрема приписів п. п. 2.3.2 (щодо обов'язку перевіряючого зазначити первинний документ, на підставі якого вчинено записи у податковому та бухгалтерському обліку та інші докази, що достовірно підтверджують наявність факту порушення), п. п. 2.3.4 (щодо заборони відображення в акті перевірки необґрунтованих даних, а також суб'єктивних припущень перевіряючими, які не мають підтверджених доказів), тощо.

Так, із наявних у справі первинних документів вбачається, що цивільно-правові зобов'язання між позивачем та фізичною особою ОСОБА_2 виникли згідно договору про дольову участь від 26.04.2001 року, за умовами якого, ТІЗ «Добробуд» приймає в дольову участь, а громадянин ОСОБА_2 фінансує будівництво 3-х кімнатної квартири загальною площею 91,41 м2, що знаходиться у будинку за адресою: АДРЕСА_1. Вартість одного квадратного метру загальної площі - 711 грн. (загальна вартість - 64,99 тис. грн.).

На виконання умов договору, вказаною фізичною особою 17.08.2001 р., 11.03.2002 р., 16.04.2002 р., 29.04.2002 р., 15.05.2002 р., 16.06.2002 р., 28.11.2002 р., перераховано позивачу кошти на загальну суму 65 тис. грн. (копії квитанцій в матеріалах справи), тим самим здійснено виконання взятих на себе договірних зобов'язань в повному обсязі.

Підпунктом 11.3.1 п.11.3 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції, що була чинна як у 2001 - 2004 роках так і на час проведення перевірки, передбачено, що датою збільшення валового доходу вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу, у разі продажу товарів (робіт, послуг) за готівку - дата її оприбуткування в касі платника податку, а за відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку.

Таким чином, правильним, на думку колегії суддів, є висновок суду першої інстанції, що у спірних правовідносинах першою подією є перерахування коштів позивачу у справі його контрагентом (2001-2002 роки), а не дата фактичного надання результатів робіт (послуг) платником податку (10.03.2004 року), а тому, отримані кошти не підлягали віднесенню платником податків до складу валових доходів у першому кварталі чи за девять місяців 2004 року.

Крім того, в процесі проведеної перевірки посадовими особами Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції зясовано, що позивачем укладалися договори доручень із фізичними особами, за умовами яких ТІЗ «Добробуд» (Повірений) бере на себе зобов'язання збудувати приміщення по обумовлених характеристиках, а фізична особа (Довіритель) зобов'язана оплатити їхню вартість по узгодженому сторонами графіку. При цьому, оформлення права власності на приміщення здійснюється за рахунок Довірителя, а Повірений зобов'язаний здати об'єкт будівництва державній комісії, ввести житло в експлуатацію та передати у власність довірителя в об'ємах та в кількості передбачених договором.

В акті перевірки зазначено, що всі залучені кошти за період з 01.10.2003 року по 30.09.2006 року ТІЗ «Добробуд» перечислило ВАТ «Тернопільське ремонтно- будівельне управління № 4» у вигляді фінансування будівельних робіт по укладеним угодам з довірителями.

На виконання загально-будівельних робіт ТІЗ «Добробуд» надалі (замовник) укладено договір підряду з ВАТ «Тернопільське ремонтно-будівельне управління № 4» (надалі генпідрядник), за умовами якого замовник передає, а генпідрядник приймає на себе виконання загально-будівельних робіт, будівництво житлових будинків та котеджів. При цьому, відповідачем з'ясовано, що ТІЗ «Добробуд» залучені кошти від фізичних осіб на будівництво житлових будинків перераховувало ВАТ «Тернопільське ремонтно-будівельне управління № 4», а останнє, по мірі отримання коштів, надавало проміжні акти виконання робіт та виписувало позивачу податкові накладні, відомості яких знайшли своє відображення у податкових деклараціях з податку на додану вартість у відповідних звітних періодах., і станом на 01.10.06р. загальна сума задекларованого податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях із ВАТ «Тернопільське ремонтно-будівельне управління № 4» становить 1050872,0 грн.

Оцінюючи наведені обставини в сукупності, відповідачем зроблено висновки, що діяльність товариства підпадає під критерії Закону України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», а відтак дата визначення податкових зобов'язань з податку на додану вартість за вказаними вище господарськими операціями повинна визначатись за правилами встановленими п. п. 7.3.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», тобто за подією, що сталася раніше (або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають поставці або дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податку).

З огляду на недотримання платником податків вимог наведеної вище статті Закону України «Про податок на додану вартість», відповідачем зроблено висновки про заниження господарюючим суб'єктом податкових зобов'язань по цьому податку з обсягу отриманих грошових коштів від довірителів на підставі укладених з ними договорів в загальній сумі 1886,8 тис. грн.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що жодним із наявних у справі доказів дане твердження відповідача не підтверджується.

Так, застосовуючи до діяльності позивача Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю» на сторінці 12 акту перевірки (таблиця № 4) перевіряючий вказує на заниження платником податків за 4-й квартал 2003 року податкових зобов'язань з податку на додану вартість в сумі 294018 грн. 20 коп., залишаючи поза увагою те, що: згідно із Законом України «Про податок на додану вартість» звітний періодом для позивача являється 1 календарний місяць, а не податковий квартал; ТІЗ «Добробуд» державною податковою інспекцією зареєстрований платником податку на додану вартість з 16.03.2004 року (копія свідоцтва у справі), про що у пункті 2.4.1 акту перевірки зазначив і сам перевіряючий, одночасно донараховуючи, за відсутності жодних обґрунтувань цьому, суми ПДВ товариству за період, коли він платником цього податку не був; Закон України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», згідно із його прикінцевими положеннями, набрав чинності з 01.01.2004 року, а відтак поширення його дії на 2003 рік є таким, що не відповідає статті 58 Конституції України; згідно із п. п. 5.1.20 п. 5. 1 статті 5 Закону України «Про податок на додану вартість», продаж або передача у власність новозбудованого житла фізичним особам для його використання як місця проживання до 01.01.2004 року відносився до числа операцій, що звільнені від оподаткування податком на додану вартість.

Судом першої інстанції також вірно зазначено, що не відповідають фактичним обставинам справи і решта донарахувань сум податку на додану вартість за охоплені перевіркою періоди.

Так, Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю», зокрема, передбачено, що залучення коштів фізичних і юридичних осіб в управління з метою фінансування масового будівництва житла здійснюється на основі укладення договору управління майном із банком чи іншою фінансовою установою (управителем).

Згідно зі статтею 1029 Цивільного кодексу України за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов'язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

Згідно з частиною 2 статті 1029 ЦК (в редакції Закону України про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 19 червня 2003 року) договір управління майном може засвідчувати виникнення в управителя права довірчої власності на отримане в управління майно. При цьому, зазначена стаття передбачає, що законом чи договором управління майном можуть бути передбачені обмеження права довірчої власності управителя.

Що стосується правового регулювання фінансово-кредитних відносин у сфері будівництва житла та операцій з нерухомістю, Законом України «Про податок на додану вартість» передбачені певні обмеження щодо укладення договорів управління майном у цій сфері. Так, зокрема, вказаний нормативно-правовий акт (стаття 4) передбачає, що управителем може бути лише банк чи інша фінансова установа.

Сторонами не заперечується що жодною із наведених установ позивач не є.

Крім того, аналіз долучених до матеріалів справи доказів, в тому числі установчих документів позивача, та досліджених у судовому засіданні за участю сторін первинних документів за спірний період в повному обсязі (договори доручення та підряду, податкові накладні, тощо) дає суду першої інстанції підстави для правомірного твердження, що діяльність, яку провадив позивач починаючи з 01.01.2004 року, не відповідає жодному із критеріїв, які обумовлені Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Судом першої інстанції також вірно враховано і те, що наведений нормативно-правовий акт не містить заборони щодо використання інших договірних форм (крім інституту довірчого управління майном) з метою врегулювання взаємовідносин між забудовниками та фізичними особами - набувачами житла.

Досліджені в справі докази засвідчують, що відносини між позивачем та фізичними особами з 01.01.2004 року регулювались договором доручення, за умовами якого (ст. 1000 ЦК України) одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії.

На відміну від договору управління майном (стаття 1029 ЦК України), повірений діє від імені та за рахунок довірителя і не має повноважень щодо управління майном, а лише щодо вчинення певних юридичних дій. Таким чином, договір доручення та договір управління майном є відокремленими правовими інститутами, що регулюються різними главами ЦК України. Відповідно, на відносини, що виникають в рамках договору доручення, не поширюються правила, встановлені для договору управління майном (статті 1029 - 1045), а також іншими законодавчими актами, в тому числі і Законом України «Про фінансово-кредитні механізми і управління майном при будівництві житла та операціях з нерухомістю».

Колегія суддів погоджується з твердженням суду першої інстанції, що з точки зору оподаткування даних операцій податком на додану вартість позивачем обґрунтовано застосовано положення абзацу 3 пункту 4.7 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», яким визначено, що у разі коли платник податку (далі - повірений) здійснює діяльність з придбання товарів (робіт, послуг) за дорученням та за рахунок іншої особи (далі - довіритель), датою збільшення податкового кредиту такого повіреного є дата перерахування коштів (поставка в управління цінних паперів, інших документів, що засвідчують відносини боргу) на користь продавця таких товарів (робіт, послуг) або поставка інших видів компенсацій вартості таких товарів (робіт, послуг), а датою збільшення податкових зобов'язань є дата передання таких товарів (результатів робіт, послуг) довірителю.

Таким чином, за наявності наведеної спеціальної норми щодо дати визначення податкових зобов'язань повіреним (у даному разі позивачем по справі), контролюючим органом до спірних правовідносин необґрунтовано застосовані правила щодо першої події, оскільки дія п. п. 7.3.1. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» на них не поширюється, а відтак і застосуванню не підлягає.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що матеріалами справи не підтверджуються порушення товариством вимог Закону України «Про податок на додану вартість».

Таким чином, враховуючи вищенаведене, колегія суддів визнає, що суд першої інстанції, вирішуючи даний публічно-правовий спір, правильно встановив обставини справи та ухвалив законне рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, постанова суду першої інстанції ґрунтується на повно, обєктивно і всебічно зясованих обставинах, доводи апеляційної скарги її не спростовують, тому підстав для скасування постанови суду першої інстанції немає.

Керуючись ст. ст. 158-160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. ст. 200, 205, 206, 254 КАС України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Тернопільської обєднаної державної податкової інспекції залишити без задоволення, а постанову господарського суду Тернопільської області від 14 травня 2007 року в справі № 14/38-789 без змін .

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення.

Ухвала може бути оскаржена у касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України, протягом одного місяця з дня набрання ухвалою законної сили, а у випадку коли, відповідно до ч. 3 ст. 160 КАС України, складення ухвали в повному обсязі відкладено з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя: С. П. Нос

Судді: Р. М. Шавель

В. М. Каралюс

Ухвалу складено в повному обсязі 22 червня 2010 року