Рішення № 10939368, 25.06.2010, Слов'янський міськрайонний суд Донецької області

Справа № 2-3156-2010

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 червня 2010 року Словянський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Гусинського М. О.,

при секретарі Моїсеєвої О.І.,

за участю: представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача Филипенок К.Ф.,

розглянув у відкритому судовому засіданні у залі суду м. Словянська цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання Додаткової угоди до кредитного договору недійсною, -

В С Т А Н О В И В:

29.04.2010 року ОСОБА_3 звернувся до Словянського міськрайонного суду з позовом до ПАТ КБ „ПриватБанк” з позовом про визнання Додаткової угоди до кредитного договору недійсною, пояснюючи свої вимоги наступним: 31 березня 2008 року між ним, як позичальником, та відповідачем було укладено договір про іпотечний кредит № КТS0GI0000006671, який був укладений сторонами із визначенням його змісту на основі стандартної форми, запропонованої відповідачем для будь-яких клієнтів-фізичних осіб. На час укладання кредитного договору ним була надана відповідачеві інформація про його фінансово-майновий стан та довідка про отримання доходу в національній валюті України за шість місяців, що передували часу отримання кредиту. Відповідно до п.1.1 кредитного договору відповідач зобовязався надати йому кредитні кошти в сумі 95950 грн. Відповідно до заявки на видачу готівки № 2 від 31 березня 2008 року відповідач 31.03.2008 року видав йому кредит в сумі 95950,00 грн. В подальшому 12.08.2008 року між відповідачем та ним було укладено додаткову угоду до договору про іпотечний кредит № КТS0GI0000006671, відповідно до якої кредитний договір було викладено в новій редакції. Відповідно до п.1.1 та п. 8.1 відповідач зобовязався передати йому кредитні кошти шляхом: перерахування на рахунок НОМЕР_2 на строк з 12.08.2008 року по 31.03.2017 року включно, у вигляді строкового кредиту в розмірі 20526,94 доларів США на цілі: для придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми резервування ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу, згідно п. 7.2. даного договору. Станом на 12.08.2008 року залишок заборгованості по договору про іпотечний кредит № КТS0GI0000006671 від 31.03.2008 року складає 96039,74 грн., що еквівалентно 20526,94 доларів США 94 центів. Таким чином, отримавши кредитні кошти в національній валюті України - гривні, він був зобовязаний за додатковою угодою повертати кредитні кошти та сплачувати відсотки за користування ними в іноземній валюті - доларах США.

Правовідносини, які виникають із кредитного договору, за суттю є зобовязаннями, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його зобовязань.

Чинний Цивільний кодекс України розрізняє валюту зобовязання та валюту виконання зобовязання.

Відповідно до ст. 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня.

Згідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні; сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.1 ст.533 ЦК грошове зобовязання має виконуватися в гривнах.

Згідно до ст. 35 Закону України «Про Національний банк України” гривня, як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України, який приймається усіма фізичними і юридичними особами без будь-яких обмежень на всій території України за всіма видами платежів, а також для зарахування на рахунки, вклади, акредитиви та для переказів.

Вважає, що єдиним законним засобом платежу, який застосовується при проведенні розрахунків між резидентами на території України є гривня.

Режим здійснення валютних операцій на території України, загальні принципи валютного регулювання, повноваження державних органів і функції банків та інших фінансових установ України в регулюванні валютних операцій, права та обов'язки суб'єктів валютних відносин, порядок здійснення валютного контролю, відповідальність за порушення валютного законодавства передбачені Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, який з урахуванням припису статті 4 ЦК України є одним із джерел регулювання правовідносин у валютній сфері.

Під валютними операціями у вказаному Декреті Кабінету Міністрів України розуміються операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України; операції, пов'язані з використанням валютних цінностей в міжнародному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності; операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Надання відповідачем позивачеві грошових коштів (кредиту) у вигляді відкличної невідновлювальної мультивалютної кредитної лінії та проведення позивачем дій відносно виконання своїх обовязків в іноземній валюті (в тому числі, оплата процентів за користування кредитом, різного роду комісій) за своєю правовою природою є валютною операцією.

Одночасно, статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що валютні операції проводяться на підставі відповідної ліцензії Національного банку України.

Відповідно до статті 2 ЗУ „Про ліцензування певних видів господарської діяльності” ліцензування, в тому числі, банківської діяльності, професійної діяльності на ринку цінних паперів, діяльності з надання фінансових послуг, здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах.

Згідно із статтею 2 ЗУ „Про банки та банківську діяльність” документ, який видається Національним банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі, на підставі якого Банки та філії іноземних банків мають право здійснювати банківську діяльність є банківською ліцензією.

Статтею 5 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено, що на здійснення валютних операцій Національний Банк України видає генеральні та індивідуальні ліцензії.

Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового зв'язку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції.

Згідно до п.п. в), г) ч.4 ст.5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують, в тому числі, операції щодо:

? надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі;

? використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, використання іноземної валюти, як засобу платежу можливо при дотриманні субєктами господарських відносин імперативних вимог законодавства, щодо одержання відповідної індивідуальної ліцензії.

Відповідно до частини 5 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України „Про систему валютного регулювання і валютного контролю”, пункту 1.10 Положення „Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу” одержання індивідуальної ліцензії однією із сторін валютної операції, означає також дозвіл на її здійснення іншою стороною або третьою особою, яка має відношення до цієї операції, якщо інше не передбачено умовами ліцензії.

Грошові зобов'язання можуть бути виражені в іноземній валюті лише у випадках, якщо суб'єкти господарювання мають право проводити розрахунки між собою в іноземній валюті відповідно до законодавства, положення, щодо обовязкового вираження зобовязань в грошовій одиниці України (гривні) також передбачені статтею 524 ЦК України.

Крім того, на день укладання додаткової угоди до кредитного договору іноземний курс валюти становив 10 USD = 48,45 грн., та на сьогоднішній день становить 10 USD = 79,26 грн. Отже, існує істотна зміна становища, щодо виконання боргових зобовязань за кредитним договором, так, як з підвищенням курсу іноземної валюти, сума боргу значно зросла, яку йому необхідно сплачувати, в звязку із чим значно погіршився його фінансовий стан.

Згідно статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісності та розумність. Вимоги справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражаються у встановленні його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріпленні можливості адекватного захисту порушених цивільних прав або інтересів. Отже, подальше виконання кредитного договору на умовах, викладених в додатковій Угоді, та при обставинах, що діють на даний час є порушенням одного із принципів цивільно-правових відносин, які закріплені у статті 3 ЦК України принципу справедливості. Такі умови кредитного договору є несправедливими, так, як всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договорених прав та обовязків на шкоду позивача - позичальника, споживача кредитних послуг.

Вважає, що незаконними є умови кредитного Договору в частині надання кредиту в гривні України, а повернення кредиту та процентів за користування ним в доларах США, а несправедливістю є, зокрема те, що передбачає згідно умов кредитного договору у випадку погашення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом у доларах США, що є способом зловживання правом, коли всі ризики знецінення національної валюти України шляхом порушення вимог закону відповідач покладає, як субєкт підприємницької (господарської) діяльності, виключно на позивача - позичальника за кредитним Договором та споживача кредитних послуг, що є грубим порушенням частини 3 статті 13 ЦК України.

Таким чином, використання відповідачем долара США, як предмету кредитування за споживчим кредитом, є внесення в кредитний договір пункт, що значно погіршує становища позивача порівняно з відповідачем в разі настання певних подій, що дає право для Позичальника відповідно до статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», суб'єкт підприємницької діяльності, що надає послуги, не повинен включати у Договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача.

Вважає, що відповідно до викладеного, додаткова угода до кредитного договору має бути в цілому на вимогу споживача визнана недійсною.

Згідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені, зокрема, ч.1 ст. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

Відповідно до статті 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч. 2 ст. 548 ЦК України недійсне зобовязання не підлягає забезпеченню; недійсність основного зобовязання (вимоги) спричиняє недійсність правочину, щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Просив суд визнати недійсною Додаткову Угоду до Кредитного Договору № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року, укладену між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк „ПриватБанк” 12.08.2008 року та зобовязати Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк „ПриватБанк” здійснити перерахунок внесених за Кредитним Договором № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року платежів, здійснених відповідно до Додаткової Угоди до нього від 12.08.2008 року, звільнити його відповідно до ст. 22 ЗУ „Про захист прав споживачів” від сплати судового збору, покласти судові витрати на відповідача.

В судове засідання позивач ОСОБА_3 не зявився, надав заяву, в який на задоволені позовних вимог наполягав, просив розглянути справу за його відсутності та за участю його представника ОСОБА_1 (а.с. 16).

Представник позивача ОСОБА_1 на задоволені позовних вимог ОСОБА_3 наполягала, дала пояснення, які співпадають із викладеним у позові, додатково пояснивши, що кредитна угода між сторонами справи була укладена 31.03.2008 року, гроші в повній сумі кредиту були перераховані відповідачем позивачеві в національній валюті - гривні - 31.03.2008 року, що після укладання 12.08.2008 року додаткової угоди, якою була змінена валюта кредитної угоди, відповідач ніяких дій по виплаті позивачеві грошей в доларах США не зробив, дія додаткової угоди фактично стосується тільки позивача, який не мав після отримання грошей за договором кредиту в валюті України жодної потреби для зміни валюти зобовязання на долари США та укладання додаткової угоди, що позивач отримує доходи виключно в національній валюті України - гривні, у звязку з чим сплата отриманого в гривні кредиту іноземною валютою викликає у нього додаткові складнощі, що за 2008-2010 роки курс долара США по відношенню до гривни значно змінився, зріс, що обумовлює сплату позивачем відповідачеві більшої суми (в національній валюті України), ніж було отримано за кредитною угодою 31.03.2008 року; відповідачем не були виконані умови додаткової угоди від 12.08.2008 року стосовно перерахування позивачеві грошей в доларах США, так, як сума кредиту була видана відповідачем позивачеві 31.03.2008 року в гривні в повній сумі, повернення позивачем раніш отриманої суми позики в гривні та повторна видача кредиту в доларах США не здійснювалася. Просила позовні вимоги задовольнити у повному обсягу.

Відповідач ПАТ КБ „ПриватБанк” позовні вимоги не визнав у повному обсязі, надав суду заперечення, в якому зазначив наступне: Згідно з п.1 ч. 2 ст. 47 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” на підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 ст. 47 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” необхідне надання дозволу Національним банком України. Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 47 ЗУ „Про банки і банківську діяльність” ПАТ КБ „ПриватБанк”, крім перелічених у ч. 1 цієї статті операцій, має право здійснювати операції з валютними цінностями. На здійснення операцій, визначених п.п.1-4 ч. 2 ст. 47 цього Закону надає дозвіл Національний банк України. Дозвіл на право здійснення операцій, визначених п.п. 1-4 ч. 2 та п. 4 ст. 47 зазначеного Закону України, що діє на даний момент, видано ПАТ КБ „ПриватБанк” за № 22-3 від 21.09.2009 року (до перейменування діяла банківська ліцензія № 22 від 04.01.2001 р. та дозвіл за номером 22-2 від 29.07.2003 року. У додатку 1, 2 до дозволу включено право здійснення операцій з валютними цінностями, зокрема, залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України. Вказана у дозволі валютна операція в повній мірі відповідає характеру укладеної з клієнтом кредитної угоди, в якій валютою кредитування є саме іноземна валюта. Стосовно співвідношення Закону України „Про банки і банківську діяльність” і Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” відповідач пояснює в своїх запереченнях наступне: Декрет КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” був прийнятий 19.02.1993 року за № 15-93, набув чинності з часу його опублікування 06.03.1993 року. Закон України „Про банки і банківську діяльність” в редакції від 07.12.2000 року набув чинності з часу його опублікування 17.01.2001 р., а відповідно до ст. 2 Прикінцевих положень цього Закону до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону. вважає, що з цього випливає наступний висновок: якщо будь-який закон (інший нормативний акт) питання, повязані з банківською діяльністю, регулює інакше, ніж Закон України „Про банки і банківську діяльність”, до цих правовідносин підлягає застосуванню саме Закон „Про банки і банківську діяльність”, так, як інші нормативні акти підлягають застосуванню в частині, що не суперечить цьому закону. Вважає, що у звязку із викладеним, наявність у відповідача банківської ліцензії та дозволу НБУ є необхідною і достатньою умовою для надання кредитів в іноземній валюті. Будь-які вимоги інших нормативних актів щодо необхідності отримання додаткових документів не можуть прийматися до уваги, оскільки суперечать Закону України „Про банки і банківську діяльність”. Вважає, що можливість надання і погашення кредитів в іноземній валюті не суперечить чинному законодавству, так, як відповідно до ч. 3 ст. 533 ЦК України використання іноземної валюти при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку і на умовах, встановлених законом, а такі випадки саме й визначені ЗУ „Про банки і банківську діяльність”. З огляду на усе вищевикладене відповідач вважає, що кредитний договір в іноземній валюті відповідає вимогам чинного законодавства; виконання зобовязань за кредитним договором повинно здійснюватися відповідно до умов договору та ст. ст. 526, 1049, 1054 ЦК України.

Представник відповідача Филипенок К.Ф. в судовому засіданні також позовні вимоги не визнала, дала пояснення, які співпадають із викладеним в письмових запереченнях, також пояснила суду наступне: 31.03.2008 року позивач звернувся до відповідача з проханням укласти кредитну угоду, відповідач погодився, уклали кредитний договір і позивач отримав кредит в гривні. 12.08.2008 року клієнт запропонував укласти додаткову угоду (зміну валюти), банк погодився, заборгованість за кредитною угодою перевів в валюту. ПАТ КБ „ПриватБанк” має ліцензію на здійснення банківських операцій, для банка не було жодної необхідності укладати 12.08.2008 року додаткову угоду. Просила у задоволені позову відмовити.

Вивчивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав:

31.03.2008 року між сторонами ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_3 був укладений договір про іпотечний кредит № КТS0GI0000006671, згідно якого ПАТ КБ „ПриватБанк” зобовязується надати ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 95950,00 гривен, а ОСОБА_3 зобовязується прийняти, належним чином використати (на поліпшення якості окремого жилого будинку) та повернути кредит в строк до 31.03.2017 р. в сумі 95950,00 гривен, сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15,00 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором. (а.с. 8-10, 36).

Згідно заяви на видачу готівки кредит за договором № КТS0GI0000006671 був виданий 31.03.2008 року в сумі 95950,00 грн. (а.с. 7).

Загальна вартість кредиту за договором № КТS0GI0000006671 від 31.03.2008 року становила 95950,00 грн. (а.с. 11, 37).

12.08.2008 року між сторонами кредитного договору № КТS0GI0000006671 була укладена додаткова угода, згідно до якої договір про іпотечний кредит № КТS0GI0000006671 було викладено в наступній редакції: „Банк зобовязується надати „Позичальникові” кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_2 на строк з 12.08.2008р. по 31.03.2017 р. включно у вигляді строкового кредиту (далі - „Кредит”) у розмірі 20526,94 доларів США на наступні цілі: на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу. Станом на 12.08.2008 року залишок заборгованості по договору про іпотечний кредит № КТS0GI0000006671 від 31.03.2008 р. складає 95039,74 гривень, що еквівалентно 20526,94 доларів США (п.8.1.) (а.с. 12-14).

ПАТ КБ „ПриватБанк” має банківську ліцензію на право здійснювати банківські операції, визначені ч. 1 та п.п. 5-11 ч. 2 ст. 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” (а.с. 23, 24).

За відомостями, зазначеними в декларації ОСОБА_3 за 2009 рік його чистий доход склав 4000,00 грн. (а.с. 31-32).

12.08.2008 року ОСОБА_3 була надана відповідача заява № G4 про продаж іноземної валюти на загальну суму 20526,94 доларів США, на зазначеній заяві графа про виконання заяви не заповнена, будь-які резолюції керівництва ПАТ КБ „ПриватБанк” відсутні (а.с. 38).

ОСОБА_3 була написана заява про зміну валюти кредиту по договору про іпотечний кредит № КТS0GI0000006671 від 31.03.2008 року, залишок заборгованості в сумі 95039,74 грн. Зазначена заява немає дати її написання, будь-які резолюції керівництва ПАТ КБ „ПриватБанк” відсутні (а.с. 39).

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються наступним законодавством України:

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обовязків, зокрема, є договори та інші правочини;

Згідно до ст. 509 ЦК України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобовязана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку; зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу; зобовязання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобовязання має бути виражене у грошовій одиниці України гривні, сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобовязання в іноземній валюті, а відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобовязання має бути виконане у гривнях; Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом; Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Зміст поняття кредитний договір визначено у ст. 1054 ЦК України: з а кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобовязується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобовязується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі, а кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Згідно до ст.10561 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів; Встановлений договором розмір процентів не може бути збільшений банком, іншою фінансовою установою в односторонньому порядку; Умова договору щодо права банку, іншої фінансової установи змінювати розмір процентів в односторонньому порядку є нікчемною.

Відповідно до ст. 2 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” від 19.02.1993 р. № 15-93 резиденти і нерезиденти мають право бути власниками валютних цінностей, що знаходяться на території України. Резиденти мають право бути власниками також валютних цінностей, що знаходяться за межами України, крім випадків, передбачених законодавчими актами України; Резиденти і нерезиденти мають право здійснювати валютні операції з урахуванням обмежень, встановлених цим Декретом та іншими актами валютного законодавства України.

Згідно до ст. 2 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” валюта України є єдиним законним засобом платежу на території України, який приймається без обмежень для оплати будь-яких вимог та зобовязань, якщо інше не передбачено цим Декретом, іншими актами валютного законодавства України.

Статтею 5 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” передбачено право Національного банку України видавати індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, які підпадають під режим ліцензування згідно з цим Декретом; Генеральні ліцензії видаються комерційним банкам та іншим фінансовим установам України, національному оператору поштового звязку на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Згідно до ст. 7 Декрету КМУ „Про систему валютного регулювання і валютного контролю” у розрахунках між резидентами і нерезидентами в межах торговельного обороту використовується як засіб платежу іноземна валюта. Такі розрахунки здійснюються лише через уповноважені банки.

Відповідно до ст. 19 Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року N 2121-III банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії. Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.

Статтею 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” передбачена можливість банків здійснювати на підставі банківської ліцензії наступні операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

Операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2-3 частини першої цієї статті, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України „Про банки і банківську діяльність” до приведення законодавства у відповідність з цим Законом закони та інші нормативно-правові акти застосовуються у частині, що не суперечить цьому Закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Сторонами визнаються наступні обставини: укладання між ПАТ КБ „ПриватБанк” і ОСОБА_3 Кредитного Договору № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року на суму 95950,00 грн.; отримання ОСОБА_3 31.03.2008 року кредиту в сумі 95950,00 грн. у повному обсягу.

Позивачем не визнається правомірність додаткової угоди до Договору № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року, укладену між ОСОБА_3 та ПАТ КБ „ПриватБанк” 12.08.2008 року.

Під час судового розгляду справи суд прийшов до висновку про те, що 31.03.2008 року між ПАТ КБ „ПриватБанк” та ОСОБА_3 був укладений кредитний договір № КТS0GI0000006671 на загальну суму 95950,00 грн., згідно якого ПАТ КБ „ПриватБанк” зобовязався надати ОСОБА_3 95950,00 грн. в кредит терміном на 9 років, з 31.03.2008 року по 31.03.2017 року, а ОСОБА_3 зобовязався протягом з 31.03.2008 року по 31.03.2017 року повернути отриманий кредит, сплативши також сплатити відсотки за користування кредитом в розмірі 15,00 % річних, а також інші платежі в порядку, на умовах та в строки, визначені цим договором.

31.03.2008 року ПАТ КБ „ПриватБанк” свої умови за договором кредиту № КТS0GI0000006671 виконав у повному обсязі, перерахувавши ОСОБА_3 гроші в сумі 95950,00 грн., що є повною сумою кредиту; ОСОБА_3 31.03.2008 року отримав кредит за договором № КТS0GI0000006671 повністю, у сумі 95950,00 грн.

Таким чином, встановлено, що 31.03.2008 року ПАТ КБ „ПриватБанк” свої обовязки за кредитним договором № КТS0GI0000006671 виконав повністю.

Протягом з 31.03.2008 року по 12.08.2008 року ОСОБА_3 належним чином виконував умови договору № КТS0GI0000006671, про що свідчить відсутність нарікань до нього з боку ПАТ КБ „ПриватБанк” та наявна на 12.08.2008 року сума залишку за кредитним договором - 95039,74 грн.

В подальшому (12.08.2008р.) ОСОБА_3 надав відповідачеві ПАТ КБ „ПриватБанк” заяву про прийняття ним рішення змінити валюту договору про іпотечний кредит № КТS0GI0000006671 від 31.03.2008 року.

Зазначена заява оформлена шляхом заповнення відомостей про позичальника та дати та номеру кредиту на бланку заяви на імя керівника бізнесу іпотечне кредитування господину Демяненко С.Г., не має дати її складання (підписання); на заяві відсутні будь-які позначки про її реєстрацію в ПАТ КБ „ПриватБанк”, вказівки та резолюції керівництва ПАТ КБ „ПриватБанк”.

ПАТ КБ „ПриватБанк” має ліцензію Національного Банку України на здійснення валютних операцій і має право видавати кредити в іноземній валюті.

На підставі зазначеної заяви була укладена додаткова угода до договору про іпотечний кредит № КТS0GI0000006671 від 31.03.2008 року, згідно якої була змінена валюта цього договору, ПАТ КБ „ПриватБанк” зобовязується надати „Позичальникові” кредитні кошти шляхом перерахування на рахунок НОМЕР_2 на строк з 12.08.2008р. по 31.03.2017 р. включно у вигляді строкового кредиту (далі - „Кредит”) у розмірі 20526,94 доларів США на наступні цілі: на придбання нерухомості, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,17% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, винагорода за надання фінансового інструменту у розмірі 0% від суми виданого кредиту у момент надання кредиту, винагорода за резервування ресурсів у розмірі 3% річних від суми зарезервованих ресурсів, винагороди за проведення додаткового моніторингу. Станом на 12.08.2008 року залишок заборгованості по договору про іпотечний кредит № КТS0GI0000006671 від 31.03.2008 р. складає 95039,74 гривень, що еквівалентно 20526,94 доларів США.

Зазначена додаткова угода не відповідає довідкам ПАТ КП „ПриватБанк” про те, що кредит ОСОБА_3 в сумі 95950,00 був наданий 31 березня 2008 року (а.с. 36) та про те, що загальна вартість кредиту складає 95950,00 грн. (а.с. 11, 37).

Фактично після 12.08.2008 року (початку дії додаткової угоди до кредитного договору № КТS0GI0000006671 від 31.03.2008 р.) ПАТ КБ „ПриватБанк” не було виконано жодних дій для передачі ОСОБА_3 кредиту в іноземній валюті - доларах США, раніше отримані ОСОБА_3 гроші в сумі 95950,00 гривень у нього не вилучалися, кредит у доларах США йому не видавався.

Таким чином, додатковою угодою до кредитного договору № КТS0GI0000006671 від 31.03.2008 р. були змінені тільки обовязки позивача по справі ОСОБА_3, який, починаючи з 12.08.2008 року, повинен повертати отриманий в національній валюті України - гривні - 31.03.2008 року кредит в іноземній валюті - доларах США, що свідчить про те, що в наслідок укладання Додаткової угоди до кредитного договору № КТS0GI0000006671 від 31.03.2008 р. було змінено тільки виконання зобовязань за кредитною угодою (змінена валюта виконання зобовязання позичальником), а не валюта самої кредитної угоди.

ОСОБА_3 згідно його декларації за 2009 рік отримує доход в національній валюті України - гривні, розмір його доходу за цей період склав 4000,00 грн.

За період з 12.08.2008 року по 29.04.2010 р. курс гривні по відношенню до доларів США змінився з 4,845 грн. за 1 долар США на 792,6 грн. за 1 долар США.

Відповідно до п.п. 5, 6 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є судовий захист цивільного права та інтересу, справедливість, добросовісність та розумність.

Згідно до ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків; правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори); одностороннім правочином є дія однієї сторони, яка може бути представлена однією або кількома особами; односторонній правочин може створювати обовязки лише для особи, яка його вчинила; односторонній правочин може створювати обовязки для інших осіб лише у випадках, встановлених законом, або за домовленістю з цими особами.

Відповідно до ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 ст. 203 ЦК України (зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства), ч. 3 ст. 203 ЦК України (волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі) та ч. 5 ст. 203 ЦК України (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним).

Відповідно до ст. 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.

Таким чином, суд приходить до висновку про те, що Додаткова Угода до Кредитного Договору № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року фактично є не угодою про зміну валюти кредитного договору, а угодою про зміну валюти виконання кредитної угоди, так, як відповідач ПАТ КБ „ПриватБанк” свої обовязки по наданню ОСОБА_3 кредиту в іноземній валюті не виконав (і не збирався виконувати), кредит ОСОБА_3 був наданий (і отриманий ним) 31.03.2008 року у гривні, але ПАТ КБ „ПриватБанк” вимагає від ОСОБА_3 виконання зобовязань по цьому ж кредитному договору в іноземній валюті - доларах США.

Діючим законодавством передбачена можливість за взаємною згодою зміни валюти виконання зобовязань.

ОСОБА_3 була підписана заява про зміну валюти кредиту по договору про іпотечний кредит, заяв про зміну валюти виконання зобовязань по договору про іпотечний кредит ОСОБА_3 не підписував, волевиявлення на укладання додаткової угоди про зміну валюти виконання зобовязань не виказував

ОСОБА_3 отримує доходи у національній валюті України (гривні), іпотечний кредит отримав також у національній валюті України (гривні), відповідно до чого виконання ним в односторонньому порядку без його згоди Додаткової Угоди до Кредитного Договору № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року стосовно зміни валюти виконання зобовязань буде порушення принципу розумності, справедливості, добросовісності, у звязку з чим суд не може погодитися із позицією відповідача стосовно того, що дії ПАТ КБ „ПриватБанк” при укладанні додаткової угоди відповідають вимогам чинного законодавства України.

Визнання недійсною Додаткової Угоди до Кредитного Договору № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року стосовно зміни валюти виконання зобовязань, яка є окремою частиною правочину - Кредитного Договору № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року відповідно до ст. 217 ЦК України не має наслідком недійсність інших частин недійсною Кредитного Договору № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року і самого договору в цілому, так, як можна припустити, що Кредитний Договір № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року був би вчинений і без включення до нього недійсної частини (Додаткової угоди).

За таких умов суд приходить до висновку про необхідність задоволення позовних вимог та визнання Додаткової Угоди до Кредитного Договору № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року, укладеної між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк „ПриватБанк” 12.08.2008 року - недійсною.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 10, 11, 61, 88, 209, 212, 214-215, 217, 218 ЦПК України, ст. ст. 3, 11, 202, 203, 215, 217, 509, 524-526, 1048-1050, 1054, 1055, 10561 ЦК України, ст. 19, 47 Закону України „Про банки і банківську діяльність” від 7 грудня 2000 року N 2121-III, -

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» про визнання Додаткової угоди до кредитного договору недійсною задовольнити.

Визнати Додаткову Угоду до Кредитного Договору № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року, укладену між ОСОБА_3 та Публічним акціонерним товариством Комерційний Банк „ПриватБанк” 12.08.2008 року - недійсною.

Зобовязати Публічне акціонерне товариство Комерційний Банк „ПриватБанк” здійснити перерахунок внесених за Кредитним Договором № КТS0GI0000006671 від 31 березня 2008 року платежів, здійснених відповідно до Додаткової Угоди до нього від 12.08.2008 року.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційний Банк „ПриватБанк” (Код 24657972, ЄДРПОУ 143360570, м. Дніпропетровськ, 49094, вул. Набережна Перемоги, буд. 50):

? на користь ОСОБА_3 (Ідентифікаційний номер платника податків НОМЕР_1, адреса мешкання: АДРЕСА_1) сплачені ним витрати з інформаційно-технічного забезпечення судового процесу в сумі 50 грн. 00 коп.;

? на користь держави судовий збір у сумі 17 грн. 00 коп. на р/р 31417537700075 у ГУДКУ в Донецькій області, МФО 834016, ОКПО 34686605.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Апеляційного суду Донецької області через суд першої інстанції шляхом подачі в 10-денний строк з дня проголошення рішення заяви про апеляційне оскарження і поданням після цього протягом 20 днів апеляційної скарги, або в порядку ч. 4 ст. 295 ЦПК України.

Повний текст рішення виготовлено 30 червня 2010 року.

Суддя Словянського міськрайонного суду М. О. Гусинський