Ухвала суду № 10931163, 19.08.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-15025/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Сергейчук О.А., Федоров М.О., Шипуліна Т.М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м.Донецьку (далі –СДПІ)

на постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2008

та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.07.2008

у справі № 2-а-8877/08 (22-а-7167/08)

за позовом закритого акціонерного товариства «Виробниче об’єднання «Конті» (далі –ЗАТ «ВО «Конті»)

до СДПІ

про визнання недійсним рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2008, залишеною без змін ухвалою Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.07.2008, позов задоволено; визнано недійсним рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій від 31.03.2008 №0000251313/11631/10/15-16-23/2 з мотивів незаконного нарахування податковим органом позивачеві пені за порушення строків здійснення розрахунків з нерезидентом за зовнішньоекономічним контрактом, позаяк імпортна операція у розумінні статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»вважається здійсненою з моменту фактичного перетину товаром митного кордону України, а не з дати закінчення процедур митного оформлення товару, як помилково вважає відповідач.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України СДПІ просить скасувати оскаржувані судові акти попередніх інстанцій та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права. Так, в обґрунтування касаційних вимог скаржник посилається, зокрема, на приписи абзацу дванадцятого пункту 1.1 Інструкції про порядок здійснення контролю і отримання ліцензій за експортними, імпортними та лізинговими операціями, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136, за змістом якого здійснення поставки визначено як оформлення ВМД (у випадку ввезення продукції на територію України, якщо така продукція згідно із законодавством України підлягає митному оформленню) або виконання нерезидентом усіх зобов'язань щодо поставки, покладених на нього за договором (в інших випадках). На думку СДПІ, аналіз пунктів 2, 15, 23 статті 1 Митного кодексу України також дає підстави для висновку про те що перетин кордону означає саме проходження усіх митних процедур, передбачених законодавством.

У запереченні на касаційну скаргу ЗАТ «ВО «Конті»зазначає про правильність та обґрунтованість висновків попередніх інстанцій та просить залишити оскаржувані рішення без змін, а скаргу –без задоволення.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в порядку статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України (далі –КАС).

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги СДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у розгляді даної справи встановлено, що за результатами проведення невиїзної документальної перевірки дотримання позивачем валютного законодавства було складено акт від 24.03.2008 №221/15-16-23/2-25112243, згідно з яким встановлено порушення ЗАТ «ВО «Конті»законодавчо встановлених термінів виконання імпортної поставки товару за зовнішньоекономічним контрактом від 25.07.2007 №Н 071-8216, укладеним з фірмою «HEBENSTREIT GmbH»(Німеччина), що стало підставою для нарахування позивачеві пені у сумі 9261,24грн. згідно з оспорюваним рішенням. Наведений висновок податкового органу ґрунтувався на тому, що попередня оплата за товар у сумі 418500 євро була здійснена позивачем на користь нерезидента 15.08.2007, тоді як митне оформлення цього товару згідно з вантажною митною декларацією №700000005/7/005760 було здійснено лише 14.11.2007 (тобто з перевищенням законодавчо установленого терміну поставки імпортованої продукції на один день).

За результатами дослідження наявних у матеріалах справи доказів судами також було з’ясовано, що фактично імпортований позивачем товар перетнув митний кордон України 09.11.2007 та 10.11.2007, тобто у межах 90-денного строку, визначеного частиною першої статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», проте цей товар перебував під митним контролем до закінчення митного оформлення товарів, що сталося після спливу названого строку.

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо порушення позивачем законодавчо встановленого строку виконання імпортних операцій за вказаним зовнішньоекономічним контрактом.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»(у редакції, що діяла на момент укладення позивачем названого контракту) імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Згідно з частиною першої статті 4 названого Закону порушення резидентами термінів, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості.

У статті 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»момент здійснення експорту (імпорту) визначено як момент перетину товаром митного кордону України або переходу права власності на зазначений товар, що експортується чи імпортується, від продавця до покупця.

За змістом підпунктом «г»пункту 1.8 Інструкції про порядок заповнення вантажно-митної декларації, затвердженої наказом Державної митної служби України від 09.07.1997 № 307, моментом перетину митного кордону при перевезеннях, зокрема, залізничним та автомобільним видами транспорту при імпорті визначено початок або здійснення митного оформлення в пункті пропуску через митний кордон України на шляху переміщення товару.

При цьому початок митного оформлення товару співпадає з проставленням на супровідному документі митницею на кордоні, через яку переміщувався товар, відтиску штампу «Під митним контролем»з наступною випискою провізної відомості, що служить дозволом для перевезення вантажу до внутрішньої митниці для повного митного оформлення.

Таким чином, з огляду на дату фактичного перетину митного кордону України імпортованим позивачем товаром (що сталося в межах 90-денного строку, установленого статтею 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті») попередні судові інстанцій дійшли правильного висновку про відсутність підстав, передбачених статтею 4 цього Закону, для нарахування позивачу пені згідно з оспорюваним актом індивідуальної дії.

Суди обґрунтовано виходили з того, що оформлення вантажної митної декларації типу ІМ-40 на імпортовані товари, як завершення їх митного оформлення та закінчення митного контролю щодо них, не є необхідною умовою для визначення моменту перетину цими товарами митного кордону України, тоді як саме з останнім стаття 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»пов‘язує закінчення строку поставки товарів (робіт, послуг) в імпортних операціях, здійснюваних на умовах авансових платежів.

Згідно з частиною третьою статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

          З урахуванням викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 223, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу спеціалізованої державної податкової інспекції по роботі з великими платниками податків у м. Донецьку відхилити.

2. Постанову Донецького окружного адміністративного суду від 05.05.2008 та ухвалу Донецького апеляційного адміністративного суду від 22.07.2008 у справі №2-а-8877/08 (22-а-7167/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя М.І. Костенко