Ухвала суду № 10931162, 19.08.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

                              м. Київ                                        К-20678/08

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.–головуючий, судді Маринчак Н.Є., Сергейчук О.А., Федоров М.О., Шипуліна Т.М.

розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Чернігові (далі –ДПІ)

на постанову господарського суду Чернігівської області від 23.05.2007

та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2008

у справі № 11/123а (22-а-3798/08)

за позовом Чернігівської державної сільськогосподарської машинно-технологічної станції (далі – Підприємство)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду Чернігівської області від 23.05.2007 позов задоволено; визнано недійсним податкове повідомлення-рішення від 01.03.2007 №0001092320/0 з мотивів відсутності порушень з боку Підприємства у формуванні податкового кредиту у перевірений період.

Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2008 назване рішення місцевого суду залишено без змін з підстав незаконності проведення податковим органом позапланової виїзної перевірки, що обумовлює і неправомірність податкового повідомлення-рішення, прийнятого за наслідками такої перевірки.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення по суті спору, посилаючись на невідповідність висновків судів нормам матеріального права. В обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, зокрема, що здійснена Підприємством операція «щодо включення до складу податкового кредиту послуг по товарному кредиту суперечить пункту 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», оскільки направлена «не на отримання доходу». До того ж, як зазначає відповідач, підставою для проведення позапланової перевірки відповідно до статті 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»є рішення керівника податкового органу, яке оформляється наказом, у зв’язку з чим спірна перевірка Підприємства була проведена цілком законно.

Справу розглянуто у попередньому судовому засіданні в порядку статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Місцевим судом у розгляді справи встановлено, що оспорюване податкове повідомлення-рішення, згідно з яким Підприємству визначено податкове зобов’язання з ПДВ у сумі 730 грн. (у тому числі 487 грн. за основним платежем та 243 грн. штрафних санкцій) було прийнято за наслідками проведеної ДПІ позапланової виїзної документальної перевірки з питань достовірності нарахування Підприємством суми бюджетного відшкодування з ПДВ за січень, квітень, серпень, жовтень, листопад, грудень 2004 року та січень –травень 2005 року, оформленої актом від 21.02.2007 №206/23/30294332. Так, в ході цієї перевірки контролюючим органом було виявлено факт безпідставного включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за податковими накладними, складеними КП«Білоцерківхлібопродукт»за наслідками надання позивачеві послуг по товарному кредиту, які не були направлені на отримання доходу.

За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів судом першої інстанції також з’ясовано, що позивачем (продавець) та КП«Білоцерківхлібопродукт»(покупець) було укладено договір купівлі-продажу від 31.03.1999 №180, умовами якого передбачено виконання позивачем на адресу покупця поставки товару - зерна гречки обумовленої кількості на суму 195000 грн. В подальшому у Доповненні № 1 до цього договору сторони домовились, що в рахунок заборгованості за вказаним договором позивач надає послуги по оранці тракторами, а КП«Білоцерківхлібопродукт»здійснює ремонт техніки. За актами виконаних робіт від 30.09.2003 та від 29.12.2003 названий контрагент позивача виконав ремонті роботи на користь Підприємства на загальну суму 33885,56грн., у тому числі 5647,60 грн. ПДВ, у зв’язку з чим було складено відповідні податкові накладні (за яким ДПІ визнала необґрунтованим включення позивачем до складу податкового кредиту сум цього податку).

До того ж, судом першої інстанції було встановлено, що за наслідками проведення позапланової (зустрічної) перевірки КП«Білоцерківхлібопродукт»з питань взаємовідносин з позивачем за період з 01.09.2003 по 31.12.2003 контролюючим органом було складено довідку, зі змісту якої вбачається відсутність порушень з боку КП «Білоцерківхлібопродукт»під час визначення податкових зобов’язань за наслідками виконання названих операцій з Підприємством.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону у тій самій редакції передбачено, що не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Таким чином, наявність у платника податку (позивача у справі) виданої йому продавцем товару (надавачем послуг) податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог чинного законодавства, і сплата продавцю вартості товару (послуг) з ПДВ є достатніми підставами для визначення податкового кредиту при фактичному здійсненні господарської операції.

При цьому податковим органом не наведено жодних доводів та не подано будь-яких доказів на підтвердження факту недобросовісності платника податку (позивача у справі). Більш того, як вбачається з установлених судом першої інстанції обставин справи, матеріалами зустрічної перевірки контрагента позивача –КП «Білоцерківхлібопродукт»- підтверджується відображення названим підприємством у деклараціях з ПДВ податкових зобов’язань, які відповідають податковому кредиту позивача.

Висновки ж податкового органу щодо «не направлення»зазначених операцій «на отримання доходу»є незрозумілими, позаяк надання позивачеві послуг з ремонту тракторів, що використовуються ним у власній діяльності, цілком узгоджується з поняттям господарської діяльності, наведеним у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Водночас не можна погодитися з висновками апеляційного суду щодо незаконності проведення спірної позапланової перевірки Підприємства з огляду на відсутність відповідного рішення суду, що тягне за собою недійсність прийнятого на підставі такої перевірки рішення. Адже як вбачається зі змісту статті 111 Закону України «Про державну податкову службу в Україні»за наявності обставин, зазначених у названому Законі, позапланова виїзна перевірка здійснюється за наказом керівника податкового органу, а в інших випадках (тобто з підстав, які не перелічені у наведеній статті Закону) –за рішенням суду.

До того ж, власне недотримання податковим органом вимог законодавства під час проведення перевірки фінансово-господарської діяльності платника не звільняє останнього від передбаченої чинним законодавством відповідальності за допущені ним порушення вимог податкового та іншого законодавства, позаяк перевищення податковим органом своєї компетенції тягне за собою застосування до посадових осіб цього суб’єкта владних повноважень відповідних заходів примусу в розрізі адміністративної, кримінальної відповідальності тощо, однак жодним чином не звільняє платника від обов’язку сплати податкових зобов’язань та штрафних санкцій у необхідному розмірі відповідно до чинного законодавства України.

Таким чином, навіть виявлений факт незаконності проведення спірної перевірки не має обов’язковим наслідком недійсність податкових повідомлень-рішень, прийнятих за результатами цієї перевірки.

Втім оскільки в даному разі незаконність оспорюваного податкового повідомлення-рішення обумовлюється відсутністю порушень податкової дисципліни з боку позивача, а невірність висновків апеляційного суду не вплинула на прийняття ним правильного по суті спору рішення підстав для скасування оскаржуваної ухвали апеляційного суду не вбачається.

Відповідно до частини третьої статті 2201 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 220, 2201, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1.          Касаційну скаргу державної податкової інспекції у м.Чернігові відхилити.

2.          Постанову господарського суду Чернігівської області від 23.05.2007 та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 01.10.2008 у справі № 11/123а (22-а-3798/08) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її постановлення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя М.І. Костенко