Рішення № 10920949, 18.08.2010, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

18.08.10 Справа № 15/110-10. за позовом Компанії “Серпойнт Ентерпрайзіс Лімітед”(Surpoint Enterprises Limited), Road Town, Tortola, BVI

до відповідача Відкритого акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе”, Україна, м. Суми

про стягнення 74852592,4 дол. США

СУДДЯ Резніченко О.Ю.

За участю представників сторін:

від позивача: Коротка Г.Л., довіреність б/н від 27.07.2010р.

від відповідача: Танчик О.М., довіреність №18-49/253 від 01.06.2009р.

В судовому засіданні 16.08.2010р. оголошувалась перерва до 18.08.2010р. об 11 год. 15 хв.

Суть спору: Позивач просить стягнути з відповідача 74852592,4 дол. США заборгованості по договору про внесення інвестицій №1/03-NPO від 20.04.2000р., а саме: 41536347 дол. США суму неповернутої інвестиції, 3454 913 дол. США 3% річних, 14122 357 дол. США інфляційних витрат, 15738975,4 дол. США збитків.

Відповідач надав суду письмовий відзив на позов, в якому заперечив проти позову в частині стягнення суми боргу з урахуванням індексу інфляції у розмірі 14122357 доларів США, а також в частині стягнення збитків у розмірі 15738975,4 доларів США.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши надані ними докази по справі, суд встановив наступне:

Позивач набув право вимоги на повернення інвестицій в сумі 41536347 (сорок один мільйон пятсот тридцять шість тисяч триста сорок сім) доларів США, на підставі наступних договорів:

-Договір уступки права вимоги, укладеного між Компанією «TecLine Invest AG» та Компанією Surpoint Enterprises Limited від 27 травня 2007 року;

-Договір купівлі-продажу цінних паперів № Б 138/07, укладеного між Компанією «TecLine Invest AG» та Компанією Surpoint Enterprises Limited від 08 травня 2007 року;

-Договір уступки права вимоги, укладеного між Компанією «Grata Investicijas Ltd»та Компанією «TecLine Invest AG» від 28 серпня 2003 року;

-Договір купівлі-продажу цінних паперів № 172/03-К від 28.08.2003 року, укладеного між Компанією «Grata Investicijas Ltd» та Компанією «TecLine Invest AG»;

-Договір купівлі-продажу цінних паперів № 170/03-К від 28.08.2003 року, укладеного між Компанією «Grata Investicijas Ltd» та Компанією «TecLine Invest AG»;

-Договір купівлі-продажу цінних паперів № 168/03-К від 28.08.2003 року, укладеного між Компанією «Grata Investicijas Ltd» та Компанією «TecLine Invest AG»;

-Договір купівлі-продажу пакету акцій ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе» № КПП-214 від 26.03.1999 року;

-Договір про внесення інвестицій №1/03 укладеного між ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе» та ТОВ «Грата інвестиціяс» (Компанією «Grata Investicijas Ltd») від 20 квітня 2000 року.

Компанія «Grata Investicijas Ltd» на підставі Договору про внесення інвестицій № 1/03 від 20.04.2000 року здійснила на зворотній основі інвестиції на користь позивача (Відкритого акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе»).

Договір про внесення інвестицій № 1/03 від 20.04.2000 року (надалі Договір про інвестиції) був укладений згідно з Договором купівлі - продажу пакета акцій ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе" на некомерційному конкурсі за грошові кошти № КПП-214 від 26 березня 1999 року та зобовязував інвестора виконати умови комерційного конкурсу щодо внесення інвестицій.

Згідно умов та термінів, визначених Договором про інвестиції, Компанія «Grata Investicijas Ltd» внесла у повному обсязі інвестиції на до ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе" на суму 222197100 (двісті двадцять два мільйона сто девяносто сім тисяч сто) гривень, що на складало 41536347 (сорок один мільйон пятсот тридцять шість тисяч триста сорок сім) доларів США на момент оплати, що підтверджується актами прийому-передачі інвестицій та іншими документами, а саме:

-Актом прийому-передачі інвестицій до Договору про внесення інвестицій №1/03 від 20.04.00 року, укладений у м. Суми від 10.05.2002 року, який підтверджує, що інвестор вніс інвестиції на користь позивача на суму 222197100 (двісті двадцять два мільйона сто девяносто сім тисяч сто) грн., що становить по курсу НБУ на день здійснення розрахунків 41536347 (сорок один мільйон пятсот тридцять шість тисяч триста сорок сім) доларів США;

-Актом підсумкової перевірки виконання умов договору купівлі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства «Сумське Машинобудівне НВО ім. Фрунзе» від 23 червня 2004 року, що затверджений Заступником Голови Фонду Державного майна України - Д. Парфененко. Даним актом підтверджено загальну суму інвестицій 227200, 4756 тис. грн. (двісті двадцять сім мільйонів двісті тисяч чотириста сімдесят пять грн.).

Дані інвестиції були внесені на зворотній основі, про що свідчить пункт 3.4. Договору про інвестиції, яким передбачено, що ВАТ "Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В.Фрунзе" зобовязане повернути інвестиції, вкладені інвестором (Компанія «Grata Investicijas Ltd) у підприємство, по розпорядженню інвестора, у термін не більше 3 місяців з дня надходження розпорядження.

Фактичні обставини внесення інвестицій на виконання договорів купівлі-продажу пакету акцій ВАТ «Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе», що укладалися з Фондом державного майна України в процесі приватизації державної власності, дають підстави стверджувати, що дані інвестиції є прямими інвестиціям в розумінні законодавства України. За вимогою інвестора, у відповідності до умов інвестиційних договорів інвестиції повинні бути повернуті інвестору.

У 2003 році Компанія «Grata Investicijas Ltd» продала свій пакет акцій ВАТ «Сумське Машинобудівне НВО ім. Фрунзе» Компанії «TecLine Invest AG» разом із правом вимоги щодо повернення інвестицій, що підтверджується наступними договорами:

-Договір уступки права вимоги, укладеного між Компанією «Grata Investicijas Ltd» та Компанією «TecLine Invest AG» від 28 серпня 2003 року;

-Договір купівлі-продажу цінних паперів №172/03-К від 28.08.2003 року, укладеного між Компанією «Grata Investicijas Ltd» та Компанією «TecLine Invest AG»;

-Договір купівлі-продажу цінних паперів №170/03-К від 28.08.2003 року, укладеного між Компанією «Grata Investicijas Ltd» та Компанією «TecLine Invest AG»;

-Договір купівлі-продажу цінних паперів №168/03-К від 28.08.2003 року, укладеного між Компанією «Grata Investicijas Ltd» та Компанією «TecLine Invest AG».

08.05.2007 року Компанія «TecLine Invest AG» уклала Договір купівлі-продажу цінних паперів № Б 138/07 з Компанією «Surpoint Enterprises Limited», згідно якого пакет акцій ВАТ «Сумське Машинобудівне НВО ім. Фрунзе» перейшов до позивача.

27.05.2007 року між тими ж самими компаніями був укладений договір уступки права вимоги, згідно якого Компанія «TecLine Invest AG» уступила позивачу, а позивач набув право вимоги на повернення інвестицій на суму 222197100 (двісті двадцять два мільйона сто девяносто сім тисяч сто) гривень, що складало на дату складення акту прийому-передачі інвестицій 41536347 (сорок один мільйон пятсот тридцять шість тисяч триста сорок сім) доларів США.

Саме внаслідок вищеописаних правочинів позивач набув право вимоги у відповідача на повернення інвестицій.

Позивач повідомив відповідачу листом від 07.06.2007 року про укладений між позивачем та Компанією «TecLine Invest AG» договір уступки права вимоги від 27.05.2007 року.

Як зазначалося вище, первинним Договором про інвестиції передбачалося, що інвестиції, вкладені інвестором у відповідача повертаються згідно розпорядження інвестора у термін не більше 3 місяців з дня надходження розпорядження.

Таким чином, до позивача перейшли право інвестора в повному обсязі.

10.07.2007 року позивач надіслав на адресу відповідача розпорядження про повернення інвестицій згідно Договору №1/03 про внесення інвестицій від 20.04.2000 року.

Даним розпорядженням позивач вимагав на підставі Договору уступки права на вимогу, що був укладений між Компанією «TecLine Invest AG» та позивачем, повернути інвестиції в сумі 41536347 (сорок один мільйон пятсот тридцять шість тисяч триста сорок сім) доларів США згідно до п.3.5. Договору про внесення інвестицій №1/03 від 20.04.2000 року, та зазначав, що остаточною датою повернення інвестицій слід вважати 20.10.2007 року.

Відповідач визнав обовязок щодо повернення інвестицій, але кошти так і не перерахував на рахунок позивача. Внаслідок ухилення відповідача від виконання обовязку позивач направив ще 2 листи, в яких просив виконати зобовязання терміново.

Умовами пункту 6.2 Договору про інвестиції в редакції додаткової угоди від 31.05.2010р., визначено, що у випадку, якщо Сторонами не буде досягнута домовленість, то спір підлягає передачі на розгляд та вирішення до Господарського суду Сумської області (Україна) для розгляду згідно з матеріальним та процесуальним правом України.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 76 Закону України «Про міжнародне приватне право», суди можуть приймати до свого провадження і розглядати будь-які справи з іноземним елементом у таких випадках якщо сторони передбачили своєю угодою підсудність справи з іноземним елементом судам України, крім випадків, передбачених у статті 77 цього Закону.

Спір про стягнення заборгованості, штрафних санкцій та збитків за Договором про інвестиції на користь позивача у звязку з не виконанням зобовязань відповідачем не відноситься до категорії спорів виключної підсудності, яка передбачена статтею 77 Закону України "Про міжнародне приватне право".

Частиною 5 ст. 382 Господарського кодексу України, передбачено, що права та обов'язки сторін зовнішньоекономічного договору (контракту) визначаються правом місця його укладення, якщо сторони не погодили інше.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України "Про міжнародне приватне право" у випадках, передбачених законом, учасники (учасник) правовідносин можуть самостійно здійснювати вибір права, що підлягає застосуванню до змісту правових відносин.

Згідно ст. 124 ГПК України підсудність справ за участю іноземних суб'єктів господарювання визначається цим Кодексом, законом або міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.

Відповідно до ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вирішує господарські спори на підставі Конституції України, цього Кодексу, інших законодавчих актів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Господарський суд у випадках, передбачених законом або міжнародним договором, застосовує норми права інших держав. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

У звязку з тим, що умовами Договору про інвестиції сторони визначили, що до правовідносин сторін при тлумаченні умов договору необхідно застосовувати матеріальне право України, суд при вирішенні спору до правовідносин сторін застосовує матеріальне право України.

Згідно статті 9 Закону України «Про інвестиційну діяльність» від 18 вересня 1991 року N1560-XII, основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода). В правовідношенні між позивачем і відповідачем таким джерелом матеріального права є Договір про інвестиції, в якому договірні сторони визначили, що вони керуються чинним законодавством України.

Як було зазначено раніше, положеннями пунктів 3.4 - 3.6 Договору про інвестиції сторони обумовили обовязок позивача повернути інвестицію на вимогу інвестора.

З огляду на зазначені положення Договору про інвестиції, розпорядження інвестора про повернення інвестиції є фактичним припиненням його інвестиційної діяльності в розумінні положень статті 11 Закону України «Про режим іноземного інвестування» від 19 березня 1996 року N94/96-ВР (надалі Закон N94/96) та статті 399 Господарського Кодексу України.

Стаття 11 Закону N 94/96-ВР зазначає, що у разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Подібну правову норму містить стаття 399 Господарського кодексу України, де зазначено, що у разі припинення інвестиційної діяльності на території України, іноземний інвестор має право на повернення своїх інвестицій не пізніше шести місяців після припинення цієї діяльності, а також доходів за цими інвестиціями у грошовій або товарній формі, якщо інше не встановлено законом або угодою сторін.

В контексті зазначеного права на повернення іноземної інвестиції юридичне значення має нормативне визначення поняття «інвестиція» та «іноземна інвестиція».

Згідно до статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність»інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права;інші цінності.

Нормою пункту 2 статті 1 Закону України «Про режим іноземного інвестування» визначено, що іноземними інвестиціями є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту. Статтею 2 цього ж Закону визначені види іноземних інвестицій, які можуть здійснюватися у вигляді:

- іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

- валюти України - при реінвестиціях в об'єкт первинного інвестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

- будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеної відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

- грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

- прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами (процедурами) країни інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

- інших цінностей відповідно до законодавства України.

Згідно до статті 116 Господарського кодексу України іноземною інвестицією є цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

Фактичні обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, та наявні документальні докази, які додаються до позову, дають підстави стверджувати, що позивач здійснив інвестування на користь відповідача згідно до законодавства України. Спірні інвестиції підпадають під положення статей 116, 399 Господарського кодексу України, статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статей 1, 2, 11 Закону України «Про режим іноземного інвестування» і підлягають поверненню.

Згідно Договору про інвестиції дане право на повернення інвестицій виникає з моменту надання розпорядження інвестора та встановлюється термін виконання зобовязання не більше 3 місяців.

Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Керуючись нормами українського законодавства та положеннями Договору про інвестиції позивач надіслав відповідачу Розпорядження про повернення інвестицій від 14.03.2007 року.

Відповідач не виконав договірне зобовязання по поверненню інвестицій.

Частина 1 ст. 610 Цивільного кодексу України зазначає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно до норми частини 1 ст. 612. Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив виконання зобовязання, , якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Тому, керуючись положеннями статей 116, 399 Господарського кодексу України, статті 1 Закону України «Про інвестиційну діяльність», статтями 1,2,11 Закону України «Про режим іноземного інвестування», положеннями Договору про внесення інвестицій, позивач має право стягнути грошові кошти в обсязі інвестиції, внесеної на користь відповідача.

Судом встановлено, що доказів на підтвердження виконання відповідачем свого зобовязання щодо повернення позивачу інвестицій, відповідачем до суду надано не було, в звязку з чим сума позову у розмірі 41536347 дол. США вважається судом обґрунтованою та такою що підлягає задоволенню.

Крім того, як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням інфляційних у розмірі 14122357 дол. США та трьох процентів річних за час прострочення у розмірі 3454913 доларів США.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи те, що матеріалами справи підтверджується прострочення відповідача за виконання грошового зобовязання, суд погоджується з правомірністю вимог позивача в частині стягнення суми боргу з урахуванням трьох процентів річних за час прострочення у розмірі 3454913 доларів США.

Проте, суд вважає не обґрунтованою вимогу позивача про стягненням суми боргу з урахуванням індексу інфляції за час прострочення у розмірі 14122357 доларів США з наступних підстав.

Відповідно до Інструкції «Про порядок складання та оприлюднення фінансової звітності банків України», затвердженої постановою Правління Національного банку України від 27 грудня 2007 р. N 480, індекс інфляції це індекс споживчих цін, оприлюднений Державним комітетом статистики України.

Відповідні індекси розраховуються Державним комітетом статистики України з урахуванням ступеню знецінення національної валюти України гривні за кожен місяць починаючи з 1991 року, про що щомісячно публікується, зокрема, у газеті "Урядовий кур'єр".

Таким чином, індекс інфляції визначається Державним комітетом статистики України лише для національної валюти України гривні, а не для доларів США.

Враховуючи те, що позивачем предявлено позов у іноземній валюті, сума боргу не може бути стягнута з урахування індексу інфляції, розрахованого відносно національної валюти України - гривні.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача 14122357 дол. США інфляційних не підлягають задоволенню.

Необґрунтованим також суд вважає стягнення позивачем з відповідача суми збитків у вигляді втраченої вигоди у розмірі 15738975,4 дол. США, заподіяння яких обґрунтовується втратою позивачем можливості розмістити належні йому грошові кошти, що не повернені йому відповідачем, на депозитному рахунку банку і одержати доходи проценти за розміщення грошових коштів на депозитному рахунку.

Відповідно до ст. 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Відповідно до ст. 623 ЦК України, розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не подано суду доказів існування реальних намірів укладання в минулому договорів на розміщення грошових коштів на депозитному рахунку банків, в звязку з чим у суду відсутні підстави вважати, що позивачем було отримані збитки у вигляді не отриманого додаткового прибутку.

Поданий позивачем розрахунок збитків з зазначенням середньозважених процентних ставок рефінансування не є самостійним доказом, що доводить факт заподіяння позивачу збитків у вигляді не отриманого прибутку, так як такий розрахунок приводить лише порядок вирахування збитків, а не докази їх реального понесення позивачем.

За таких обставин, позовні вимоги в частині стягнення збитків у розмірі 15738975,4 дол. США не підлягають задоволенню.

Згідно статей 32-34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести суду ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, але відповідач, з урахуванням всіх обставин справи, не подав суду належних доказів, які б обєктивно і у визначеному законом порядку підтвердили відсутність його зобовязань з повернення інвестицій.

На підставі викладеного, керуючись статями 76, 77 Закону України «Про міжнародне приватне право», статтями 1-4, 12, 15, 22, 82-85, 123, 124 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Відкритого акціонерного товариства “Сумське машинобудівне науково-виробниче обєднання ім. М.В. Фрунзе” (Україна, 40004, м. Суми, вул. Горького, 58, код в ЄДРПОУ 05747991) на користь Компанії Surpoint Enterprises Limited (реєстраційний номер 655953, яка знаходиться за адресою Aleman, Cordero, Galindo and Lee Trust (BVI) Limited, P.O.B. ox 3175, Road Town, Tortola, British Virgin Islands) суму неповернутої інвестиції в обсязі 41536347 (сорок один мільйон пятсот тридцять шість тисяч триста сорок сім) доларів США та суму боргу з урахуванням трьох процентів річних за час прострочення 3454913 доларів США (три мільйони чотириста пятдесят чотири тисячі девятсот тринадцять) доларів США.

3.В іншій частині позовних вимог - відмовити.

4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

СУДДЯ О.Ю. Резніченко Повне рішення cкладено 20.08.2010р. Суддя