Рішення № 10917590, 22.07.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 28/15522.07.10

за позовом          товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», м. Київ

до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-7Я», м. Київ

про          стягнення 206112,62 грн.

Суддя Копитова О. С.

При секретарі судового засідання Гергардт Т.В.

За участю представників сторін:

від позивача: Зайцев М. М., за дов. №24 від 11.04.2010 року; Лазоренко І.В., за дов. №44 від 11.01.2010 року;

від відповідача: не з’явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг»звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-7Я» про стягнення 185 196,59грн. суми боргу, 14755,58грн. грн. пені, 1 212,79грн., 3% річних. та 4 947,66грн. інфляційних нарахувань.

Позовні вимоги мотивовані невиконанням товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-7Я» зобов’язань щодо своєчасної сплати лізингових платежів в повному обсязі згідно з Договором фінансового лізингу №457 від 11.09.2007 року.

Відповідач проти позовних вимог заперечує, посилаючись на те, що позивач неправомірно в односторонньому порядку збільшував розмір лізингових платежів за Договором фінансового лізингу № 457 від 11.09.2007 року, не надавав відповідачу розрахунків такого збільшення та копій документів, що свідчать про зміну вартості складових лізингових платежів. Також відповідач зазначає, що позивачем та відповідачем, у встановленому Договором порядку не вносились зміни до вказаного договору щодо збільшення розміру лізингових платежів. Крім того, відповідач вказує, що протягом жовтня-грудня 2009 року та січня 2010 року не отримував від позивача актів виконаних робіт та рахунків для оплати лізингових платежів, хоча інформував позивача про зміну фактичного місцезнаходження офісу, що на думку відповідача свідчить про прострочення кредитора відповідно до ст. 221 Господарського кодексу України і відповідно пеня нарахована позивачем за несвоєчасну оплату вказаних платежів за жовтень-грудень 2009 року та січень 2010 року не підлягає сплаті, а оплата лізингових платежів за жовтень-грудень 2009 року та січень 2010 року підлягає відстроченню на чотири місяці.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 06.04.2010 року порушено провадження у справі, призначено розгляд справи на 27.05.2010 року.

Розгляд справи відкладався.

Ухвалою Заступника Голови господарського суду м. Києва від 04.06.2010 р. розгляд справи продовжено.

Незважаючи на належне повідомлення про час і місце засідання по справі, в тому числі й на адресу реєстрації, відповідач в судове засідання призначене на 22.07.2010 року не з’явився, причини неявки в судове засідання невідомі. Письмових заяв, повідомлень суду щодо поважності причин відсутності представників відповідача в судовому засіданні 22.07.2010 року від останніх до суду не надходило.

Відповідно до пункту 3.5.11 Інструкції з діловодства в господарських судах України, затвердженою наказом Вищого господарського суду України від 10.12.2002 N 75 (з подальшими змінами), перший, належним чином підписаний, примірник процесуального документа (ухвали, рішення, постанови) залишається у справі; на звороті у лівому нижньому куті цього примірника проставляється відповідний штамп суду з відміткою про відправку документа, що містить: вихідний реєстраційний номер, загальну кількість відправлених примірників документа, дату відправки, підпис працівника, яким вона здійснена.

Згідно п. 19 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 13.08.2008, № 01-8/482 "Про деякі питання застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2008 року" вищезазначена відмітка про відправку процесуального документа, за умови, що її оформлено відповідно до наведених вимог названої Інструкції, є підтвердженням належного надсилання копій процесуального документа сторонам та іншим учасникам судового процесу.

Поштове відправлення № 28/155 з повідомленням від 06.07.2010 року направлені сторонам за адресами їх реєстрації, що підтверджується відповідними відмітками на зворотньому боці повідомлення, а також реєстром вихідної кореспонденції сектору 28 від 08.07.2010 року.

Відтак, про час, дату та місце судового розгляду справи сторони були повідомлені своєчасно та належним чином.

В даному випадку господарський суд враховує, що матеріали справи містять письмові заперечення відповідача на позовну заяву. В яких останнім викладено свою правову позицію щодо заявленого позову.

За таких обставин, суд прийшов до висновку про можливість розгляду справи за відсутністю належним чином повідомленого про дату та час судового засідання представника відповідача, згідно статті 75 Господарського процесуального кодексу України, за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні 22.07.2010 року за згодою представників позивача оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, суд -

ВСТАНОВИВ:

          11.09.2007р. між товариством з обмеженою відповідальністю «Євро Лізинг», Лізингодавець, (надалі по тексту ТОВ «Євро Лізинг», Позивач) та товариством з обмеженою відповідальністю «Агропрод-7Я», Лізинговодержувач (надалі по тексту ТОВ «Агропрод-7Я», Відповідач) було укладено договір фінансового лізингу № 457 (далі - Договір).

Відповідно до п. 2.1 Договору Лізингодавець передає Лізингоодержувачу, а Лізингоодержувач отримує від Лізингодавця в платне користування на умовах фінансового лізингу (далі - лізинг) транспортний засіб у відповідності із замовленням на транспортний засіб.

          Відповідно до п. 5.1 Договору за переданий у лізинг транспортний засіб в період з дати надання до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі. Розмір та строки сплати Лізингоодержувачем лізингових платежів Лізингодавцю встановлюється в Плані лізингу (Додаток 3 до Договору) та інших додатках. Якщо вартість ТЗ до моменту передачі Лізингоодержувачу змінюється внаслідок зміни курсу обміну тієї валюти, за яку Лізингодавець одержав ТЗ (або у відповідності до курсу якої змінюється ціна Постачальника ТЗ), та валюти, яка використовується в Договорі, то Лізингодавець має право на внесення змін в порядок сплати та розмір лізингових платежів. Нарахування лізингових платежів здійснюється в останній день місяця за який нараховуються платежі згідно актів виконаних робіт.

Відповідно до п. 5.2 Договору лізингові платежі включають: суму, яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ, комісію Лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ, технічне та сервісне обслуговування, інші витрати Лізингодавця, що є безпосередньо пов’язані з виконанням цього Договору.

Пункт 5.5 Договору визначає, що Лізингоотримувач не має права затримувати лізингові платежі, строк сплати яких настав, навіть з причин пошкодження ТЗ або внаслідок виникнення обставин, які можуть здатися форс-мажорними для Лізингоодержувача.

Оплата вартості послуг Лізингодавця здійснюється в українських гривнях(п.5.8 Договору). Кожний наступний платіж здійснюється у наступному порядку: сума яка відшкодовує при кожному платежі частину вартості ТЗ сплачується у сумі , зазначеній у Плані лізингу; комісія Лізингодавця за наданий у лізинг ТЗ кожен місяць розраховується за наступною формулою:

КЛПМ=КЛПЛ+(ЛППЛ*КоефКВ-ЛППЛ), де

КЛПМ –комісія Лізингодавця за поточний місяць;

КЛПЛ –комісія Лізингодавця за відповідний місяць згідно плану лізингу;

ЛППЛ –лізинговий платіж за відповідний місяць згідно плану лізингу;

КоефКВ –коефіцієнт зміни курсу валюти, який розраховується наступним чинним: курс валюти на момент оплати/курс валюти, зазначений у плані лізингу.

Відповідно до умов Договору Позивачем на підставі Замовлення на транспортний засіб № 457/001 від 11.09.2007 року було передано Відповідачу транспортний засіб - Напівпричіп-цистерна (масловіз), шасі № У9999983070А99352, реєстраційний номер АА 3858 ХТ. Факт передачі транспортного засобу підтверджується Актом прийому-передачі транспортного засобу № 457/001 від 21.09.2007р., підписаним Позивачем та Відповідачем.

Крім того, на підставі Замовлення на транспортний засіб № 457/002 від 05.02.2008р. Позивачем було передано Відповідачу транспортний засіб - Land Cruiser 200, шасі №JTMHV05J804002836, реєстраційний номер АА 1112 НА. Факт передачі транспортного засобу підтверджується Актом прийому-передачі транспортного засобу № 457/002 19.02.2008р., підписаним Позивачем та Відповідачем.

          11.09.2007р. та 08.02.2008р. сторонами було підписано Додатки № 3 до Договору - план лізингу № 457/001 (Напівпричіп-цистерна (маслсовіз)), план лізингу № 457/002 (Land Cruiser 200), якими було визначено умови оплати, строки та порядок розрахунку лізингових платежів, що є невід'ємною частиною Договору

В подальшому сторонами були погоджені та підписані зміни до плану лізингу № 457/001 від 21.09.2007р., зміни до плану лізингу № 457/001 від 27.10.2008р., зміни до плану лізингу № 457/002 від 18.02.2008р., зміни до плану лізингу № 457/002 від 27.10.2008р.

Для оплати послуг позивач виставляв відповідачеві рахунки (копії в матеріалах справи) та направляв їх на прохання відповідача викладене в листах від 21.10.2009 року та 15.01.2010 року на фактичну адресу останнього –вул. Пушкінська, 25-б, оф. 15 (копії реєстрів поштових відправлень в матеріалах справи).

Разом з тим, всупереч умовам Договору, відповідач оплату лізингових платежів у передбачені планами лізингу строки за період з жовтня 2008 року по березень 2009 року не здійснював, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість перед позивачем за зазначений період.

Позивач направляв відповідачу лист повідомлення № 457 ФЛ від 02.03.2010 року про наявність заборгованості, в якому вимагав погашення заборгованості та пені. Зазначений лист отриманий відповідачем 15.03.2010 року (копія поштового повідомлення в матеріалах справи), однак відповідач заборгованість не погасив.

Позивач зазначає, що станом на день прийняття рішення заборгованість відповідача по сплаті лізингових платежів перед ним за вказаний період складає 185 196,59 грн.

Відповідач не визнає заборгованість перед позивачем у визначеному останнім розмірі.

Сторони не досягли взаємної згоди, внаслідок чого позивач звернувся до суду.

Основні засади господарювання в Україні визначає Господарський кодекс України, який регулює господарські відносини, що виникають у процесі організації та здійснення господарської діяльності між суб'єктами господарювання, а також між цими суб'єктами та іншими учасниками відносин у сфері господарювання (ст. 1 Господарського кодексу України).

Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

          Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог –відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Стаття 806 даного Кодексу України передбачає, що за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі). До договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 1 Закону України „Про фінансовий лізинг” встановлює, що за договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі).

Матеріалами справи підтверджується фактичне отримання відповідачем транспортних засобів згідно з умовами Договору. Також, матеріалами справи підтверджується погодження сторонами в планах лізингу № 457/001 (Напівпричіп-цистерна (масловіз)) та № 457/002 (Land Cruiser 200) від 11.09.2007р. та 08.02.2008р. відповідно, а в подальшому змінах до планів лізингу № 457/001 від 21.09.2007р., № 457/001 від 27.10.2008р., № 457/002 від 18.02.2008р., № 457/002 від 27.10.2008р., розміру та кількості лізингових платежів, які повинні сплачуватись відповідачем.

Відповідно до ст. 11 Закону України „Про фінансовий лізинг” лізингоодержувач зобов'язаний своєчасно сплачувати лізингові платежі.

Згідно зі ст. 16 Закону України „Про фінансовий лізинг” сплата лізингових платежів здійснюється в порядку, встановленому договором.

Лізингові платежі можуть включати:

а) суму, яка відшкодовує частину вартості предмета лізингу;

б) платіж, як винагороду лізингодавцю за отримане у лізинг майно;

в) компенсацію відсотків за кредитом;

г) інші витрати лізингодавця, що безпосередньо пов'язані з виконанням договору лізингу.

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк ст. 759 Цивільного кодексу України.

Відповідно до положень ст. 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Відповідач в порушення умов Договору своє зобов’язання щодо своєчасної оплати лізингових платежів належним чином не виконав.

Як встановлено вище, відповідач, обґрунтовуючи свої заперечення посилається на безпідставне збільшення позивачем лізингових платежів в односторонньому порядку в зв'язку із зміною обмінного курсу НБУ української гривні до валюти, що не передбачене п. 5.7 та 8.3 Договору.

Господарський суд не погоджується з зазначеними доводами відповідача в силу наступного.

Відповідно до п. п. 5.7 Договору Лізингодавець має право змінити розмір лізингового платежу пропорційно або на одну й ту ж суму, якщо ціни, тарифи, платежі, податки, нормативи страхування ТЗ, що входять до складу Лізингового платежу і пов'язані з виконанням даного Договору, змінюються внаслідок дій органів державної влади, тобто з незалежних від Лізингодавця причин. Розмір Лізингового платежу, належного до сплати за цим Договором, коригується Лішнгодавцем на дату, коли такі зміни набули чинності. В такому випадку Лізингодавець зобов'язаний надати Лізингоодержувачу розрахунок такого збільшення та, на вимогу Лізингоодержувача, підтверджуючі документи. Аналогічне положення викладено в п. 8.3 Договору.

Тобто, дані положення Договору регламентують права позивача щодо зміни розміру лізингового платежу.

Разом з тим, п. 5.8 Договору та планами лізингу і змінами до планів лізингу сторони погодили умови оплати та порядок розрахунку щомісячних лізингових платежів, встановивши залежність комісії лізингодавця від зміни курсу валюти, зазначеної в плані лізингу. Відповідно до планів лізингу та змін до них кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за цим Договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до валюти, зазначеної в Плані лізингу, на момент виставлення рахунку Лізингодавцем. В планах лізингу валюта визначена - долари США.

Як убачається з матеріалів справи та пояснень позивача саме зазначеним чином і здійснювався позивачем розрахунок щомісячних лізингових платежів, однак в зв’язку з тим, що в планах лізингу та змінах до них розмір платежів було розраховано за курсом 1 долар США – 5,05 грн., а фактично курс долара на дату виставлення рахунків збільшувався, то відповідна і сума до сплати зазначена в рахунках відрізнялась від вказаної в плані лізингу.

За таких обставин суд не вбачає самостійного збільшення позивачем розміру лізингових платежів відповідно до п. 5.7,8.3 Договору.

Посилання відповідача на порушення умов п. 5.1 Договору щодо непідписання актів виконаних робіт за спірний період не приймається судом, оскільки, підписання таких актів сторонами не є обставиною, що має обов’язково настати та повністю залежить від волі сторін Договору, однак, в будь-якому випадку не спростовує факту використання відповідачем транспортних засобів, отриманих згідно умов Договору протягом зазначеного періоду та не є підставою для звільнення відповідача від обов’язку сплачувати лізингові платежі за їх використання. Тим паче, що обов’язок відповідача сплачувати лізинові платежі чітко передбачений умовами Договору і сторони не обумовили його настання в залежності від підписання актів виконаних робіт. Більш того, конкретні дати сплати лізингових платежів визначені планами лізингу та змінами до планів лізингу, що підписані сторонами.

Як убачається з матеріалів справи 21.10.2009 року та в подальшому 15.01.2010 року відповідачем на адресу позивача було направлено листи № 21/10-01 та 15/01-01 відповідно, в яких останній повідомляв позивача про зміну фактичної адреси та просив направляти кореспонденцію на адресу - м. Київ, вул. Пушкінська, 25-б оф.15.

Згідно наявних в матеріалах справи доказів, зокрема копій реєстрів поштових відправлень наданих позивачем, рахунки на оплату лізингових платежів направлялись відповідачеві саме на зазначену адресу.

За таких обставин доводи відповідача про порушення позивачем порядку направлення рахунків є необґрунтованими.

В зв’язку з викладеним, суд не вважає доводи відповідача обґрунтованими та доведеними відповідними доказами та не знаходить підстав для відмови позивачу в позові з викладених відповідачем підстав.

Разом з тим, господарський суд звертає увагу на наступні обставини.

Як убачається з розрахунку заборгованості відповідача наданого позивачем, довідки про заборгованість відповідача за підписом керівника підприємства та головного бухгалтера, позивач до загальної суми заборгованості по сплаті лізингових платежів включає суми відшкодування курсових різниць, зокрема згідно рахунку № С-00051359 від 08.09.2009 року на суму 1086,41 грн. та № С-00057559 від 20.11.2009 року на суму 42,51 грн.

Надаючи пояснення на обґрунтування зазначеної частини позовних представники позивача посилались, що зазначені суми є збитками позивача. При цьому жодних належних доказів на обґрунтування збитків позивачем не додано.

Відповідно до п. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 623 вказаного Кодексу передбачено, що боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором.

За приписами ст. 224 Господарського кодексу України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Згідно з наказом Державного казначейства України "Про затвердження Порядку відображення в обліку операцій в іноземній валюті" від 24.07.2001 №126 курсова різниця –це різниця, яка є наслідком перерахунку однакової кількості одиниць іноземної валюти в національну валюту України при різних валютних курсах.

Як убачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем відповідно до умов Договору розмір лізингових платежів визначається у гривнях.

Частиною 2 ст. 533 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

За умовами Договору (п. 5.1) за переданий у лізинг транспортний засіб в період з дати початку до завершення строку лізингу сплачуються лізингові платежі; розмір та строки сплати лізингоодержувачем лізингових платежів лізингодавцю встановлюється в “Плані Лізингу” (додаток № 3 договору) та інших додатках.

Умовами Планів Лізингу (додаток № 3 договору) з урахуванням змін до Планів лізингу передбачено, що плата вартості послуг Лізингодавця здійснюється в українських гривнях. Кожний наступний лізинговий платіж та інші платежі за цим Договором обчислюються відповідно до змін обмінного курсу НБУ української гривні до валюти, зазначеної в Плані лізингу, на момент виставлення рахунку Лізингодавцем.

Тобто, умовами Договору та додатками до нього сторони погодили визначення позивачем грошового зобов’язання відповідача по сплаті лізингових платежів з урахуванням змін обмінного курсу української гривні до валюти, визначеної в Плані лізингу, станом момент виставлення рахунку.

Таким чином, з моменту настання строку сплати чергового лізингового платежу у відповідача перед позивачем виникає грошове зобов’язання в національній валюті України у відповідному розмірі з урахуванням змін обмінного курсу української гривні до валюти, визначеної в Плані лізингу.

В даному випадку суд враховує, що з моменту виставлення позивачем рахунку до настання строку його оплати передбаченого планом лізингу може мати місце значне як збільшення так і зменшення курсу іноземної валюти, яка враховується при визначенні лізингового платежу відповідного періоду. Однак, по-перше, сторонами не встановлено певного порядку та дати виставлення рахунків відповідачеві, зазначена обставина повністю залежить від волі позивача, а по-друге, сума зобов’язання, згідно погоджених сторонами змін до Панів лізингу, залежить саме від дати виставлення рахунку, а не від дати сплати визначеній в відповідному плані.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування збитків, на думку суду, потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення, як - то: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; шкідливий результат такої поведінки (збитки); причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.

Позивачем не доведено суду зазначених обставин та взагалі не зазначено за якими саме платежами позивач розраховує зазначені суми курсових різниць, не зазначає про дату їх виникнення тощо.

За таких обставин позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Заборгованість відповідача за користування транспортним засобом, що є предметом Договору та Додатків до нього в розмірі 184067,67 грн. підтверджена матеріалами справи і відповідачем не оплачена, доказів зворотнього суду не представлено. Розрахунок суми боргу в цій частині наданий до матеріалів справи повністю відповідає умовам Договору та Додатків до нього і визнається судом обґрунтованим.

Згідно з положеннями частини першої статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Враховуючи відсутність доказів, що спростовують доводи позивача зазначені у позовній заяві (докази внесення лізингових платежів за спірний період), суд визнає обґрунтованими заявлені вимоги про стягнення суми основного боргу в розмірі 184067,67 грн. за користування транспортними засобами, що є предметом Договору № 457 від 11.09.2007 року та Додатків до нього у відношенні заборгованості, яка виникла за період з жовтня 2009 року по березень 2010 року, у зв’язку з чим позов у цій частині підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Згідно п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Стаття 611 Цивільного кодексу України встановлює, що у разі порушення зобов’язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі і сплата неустойки.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ст. 551 Цивільного кодексу України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до п.16.1 Договору при порушенні Лізингоотримувачем зобов’язання по сплаті лізингових платежів, передбачених Планом лізингу, Лізингоотримувач сплачує пеню в розмірі 0,1% від простроченої суми за кожен день прострочки заборгованості.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов’язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов’язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовані Законом України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань”, положеннями якого встановлено, що за прострочку платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За таких обставин, враховуючи передбачений умовами договору розмір штрафних санкцій, який перевищує розмір встановлений законом, стягненню в примусовому порядку підлягає сума обмежена законодавством, в свою чергу умови договору, зокрема в частині сплати штрафних санкцій у більшому розмірі є обов’язковими для сторін та можуть бути виконані в добровільному порядку.

Вказана позиція викладена також в Інформаційному листі Вищого господарського суду України № 01-8/211 від 07.04.2008р. “Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України” у п. 49 якого зазначено, що положення Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" не встановлюють обмежень щодо визначення розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов’язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов’язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

На вимогу суду позивач здійснив перерахунок штрафних санкцій з урахуванням приписів Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань” та ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, однак від позовних вимог в частині стягнення пені із розрахунку 0,1 % не відмовився. При цьому позивачем не обґрунтовано під ставність нарахування пені по рахунку № с-00047676 від 01.09.2009 року.

Таким чином позовні вимоги в частині стягнення пені підлягають частковому задоволенню за уточненим розрахунком суду в розмірі 8239,14 грн.

Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи встановлення факту порушення відповідачем його грошового зобов’язання, стягнення з відповідача 3% річних та втрат від інфляції є правомірними, втрати від інфляції в розмірі визначеному позивачем 4947,66 грн., а відсотки річних в розмірі визначеному судом 1205,73 грн.

Згідно ст. 33 Господарського процесуального кодексу України обов'язок доказування тих обставин, на які посилається сторона як на підставу своїх вимог та заперечень, покладається на сторону.

Відповідач наведених позивачем обставин не спростував, доказів погашення заборгованості в повному обсязі не надав.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, ст.ст. 33, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, договором сторін, суд -

В И Р І Ш И В :

Позов задовольнити частково.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Агропрод-7Я» (Код ЄДРПОУ 34189958, 03055, м. Київ, вул. Галі Тимофєєвої, буд.З, кв.68, 01004, м. Київ, вул. Пушкінська, 25-б, оф. 15, п/р 260003300003877 а АКБ «Форум», МФО 331995 або з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем під час виконання рішення суду) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Євро Лізинг” (код ЄДРПОУ 32774741, 03062, Україна, м. Київ, пр. Перемоги, 67, п/р 26003030836400 в АКІБ „УкрСибБанк” МФО 351005) 198460,2 грн. (сто дев’яносто вісім тисяч чотириста шістдесят гривень двадцять копійок), з яких 184067,67 грн. (сто вісімдесят чотири тисячі шістдесят сім гривень шістдесят сім копійок) основного боргу, 8239,14 грн. (вісім тисяч двісті тридцять дев’ять гривень чотирнадцять копійок) пеня, 1205,73 грн. (одну тисячі двісті п’ять гривень сімдесят три копійки) 3% річних, 4947,66 грн. (чотири тисячі дев’ятсот сорок сім гривень шістдесят шість копійок) втрат від інфляції, а також 1984,60 (одну тисячу гривень дев’ятсот вісімдесят чотири гривні шістдесят копійок) державного мита, 227,24 грн. (двісті двадцять сім гривень двадцять чотири копійки) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

СуддяО.С. Копитова