Рішення № 10909107, 17.08.2010, Господарський суд Автономної Республіки Крим

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 313

РІШЕННЯ

Іменем України

17.08.2010Справа №2-24/3117-2010 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонтрансбудсервіс" ( 03055, м. Київ, вул. Василевської, 7)

до відповідача - Фірми "ТЕС" (95000, АР Крим, м. Сімферополь, пр-т г. Аджимушкая, 5/11)

про стягнення 147 085,02 грн.

Суддя ГС АР Крим Г.Г. Колосова

                                        представники:

Від позивача – не з’явився.

Від відповідача – Домарацький Д.Р. – представник, довіреність № б/н від 04.01.2010р

Обставини справи:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Регіонтрансбудсервіс" звернулось до Господарського суду АР Крим з позовом до відповідача – Фірми "ТЕС" про стягнення з відповідача на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонтрансбудсервіс" суми основного боргу у розмірі 21548,00 грн., пені у розмірі 15729,51 грн., штрафу у розмірі 106517,25 грн., суми втрат від інфляційних процесів у розмірі 991,12 грн., трьох відсотків річних у розмірі 2299,14 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача судові витрати зі сплати державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем умов договору поставки нафтопродуктів № 01/12/09 від 01 грудня 2009р. щодо повної та своєчасної оплати поставленої позивачем продукції, на підставі чого у Фірми "ТЕС", за ствердженням позивача сформувалась заборгованість у розмірі 21548,00 грн.

Вважаючи, що невиконання відповідачем умов договору № 01/12/09 від 01 грудня 2009р. порушує права Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонтрансбудсервіс" та надає право вимагати від відповідача сплати штрафних санкцій, а також посилаючись на норми чинного законодавства, позивач просить стягнути з відповідача окрім суми основного боргу, суму пені, суму штрафу, суму збитків від інфляції та трьох відсотків річних.

26 липня 2010 року від позивача надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з Фірми «ТЕС» суму пені у розмірі 15729,51 грн., суму штрафу у розмірі 106517,25 грн., суму втрат від інфляційних процесів у розмірі 991,12 грн., суму трьох відсотків річних у розмірі 2299,14 грн., а також сплачене державне мито в розмірі 1500 грн. та плату за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу в розмірі 236,00 грн.

Підставою для зменшення позовних вимог стала, за ствердженням позивача сплата відповідачем суми основного боргу.

Суд прийняв до розгляду вказану заяву позивача про зменшення позовних вимог.

Відповідач проти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонтрансбудсервіс" заперечував за мотивами відзиву на позовну заяву, який надійшов до Господарського суду АР Крим 03 серпня 2010 року. Відповідно до відзиву відповідач просить провадження по справі у частині стягнення основного боргу у розмірі 21548,00 грн. припинити, у задоволенні позовних вимог у частині стягнення пені у розмірі 5258,44 грн., трьох відсотків річних у розмірі 768,61 грн., 106517,25 грн. штрафу відмовити.

Сторони у судовому засіданні заявили клопотання про продовження строку розгляду справи у порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України.

Так, розглянувши клопотання сторін у судовому засіданні, на підставі спливу двохмісячного терміну у даній справі, передбаченого чинним господарським процесуальним законодавством, 14.08.2010р. вбачаючи винятковість обставин, суд ухвалою від 03.08.2010 р. строк розгляду справи продовжив на п'ятнадцять днів – до 29 серпня 2010 року.

Позивач явку представника в судове засідання не забезпечив, телеграмою від 16.08.2010 р. просить суд справу відкласти в зв’язку з хворобою представника.

Суд дійшов висновку відмовити у задоволенні вказаного клопотання, оскільки позивачем не було представлено доказів того, що представник не може з’явитися в судове засідання. Необхідно зазначити, що позивач мав можливість забезпечити явку в судове засідання іншого представника або направити документи, необхідні для розгляду справи, поштою.

Відповідач проти позовних вимог заперечував по мотивам, викладеним у відзиві на позов.

Розгляд справи відкладався в порядку ст. 77 Господарського процесуального кодексу України.

Розглянувши|розгледівши| матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представника відповідача, суд –

ВСТАНОВИВ:

01.12.2009 року між відповідачем по справі ( Покупець ) та позивачем ( Постачальник ) був укладений договір поставки нафтопродуктів №01/12/09.

Пунктом 1.1 Договору передбачено, що в порядку і на умовах цього договору постачальник зобов’язався передати у власність бензин автомобільної марки А – 80, а покупець зобов’язався прийняти і оплатити даний товар.

Відповідно до п. 2.1 вказаного договору поставка товару здійснюється на умовах FCA – ( станція «Славута ІІ Південно – західної залізниці ) відповідно до Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів в редакції «ІНКОТЕРМС» 2000 р.

Відвантаження товару здійснюється покупцю на протязі 10 – ти робочих днів після отримання попередньої заяви.

Відповідно до п. 3.1 вказаного договору товар вважається поставленим постачальником і прийнятим покупцем з моменту надходження товару на станцію відвантаження, що підтверджується відміткою залізничної станції на залізничній накладній. В підтвердження здійснення поставки постачальник зобов’язався надати покупцю акт приймання - передачі, який останній повинен підписати на протязі 3 – х календарних днів.

Підписаний сторонами акт приймання – передачі є підтвердженням відсутності претензій щодо кількості та якості товару з боку покупця.

Відповідно до п. 4.1 вказаного договору ціна на товар формується постачальником і зазначається у додаткових угодах до цього договору, які є його невід’ємною часиною.

Відповідно до п. 5.2 вказаного договору покупець сплачує товар на протязі 1 календарного дня з дати надходження товару на станцію призначення. Станція призначення вказується у додаткових угодах до даного договору.

Датою оплати товару за цим договором вважається дата зарахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до Додаткової угоди від 01.12.2009 р. до вищевказаного договору поставки нафтопродуктів сторони дійшли згоди про те, що постачальник зобов’язався поставити товар на станцію призначення, вказану покупцем у заявці ( станція Сімферополь - Вантажний, Придніпровської залізниці , код станції – 474008 ), бензин автомобільний А – 80 у кількості 260 тон. на загальну суму 1872000,00 грн. з ПДВ.

Факт поставки вказаного товару позивачем відповідачу підтверджується належним чином засвідченими копіями квитанцій про приймання вантажу №33601453 ( вантаж прийнятий до перевезення 07.12.2009 р. ), №33601450 ( вантаж прийнятий до перевезення 04.12.2009 р. ) ( а. с. 15 – 18 ).

Також вказаний факт підтверджується наявними в матеріалах справи залізничними накладними ( а. с. 64 – 67 ).

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання— відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами Договору.

Судом встановлено, що по залізничній накладній №33601450 від 04.12.2009 р. було поставлено товару на суму 1237358,52 грн. Відповідач сплатив товар наступним чином: 09.12.2009 р. – 237358,52 грн.; 10.12.2009 р. – 300000 грн.; 14.12.2009 р. – 200000 грн.; 15.12.2009 р. – 250000 грн.; 17.12.2009 р. – 250000 грн. Тобто станом на 18.12.2009 р. вартість за вказаною накладною була сплачена у повному обсязі.

По залізничній накладній №33601453 від 07.12.2009 р. позивачем було поставлено товару на суму 821675,28 грн. Однак відповідач 28.12.2009 р. сплатив вказаний товар лише частково у розмірі 800126,88 грн., що привело до виникнення заборгованості у розмірі 21548,40 грн.

Представником відповідача суду було представлено платіжне доручення №4249 від 22.06.2010 р., відповідно до якого вбачається, що відповідач сплатив залишок заборгованості у розмірі 21548,40 грн.

Позивач звернувся до суду з вказаним позовом 14.06.2010 р., про що свідчить штамп вхідної кореспонденції господарського суду АР Крим.

Враховуючи той факт, що борг у розмірі 21548,40 грн. був сплачений відповідачем після звернення позивача до суду з вказаним позовом, суд дійшов висновку провадження по справі припинити в зв’язку з відсутністю предмету спору, на підставі п. 1-1 ст. 80 ГПК України.

Також позивач просить стягнути з відповідача пеню у розмірі 15 729,51 грн. та штраф у розмірі 106517 грн.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов’язання (основного зобов’язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов’язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов’язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов’язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов’язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов’язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов’язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання. Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України, штрафні санкції за порушення грошових зобов’язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Оскільки при розгляді справи судом була встановлена наявність прострочення з боку відповідача щодо оплати платежів, суд визнає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача пені обґрунтованими.

Відповідно до п. 6.2 вказаного договору у випадку несплати грошових коштів у строк, що визначений п. п. 5.2 даного договору, покупець сплачує на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми невиканоного зобов’язання за кожний день прострочення та штраф у розмірі 7% від суми неоплаченого товару.

Позивач просить стягнути пеню у розмірі 15729,51 грн. за період з 06.12.2009 р. по 02.06.2009 р.

Однак суд не може погодитися з початком періоду нарахування пені в зв’язку з наступним.

Як вже вказувалося вище п. 5.2 договору поставки нафтопродуктів сторони дійшли згоди про те, що покупець сплачує товар на протязі 1 календарного дня з дати надходження товару на станцію призначення. Станція призначення вказується у додаткових угодах до даного договору.

Як вбачається з вищевказаних залізничних накладних перша партія товару прибула на станцію призначення 08.12.2009 р. ( а. с. 67 ), а друга партія поступила 12.12.2009 р. ( а. с. 65 ).

З урахуванням вказаного, першу партію товару відповідач повинен був сплатити 09.12.2009 р., а другу 13.12.2009 р.

При таких обставинах, розмір пені за несвоєчасну сплату першої партії товару за період з 10.12.2009 р. по 16.12.2009 р. складає 2131,80 грн., а за несвоєчасну сплату другої партії товару, а саме за період 14.12.2009 р. по 02.06.2010 р. складає 8339,27 грн.

Таким чином, загальний розмір пені складає 10471,07 грн. та який підлягає стягненню в судовому порядку.

З урахуванням вказаного, в частині стягнення пені у розмірі 5258,44 грн. у позові необхідно відмовити.

Позивач також просить стягнути штраф у розмірі 106517,25 грн. ( 1521675,00 х 7% ).

Разом з тим, ст.233 ГК України передбачено, що у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Частиною 3 ст. 83 ГПК України передбачено право господарського суду, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

На підставі зазначених норм суд бере до уваги, що порушення зобов'язання відповідачем не завдало збитків позивачу; заявлена до стягнення сума неустойки набагато перевищує суму боргу, яку позивач просив стягнути з відповідача. Треба вказати на те, що більшу частину боргу відповідач сплатив ще на протязі другої половини грудня 2009 р. Судом приймається до уваги і той факт, що відповідач добровільно сплатив суму боргу ще до прийняття рішення по справі.

При таких обставинах, суд дійшов висновку зменшити суму штрафу до 1508,39 грн. ( 21548,40 х 7% ).

Також позивач просить стягнути з відповідача втрати від інфляційних процесів у розмірі 991,12 грн. і 3% річних у розмірі 2299,14 грн.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивач просить стягнути 3% річних у розмірі 2299,14 грн. за період з 06.12.2009 р. по 02.06.2010 р.

Однак суд вже встановлено помилковість початку розрахунку позивача з 06.12.2009 р.

При таких обставинах, розмір 3% річних за несвоєчасну сплату першої партії товару за період з 10.12.2009 р. по 16.12.2009 р. складає 311,60 грн., а за несвоєчасну сплату другої партії товару за період з 14.12.2009 р. по 02.06.2010 р. складає 1218,93 грн.

Таким чином, загальна сума 3% річних складає 1530,53 грн., який підлягає стягненню в судовому порядку.

З урахуванням вказаного, в частині стягнення 3% річних у розмірі 768,61 грн. у позові необхідно відмовити.

Також суд, перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат, погодився з тим, що їх розмір складає 991,12 грн., враховуючи те, що періодом розрахунку був січень – березень 2010 р.

При таких обставинах, позовні вимоги підлягають задоволенню частково.

Судові витрати суд покладає на сторін пропорційно задоволеним вимогам, у відповідності до ст. 49 ГПК України.

Відповідно до підпункту ”а” пункту 2 статті 3 Декрету Кабінету міністрів України «Про державне мито» від 21 січня 1993 року N 7-93 зі змінами та доповненнями із заяв майнового характеру, що подаються до господарських судів, встановлена ставка державного мита у розмірі 1 відсотка ціни позову, але не менше 6 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (102 грн.) і не більше 1500 неоподаткованих мінімумів доходів громадян (25500 грн.).

Враховуючи те, що позивач просить стягнути з відповідача 147 085,02 грн., то розмір державного мита за подачу даного позову складає 1470,85 грн.

Однак відповідно до платіжнього доручення №463 від 25.05.2010 р. позивач сплатив державне мито у розмірі 1500 грн.

При таких обставинах, суд дійшов висновку повернути на користь позивача з Державного бюджету надмірно сплачену суму державного мита у розмірі 29,15 грн.

У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення згідно статті 85 Господарського процесуального кодексу України та повідомлено, що повне текст рішення буде складено 25.08.2010 р.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 25.08.2010 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, п. 1-1 ст. 80, 82 - 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В|розв'язав|:

1.          Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Фірми "ТЕС", (95000, АР Крим, м. Сімферополь, пр-т г. Аджимушкая, 5/11, ЄДРПОУ 16512506 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонтрансбудсервіс", ( 03055, м. Київ, вул. Василевської, 7, ЄДРПОУ 35529703 ) пеню у розмірі 10471,07 грн., штраф у розмірі 1508,39 грн., 3% річних у розмірі 1530,53 грн., інфляційні втрати у розмірі 991,12 грн., а також 1410,58 грн. державного мита та 226,33 грн. витрат за інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В частині стягнення боргу у розмірі 21548,40 грн. провадження по справі припинити.

4. В частині стягнення пені у розмірі 5258,44 грн. і 3% річних у розмірі 768,61 грн. у позові відмовити.

5. Повернути з Державного бюджету України (р/р 31115095700002; Одержувач – Державний бюджет м. Сімферополя; Код платежу – 22090200 ; ЄДРПОУ – 34740405; Банк – ГУ ДКУ в АРК м. Сімферополь; МФО 824026) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Регіонтрансбудсервіс", ( 03055, м. Київ, вул. Василевської, 7, ЄДРПОУ 35529703 ) державне мито у розмірі 29,15 грн., надмірно сплачене на підставі платіжнього доручення №463 від 25.05.2010 р.

Накази видати після|потім| набрання судовим рішенням|розв'язання,вирішення,розв'язування| законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Колосова Г.Г.