Постанова № 10902819, 10.08.2010, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ № 2а-2891/10/2370 10.08.2010 р. м. Черкаси

17год.30хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого суддіРуденко А.В.

при секретаріЧемерин І.В.,

за участю представників:

від позивача Пасічник А.А. (за довіреністю № 1648/06-4 від 07.09.2009р.),

від відповідача Полтавця П. П. (за довіреністю від 26.12.2007р. № 396/07 - 04),

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до закритого акціонерного товариства «Графія Україна»про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,-

ВСТАНОВИВ:

Черкаське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернулось до суду з адміністративним позовом до закритого акціонерного товариства «Графія Україна» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів.

Позивач стверджував, що відповідач, в порушення вимог чинного законодавства, не створив у 2009 році 11 робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу та у звязку з цим повинен сплатити адміністративно-господарські санкції у сумі 453 307 грн. 03 коп. та 8 295 грн. 39 коп. пені за їх несвоєчасну сплату.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав.

Відповідач проти позову заперечив, у письмових запереченнях послався на ті обставини, що обовязок підприємства створювати умови праці на робочих місцях інвалідів не супроводжується його обовязком займатися пошуками інвалідів для працевлаштування. Підприємство за відсутності звернень самих працівників-інвалідів та невиконанні уповноваженими органами обовязку працевлаштування осіб з числа інвалідів та відсутності конкретних індивідуальних програм реабілітації обєктивно не має можливості адаптувати/створювати конкретні робочі місця. Відповідач подавав звіти до служби зайнятості ф. №З-ПН про наявність вакантних робочих місць, в тому числі для інвалідів, а також інформацію щодо вивільнення працівників (форма звітності № 4-ПН). Центром зайнятості працівники з числа інвалідів та програми реабілітації чи пропозиції створення конкретних/специфічних умов праці конкретних інвалідів на заявлених робочих місцях не направлялись. Інваліди самостійно за працевлаштуванням не звертались, підприємство у працевлаштуванні не відмовляло. Товариство вжило всіх заходів, передбачених законодавством, однак норматив з працевлаштування не виконало з об'єктивних причин. За таких умов відсутній причинний звязок між невиконанням обовязку створення робочих місць і виною відповідача, а, відповідно, відсутні законні підстави для нарахування адміністративно-господарських санкцій.

Заслухавши пояснення представників позивача та відповідача, розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до наступного.

Відповідно до частини восьмої статті 69 Господарського кодексу України підприємство з правом найму робочої сили забезпечує визначену відповідно до закону кількість робочих місць для працевлаштування неповнолітніх, інвалідів, інших категорій громадян, які потребують соціального захисту. Відповідальність підприємства за невиконання даної вимоги встановлюється законом.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»від 21.03.91 № 875-XII (надалі за текстом - Закон № 875) .

Частиною другою статті 18 Закону № 875 визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Приймаючи до уваги, що відповідач використовує працю найманих працівників, на нього розповсюджуються вимоги зазначеної статті Закону № 875.

Згідно Порядку подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007р. «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні», відповідач зобов'язаний щороку до 1 березня подавати відділенню Фонду соціального захисту інвалідів звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів.

Як вбачається з поданого ЗАТ «Графія Україна»звіту, в 2009 році середньооблікова кількість штатних працівників відповідача складала 329 осіб.

Відповідно до частини першої статті 19 Закону N 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік.

При цьому частиною другою статті 19 Закону N 875 зобов'язано підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховувати кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечувати працевлаштування інвалідів.

Таким чином, враховуючи чисельність штатних працівників ЗАТ «Графія Україна», відповідач зобов'язаний був створити в 2009 році тринадцять робочих місць для працевлаштування інвалідів.

В порушення вимог зазначеної статті Закону N 875 відповідач протягом спірного періоду створив два робочих місця та забезпечив працевлаштування двох інвалідів.

Суд враховує, що законодавство України обов'язок з працевлаштування інвалідів покладає на орган державної влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів, але зазначає, що цьому мають передувати певні дії підприємств, установ і організацій зі створення робочих місць для інвалідів та з відповідного інформування зазначених органів з метою працевлаштування інвалідів.

Суд вважає, що відповідачем в 2009 р. не в повній мірі були вчинені зазначені дії.

Такий висновок суду ґрунтується на наступному.

Відповідно до статей 5, 20 Закону України «Про зайнятість населення»від 1 березня 1991 р. № 803-XII (надалі за текстом - Закон 803) держава забезпечує надання додаткових гарантій щодо працевлаштування працездатним громадянам у працездатному віці, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних конкурувати на ринку праці. Підприємства, установи і організації, незалежно від форм власності, їх службові особи зобов'язані сприяти проведенню державної політики зайнятості.

Зокрема, частиною четвертою статті 20 Закону № 803 встановлено обов'язок підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності реєструватися у місцевих центрах зайнятості за їх місцезнаходженням як платники збору до Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, та щомісяця подавати цим центрам адміністративні дані у повному обсязі про наявність вільних робочих місць (вакансій), у тому числі призначених для працевлаштування інвалідів, та про працівників, які працюють неповний робочий день (тиждень), якщо це не передбачено трудовим договором, або не працюють у зв'язку з простоєм виробництва з не залежних від них причин, і в десятиденний строк - про всіх прийнятих працівників у порядку, встановленому законодавством. Несвоєчасна реєстрація або відмова від неї, порушення порядку подання адміністративних даних тягне за собою відповідальність, передбачену законом.

Суд зазначає, що згідно пункту третьому Інструкції щодо заповнення форми звітності N 3-ПН «Звіт про наявність вакансій» затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 19 грудня 2005 року N 420, у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, у рахунок річної броні, установленої місцевими державними адміністраціями, виконавчими органами відповідних рад за поданням центрів зайнятості, відповідно до статті 5 Закону України «Про зайнятість населення», із змінами та доповненнями, а також інвалідів, пенсіонерів, студентів та інших. Наявність вільного робочого місця (вакантної посади) зазначається щодо кожної категорії громадян окремо, зокрема інваліди зазначаються під шифром 11.

Отже, на відповідача покладено обовязок лише створення робочих місць для інвалідів та інформування про це органів зайнятості у порядку, встановленому вищезазначеним нормативним актом.

Судом встановлено, що протягом 2009 року відповідач подав до Черкаського міського центру зайнятості звіти про наявність вакансій форми № 3-ПН, а саме: 22 січня, 9 лютого, 2 та 3 березня, 1 квітня, 11 та 14 серпня, 1 та 29 жовтня.

Разом з цим, про наявність вакансій для працевлаштування інвалідів зазначено тільки у звітах форми № 3-ПН, а саме: за 22 січня 2009р.(одне робоче місце вантажника) (а.с. 27), за 2 березня 2009р. (чотири робочих місця вантажників)(а.с. 33), за 1 квітня 2009р. (одне робоче місце вантажника)(а.с. 31) та 14 серпня 2009р. (одне робоче місце вантажника)(а.с. 32).

За таких обставин, суд вважає, що у січні, березні, квітні та серпні 2009р. відповідач виконав свій обовязок по створенню робочих місць для інвалідів. Натомість за інші 8 місяців 2009р. вказаний обовязок відповідачем не виконано, тому відповідач має сплатити відділенню Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте ним (ст. 20 Закону № 875).

Суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на можливість Черкаського міського центру зайнятості направляти інвалідів для працевлаштування на всі вакансії, вказані у звітах форми № 3-ПН за 2009 рік, оскільки Інструкцією щодо заповнення форм звітності № 3-ПН «Звіт про наявність вакансій»від 19 грудня 2005 року N 420 передбачено, що у графі 15 наводяться дані про можливість працевлаштування на вільне робоче місце (вакантну посаду) особи, що належить до окремої категорії громадян, які потребують соціального захисту, і не здатні на рівних умовах конкурувати на ринку праці, зокрема інвалідів. Таким чином, підприємство самостійно визначає робочі місця, призначені для працевлаштування інвалідів, натомість центри зайнятості відповідним правом законодавчо не наділені.

Суд також зазначає, що Законом № 875 обовязок по створенню робочих місць для інвалідів не ставиться в залежність від вивільнення працівників та їх працевлаштування на підприємстві, тому суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на ті обставини, що ним до Черкаського міського центру зайнятості протягом 2009р. надавались звіти ф. № 4-ПН та № 5-ПН щодо вивільнення та працевлаштування працівників.

Зі змісту копії листа від 08.09.2009р. № 419/09-03 вбачається, що відповідач звертався до Черкаського міського центру зайнятості щодо організації 11.09.2009р. ярмарки вакансій для підбору кандидатів на посаду машиніста висікально-штампувальної машини, разом з цим у листі не зазначено, що за цією посадою може працювати інвалід. У звязку з цим суд вважає, що вказаний лист не підтверджує факт прийняття відповідачем заходів по створенню робочих місць для інвалідів.

Відповідно до статті 17 Закону № 875 право інвалідів працювати на підприємствах, в установах та організаціях забезпечується з метою реалізації виробничих та творчих здібностей інвалідів та з врахуванням індивідуальних програм реабілітації. Підприємства, установи та організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів, у разі необхідності, створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування інвалідів, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей інваліда.

Статтею 18 Закону № 875 передбачено, що підбір робочого місця здійснюється з урахуванням побажань інваліда, наявності у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи. Також, як уже зазначалось, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобовязані виділяти та створювати робочі місця для інвалідів, в тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації.

Статтею 5 Закону № 875 передбачено, що порядок та умови визначення потреб у звязку з інвалідністю встановлюються на підставі висновку медико-соціальної експертизи та з врахуванням здібностей до професійної і побутової діяльності інваліда. Види і обсяги соціального захисту інваліда надаються у вигляді індивідуальної програми медичної, соціально-трудової реабілітації і адаптації.

Пунктами 3 та 11 Положення про індивідуальну програму реабілітації інваліда, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.05.2007р. № 757, передбачено, що індивідуальна програма для повнолітніх інвалідів розробляється медико-соціальною комісією (далі МСЕК), для дітей-інвалідів лікарсько-консультативною комісією (далі ЛКК) лікувально-профілактичних закладів за зареєстрованим місцем проживання або лікування інваліда. Індивідуальна програма готується у двох примірниках, які підписуються головою МСЕК або ЛКК та завіряються її печаткою. Перший примірник індивідуальної програми видається на руки інваліду чи законному представнику дитини-інваліда, а другий примірник залишається у МСЕК чи ЛКК, які надсилають засвідчені в установленому порядку копії індивідуальної програми лікувально-профілактичному закладу, органу праці та соціального захисту населення за зареєстрованим місцем проживання інваліда чи дитини-інваліда, а у разі потреби реабілітаційній установі, учасникам реабілітаційного процесу та навчальним закладам.

Зі змісту вказаних приписів випливає, що, по-перше - згідно з індивідуальною програмою реабілітації інваліда повинні створюватись тільки спеціальні робочі місця; по друге підприємства, установи, організації зобовязані створювати загальні робочі місця для інвалідів, а спеціальні тільки за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів чи за рішенням місцевої ради; по-третє - обовязок підбору робочого місця покладено на служби зайнятості, а на підприємства тільки при безпосередньому зверненні інваліда; по-четверте обовязок підприємства по виконанню індивідуальної програми реабілітації виникає тільки стосовно працевлаштованого інваліда при умові надання ним такої програми; по-пяте обовязок направлення підприємствам, установам, організаціям індивідуальних програм реабілітації інвалідів у державної служби зайнятості, МСЕК та ЛКК відсутній.

З огляду на зазначене суд приходить до висновку, що відсутність у відповідача індивідуальних програм реабілітації інвалідів не є перешкодою для створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, тому заперечення відповідача в цій частині є необґрунтованими.

З листа Черкаського міського центру зайнятості від 16.07.2010р. № 2443/03-1 вбачається, що у 2009 році на обліку перебувало 395 інвалідів за професіями більш як 200 назв. Суд звертає увагу на ту обставину, що відповідачем створювались робочі місця для інвалідів тільки за однією професією вантажника, що і зумовило відсутність направлення для працевлаштування інвалідів як за вказаною, так і за іншими професіями та відмови відповідачем у працевлаштуванні.

Статтею 218 Господарського кодексу України встановлено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських правовідносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобовязання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Беручи до уваги вказані обставини, суд приходить до висновку, що відповідач не вжив усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення, тому повинен сплатити адміністративно-господарські санкції, передбачені статтею 20 Закону № 875.

Строк сплати адміністративно-господарських санкцій визначений до 15 квітня року, що настає за роком, в якому відбулося порушення нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів (пункт другий Порядку сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно-господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 70 від 31.01.2007 р. «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні»).

Згідно даним зазначеного вище звіту відповідача про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2009р. середньорічна заробітна плата штатного працівника в 2009р. у відповідача складала 41 209 грн. (13558000 грн.: 329 осіб).

Таким чином, з урахуванням викладених вище норм Закону N 875 відповідач зобов'язаний був до 15 квітня 2009 р. сплатити до Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів за 8 місяців 2009 року в сумі 302204 грн. 67 коп. (41 209 грн. 73 коп. х 11 осіб) : 12 міс. х 8 міс.).

За порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій частиною другою статті 20 Закону N 875 передбачено нарахування пені в розмірі 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Оскільки відповідач у строк до 15.04.2010р. не сплатив зазначені адміністративно-господарські санкції, розмір пені, нарахованої на суму недоїмки, за період прострочення з 16.04.2010р. по 15.06.2010р. (61 день) складає 5 530 грн. 26 коп., та розраховується виходячи з розміру облікової ставки НБУ на рівні 9,5 %. Розрахунок: 9,5 % х 120 % : 365 днів х 302204,67 грн. х 61 день = 5530,26 грн.

На підставі викладеного, суд знаходить вимоги позивача такими що підлягають задоволенню частково.

Відповідно до частини четвертої статті 94 КАС України судові витрати, здійснені позивачем - суб'єктом владних повноважень, з відповідача не стягуються.

Керуючись ст.ст. 86, 94, 159, 162 КАС України,

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов Черкаського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів задовольнити частково.

Стягнути з закритого акціонерного товариства «Графія Україна»(18015, м. Черкаси, вул. Громова, 2, ідентифікаційний код 02469333) на користь Черкаського обласного відділення фонду соціального захисту інвалідів (18000, м. Черкаси, проспект Хіміків, 50, ідентифікаційний код 213680023) адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів в 2009 р. в розмірі 302 204 грн. (триста дві тисячі двісті чотири) гривні 67 коп. та пеню за несвоєчасну сплату адміністративно-господарських санкцій за період з 16.04.2010 р. по 15.06.2010р. в сумі 5 530 грн. (пять тисяч пятсот тридцять) гривень 26 коп.

В іншій частині позову відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у порядку письмового провадження - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та у порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 Кодексу адміністративного судочинства України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови виготовлено 16.08.2010р.

Суддя А.В. Руденко