Постанова № 10898912, 12.08.2010, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 серпня 2010 р. справа № 2а-12999/10/0570

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови: 17-00

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючогосудді Шинкарьової І.В.

при секретаріГорюновій Л.С.

за участю

представника позивача Калашников А.Б.

відповідача Присяжний С.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Донецького казенного підприємства пробірного контролю до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька про визнання неправомірними та скасування податкові повідомлення рішення від 18.03.2010р №0001801540/0, від 16.04.2010р. № 0001801540/1, визнання неправомірними та скасування першої податкової вимогу від 07.05.2010р. №1/653 та другої податкової вимоги від16.06.2010 №2/797

Донецьке казенне підприємство пробірного контролю звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Донецька, про визнання неправомірними та скасування податкових повідомлень рішень від 18.03.2010 №0001801540/0 та від 16.04.2010 №0001801540/1, якими визначено податкове зобовязання за платежем податок на прибуток у сумі 160692грн, визнання неправомірною та скасування першої податкової вимоги від 07.05.2010 №1/653. 15.07.2010 №387 позивачем було надано доповнення до позовної заяви у якої крім вже зазначених позовних вимог, додатково просив визнати неправомірною та скасувати другу податкову вимогу від 16.06.2010 №2/797.

Свої позовні вимоги обґрунтовує наступним.

Відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку позивача, а саме перевірку податкової звітності з податку на прибуток за 2009 рік. За наслідками перевірки було складено акт від 10.03.2010 №1687/15-1/31872441. Актом перевірки встановлено порушення п.п.7.8.2 п.7.8. Закону України «про оподаткування прибутку підприємств» (далі закон про прибуток), в частині не нарахування та не внесення до бюджету авансових внесків при виплаті дивідендів по декларації з податку на прибуток за 2009 рік, а саме заниження податкового зобовязання з авансового внеску податку на прибуток при виплаті дивідендів на 53564,00 грн. На підставі вказаного акту перевірки відповідачем було прийнято спірне податкове повідомлення рішення.

Позивач не погоджується з цим висновком відповідача, посилаючись на п.п.7.8.3. п.7.8 ст.7 закону про прибуток, платник податку - емітент корпоративних прав, державне не корпоратизоване, казенне чи комунальне підприємство зменшує суму нарахованого податку на прибуток звітного періоду на суму авансового внеску, попередньо сплаченого протягом такого звітного періоду у звязку із нарахуванням дивідендів. Нарахована сума авансового внеску з податку на прибуток підприємства в рядку 20 Розділу «Додаткові показники» декларації з податку на прибуток підприємства. Окремої декларації або форми розрахунку авансового внеску з податку на прибуток не існує. Не правильне зазначення в рядку 20 Розділу «Додаткові показники» суми авансового внеску з податку на прибуток не може бути підставою для визначення податкових зобовязань з податку на прибуток. Авансовий внесок з податку на прибуток є не окремим податком, а частиною податку на прибуток підприємств. За підсумками 2009 року підприємством сплачено податок на прибуток в сумі 735235грн, у тому числі 28426грн. як авансовий внесок з податку на прибуток. Тобто, позивач зазначає, що заборгованості з цього податку у нього не має.

14.05.2010 позивачем отримано першу податкову вимогу відповідача від 07.05.2010 №1/653. В податковій вимозі зазначено, що за станом на 07.05.2010 сума податкового боргу Донецького КППК з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності за узгодженими податковими зобовязаннями становить 74963,69 грн., у тому числі: штрафних (фінансових) санкцій-74963,69 грн.

19.05.2010 року позивачем було отримано другу податкову вимогу від 16.06.2010 №2/727.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав надав пояснення аналогічні викладеним у позовній заяві.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав, надав заперечення у яких зазначив наступне.

Проведеною перевіркою встановлено, порушення підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податкове зобовязання з податку на прибуток в частині не нарахування та не внесення до бюджету авансового внеску з податку на прибуток при виплаті дивідендів на суму 53564 грн.

Позивачем до відповідача 09.02.10 року була подана декларація з податку на прибуток підприємства №195202, згідно якої підприємством нарахована частина чистого прибутку (доходу), що відраховується до державного бюджету у сумі 224255 грн., у рядку 20 цієї декларації «Авансові внески нараховані на суму дивідендів та прирівняних до них платежів» нараховані авансові внески у сумі -2500 грн.

Частиною першою статті 20 закону «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що контроль за правильністю та своєчасністю сплати податків і зборів (обовязкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень визначених законами.

Підпунктом 2.1.4 пункту 2.1 статті 2 Закону України № 2181 визначено, що податкові органи є контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів.

Відповідно до підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів , призначених до виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Пунктом 10.1 статті 10 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи , оподатковуються за ставкою 25 відсотків до обєкта оподаткування.

При прийнятті рішення про виплату дивідендів підприємство до/або одночасно із виплатою дивідендів визначає суму авансового внеску та вносить його до бюджету. При цьому сплачений авансовий внесок відображається в Декларації, яка подається до податкового органу в терміни визначені законодавством (підпункт16.4. статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункт4.1.1 пункту4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Статтею 1 Закону №2181 визначено, що податкове зобовязання це зобовязання платника податків сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та строки, визначені цим Законом або іншими Законами України.

Податкова декларація документ, що подається платником податків до контролюючого органу у строки, встановлені законодавством, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податку, збору (обовязковому платежу).

Авансовий внесок з податку на прибуток відображається у рядку 20 декларації за той звітний (податковий ) період в якому визначена частина чистого прибутку (доходу).

При цьому у рядку 20 зазначається сума нарахованого до сплати авансового внеску. Показник цього рядку відображається у картці особового рахунку платника податку.

Згідно картки особливого рахунку по податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності за 2009 рік, Державним казенним підприємством пробірного контролю 30.01.09 сплачено авансових внесків на суму 2500 грн. платіжним дорученням №131.

Підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань, платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено, що у разі коли платник податків здійснює продаж (відчуження) товарів (продукції) або здійснює грошові виплати без попереднього нарахування та сплати податку , збору (обовязкового платежу, якщо відповідно до законодавства таке нарахування та сплата є обовязковою передумовою такого продажу (відчуження) або виплати, такий платник податків сплачує штраф у подвійному розмірі від суми зобовязання з такого податку,збору (обовязкового платежу).

Таким чином якщо підприємство виплатило дивіденди у сумі 22425 грн., але при цьому сплатило авансових внесків на суму 2500 грн., а повинно було нарахувати та сплатити наростаючим підсумком авансові внески згідно декларації з податку на прибуток за 2009 рік у сумі 56064 грн., то органи державної податкової служби застосовують до нього штраф у двократному розмірі (107128 грн.) від суми авансового внеску не сплаченого при виплаті дивідендів (56064 грн-2500 грн.=53564 грн.) відповідно до підпункту 17.1.9 пункту 17.1 статті 17 Закону №2181.

Крім того відповідно до п.п. 6.2.1 п.6.2 ст. 6 Закону України №2181 у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкових зобовязань в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

Згідно із абз. а) п.п 6.2.3 п. 6.2 ст. 6 Закону України №2181 перша податкова вимого надсилається не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплачення узгодженої суми податкового зобовязання.

Так станом на 07.05.10 у обліковій картці платника податків обліковувався податковий борг у розмірі 74963.69 грн. У звязку із чим в рамках Закону України №2181 була сформована та направлена на адресу платника податків перша податкова вимога №№1/653 від7.05.10 року.

Також у відповідності до вимог Закону України № 2181 на адресу платника податків була направлена друга податкова вимога.

Податкова вимога не є різновидом відповідальності за порушення податкового законодавства, а є письмовою вимогою податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу.

На підставі викладеного, просив у задоволенні позовних вимог відмовити.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Донецьке казенне підприємство пробірного контролю створене відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 14.02.2002 №44 «Про реорганізацію Східного казенного підприємства пробірного контролю», наказу Міністерства фінансів України від 18.05.200 №185 «Про реорганізацію Східного казенного підприємства пробірного контролю» на базі частини майна реорганізованого Східного казенного підприємства пробірного контролю.

Засновником підприємства є держава, в особі Кабінету Міністрів України. Позивач належить до сфери управління Міністерства фінансів України, яке є представником власника і виконує його функції у межах, визначених Господарським кодексом та іншими нормативно-правовими актами України (а.с. 46).

Відповідачем було проведено невиїзну документальну перевірку податкової звітності позивача з податку на прибуток за 2009 рік. За результатами перевірки складено акт №1687/15-1/31872441 від 10.03.2010.

У висновках акту перевірки зазначено, що платник занизив податкове зобовязання з авансового внеску податку на прибуток при виплаті дивідендів у зазначеній податковій звітності на 53564грн. (а.с 9.)

На підставі зазначеного акту перевірки було прийнято податкове повідомлення рішення від 18.03.2010 №0001801540/0 за порушення п.п. 7.8.2 п.7.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та на підставі п.б п.п.4.22 п.4.2 ст.4 та п.п.17.1.9 п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» визначено суму визначено суму податкового зобовязання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій) 160692 грн.(а.с. 11)

На зазначене податкове повідомлення-рішення позивачем було подано скаргу(а.с. 12). Рішенням ДПІ у Київському районі м. Донецька про результати розгляду первинної скарги від 16.04.2010 №111247/10/25-013 у її задоволенні відмовлено повністю, податкове повідомлення рішення від 18.03.2010 №0001801540/0 залишено без змін (а.с. 16).

30.04.2010 позивачем у межах процедури апеляційного узгодження подано повторну скаргу до Державної податкової адміністрації у Донецькій області (лист від 30.04.2010 №230). Рішенням ДПА у Донецькій області від 13.05.2010 р.№7791/10/25-013-5) повторну скаргу Позивача залишено без розгляду (а.с. 25).

05.05.2010 Донецьке КППК отримало податкове повідомлення-рішення ДПІ у Київському районі м.Донецька№0001801540/1 від 16.04.2010 (а.с. 20).

14.05.2010 Донецьким КППК отримано першу податкову вимогу ДПІ у Київському районі м. Донецька від 07.05.2010 №1/653. (а.с. 24) В податковій вимозі зазначено, що за станом на 07.05.2010 сума податкового боргу позивача з податку на прибуток підприємств і організацій, що перебувають у державній власності за узгодженими податковими зобовязаннями становить 74963,69 грн.

19.05.2010 року позивачем було отримано другу податкову вимогу від 16.06.2010 №2/727 (а.с 75 ).

Позивачем 09.02.10 року була подана декларація з податку на прибуток підприємства №195202, згідно якої підприємством нарахована частина чистого прибутку (доходу), що відраховується до державного бюджету у сумі 224255 грн. (рядок 21 декларації з податку на прибуток підприємства «Дивіденди та прирівняні до них платежі, що сплачуються до бюджету державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами»), у рядку 20 цієї декларації «Авансові внески нараховані на суму дивідендів та прирівняних до них платежів» нараховані авансові внески у сумі -2500 грн. (а.с. 27-34 ) Зазначений авансовий внесок позивачем було сплачено платіжним дорученням № 131 від 30 січня 2009 року.

Відповідач не заперечує, та підтверджується платіжними дорученнями та картками особового рахунку, що містяться у матеріалах справи, що нарахована частина чистого прибутку (доходу), що відраховується до державного бюджету у сумі 224255 грн. сплачена позивачем до бюджету

Предметом спору у даній справі є правомірність застосування відповідачем штрафних санкцій за не сплату позивачем авансових внесків до сплати частини чистого прибутку (доходу), що відраховується до державного бюджету.

Відповідно до ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, при розгляді справ щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди повинні перевірити, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб,що передбаченіКонституцієютазаконамиУкраїни;2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівностіперед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з підпунктом 1.9 статті Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», дивіденд це платіж, який здійснюється юридичною особою-емітентом корпоративних прав чи інвестиційних сертифікатів на користь власника таких корпоративних прав (інвестиційних сертифікатів) у звязку з розподілом частини прибутку такого емітента, розрахованого за правилами бухгалтерського обліку.

До дивідендів прирівнюється також платіж, який здійснюється державним не корпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у звязку з розподілом частини прибутку такого підприємства, платіж який виплачується власнику сертифіката фонду операцій з нерухомістю в результаті розподілу доходу фонду операцій з нерухомістю. При цьому наявність чи відсутність прибутку, розрахованого згідно з правилами податкового обліку, не може впливати на прийняття чи не прийняття рішення щодо нарахування дивідендів.

Відповідно до підпункту 7.8.2 пункту 7.8 статті 7 Закону України від 28.12.94 №334/94-ВР «Про оподаткування прибутку підприємств», емітент корпоративних прав, який приймає рішення про виплату дивідендів своїм акціонерам (власникам), нараховує та вносить до бюджету авансовий внесок з податку на прибуток у розмірі ставки встановленої пунктом 10.1 статті 10 цього Закону, нарахованої на суму дивідендів, призначених до виплати, без зменшення суми такої виплати на суму такого податку. Зазначений авансовий внесок вноситься до бюджету до/або одночасно з виплатою дивідендів.

Пунктом 10.1 статті 10 Закону «Про оподаткування прибутку підприємств» встановлено, прибуток платників податку, включаючи підприємства, засновані на власності окремої фізичної особи, оподатковуються за ставкою 25 відсотків до обєкта оподаткування.

При прийнятті рішення про виплату дивідендів підприємство до/або одночасно із виплатою дивідендів визначає суму авансового внеску та вносить його до бюджету. При цьому сплачений авансовий внесок відображається в Декларації, яка подається до податкового органу в терміни визначені законодавством (підпункт16.4. статті 16 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункт4.1.1 пункту4.1 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»).

Згідно з пунктом 3 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування» до загальнодержавних податків і зборів (обовязкових платежів) належить податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

Платіж, прирівняний до дивідендів, який здійснюється державним не корпоратизованим, казенним чи комунальним підприємством на користь відповідно держави або органу місцевого самоврядування у звязку з розподілом частини прибутку такого підприємства, які зараховуються державними не корпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами у розмірі, встановленому відповідно державним або місцевим виконавчим органом, в управлінні якого знаходяться такі підприємства, відповідно до державного або місцевого бюджету, регулюється пунктом 7.8 ст. 7 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Частиною першою статті 20 закону «Про оподаткування прибутку підприємств» зазначено, що контроль за правильністю та своєчасністю сплати податків і зборів (обовязкових платежів) здійснюється державними податковими органами та іншими державними органами в межах повноважень визначених законами.

Підпунктом 2.1.4 пункту 2.1 статті 2 Закону України № 2181 визначено, що податкові органи є контролюючими органами стосовно податків і зборів (обовязкових платежів), які справляються до бюджетів та державних цільових фондів.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України „Про систему оподаткування”, під податком і збором (обов'язковим платежем) до бюджетів та до державних цільових фондів слід розуміти обов'язковий внесок до бюджету відповідного рівня або державного цільового фонду, здійснюваний платниками у порядку і на умовах, що визначаються законами України про оподаткування.

Перелік загальнодержавних та місцевих податків і зборів (обов'язкових платежів) визначений статтями 14 та 15 Закону України „Про систему оподаткування” .

Зокрема, відповідно до п. 3 ч.1 ст. 14 Закону „Про систему оподаткування”, до загальнодержавних податків і зборів віднесено податок на прибуток підприємств, у тому числі дивіденди, що сплачуються до бюджету державними некорпоратизованими, казенними або комунальними підприємствами.

На підставі системного аналізу норм Закону України „Про систему оподаткування”, враховуючи зміст ч.3, ч. 6, ч. 8 ст. 1 цього закону, слідує висновок,що зазначений перелік податків і зборів (обов'язкових платежів) є вичерпним.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Бюджетного кодексу України, доходи бюджету класифікуються за такими розділами: податкові надходження, неподаткові надходження, доходи від операцій з капіталом, трансферти.

Відповідно до ч. 2 ст. 9 Бюджетного кодексу України, податковими надходженнями визнаються передбачені податковими законами України загальнодержавні і місцеві податки, збори та інші обов'язкові платежі.

Відповідно до ч. 3 ст. 9 Бюджетного кодексу України, неподатковими надходженнями визнаються доходи від власності та підприємницької діяльності.

Відповідно до Додатку N 1 до Закону України "Про Державний бюджет України на 2009 рік", частина прибутку (доходу) державних унітарних підприємств та їх обєднань , що вилучається до бюджету (код 21010000), як дохід від власності та підприємницької діяльності, та дивіденди нараховані на акції (частки,паї) господарських товариств, які є у державній власності віднесена донеподаткових надходженьзагального фонду державного бюджету.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що зазначений платіжне має податкової природи, не є податком, збором або іншим обов'язковим платежем в розумінні чинного податкового законодавства України.

Як вбачається з Преамбули Закону України № 2181-III від 21.12.2000 року, цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлюєпорядок погашення зобов'язаньюридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондамиз податків і зборів (обов'язкових платежів).

Контролюючий орган визначив позивачу суму податкового зобовязання відповідно до п.п. 4.2.2 п. 4.2 ст. 4 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

Цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобовязань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обовязкових платежів) та не може бути правовою підставою для визначення зобовязань за платежем частина прибутку (доходу), який в розумінні Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” є неподатковим надходженням бюджету, тому нарахування їх як податкового зобовязання по податку на прибуток не є законним.

Згідно п.1.10 ст. 1 Закону України „Про порядок погашення зобовязань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами” податкова вимога - це письмова вимога податкового органу до платника податків погасити суму податкового боргу.

Пунктом 1.3 ст.1 Закону № 2181 визначено, що податковий борг (недоїмка) - податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання. Пунктом 6.2.1 п. 6.2 ст.6 Закону №2181 передбачено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання в установлені строки, податковий орган надсилає такому платнику податків податкові вимоги.

а) перша податкова вимога - не раніше першого робочого дня після закінчення граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання. Перша податкова вимога містить повідомлення про факт узгодження податкового зобов'язання та виникнення права податкової застави на активи платника податків, обов'язок погасити суму податкового боргу та можливі наслідки непогашення його у строк; б) друга податкова вимога - не раніше тридцятого календарного дня від дня направлення (вручення) першої податкової вимоги, у разі непогашення платником податків суми податкового боргу у встановлені строки. Друга податкова вимога додатково до відомостей, викладених у першій податковій вимозі, може містити повідомлення про дату та час проведення опису активів платника податків, що перебувають у податковій заставі, а також про дату та час проведення публічних торгів з їх продажу. З системного аналізу зазначених норм закону вбачається, що перша та друга податкові вимоги є складовою встановленої процедури стягнення податкового боргу, тобто суми яка є вже узгодженою.

Крім того, податкові вимоги вважаються відкликаними якщо рішення контролюючого органу про нарахування суми податкового зобов'язання або стягнення податкового боргу скасовується чи змінюється судом (п. «в», п.п. 6.4.1 п.6.4. ст..6 закону №2181).

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України компетенція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із субєктами владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Обовязковою ознакою нормативно правового акту чи правового акту індивідуальної дії є створення юридичних наслідків у формі прав, обовязків, їх зміни чи припинення. Однак спірні податкові вимоги не породжують будь яких юридичних наслідків у формі прав, обовязків, їх зміни чи припинення.

Тому, у цій частині, позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Відповідно до пункту 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Відповідно до пункту 3 статті 94 КАС України, якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Визнати неправомірними та скасувати визнання неправомірними та скасувати податкові повідомлення рішення від 18.03.2010р №0001801540/0, від 16.04.2010р. № 0001801540/1.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Донецького казенного підприємства пробірного контролю, судові витрати в розмірі 1грн. 70 коп.

Вступна та резолютивна частини постанови прийняті у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 12 серпня 2010 року. Постанова у повному обсязі буде складена протягом пяти днів після закінчення розгляду справи.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі відкладення складання постанови у повному обсязі апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Шинкарьова І.В.