Рішення № 108604110, 26.01.2023, Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 183/1527/21

№ 2/183/799/22

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 січня 2023 року Новомосковський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді Сороки О.В.,

секретаря судового засідання Краснянської Д.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Новомосковської міської ради Дніпропетровської області, про визнання права власності за набувальною давністю,-

в с т а н о в и в :

У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до Новомосковської міської ради, в якому просила визнати за нею право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позову позивач посилається на те, що вона, на підставі договору купівлі-продажу від 28 січня 1999 року, посвідченого міською біржею нерухомості, придбала житловий будинок у ОСОБА_2 . Домоволодіння знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та складається з: А ? Житлового будинку; А1 ? Житлової прибудови; ПГ ? погребу; Ж ? сараю; З ? вбиральні; И ? літнього душу; К ? навісу; №1 ? огорожі; №2 ? огорожі; №3 ? воріт з хвірткою; І ? замощення; Я ? зливної ями, розташований на земельній ділянці площею 600,00 кв.м. державного фонду, складається

Вищезазначений договір купівлі-продажу житлового будинку 29.01.1999 року було зареєстровано в Новомосковському міськрайонному бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» за реєстраційним номером № 1563-Д-6.

Зазначений об`єкт нерухомості належав продавцю на підставі свідоцтва про право власності, виданого Новомосковською міською радою на підставі рішення № 72 від 24.01.1996 року, реєстровий номер № 1563 за реєстрованою книгою № Д 6.

28.01.1999 року ОСОБА_2 отримав від позивача кошти у сумі 31689,00 за продаж вищезазначеного житлового будинку.

Будинком позивач користується з 1999 року, а тому станом на 2021 рік строк користування будинком позивачем складає 22 роки.

Позивач наполягає на тому, що добросовісно, відкрито та безперервно користується будинком та земельною ділянкою, тому просить визнати за нею право власності за набувальною давністю.

Ухвалою суду від15 березня 2021 року відкрите загальне позовне провадження у справі (а.с. 21).

Позивач у судове засідання не з`явилась, у позовній заяві зазначила про розгляд справи за її відсутності та підтримала позовні вимоги, просила їх задовольнити.

Представник відповідача відзив на позовну заяву не подав, у судове засідання повторно не з`явився, про день та час розгляду справи був повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Будь яких заяв та клопотань від представника відповідача не надходило.

Враховуючи, що в судове засідання не з`явились всі учасники справи, відповідно до ч. 2ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

У зв`язку з повторною неявкою в судове засідання належним чином повідомленого про дату, час та місце судового засідання відповідача, який не повідомив про причини неявки та не подав відзив, відповідно достатті 280 ЦПК України, суд за згодою позивача вважає за можливе проводити заочний розгляд справи та ухвалити заочне рішення.

Суд, дослідивши підстави позову, докази з точки зору належності та допустимості, а у своїй сукупності з точки зору достатності встановив такі факти і відповідні їм правовідносини.

Судом по справі встановлено, що 28 січня 1999 року між ОСОБА_2 , як продавцем, та ОСОБА_1 , як покупцем, було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до якого позивач придбала житловий будинок АДРЕСА_1 . Даний договір посвідчено ОСОБА_3 представником міської біржі нерухомості та зареєстровано в реєстрі за № 367-н98 (а.с. 6).

25 січня 2019 року суб`єктом господарювання ФОП ОСОБА_4 на замовлення ОСОБА_1 було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок АДРЕСА_1 , інвентаризаційна справа № 310. За даними якого, житловий будинок загальною площею 163,7 кв.м. з господарськими будівлями та спорудами, який розташований на земельній ділянці площею 600,00 кв.м. державного фонду, складається з: А ? Житлового будинку; А1 ? Житлової прибудови; ПГ ? погребу; Ж ? сараю; З ? вбиральні; И ? літнього душу; К ? навісу; №1 ? огорожі; №2 ? огорожі; №3 ? воріт з хвірткою; І ? замощення; Я ? зливної ями (а.с. 8-11).

Згідно довідки про реєстрацію місця проживання № 5234 від 03.12.2021 року, що видана виконавчим комітетом Новомосковської міської ради Дніпропетровської області ОСОБА_1 з 16.08.1999 року по 22.01.2019 року була зареєстрована за адресою: будинок АДРЕСА_1 (а.с. 29).

Також, довідкою голови квартального комітету № 19 від 05.01.2022 року підтверджено, що ОСОБА_2 28.01.1999 року продав ОСОБА_1 житловий будинок АДРЕСА_1 та виїхав з нього разом зі своєю родиною. З наведеного року та по сьогоднішній час, ні ОСОБА_5 ні інші члени його сім`ї за цією адресою не проживають та не з`являються (а.с. 32).

Станом на 05 січня 2022 року позивач разом із членами своєї родини зареєстрована та проживає за адресою: будинок АДРЕСА_1 , про що Головою квартального комітету № 19 складено, а мешканцями будинків АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3 підписано відповідний Акт (а.с. 33).

Правовідносини щодо набуття права власності за набувальною давністю врегульовані наступними нормами закону.

Відповідно до ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК Українисуд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбаченихЦПК України. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до вимог ст.ст. 76-80 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Підставами звільненнявід доказуваннявідповідно довимог ст.82ЦПК Україниє обставини,які визнаютьсяучасниками справи,не підлягаютьдоказуванню,якщо судне маєобґрунтованого сумнівущодо достовірностіцих обставинабо добровільностіїх визнання.Обставини,які визнаютьсяучасниками справи,зазначаються взаявах посуті справи,поясненнях учасниківсправи,їхніх представників.Обставини,визнані судомзагальновідомими,не потребуютьдоказування.Обставини,встановлені рішеннямсуду угосподарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,у якійберуть участьті саміособи абоособа,щодо якоївстановлено ціобставини,якщо іншене встановленозаконом.Обставини,встановлені стосовнопевної особирішенням судуу господарській,цивільній абоадміністративній справі,що набралозаконної сили,не доказуютьсяпри розглядііншої справи,проте можутьбути узагальному порядкуспростовані особою,яка небрала участіу справі,в якійтакі обставинибули встановлені. Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

За змістом статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Відповідно дост. 124 Конституції України, ст. 15 ЦК Україникожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Нормоюст. 16 ЦК Українипередбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов`язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Частиною 1ст. 15 ЦК Українивизначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст.41 Конституції України, визначено, що право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом.

У свою чергу глава 24 ЦК Українирегламентує набуття права власності.

Так, за змістом ст. 328 ЦК України набуття права власності певний юридичний склад, із яким закон пов`язує виникнення в особи права власності. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

До підстав набуття права власності на нерухоме майно чинним законодавством віднесена, зокрема, набувальна давність (ст. 344 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 344 ЦК України визначено, що право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.

Пунктом 9 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних в кримінальних справ № 5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» роз`яснено, що при вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 14 травня 2019 року у справі №910/17274/17 (провадження №12-291гс18), аналізуючи, зокрема, поняття добросовісності заволодіння майном як підстави для набуття права власності за набувальною давністю відповідно до ст. 344 ЦК України зазначала, що слід виходити з того, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного судочинства означає фактичну чесність суб`єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно захистити свої цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків. При вирішенні спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном), тобто на той початковий момент, який включається в повний давнісний строк володіння майном, визначений законом. Володілець майна в момент його заволодіння не знає (і не повинен знати) про неправомірність заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для отримання права власності на нього.

Звідси, йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка в подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю. Підставою добросовісного заволодіння майном не може бути, зокрема, будь-який договір, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність. Володіння майном за договором, що опосередковує передання майна особі у володіння (володіння та користування), проте не у власність, виключає можливість набуття майна у власність за набувальною давністю, адже у цьому разі володілець володіє майном не як власник.

Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном (у тому числі і про підстави для визнання договору про його відчуження недійсним), то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.

Отже, для застосування набувальної давності володіння має бути добросовісним, тобто володілець не знав і не міг знати про те, що він володіє чужою річчю, інакше кажучи, обставини, у зв`язку з якими виникло володіння чужою річчю, не давали найменшого сумніву щодо правомірності набуття майна.

Набувальна давність (або давність володіння) відноситься до первісних способів набуття права власності, тому що права набувача засновані не на минулій власності чи відносинах правонаступництва, а на обов`язковій сукупності обставин, передбачених ч. 1 ст. 344 ЦК України, до яких насамперед відносяться законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (тобто строк володіння).

Набувальна давність визначається як засіб закріплення майна за суб`єктами, що ним володіють, у випадках, коли вони не мають можливості через певні обставини підтвердити підстави виникнення прав, також в інших ситуаціях.

Право власності за набувальною давністю може бути набутим як на безхазяйні речі, так і на майно, яке належить за правом власності іншій особі.

Саме таких висновків дійшов Верховний Суд у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 211/3988/16-ц (провадження № 61-36481св18).

Позивач, звертаючись в суд з позовом, зазначила, що вона добросовісно, відкрито, безперервно, без правової підстави володіє спірним нерухомим майном більше десяти років, а тому володіння ним цим майном є добросовісним і у даному випадку застосовується правовий механізм для набуття у власність такого майна, передбаченийст. 344 ЦК Україниза набувальною давністю.

На підтвердження відкритого, добросовісного, безперервного володіння нерухомим майно, позивачем, крім інших доказів, зазначених вище, також подані копії розрахункових книжок по оплаті за спожиту електроенергію, природній газ, тощо.

Крім того, за клопотанням позивача, судом було витребувано інвентаризації справу на домоволодіння за АДРЕСА_1 , яка містить інформацію, викладену ОСОБА_1 щодо обставин укладення нею договору з попереднім власником ОСОБА_2 . Означений договір посвідчений товарною біржею нерухомості, що не відповідає вимогам ст. 657 ЦК України.

Аналізуючи викладене, суд приходить до висновку про те, що позовна заява ОСОБА_1 є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст.141ЦПК Українисудовий збір покладається на позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.76-81,89,258-259,263-268 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов ОСОБА_1 до Новомосковськоїміської ради Дніпропетровської області, про визнання права власності за набувальною давністю,- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності за набувальною давністю на житловий будинок АДРЕСА_4 прибудови; ПГ ? погребу; Ж ? сараю; З ? вбиральні; И ? літнього душу; К ? навісу; №1 ? огорожі; №2 ? огорожі; №3 ? воріт з хвірткою; І ? замощення; Я ? зливної ями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Реквізити сторін:

Позивач ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ;

Відповідач ? Новомосковська міська рада Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 34359199, місце знаходження: 51200, вул. Радянська, буд. 14, м. Новомосковськ, Дніпропетровська обл..

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, яка може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Сорока О.В.