Рішення № 1083856, 16.03.2007, Апеляційний суд Чернігівської області

Справа 22ц -527/07 Головуючий у першій інстанції

Категорія - цивільна Василенко Ю.Л.

Доповідач - суддя Горобець Т.В.

РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 березня 2007 року АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ у

складі:

Головуючого судді Бойко О.В.

Суддів: Горобець Т.В., Шевченка В.М..

При секретарі Рачовій І.І.

З участю ОСОБА_1,

Розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі апеляційного суду в м. Чернігові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від 24 січня 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Талалаївського районного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської області про стягнення заборгованості по заробітній платі в сумі 400 гривень, середнього заробітку за порушення строків розрахунку при звільненні, матеріальної та моральної шкоди,

Встановив:

В позовній заяві до Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Талалаївського районного управління праці та соціального захисту населення Чернігівської області ( далі по тексту - Територіальний центр), уточненій в процесі розгляду справи шляхом часткової відмови від позовних вимог, ОСОБА_1 просила поновити строк звернення до суду та стягнути з Територіального центру середньомісячний заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, крім того 5000 грн. моральної шкоди, 3000 грн. витрат на лікування та посилене харчування, а також 400 грн. недосплачених сум заробітної плати та лікарняних при здійсненні остаточного розрахунку в грудні 2006 року.

Оскаржуваним рішенням в задоволенні позовних вимог про відшкодування моральної шкоди відмовлено з причини пропуску строку позовної давності, в задоволенні решти вимог відмовлено в зв"язку з їх необґрунтованістю та недоведеністю в суді. Також з позивачки стягнуто на користь держави мито в розмірі 51 грн. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи в розмірі ЗО грн.

В апеляційній скарзі на рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 просить це рішення скасувати, мотивуючи свої доводи тим, що суд першої інстанції не дав

належної оцінки її доказам про причину пропуску строку звернення до суду, безпідставно та немотивовано їх відхилив, чим порушив вимоги ст.212,213 ЦПК України. Апелянт також вказує на незаконність судового рішення щодо відмови в задоволенні вимог про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з посиланням на ст. 116 КЗпП України, так як відповідач мав можливість перерахувати її розрахункові на рахунок в ЗАТ АКБ „ Приватбанку" ,куди завжди перераховувалась її зарплата і в послідуючому були перераховані належні їй суми.

Доводи щодо незаконності відмови в задоволенні вимог про стягнення недосплаченого заробітку зводяться до констатації факту неповного розрахунку без обґрунтування цих доводів.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення позивачки, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення, виходячи з наступного .

Відповідно до положень ст.303 ЦПК України апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог , заявлених в суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права, які є обов"язковою підставою для скасування рішення.

Відповідно до положень ст. 309 ч.1 ЦПК України судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення в разі невідповідності висновків суду обставинам справи чи /або/ в разі порушення чи неправильного застосування норм матеріального або процесуального права.

Судом першої інстанції встановлено суть спірних правовідносин, що виникли між сторонами , повно та всебічно досліджено докази , надані сторонами. Зокрема, встановлено, що позивачка перебувала в трудових правовідносинах з Територіальним центром де працювала соціальним працівником. З 23.05.2005 року наказом № 23 переведена на 0,75 ставки на займаній посаді. 16.03.2006 року відновлена наказом відповідача на роботі з окладом згідно штатного розпису. В грудні 2006 року після звернення її до суду , відповідач перерахував позивачці суму, яка становила різницю в заробітній платі, що виникла в зв"язку переведенням її на неповну ставку. Встановлено також, що ОСОБА_1 звільнена з роботи з 27.10.2006 року , а розрахункові суми перераховані їй 20.11.2006 року.

Відповідно до положень ЦПК України судом першої інстанції прийнято відмову від позову ОСОБА_1 щодо її вимог про скасування незаконного наказу про переведення та відмову від стягнення недосплаченої в зв"язку з цим заробітної плати, лікарняних та відпускних, оскільки відповідач добровільно поновив права ОСОБА_1 в цій частині.

В той же час, встановивши наявність факту несвоєчасного розрахунку з позивачкою при її звільненні з 27.10.2006 року, та пославшись на ст.116 КЗпП України , районний суд , відмовляючи в стягненні заробітку за час затримки розрахунку з підстав відсутності позивачки на роботі в день звільнення та відсутність

її особистого звернення за розрахунком в подальшому, не правильно застосував зазначену норму права , яка в редакції Закону від 20.12.2005 року передбачає обов'язок власника чи уповноваженого ним органу письмово повідомити працівника про нараховані йому суми при звільненні. Такого повідомлення позивачці не направлялось, отже відповідачем допущено порушення закону та прав працівника які підлягають поновленню шляхом стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку. Крім того, судом не прийнято до уваги той факт, що заробітна плата ОСОБА_1 виплачувалась позивачці через відділення „ Приватбанку" на її рахунок ( а.с. 114,115 ), отже відповідач мав можливість забезпечити дотримання прав свого працівника , передбачених ст.116 КЗпП України. Виходячи з того, що розрахунок після звільнення було затримано на 24 дні ( з 27.10 по 20.11.2006 року), що середньоденна заробітна плата становить 18,75 грн. ( 412,50 : 22), сума, яка підлягає стягненню становить 450 грн. ( 18,75 X 24)

Не ґрунтується на законі також рішення про відмову в задоволенні вимог про стягнення моральної шкоди. Висновок суду першої інстанції про пропуск позивачкою 3-х місячного строку позовної давності, встановленого ст. 233 КЗпП України та п.16 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.05.1995 року для даної категорії справ ,не відповідає фактичним обставинам справи. Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 наявність моральної шкоди пов"язувала не тільки з її неправомірним переведенням на 0,75 ставки, а ще і тим, що з нею не було проведено своєчасно розрахунку при звільнені. Відсутність коштів позбавляло її можливості продовжити лікування в інституті ендокринології, куди вона мала направлення, вона не могла своєчасно сплачувати комунальні послуги та інше ( а.с.42,43), що завдавало моральних страждань. Оскільки звільнення відбулось 27.10.06 року( а.с. 146) з зазначенням в наказі про проведення повного розрахунку, а розрахунок проведено лише 20.11.06 ) ( а.с. 114 ), вимоги щодо стягнення моральної шкоди в зв"язку з затримкою розрахунку при звільненні заявлені нею в межах строку , встановленого законом. За вказаних обставин зазначені вимоги позивачки підлягають задоволенню . Проте, розмір моральної шкоди має бути визначеним виходячи з принципу розумності та справедливості, а також з врахуванням виду та обсягу моральних страждань, їх обґрунтованості та доведеності в суді. Апеляційний суд вважає, що адекватною моральним стражданням позивачки від несвоєчасного розрахунку при звільненні може бути визнана сума в 500 грн.

Рішення суду щодо відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення на її користь 3000 грн. матеріальної шкоди , спричиненої витратами на лікування та харчування є обґрунтованим, оскільки суд вірно дійшов висновку про недоведеність позивачкою вини відповідача в її захворюванні, кризового перебігу хвороби та встановлення їй групи інвалідності. Надані позивачкою в апеляційному суді чеки та квитанції не можуть бути визнані належними доказами факту причинного зв"язку захворювання позивачки з порушенням її трудових прав, які поновлюються судом, та доказом, що саме позивачкою та лише на лікування витрачались суми, зазначені в наданих розрахункових чеках.

Заявлені 19.01.2006 року в судовому засіданні вимоги позивачки про стягнення додатково 400 грн. крім добровільно сплачених їй відповідачем в грудні 2006 року сум заробітку та лікарняних, не були заявлені нею з дотриманням

порядку, визначеному ч.2 ст. 173 ЦПК України, тобто, суть вимог та їх обгрунтованість не викладалась в письмовій формі, встановленій для позовних заяв, їх копії не вручались відповідачу. Враховуючи наведене вони не підлягали розгляду судом, як позовні вимоги. Проте, суд першої інстанції, пославшись на наявність відмови позивачки від позову в цій частині та закриттям провадження по справі стосовно таких вимог, помилково розглянув ці вимоги і відмовив в їх задоволенні з вищенаведених підстав.

Судові витрати по справі підлягають відшкодуванню відповідно до положень ст. 81,88 ЦПК України.

За вказаних обставин та виходячи з виявлених помилок та допущених судом першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права, оскаржуване рішення , відповідно до положень ст. 309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Керуючись ст. 303,304, ,305,307, 309 ч.1п.1,4 ,316, 317,319,324 ЦПК України, ст. 116,117, 233,237-1 КЗПП України, апеляційний суд ,-

ВИРІШИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Талалаївського районного суду Чернігівської області від24 січня 2007 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Талалаївського районного управління праці та соціального захисту населення про стягнення середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, матеріальної та моральної шкоди, скасувати.

Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.

Стягнути з Територіального центру соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян Талалаївського районного управління праці та соціального захисту населення на користь ОСОБА_1 500 грн. на відшкодування моральної шкоди, 450 грн. середньомісячного заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовити. Стягнути з відповідача на користь держави на розрахунковий рахунок 31419537700002 в ГУДК у Чернігівській області ( МФО 853592), отримувач-місцевий бюджет м. Чернігова Код ЄДРПОУ 22825965 29,75 ( 25,50 +4,25)) державного мита та 7,50 грн. витрат на забезпечення інформаційно-технічного розгляду справи в апеляційному суді на рахунок 3121459700002 одержувач -державний бюджет м. Чернігова, код ЄДРПОУ 22825965, банк одержувача ГУДКУ у Чернігівській області МФО 853592.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржене в касаційному порядку до Верховного Суду України протягом двох місяців з моменту набрання законної сили.