Ухвала суду № 1083324, 03.07.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АдміністративниЙ СУД УКРАЇНИ

____________

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 липня 2007 р.                                                                          № К-22256/06

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді-доповідача           Рибченка А.О.

суддів:                                                         Брайка А.І.

Голубєвої Г.К.

Карася О.В.

                                                              Федорова М.О.

при секретарі судового засідання:    Ярцевій С.В.

за участю представників:

позивача:                Гореліков М.М., дов. № 38 від 02.07.2007 р.;

                                   Пузікова Н.П., дов. № 37 від 02.07.2007 р.;

відповідача:           Говорун І.С., дов. № 4698/Г/10 від 14.03.2007 р.;

розглянувшиу відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Завод будівельних конструкцій»

на ухвалуДніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2005 р.

у справі № 17/116 господарського суду Дніпропетровської області

за позовомВідкритого акціонерного товариства «Завод будівельних конструкцій»

доПівнічної міжрайонної державної податкової інспекції у м. Кривому Розі

про визнання частково недійсним податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

ВАТ «Завод будівельних конструкцій» звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення Північної МДПІ у м. Кривому Розі № 0001142600/0/1256/17526 від 12.10.2004 р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в сумі 126515,30 грн., у тому числі 84343,53 грн. – основний платіж,  42171,77 грн. – штрафні (фінансові) санкції.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 23.08.2005 р. у справі № 17/116, залишеним без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2005 р., позов задоволено частково. Визнано недійсним податкове повідомлення-рішення Північної МДПІ у м. Кривому Розі                                   № 0001142600/0/1256/17526 від 12.10.2004 р. в частині визначення податкового зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 53021,14 грн., в тому числі 35347,43 грн. – основний платіж та 17673,71 грн. – штрафні (фінансові) санкції. В решті позову відмовлено.

Судові рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволення позову мотивовані тим, що податкове зобов’язання з податку на додану вартість в розмірі 53021,14 грн. податковим органом застосовано до позивача поза межами строку, встановленого пп. 15.1.1 п. 15.1 ст. 15 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами». Відмовляючи в задоволенні позовних вимог в іншій частині позову суди виходили з того, що позивачем здійснено операцію з продажу основних фондів ІІІ групи – автонавантажувача, яка відображена в податковому обліку з податку на прибуток і не відображена у відношенні податку на додану вартість, а також, що позивачем не включено до складу податкових зобов’язань суму податку на додану вартість від списання основних фондів.

Не погоджуючись з прийнятими рішеннями, ВАТ «Завод будівельних конструкцій» оскаржило їх в касаційному порядку.  

В касаційній скарзі скаржник просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій, з мотивів порушення судами норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

В судовому засіданні суду касаційної інстанції представники позивача підтримали вимоги касаційної скарги та просили її задовольнити.

Представник відповідача вважає судові рішення судів попередніх інстанцій законними та обґрунтованими, а тому просив залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на слідуюче.          

Господарськими судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що фактичною підставою для прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення № 0001142600/0/1256/17526 від 12.10.2004 р. слугували висновки акту Північної МДПІ у м. Кривому Розі від 12.10.2005 року № 77/260/31735481/3-04 «Про результати позапланової документальної перевірки щодо дотримання вимог податкового та валютного законодавства ВАТ «Завод будівельних конструкцій» за період з 01.06.2001 р. по 01.06.2004 р.».

По епізоду відчуження позивачем основних фондів судами встановлено, що у головній книзі ВАТ «Завод будівельних конструкцій» у вересні 2001 року була відображена операція продажу основних фондів ІІІ групи – автонавантажувача                  вартістю 25000 грн., податок на додану вартість – 5000 грн., балансова вартість – 2675,97 грн.

Дана операція позивачем була відображена у податковому обліку з податку на прибуток підприємств і не відображена відносно податку на додану вартість.

Згідно пп. 3.1.1 п. 3.1 ст. 3 Закону України «Про податок на додану вартість» об’єктом оподаткування є операції платників податку з продажу товарів (робіт, послуг) на митній території України.

Пунктом 4.1 ст. 4 «Про податок на додану вартість» передбачається, що база оподаткування операцій з продажу товарів (робіт, послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними та врегульованими цінами (тарифами) з урахуванням акцизного збору, ввізного мита та інших загальнодержавних податків та зборів (обов’язкових) платежів, за винятком податку на додану вартість, що включаються в ціну товарів (робіт, послуг) згідно з законами України з питань оподаткування.

Відмовляючи у визнанні недійсним податкового повідомлення-рішення в частині донарахування податковим органом позивачу податку на додану вартість в розмірі 5000 грн. та штрафних санкцій – 2500 грн., господарські суди попередніх інстанцій правомірно виходили з того, що позивач повинен був віднести до складу податкових зобов’язань суму податку на додану вартість в розмірі 5000 грн., оскільки вказана операція відображена у головній книзі у вересні 2001 року та у податковому обліку з податку на прибуток і не відображена відносно податку на додану вартість.

Також суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, прийшов до висновку про необґрунтованість вимог позивача щодо визнання недійсним податкового повідомлення-рішення № 0001142600/0/1256/17526 від 12.10.2004 р. в частині донарахування суми податку на додану вартість в розмірі 43996,09 грн. при списанні основних фондів.

Як вбачається з матеріалів справи, судовими інстанціями встановлено, що в грудні 2001 року згідно з наказом № 20 від 04.04.2001 р. позивач здійснив списання основних фондів ІІ і ІІІ груп загальною залишковою балансовою вартістю            219980,46 грн.

Відповідно до п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість», якщо основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються за самостійним рішенням платника податку чи безоплатно передаються особі, не зареєстрованій платником податку, а також у разі переведення основних фондів до складу невиробничих фондів така ліквідація, безоплатна передача чи переведення розглядаються для цілей оподаткування як продаж таких основних виробничих фондів або невиробничих фондів за звичайними цінами, що діють на момент такого продажу, а для основних фондів групи 1 - за звичайними цінами, але не менше їх балансової вартості.  

Правила цього пункту не поширюються на випадки, коли основні виробничі фонди або невиробничі фонди ліквідуються у зв’язку з їх знищенням або зруйнуванням внаслідок дії обставин непереборної сили, в інших випадках, коли така ліквідація здійснюється без згоди платника податку, в тому числі в разі викрадення основних фондів, або коли платник податку надає органу державної податкової служби відповідний документ про знищення, розібрання або перетворення основного фонду іншими способами, внаслідок чого основний фонд не може використовуватися у майбутньому за первісним призначенням.

З досліджених під час судового процесу документів, які надані позивачем, випливає лише факт ліквідації основних фондів за самостійним рішенням платника податків, а документів, які б свідчили про знищення, розібрання або перетворення основного фонду позивачем суду не надано.

Таким чином, висновок судів, що при ліквідації основних засобів за самостійним рішенням позивача застосовуються правила продажу таких основних фондів відповідає правильному застосуванню п. 4.9 ст. 4 Закону України «Про податок на додану вартість».

Наведеним спростовуються доводи касаційної скарги про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права.

Керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Відкритого акціонерного товариства «Завод будівельних конструкцій» залишити без задоволення, а ухвалу Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 01.12.2005 р. – без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий                                  (підпис)                     Рибченко А.О.

Судді                                                (підпис)                     Брайко А.І.

(підпис)                     Голубєва Г.К.

                                                                       (підпис)                     Карась О.В.

(підпис)                     Федоров М.О.

З оригіналом згідно

Суддя                                                                                   Рибченко А.О.