Ухвала суду № 1083323, 03.07.2007, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

                                                                                                                                                                           № К-22210/06                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                 

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

01010, м. Київ, вул. Московська, 8

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.07.2007р.

Вищий адміністративний суд України у складі:

головуючого-судді                        Брайка А. І.,

суддів                                                           Голубєвої Г. К.,

                                                           Карася О. В.,

                                                           Рибченка А. О.,

                                                           Федорова М. О.,

секретар судового засідання – Міненко О. М.,

розглянувши касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові

на постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р. у справі № 5/2067-19/357А

за позовом Державного територіально-галузевого об’єднання “Львівська залізниця”

до Державної податкової інспекції у м. Львові

про скасування податкових повідомлень-рішень,

за участю представників:

позивача – Завалишин Ю. О., Саноцький Ю. Л.,

відповідача – не з’явились,

встановив:

      Львівською державною залізницею (назву змінено на – Державне територіально-галузеве об’єднання “Львівська залізниця”), з урахуванням змін та доповнень,подано позов про скасування податкових повідомлень-рішень Державної податкової інспекції у м. Львові № 702320/0/10271/23-2 від 17.06.2005р. та № 702320/1/14055 від 25.08.2005р. про визначення суми податкового зобов’язання зі сплати штрафних санкцій за порушення валютного законодавства в розмірі 211275 грн. 45 коп.

      Постановою Господарського суду Львівськоїобласті від 22.12.2005р. в задоволенні позовних вимог відмовлено.

      В обґрунтування такого висновку суд першої інстанції зазначив, що позивачем не надано доказів повернення на територію України інвестованих за кордон коштів і вони знаходяться за кордоном без наявності індивідуальної ліцензії Національного банку України незаконно; позивачем інвестовані за кордон та неповернуті кошти не задекларовано, а тому накладення штрафу є правомірним.

      Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р. постанову від 22.12.2005р. скасовано частково; визнано нечинними податкові повідомлення-рішення № 702320/0/10271/23-2 від 17.06.2005р. та № 702320/1/14055 від 25.08.2005р. в частині застосування штрафних санкцій в розмірі 210935 грн. 45 коп. та в частині визначення суми штрафних санкцій в розмірі 340 грн. як податкових зобов’язань; в решті постанову залишено без змін.

      При цьому підставами прийняття такого рішення апеляційним господарським судом зазначено, що на час здійснення інвестицій позивач індивідуальну ліцензію отримав; повернення інвестованих коштів неможливе у зв’язку з їх відсутністю; товариство, в яке були здійснені інвестиції, ліквідовано; індивідуальну ліцензію анульовано за зверненням позивача; доказів спростування факту недекларування простроченої дебіторської заборгованості позивачем на надано; визначення в податкових повідомленнях-рішеннях штрафних санкцій за порушення валютного законодавства саме як податкових зобов’язань є порушенням Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

      Відповідач, не погоджуючись з вказаним рішенням суду апеляційної інстанції, подав касаційну скаргу в якій просить його скасувати, залишити в силі рішення суду першої інстанції посилаючись на порушення норм матеріального права, а саме: п. 4 (е) ст. 5, ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, пп. 4.2.1. п. 4.2. ст. 4 Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон, затвердженої постановою Правління Національного банку України 16.03.1999р.  № 122, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 26.04.1999р. за № 259/3552.

      Позивач в запереченнях на касаційну скаргу вважає її невідповідною обставинам справи та суперечною чинному законодавству, просить залишити її без задоволення, а постанову апеляційного господарського суду без змін.

      Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин справи, заслухавши присутніх представників позивача, Вищий адміністративний суд України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню по слідуючим доводам та мотивам.

      Як встановлено судом апеляційної інстанції, в результаті проведеної документальної перевірки з питань дотримання вимог податкового та валютного законодавства за період з 01.07 по 21.12.2004р. Державною податковою інспекцією у м. Львові складено акт від 14.06.2005р. № 74/23-2/23962055, в якому встановлено порушення позивачем ст. ст. 5, 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” стосовно неповернення інвестованих за кордон коштів в сумі 59143 німецьких марок та недекларування наявної простроченої дебіторської заборгованості по експортних операціях з нерезидентами.

      17.06.2005р. на підставі вказаного акту, відповідно до пп. “б” пп. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4 Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”, п. 2 ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю”, п. п. 2.2, 2.7. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000р. № 49, відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 702320/0/10271/23-2 про визначення позивачу суми податкового зобов’язання зі сплати штрафних санкцій за порушення валютного законодавства в розмірі 211275 грн. 45 коп.

      В подальшому в ході процедури адміністративного оскарження відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення № 702320/1/14055 від 25.08.2005р. про визначення суми податкового зобов’язання, аналогічної зазначеній в податковому повідомленні-рішенні № 702320/0/10271/23-2 від 17.06.2005р.

      Відповідно до п. “е” ч. 4 ст. 5, ч. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” індивідуальної ліцензії потребують операції здійснення інвестицій за кордон, у тому числі шляхом придбання цінних паперів, за винятком цінних паперів або інших корпоративних прав, отриманих фізичними особами –  резидентами як дарунок або у спадщину; валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов’язковому декларуванню у Національному банку України.

      Згідно абз. 2, 7 ч. 2 ст. 16 вказаного Декрету, п. п. 2.2., 2.7. Положення про валютний контроль, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 08.02.2000р. № 49, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04.04.2000р. за № 209/4430 до резидентів винних у порушенні правил валютного регулювання і валютного контролю, застосовуються такі міри відповідальності (фінансові санкції): за здійснення операцій з валютними цінностями, що потребують одержання ліцензій Національного банку України згідно з пунктом 4 статті 5 цього Декрету, без одержання індивідуальної ліцензії Національного банку України - штраф у сумі, еквівалентній сумі зазначених валютних цінностей, перерахованій у валюту України за обмінним курсом Національного банку України на день здійснення таких операцій; порушення порядку декларування резидентами  валютних цінностей та іншого майна тягне за собою накладення штрафу в розмірі 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

      На підставі зазначених положень, Закону України “ Про визнання та виконання в Україні рішень іноземних судів”, чинного на момент проведення перевірки, з посиланням на відповідні матеріали справи апеляційним господарським судом правомірно встановлено внесення позивачем до статутного фонду Міжнародного торгівельного товариства “Схід-Захід “Евіта” 59143 німецьких марок за наявної індивідуальної ліцензії НБУ № 49 від 22.05.1995р., її анулювання за заявою позивача, неможливість повернення інвестованих коштів у зв’язку з ліквідацією вказаного товариства, відсутності залишку будь-яких його активів та помилкове застосування в даному випадку штрафних санкцій в розмірі 210935 грн. 45 коп., а також правомірне їх застосування в розмірі 340 грн. за недекларування позивачем простроченої дебіторської заборгованості по експортним операціям з іншими нерезидентами.

      Крім того, пп. 4.2.1. п. 4.2. ст. 4 вказаної відповідачем Інструкції про порядок видачі індивідуальних ліцензій на здійснення інвестицій за кордон також не містить вимог безумовного повернення позивачем інвестицій, отриманих від них доходів (прибутків) в разі їх відсутності.

      Визначення відповідачем на підставі Декрету Кабінету Міністрів України “Про систему валютного регулювання та валютного контролю” штрафних санкцій саме як податкових зобов’язань суперечить положенням Закону України “Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами”.

      За вказаних обставин, зважаючи на відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову є вірним, постанова прийнята відповідно чинного законодавства, а вимоги відповідача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

      Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 220, 221, 223, 224, 230, 231, 254 КАС України, –

ухвалив:

      1. Залишити касаційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Львові без задоволення, а постанову Львівського апеляційного господарського суду від 11.04.2006р. у справі № 5/2067-19/357А – без змін.

      2. Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена відповідно до вимог ст. ст. 235 – 237, ч. 1 ст. 238 КАС України.

Головуючий-суддя                                    (підпис)                                               Брайко А. І.

Судді                                                            (підпис)                                           Голубєва Г. К.

                                                                       (підпис)                                              Карась О. В.

(підпис)                                        Рибченко А. О.

(підпис)                                         Федоров М. О.

З оригіналом згідно

Суддя Вищого адміністративного

суду України                                                                                                            Брайко А. І.