Постанова № 10808024, 01.07.2010, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА

01025, м. Київ, вул. Десятинна, 4/6, тел. 278-43-43 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

01 липня 2010 року 10 год. 10 хв. № 2а-11055/09/2670

Окружний адміністративний суд міста Києва в особі судді Пилипенко О.Є., при секретарі Ісаковій Є.К.

За результатами розгляду у відкритому судовому засіданні адміністративної справи

За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю «Світ будівельних технологій»

ДоДержавної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва

Провизнання нечинними податкових повідомлень рішень За участю представників сторін

від позивача: Лисовець Т.В. за дов. від 31.08.2009 р.

від відповідача: Кривобок Ю.М. за дов. № 79/9/10 від 19.01.2010 р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Світ будівельних технологій»звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва про визнання нечинними податкових повідомлень-рішень від 05.05.2009 р. № 0000362320/0 про сплату податкового зобовязання по податку на прибуток на суму 3612981,00 грн. та штрафних санкцій на суму 3612981,00 грн. та № 0000372320/0 про сплату податкового зобовязання по податку на додану вартість на суму 2890384,00 грн. та штрафних фінансових санкцій на суму 1445192,00 грн.

15.09.2009 р. від позивача через Відділ документального обігу та контролю надійшла заява про збільшення позовних вимог, в якій просив суд:

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 05.05.2009 р. № 0000362320/0 про сплату податкового зобовязання по податку на прибуток на суму 3612981,00 грн. та штрафних санкцій на суму 3612981,00 грн.;

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 05.05.2009 р. № 0000372320/0 про сплату податкового зобовязання по податку на додану вартість на суму 2890384,00 грн. та штрафних фінансових санкцій на суму 1445192,00 грн.;

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 04.09.2009 р. № 0000362320/1 про сплату податкового зобовязання по податку на прибуток на суму 3612981,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 3612981,00 грн.;

- визнати нечинним податкове повідомлення-рішення від 04.09.2009 р. № 0000372320/1 про сплату податкового зобовязання по податку на додану вартість на суму 2890384,00 грн. та штрафних фінансових санкцій на суму 1445192,00 грн.;

- визнати нечинним рішення про результати розгляду первинної скарги від 10.07.2009 р. № 13901/10/25-014.

Представник позивача адміністративний позов підтримав, просив вимоги задовольнити, вважає спірні податкові повідомлення-рішення та рішення про результати розгляду первинної скарги безпідставними, незаконними та такими, що порушують права та охоронювані законом інтереси позивача, адже підприємство маючи право на податковий кредит по отриманим від контрагентів податковим накладним мало законні підстави на зменшення суми податкових зобовязань на відповідну суму ПДВ, у відповідності до абзаців 1 та 2 п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та було виконано всі вимоги Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»для віднесення витрат по придбанню послуг ТОВ «Арекс-КТМ»до валових витрат. Крім того, зауважив, що акт перевірки не може бути законодавчо встановленою підставою для винесення будь-яких податкових повідомлень-рішень щодо порушень вимог чинного податкового законодавства позивачем, як і не може бути доказом наявності порушень чинного законодавства, оскільки не містить фактичних даних щодо наявності порушення чинного законодавства з боку позивача.

Представник відповідача проти вимог позивача заперечував, просив суд в задоволенні позову відмовити, стверджує, що рішення є правомірними, при винесенні яких податкова інспекція діяла в рамках чинного законодавства.

Проаналізувавши матеріали справи та пояснення учасників судового процесу, суд приходить до наступних висновків.

Предявлені позовні вимоги про оскарження податкових повідомлень-рішень від 05.05.2009 р. № 0000362320/0, № 0000372320/0, від 04.09.2009 р. № 0000362320/1, № 0000372320/1 та рішення про результати розгляду первинної скарги від 10.07.2009 р. № 13901/10/25-014.

Відповідно до ч. 1 ст. 104 Кодексу адміністративного судочинства України особа, яка вважає, що порушено її права, свободи чи інтереси у сфері публічно правових відносин, має право на звернення до адміністративного суду з адміністративним позовом.

Згідно ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з ч. 1 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України, кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутись до адміністративного суду з позовом лише у разі, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (субєкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення відповідачем прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме позивач.

Податковою інспекцією було проведено перевірку, за результатами якої складено Акт від. 30.03.2009 р. № 1051/23-622-32592505 «Про результати планової виїзної перевірки ТОВ «Світ будівельних технологій», з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2008 р.».

Перевіркою встановлені порушення:

1.п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п 7.4.1 та п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого занижено податок на додану вартість на суму 2890384,00 грн., у т.ч. по періодах:

-за серпень 2007 року 260745,00 грн.;

-за вересень 2007 року 1237722,00 грн.;

-за жовтень 2007 року 732273,00 грн.;

-за листопад 2007 року 659644,00 грн.

2.п.п. 5.3.9 п. 5.3 та п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на суму 3612981,00 грн. у т.ч. по періодах:

-ІІІ квартал 2007 року 325931,00 грн.;

-ІV квартал 2007 року 3287050,00 грн.

На підставі акту перевірки та встановлених порушень на адресу позивача були винесені податкові повідомлення рішення від 05.05.2009 р. № 0000362320/0 про сплату податкового зобовязання по податку на прибуток на суму 3612981,00 грн. та штрафних санкцій на суму 3612981,00 грн. та № 0000372320/0 про сплату податкового зобовязання по податку на додану вартість на суму 2890384,00 грн. та штрафних фінансових санкцій на суму 1445192,00 грн.

Позивач не погоджуючись з винесеними податковими-повідомленнями рішеннями оскаржив їх в адміністративному порядку, але за результатами розгляду скарги, рішенням податкового органу від 10.07.2009 р. № 13901/10/25-014 податкові повідомлення-рішення були залишені в силі.

В подальшому на адресу позивача були винесені податкові повідомлення-рішення від 04.09.2009 р. № 0000362320/1 про сплату податкового зобовязання по податку на прибуток на суму 3612981,00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 3612981,00 грн. та № 0000372320/1 про сплату податкового зобовязання по податку на додану вартість на суму 2890384,00 грн. та штрафних фінансових санкцій на суму 1445192,00 грн.

Позивач не погоджуючись з вказаним податковими повідомленнями-рішеннями та рішенням про результати розгляду первинної скарги, оскаржив їх до суду задля відновлення прав та охоронюваних законом інтересів.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що в задоволенні позовних вимог належить відмовити з наступних підстав.

Перевіркою повноти визначення валових витрат за період з 01.10.2005 р. по 30.09.2008 р. встановлено їх завищення на загальну суму 14|4511926,00 грн., у тому числі за III квартал 2007 року на суму 1303725,00 грн., за 4 квартал 2007 року на суму 13148201,00 грн.

Проведеною перевіркою первинних і облікових документів: договорів купівлі-продажу, реєстру отриманих податкових накладних, журналів-ордерів, бухгалтерського рахунку 631 „Розрахунки з вітчизняними постачальниками" 37 „розрахунки з різними дебіторами", рахунку 68 „розрахунки за іншими операціями" встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 04.1 Декларацій „витрати на придбання товарів (робіт, послуг), крім визначених у 04.11" на загальну сум 14 451 926,00 грн., в тому числі за III квартал 2007 року на суму 1 303 725,00 грн., за 4 квартал 2008 року на суму 13 148 201,00 грн.

В порушення пп. 5.3.9 п. 5.3 та п.5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», підприємством безпідставно віднесено до складу валових витрат вартість послуг отриманих від ТОВ «Арекс-КТМ», код ЄДРПОУ 34615141, яке є одним із основних постачальників товаро-матеріальних цінностей (робіт, послуг) ТОВ «Світ будівельних технологій».

Так, в ході перевірки податковою інспекцією було отримано документи, з яких вбачається, що даний суб'єкт господарювання має ознаки фіктивності, що документально підтверджено поясненням громадян ОСОБА_3, який згідно довідки за формою 4 - ОПП «Про взяття на облік платника податків»є директором та головним бухгалтером та ОСОБА_4, який згідно цієї ж довідки є засновником підприємства.

В поясненні гр. ОСОБА_3 зазначено, що він втратив паспорт у м. києві у листопаді 2008 року. До нього ніхто не звертався з пропозицією реєстрації ТОВ «Арекс-КТМ», з наказами про призначення на посаду директора не знайомився та не підписував їх. Податкові накладні, які перелічені в протоколі його опитування на загальну суму 14451925 грн., у т.ч. ПДВ 2890384 грн. не підписував та не ознайомлювався, печаткою не скріплював. На посаду директора нікого не призначав.

В поясненні, начебто засновника ТОВ «Арекс-КТМ»ОСОБА_4, зазначено, що у листопаді 2006 року він погодився надати свої документи для використання їх під час реєстрування ТОВ «Арекс-КТМ»за грошову винагороду.

Відповідно до висновку науково-дослідного експертно-криміналістичного центру з обслуговування лінійного управління на Південно-Західній залізниці при Управлінні МВС України на залізничному транспорті від 26.03.2009 р. № 15 всі підписи від імені директора ТОВ «Арекс-КТМ»на досліджених експертом угодах, актах виконаних робіт, видаткових накладних, податкових накладних, тощо виконані не громадянином ОСОБА_3

Отже, податкова інспекція дійшла вірного висновку, що реєстраційні, первинні документи та податкова звітність складена і підписана невідомими особами.

Згідно ч. 1 та 2. ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно ч. 1 ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У відповідності до статті 55 Господарського кодексу України суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством. Суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до Цивільного кодексу України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Суб'єкт господарювання, як передбачено у статті 56 Господарського кодексу України може бути утворений за рішенням власника (власників) майна або уповноваженого ним (ними) органу, а у випадках, спеціально передбачених законодавством, також за рішенням інших органів, організацій і громадян шляхом заснування нового, реорганізації (злиття, приєднання, виділення, поділу, перетворення) діючого (діючих) суб'єкта господарювання з додержанням вимог законодавства. Відповідно до статті 57 Господарського кодексу України установчими документами суб'єкта господарювання є рішення про його утворення або засновницький договір, а у випадках, передбачених законом, статут (положення) суб'єкта господарювання.

Згідно статті 62 Господарського кодексу України "підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності...", в той же час громадянин ОСОБА_3 рішення про створення ТОВ «Світ будівельних технологій»не приймав та нікого не уповноважував це робити. Крім того, згідно ст.87 Цивільного кодексу України "для створення юридичної особи її учасники (засновники) розробляють установчі документи, які викладаються письмово і підписуються всіма учасниками (засновниками)". В той же час, ОСОБА_3 статут та установчі документи ТОВ «Арекс-КТМ»не розробляв та нікого не вповноважував це робити.

У відповідності з Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, які фіксують факти їх здійснення є первинні документи. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинні бухгалтерські документи (видаткові та податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт, тощо) повинні мати обов'язкові реквізити, а саме - вказувати на посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції. Визначена особа наділена виключним правом на складання та підписання документів від імені юридичної особи, тоді як ОСОБА_3 документи не підписував та нікого правом на складання та підписання документів від імені ТОВ «Світ будівельних технологій»не наділяв та не уповноважував це робити.

Відповідно до ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 Цивільного кодексу України).

Таким чином, неправомірними вважаються правочини, які за своїм змістом, формою та іншими елементами в імперативній формі визначаються законом недійсними з моменту їх вчинення (нікчемні право чини).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину визначені у статті 203 Цивільного кодексу України, а саме:

1.Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства.

2.Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.

3.Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

4.Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

5.Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

6.Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Вимоги закону щодо необхідності вчинення право чинів у певній формі спрямовані сприяти фіксації волевиявлення суб'єкта право чину з метою забезпечення доказовості реального існування між сторонами відповідного право відношення та дійсність їх взаємних обов'язків та вимог.

Спеціальні вимоги встановлені статтею 207 Цивільного кодексу України для письмових правочинів юридичних осіб. Вони мають бути підписані особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства та скріплені печаткою.

Відповідно до Законів України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», «Про податок на додану вартість», первинні бухгалтерські документи (видаткові та податкові накладні, акти прийому-здачі виконаних робіт, тощо) повинні мати обов'язкові реквізити, а саме - вказувати на посаду особи, відповідальної за здійснення господарської операції і правильності її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дає змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні операції.

Визначена особа наділена виключним правом на складання та підписання документів від імені юридичної особи, тоді як ОСОБА_3 документи не підписував та нікого правом на складання та підписання документів від імені ТОВ «Світ будівельних технологій»не наділяв та не уповноважував це робити.

Також, згідно з п. 13 Положення про реєстр платників податку на додану вартість, затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000 р. № 79 (зареєстроване в Міністерстві юстиції 03.04.2000 р. № 208/4429), реєстрація платника податку на додану вартість здійснюється за заявою особи. Заяву про реєстрацію платника ПДВ від імені позивача до органів державної податкової служби гр. ОСОБА_3 не подавав та нікого на це не уповноважував. З огляду на це, невідома гр. ОСОБА_3 особа від його імені надала заяву до органів державної податкової служби. Свідоцтво платника ПДВ в органах державної податкової служби він не отримував і нікого таким правом не наділяв.

Як зазначалось вище, ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Оскільки, під час вчинення вказаного правочину не додержано вимоги ч. 2 ст. 203 Цивільного кодексу України, то правочин по виконанню договорів, а саме виданню податкових накладних за відповідними операціями, є нікчемними в силу закону.

Відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Вчинення дій за нікчемним право чином (надання накладної) не має під собою правової підстави, а тому набуває ознак неправомірності.

Крім того, ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом... недійсність правочину визначена пунктами 1 та 2 статті 215 Цивільного кодексу України, зокрема, по-перше, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України; по-друге, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається; по-третє, п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого наказом ДПА України від 30.05.1997 р. № 165 визначено, що податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у п. 2 даного Порядку, яким встановлено, що податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника ПДВ.

Враховуючи вищевикладене, зазначений договір між ТОВ «Світ будівельних технологій»та ТОВ «Арекс-КТМ»є нікчемним, а право позивача на податковий кредит з податку на додану вартість на підставі податкових накладних, складених на виконання таких угод не виникає.

Таким чином, у позивача відсутні будь-які підстави для включення до валових витрат видатків на придбання робіт, послуг за типовою формою № КБ-2, «Приймання виконаних підрядних робіт»та довідки № КБ-3 «Вартість виконаних робіт та витрат», отриманих від ТОВ «Арекс-КТМ»на суму 14 451 926 грн., у .т.ч. по періодах за III квартал 2007 року на суму 1 303 725 грн., за 4 квартал 2007 року на суму 13 148 200 грн.

Відповідно до п.п. 17.1.3 п. 17.1 ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»і п. 2.7 Інструкції про порядок застосування штрафних (фінансових) санкцій органами державної податкової служби, затвердженої наказом ДПА України від 17.03.2001 р. N 110 (зареєстрованої в Мін'юсті 23 березня 2001 року за N 268/5459), недоплата - це заниження суми податкового зобов'язання. Відповідно до підпункту 1.5 статті 1 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», штрафна санкція (штраф) - це плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без урахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Оскільки, статтею 1 цього Закону податковим зобов'язанням визначене зобов'язання платника податків сплатити до бюджетів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України, то недоплата і штраф, які нараховуються платником податків відповідно по пункту 17.2 статті 17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», є складовими податкового зобов'язання платника податків.

Згідно з пп.17.1.3. п.17.1. ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами», у разі коли контролюючий орган самостійно донараховує суму податкового зобов'язання платника податків за підставами, викладеними у підпункті «б»підпункту 4.2.2. пункту 4.2. статті 4 цього Закону, такий платник податків зобов'язаний сплатити штраф у розмірі десяти відсотків від суми недоплати (заниження суми податкового зобов'язання) за кожний з податкових періодів, установлених для такого податку, збору (обов'язкового платежу), починаючи з податкового періоду, на який припадає така недоплата, та закінчуючи податковим періодом, на який припадає отримання таким платником податків податкового повідомлення від контролюючого органу, але не більше п'ятдесяти відсотків такої суми та не менше десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

Підпунктом «б»підпункту 4.2.2 пункту 4.2 статті 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму податкового зобов'язання платника податків у разі якщо дані документальних перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, заявлених у податкових деклараціях.

Відповідно до пп.17.1.6. п.17.1. ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами, у разі коли якщо платник податків декларує переоцінені або недооцінені об'єкти оподаткування, що призводить до заниження податкового зобов'язання у великих розмірах, такий платник податків додатково до штрафів, визначених цим пунктом, за наявності підстав для їх накладення сплачує штраф у розмірі п'ятдесяти відсотків від суми недоплати, але не менше ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян сукупно за весь строк недоплати, незалежно від кількості податкових періодів, що минули.

З огляду на викладене, донарахування податку на прибуток в сумі 3 612 981,00 грн. та застосування до ТОВ «Світ будівельних технологій»штрафних санкцій по податку на прибуток відповідно до вимог пп. 17.1.3 та пп. 17.1.6 п.17.1. ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами»у розмірі З 612 981,00 грн. відповідає вимогам чинного законодавства.

За результатами перевірки перевіряючими було зроблено висновок, що підприємством в порушення пп.7.2.4 п.7.2. пп.7.4.1, 7.4.5 п.7.4.7 п.7.4. ст..7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме завищено податковий кредит на загальну суму 2890384,00 грн., у т.ч. по періодах: за серпень 2007 року - 260745,00 грн., за вересень 2007 року - 1237722,00 грн., за жовтень 2007 року - 732273,0 грн.

Проведеною перевіркою первинних і облікових документів: договорів купівлі-продажу, реєстру отриманих податкових накладних, журналів-ордерів, актів виконаних робіт встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 10.1 Декларацій „придбання (виготовлення, будівництво, спорудження) з ПДВ на митній території України" встановлено завищення задекларованих суб'єктом господарювання показників у рядку 10.1 Декларацій „підлягають оподаткуванням за ставкою 20 відсотків" на загальну суму 2 890 384 грн., у тому числі за - за серпень 2007 року - 260 745 грн., за вересень 2007 року - 1 237 722 грн., за жовтень 2007 року - 732 273 грн. за листопад 2007 року - 659 644 грн. Як зазначалось вище одним із основних постачальників товаро-матеріальних цінностей (робіт, послуг) ТОВ «Світ будівельних технологій»був ТОВ «Арекс - КТМ».

Таким чином, встановлені за результатами проведеної перевірки порушення щодо завищення ТОВ «Світ будівельних технологій»валових витрат призвели також до завищення підприємством сум податкового кредиту з податку на додану вартість на суми податку, що були сплачені постачальнику послуг без документального їх підтвердження фактичного надання та зв'язку з господарською діяльністю, чим було порушено пп.7.4.1, пп.7.4.4 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», внаслідок чого занижено та не сплачено до бюджету податок на додану вартість та завищено від'ємне значення різниці між сумою податкового зобов'язання та сумою податкового кредиту.

Податкові накладні, перелічені в протоколі опитування директора ОСОБА_3 на загальну суму 14 451 925 грн. (у т.ч. ПДВ на суму - 2 890 384 грн.) він не підписував та не ознайомлювався, печаткою не скріплював. На посаду директора нікого не призначав.

Згідно із пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є звітним і одночасно розрахунковим документом.

У п.п. 7.2.4 п. 7.2 ст. 7 даного Закону зазначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку.

Підпунктом 7.4.1 п.7.4 ст.7 Закону, визначено, що податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податку у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обігу) та основних фондів чи нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Підпунктом 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 цього ж Закону передбачено, що не підлягають включенню до податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно із пп. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 цього ж Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

-або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків:

-або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Підпунктом 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 наведеного Закону встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

Відповідно до Порядку заповнення податкової накладної, затвердженого Наказом Державної податкової адміністрації України № 165 від 30.05.1997 р., податкова накладна дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість (п. 6.2).

Податкова накладна вважається недійсною у разі її заповнення іншою особою, ніж вказаною у пункті 2 даного Порядку (п. 5).

Податкову накладну складає особа, яка зареєстрована як платник податку в податковому органі і якій присвоєно індивідуальний податковий номер платника податку на додану вартість (п. 2).

Всі складені примірники податкової накладної підписуються особою, уповноваженою платником податку здійснювати поставку товарів (послуг), та скріплюються печаткою такого платника податку - продавця. Податкова накладна не підписується покупцем товарів (послуг) і не скріплюється його печаткою (п.18).

Виходячи з вищевикладеного, у ТОВ «Світ будівельних технологій» відсутні підстави для включення до податкового кредиту сум ПДВ по податковим накладним, начебто отриманим від ТОВ «Арекс-КТМ» на суму 2 890 384,00 грн.

З приводу оскарження рішення податкової інспекції про результати розгляду первинної скарги, належить зазначити наступне.

Рішення про результати розгляду скарги лише фіксує обставини, встановлені під час проведення перевірки, підтверджує необхідність виконання вимог податкового повідомлення-рішення (повідомлень-рішень), проте не є остаточним документом, зобовязуючим до вчинення будь-яких дій. Права та обовязки для субєкта господарювання, перевірку якого проведено, породжує саме рішення, прийняте на підставі складеного за результатами перевірки акту.

Отже, рішення про результати розгляду первинної скарги не породжує певних правових наслідків, висновки такого рішення не мають обовязкового характеру для позивача.

Такими рішеннями податкові органи лише закріплюють чинність податкового повідомлення-рішення (повідомлень-рішень).

Якщо виходити з положень правознавства, то такі рішення не можна визначити як документи, які містять норми права загальної або індивідуальної дії. Вони не можуть створювати нових правових норм, доповнювати чи змінювати чинне податкове законодавство та не мають обовязкового характеру для субєкта господарювання.

Тобто, оскаржуване рішення винесене за результатами розгляду скарги на податкові повідомлення-рішення, не має обовязкового характеру і не набуває статусу рішення в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, внаслідок чого не може бути оскаржене в адміністративному суді в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до ч. 1 п. 1 ст. 157 Кодексу адміністративного судочинства України, суд закриває провадження у справі, якщо справу не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства.

Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що провадження у справі в частині позову щодо визнання нечинним рішення про результати розгляду первинної скарги від 10.07.2009 р. № 13901/10/25-014 належить закрити.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони, зокрема, на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Враховуючи, що обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними конкретними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування, судом визнається, що позивачем у позовній заяві не були наведені обставини, які б підтверджувались достатніми доказами, які б свідчили про обґрунтованість позовних вимог. Докази, подані позивачем, не підтверджують обставини, на які позивач посилається в обґрунтування позовних вимог, та були спростовані доводами відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Проаналізувавши матеріали справи, суд дійшов висновку, що заявлені позивачем вимоги задоволенню не підлягають, адже позивачем були порушені вимоги податкового законодавства п.п. 7.2.4 п. 7.2, п.п. 7.4.1 та п.п. 7.4.5 п. 7.4, п.п. 7.5.1 п. 7.5, п.п. 7.7.1 п. 7.7 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість»та п.п. 5.3.9 п. 5.3 та п. 5.9 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

На підставі ч. 2 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 6, 7, 17, 94, 158, 162, 163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова відповідно до ч. 1 ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, встановленого цим Кодексом, якщо таку заяву не було подано.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів з дня її складання в повному обсязі за правилами, встановленими ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції заяви про апеляційне оскарження з наступним поданням протягом двадцяти днів апеляційної скарги. Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

СуддяО.Є. Пилипенко Дата підписання повного тексту постанови: 14.07.2010 р.