Рішення № 10795736, 10.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/25610.08.10 За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон» До Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелена»

Про           стягнення 5836,69 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від позивача Карась В.В. по дов. № 25 від 21.04.2010

Від відповідача не з’явились

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон»про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелена»4587,06 грн. основного боргу, 100,49 грн. пені, 458,70 грн. штрафу та 3% річних в сумі 15,44 грн. за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов’язань згідно договору поставки товару № 0446/06 від 07.09.2006.

Позивач в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю.

Відповідач в судове засідання не з’явився, письмовий відзив на позов не надав, вимог суду викладених в ухвалі від 29.07.2010 не виконав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення, оскільки

Ухвали суду надсилалась за адресою, що зазначена в позовній заяві, а саме за юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб –підприємців станом на 15.07.2010 : м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 32-А

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (роз’яснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з’ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 10.08.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представника позивача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов’язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку. Зобов’язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

07.09.2006 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон»(постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Гелена» (покупець) було укладено договір поставки товару № 0446/06 (далі договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов‘язується поставити та передати у власність (повне господарське володіння) лікарські засоби та вироби медичного призначення, надалі товар, а покупець зобов‘язується прийняти цей товар та своєчасно здійснювати його оплату на умовах даного договору.

Спір виник в зв’язку з тим, що позивач вважає, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість проданого товару, в зв’язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем в розмірі 4587,06 грн. основного боргу, та нараховані пеня - 100,49 грн., 458,70 грн. штрафу та 3% річних в сумі 458,70 грн.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 2.1. договору ціна та загальна вартість товару, який поставляється покупцю, вказана у видаткових накладних на кожну поставку, які є невід‘ємною частиною договору.

Згідно п. 4.1. договору датою отримання товару у власність вважається дата прийому його покупцем згідно товарної накладної.

Як вбачається з матеріалів справи позивач передав, а відповідач отримав товар згідно видаткових накладних № 2671308 від 28.04.2010 на суму 13,56 грн. з узгодженням терміном сплати до 19.052010, № 2671309 від 28.04.2010 на суму 2929,71 грн. з узгодженим терміном сплати до 19.05.2010, № 2672695 від 12.05.2010 на суму 26,16 грн. з узгодженим терміном сплати до 02.06.2010, № 2672696 від 12.05.2010 на суму 1617,63 грн. з узгодженим терміном сплати до 02.06.2010.

Пунктом 3.2 договору встановлено, що оплата за отриманий товар здійснюється шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок постачальника, згідно способу оплати у п. 3.1 даного договору не пізніше строку визначеному в накладних.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріали справи свідчать про порушення відповідачем зобов’язання щодо внесення вартості товару у повному обсязі, в результаті чого виникла заборгованість в сумі 4 587,06 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов’язковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов’язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов’язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача основного боргу в сумі 4 587,06 грн. обґрунтовані та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов’язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов’язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежного виконаного зобов‘язання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно п. 7.2. договору у випадку прострочки платежу покупець сплачує постачальнику одноразовий штраф в розмірі 10% від суми несплаченого в строк товару.

Пунктом 7.3. договору встановлено, що покупець за порушення термінів оплати товару сплачує постачальнику пеню у розмірі 0,7% від заборгованої суми за кожний день прострочки платежу, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобов’язання щодо оплати вартості товару.

В зв’язку з тим, що взяті на себе зобов’язання по сплаті вартості товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.3. договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань», розмір якої, за обґрунтованим розрахунками позивача становить 100,49 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 100,49 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Враховуючи те, що прострочення з оплати вартості товару мало місце, суд вважає позовні вимоги про стягнення з відповідача 458,70 грн. штрафу обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

В зв’язку з тим, що відповідач припустився прострочення по сплаті отриманого товару, позивач на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України просить суд стягнути на свою користь 3% річних в сумі 15,44 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов’язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За таких обставин, суд приходить до висновку про задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача 3% річних в сумі 15,44 грн. (за обґрунтованим розрахунком позивача)

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Враховуючи викладене позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон»обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати позивача по оплаті юридичних послуг в розмірі 675,00 грн. не підлягають стягненню з відповідача, оскільки

Відповідно до ст. 48 Господарського процесуального кодексу України витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру».

Згідно зі ст. 12 Закону України «Про адвокатуру»оплата праці адвоката здійснюється на підставі угоди між громадянином чи юридичною особою і адвокатським об’єднанням чи адвокатом.

Відповідно до ст. 4 Закону України «Про адвокатуру», адвокат має право займатись адвокатською діяльністю індивідуально, відкрити своє адвокатське бюро, об’єднуватися з іншими адвокатами в колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об’єднання, які діють відповідно до цього Закону та статутів адвокатських об’єднань.

З договору про надання юридичних послуг від 01.06.2010. вбачається, що виконавцем даного договору є ПП «Юридична фірма «Евіденс», в особі директора Антонішина І.І.

Стаття 2 Закону України «Про адвокатуру» визначає, що адвокатом може бути громадянин України, який має вищу юридичну освіту, стаж роботи за спеціальністю юриста або помічника адвоката не менше двох років, склав кваліфікаційні іспити, одержав свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю та прийняв Присягу адвоката України.

Доказів про право Антонішина І.І. займатися адвокатською діяльністю (свідоцтво про право зайняття адвокатською діяльністю) не подано.

Статтею 44 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до складу судових витрат входить оплата послуг адвоката. В контексті цієї норми, судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають сплаті лише в тому випадку, якщо вони сплачені адвокату стороною, котрій такі послуги надавались, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Надане платіжне доручення № 629 від 09.06.2010 про сплату за юридичні послуги в сумі 675 грн. свідчить що кошти перераховані саме ПП «Юридична фірма «Евіденс».

Таким чином, послуги ПП «Юридична фірма «Евіденс», по наданню юридичної допомоги не входять до складу судових витрат, які відшкодовуються відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Гелена»(м. Київ, вул. Героїв Дніпра, 32-А, код ЄДРПОУ 22953597) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Аптека Біокон»(м. Київ, вул. Березняківська, 29, код ЄДРПОУ 30263519) 4 587 (чотири тисячі п‘ятсот вісімдесят сім) грн. 06 коп. основного боргу, 100 (сто) грн. 49 грн. пені, 458 (чотириста п‘ятдесят вісім) грн. 70 коп. штрафу, 3% річних в сумі 15 (п’ятнадцять) грн. 44 коп., 102 (сто дві) грн. витрат по сплаті державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

СуддяВ.В. Сівакова Рішення підписано 13.08.2010.