Рішення № 10795624, 12.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 3/244 12.08.10

За позовом Прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Херсонського державного підприємства біологічної фабрики

До Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіко-фармацевтична компанія

«Рідан-Інжиніринг»

Про стягнення 29187,72 грн.

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін:

Від прокуратури Комсомольського району м. Херсона не зявились

Від прокуратури міста Києва Греськів І.І. прокурор відділу, посвідчення № 214 від

24.06.2010

Від позивача Ружицький В.Р. по дов. № 2-12-687 від 26.10.2010

Від відповідача не зявились

СУТЬ СПОРУ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Херсонського державного підприємства біологічної фабрики про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіко-фармацевтична компанія «Рідан-Інжиніринг»29187,72 грн. заборгованості яка складається з: 22301,34 грн. основного боргу за поставлений товар, 5325,29 грн. пені та 1561,09 грн. штрафу в розмірі 7% за неналежне виконання взятих на себе останнім зобов»язань згідно договору поставки № 2-12-348а від 30.07.2009.

Прокуратура Комсомольського району м. Херсона в судове засідання не зявилась

.

Прокуратура міста Києва позовні вимоги Прокуратури Комсомольського району м. Херсона підтримала повністю.

Відповідач в судове засідання не зявився, вимог суду викладених в ухвалі про порушення провадження у справі від 22.07.2010 та ухвали від 05.08.2010 не виконав письмовий відзив на позов не подав.

Відповідач належним чином повідомлений про призначення справи до розгляду в засіданні господарського суду, про час і місце його проведення.

Ухвали суду надсилались за адресами, що зазначені в позовній заяві, а саме м. Київ, вул. Верхній Вал, 50 та за юридичною адресою згідно витягу з Єдиного державного реєстру підприємств і організацій України станом на 03.08.2010: м. Київ, вул. Сімї Хохлових, 15, офіс 511.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце її розгляду судом, якщо ухвалу про порушення провадження у справі надіслано за поштовою адресою, зазначеною в позовній заяві. (розяснення Президії Вищого Арбітражного суду України від 18.09.1997 № 02 - 5/289 із змінами «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України»).

Крім того, в інформаційному листі Вищого господарського суду України від 14.08.2007 № 01-8/675 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у першому півріччі 2007 року»(пункт 15) зазначено, що відповідно до пункту 2 частини другої статті 54 Господарського процесуального кодексу України позовна заява повинна містити, зокрема, місцезнаходження сторін (для юридичних осіб).

Згідно із статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені.

У пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році»зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Водночас законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, зясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно із згаданою статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

Слід також зазначити, що вищезгаданий інформаційний лист відправляє до пункту 4 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 02.06.2006 № 01-8/1228 «Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році»(із змінами від 08.04.2008), в якому зазначається, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат вибув», «адресат відсутній»і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Про поважні причини неявки в судове засідання повноважного представника відповідача суд не повідомлений. Клопотань про відкладення розгляду справи від відповідача не надходило.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

В судовому засідання 12.08.2010, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників позивача і відповідача, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобовязанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обовязку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

30.07.2009 між Херсонським державним підприємством біологічної фабрики (постачальник) та Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіко-фармацевтична компанія «Рідан-Інжиніринг» (покупець) було укладено договір № 2-02-348а (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник передав у власність покупця ветеринарні препарати (далі товар), а покупець прийняв їх згідно накладних на суму 148 343,00 грн. і оплачує цей товар у зазначеній термін.

Спір виник в звязку з тим, що прокуратурою під проведення перевірки було встановлено, що відповідачем в порушення умов договору не було у повному обсязі сплачено вартість отриманого товару, в звязку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем, яка станом на день звернення до суду становить 22301,34 грн., нараховані пеня 5325,29 грн. та штраф в розмірі 1561,09 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги прокуратури підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до п. 1.2. договору право власності і відповідальність за збереження товару, незалежно від форми оплати, переходить до покупця у момент передачі товару покупцю за накладною.

Відповідно до п. 1.3. договору поставка кожної партії товару здійснюється постачальником в обємах та у строки, що визначаються за вказівками покупця, які можуть мати усну або письмову форму.

Як вбачається з матеріалів справи позивач передав, а відповідач отримав товар на загальну суму 148343,34 грн. згідно видаткової накладної № 636о від 30.11.2009 та довіреністю № 079590 серія НБМ, виданої 30.11.2009 на довірену особу Громович М.І.

Пунктом 2.1. договору визначено, що покупець проводить оплату товару у формі 100% передоплати від вартості партії товару біопрепаратів шляхом безготівкового розрахунку та перерахування коштів на поточний рахунок постачальника.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Всупереч договірному зобовязанню відповідач свого обовязку щодо повної сплати товару не виконав, в результаті чого виникла заборгованість в розмірі 22301,34 грн.

Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обовязковим до виконання сторонами.

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобовязання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобовязання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Враховуючи викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 22301,34 грн. є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріалами справи підтверджується те, що відповідач, в порушення умов договору, у визначені строки оплату за отриманий товар не провів, а отже є таким, що прострочив виконання зобовязання.

Пунктом 1 ст. 216 Господарського кодексу України встановлено що, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно п. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Відповідно до п. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Згідно ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобовязання за кожен день прострочення виконання.

Частина 2 ст. 551 Цивільного кодексу України визначає, що якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Одним із правових наслідків порушення зобов'язання, згідно ст. 611 Цивільного кодексу України є сплата боржником неустойки.

Згідно п. 7.1. договору у випадку порушення постачальником строків поставки він сплачує покупцю пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ на день розрахунку за кожний день прострочення поставки.

Згідно з ч. 2 ст. 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань»встановлює, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

При укладанні договору сторони визначили розмір відповідальності за порушення зобовязання щодо оплати вартості товару.

В звязку з тим, що взяті на себе зобовязання по сплаті вартості товару відповідач не виконав, він повинен сплатити позивачу, крім суми основного боргу, пеню відповідно до п. 7.1. договору та Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», розмір якої, за обґрунтованим розрахунками позивача становить 5325,29 грн.

Вимоги позивача в частині стягнення пені в сумі 5325,29 грн. обґрунтовані і підлягають задоволенню.

Відповідно до п. 2 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Оскільки матеріали справи свідчать, що прострочення оплати мало місце понад 30 днів, позивач є підприємством майно якого є державною власністю (статут Херсонського державного підприємства біологічна фабрика) суд приходить до висновку про задоволення вимог про стягнення з відповідача суми штрафу в сумі 1561,09 (за обґрунтованим розрахунком позивача).

Згідно з ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідач доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, не надав.

Враховуючи викладене позовні вимоги Прокурора Комсомольського району м. Херсона в інтересах держави в особі Херсонського державного підприємства біологічної фабрики обґрунтовані та такі, що підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача в доход Державного бюджету України.

Керуючись ст. ст. 49, 82-85 ГПК України,-

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіко - фармацевтична компанія «Рідан-Інжиніринг» (м. Київ, вул. Сімї Хохлових, 15, офіс 511, код ЄДРПОУ 24360789) на користь Херсонського державного підприємства біологічної фабрики (м. Херсон, Вул. Адм. Макарова, 9, код ЄДРПОУ 00483027) 22 301 (двадцять дві тисячі триста одну) грн. 34 коп. основного боргу, 5325 (пять тисяч триста двадцять пять) грн. 29 коп. пені, 1561 (одну тисячу пятсот шістдесят одну) грн. 09 коп. штрафу.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Медіко - фармацевтична компанія «Рідан-Інжиніринг» (м. Київ, вул. Сімї Хохлових, 15, офіс 511, код ЄДРПОУ 24360789) в доход Державного бюджету України 291 (двісті девяносто одну) грн. 87 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Суддя В.В. Сівакова

Рішення підписано 13.08.2010.