Постанова № 10793092, 19.04.2010, Касаційний господарський суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий господарський суд України)

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

19 квітня 2010 р. № 6/021-09

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

ГоловуючогоКота О.В.

суддівШевчук С.Р.

Демидової А.М.

перевіривши касаційну скаргуТовариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Ріал Істейт ЛТД"

на постановуКиївського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.12.2009 р.

у справі№ 6/021-09 господарського суду Київської області за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Вадліб" доТовариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Ріал Істейт ЛТД" простягнення 39 610 981,84 грн. В судовому засіданні взяли участь представники: -          позивача: Ліпіна М.В. дов. № 09/10 від 26.03.2010р.

-          відповідача: Харібова Ю.Г. дов. від 01.02.2010р.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Вадліб” (далі –позивач) звернулось до господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа Ріал Істейт ЛДТ” (далі –відповідач) про стягнення заборгованості за неналежне виконання останнім зобов’язань за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт від 15.06.2006 року у розмірі 39610981,84 грн., з яких 30492000,00 грн. –основний борг, 6878446,34 грн. –пені та 2240535,50 грн. - 3% річних.

Рішенням господарського суду Київської області від 25.06.2009р. (суддя Маляренко А.В.) позов задоволено повністю.

Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.12.2009р. (у складі головуючого Мазур Л.М., суддів Зеленіної Н.І., Чорногуза М.Г.) вказане рішення суду скасовано в частині задоволення вимог про стягнення пені та викладено резолютивну частину рішення в такій редакції:

"Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Альфа Ріал Істейт ЛТД”(08623, Київська область, Васильківський район, смт. Калинівка, вул. Залізнична, буд. 47, код ЄДРПОУ 33750962) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Вадліб”(04053, м. Київ, вул. Некрасівська, 6, кв. 8, код ЄДРПОУ 33947230) основний борг у сумі 30492000,00 грн., 3% річних у сумі 2240535,50 грн., витрати по сплаті державного мита в сумі 25500,00 грн. та 97,51 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

У задоволенні позову в частині стягнення пені у сумі 6878446,34 грн. –відмовити", стягнуто судові витрати.

Не погоджуючись з прийнятими у справі судовими актами відповідач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій посилаючись на неповне з'ясування судами обставин справи, просить їх скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити.

Позивач скористався правом, наданим ст. 1112 ГПК України, надіслав відзив на касаційну скаргу, в якому просить рішення суду першої інстанції залишити без змін, а касаційну скаргу відповідача – без задоволення.

Перевіривши доводи касаційної скарги, юридичну оцінку встановлених фактичних обставин, проаналізувавши правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Попередніми судовими інстанціями встановлено, 15.06.2006 року ТОВ “Альфа Ріал Істейт ЛДТ”(замовник) та ТОВ “Вадліб”(підрядник) уклали договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт від 15.06.2006р. (далі –Договір), відповідно до п. 1.1., в порядку та на умовах, визначених цим Договором, підрядник зобов’язався своїми силами та засобами, за завданням і за рахунок замовника, розробити проектно-кошторисну документацію (далі –документація) на нерухоме майно (далі за текстом –об’єкт): консигнаційні склади, що будуватимуться на земельній ділянці площею 48,53 га, яка розташована на території Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області; замовник зобов’язався прийняти виконані підрядником проектні роботи та оплатити їх.

В п.1.2. даного договору сторони визначили попередню вартість будівельно-монтажних робіт по об’єкту в 100 мільйонів євро, яка мала уточнюватись та змінюватись по завершенню будівництва згідно змін цін.

Згідно з п. 3.5. Договору, позивач взяв на себе зобов’язання щодо виконання наступних функцій замовника: одержання комплексного висновку про відповідність будівництва будівельним нормам та правилам, одержання дозволу на будівництво, одержання вихідних даних на проектування, одержання комплексного висновку державної експертизи проекту, підключення Об’єкта до інженерних мереж та споруд, видачу ордерів на проведення земляних робіт, узгодження основних конструкцій об’єкта з підприємствами виробниками, узгодження виконаних робіт із природоохоронними і санітарно-епідеміологічними органами, органом містобудування і архітектури та охорони культурної спадщини, органом охорони праці та іншими службами.

Водночас, п. 3.8 Договору визначено, що підрядник має право залучати до виконання проектних робіт третіх осіб (кваліфікованих спеціалістів чи спеціалістів проектних організацій) на умовах субпідряду.

Як встановили суди, позивач в порядку п. 3.8. Договору залучив до виконання проектних робіт, на умовах субпідряду, українське державно-кооперативне проектно-вишукувальне та науково-дослідне об’єднання “УкрНДІагропроект”(субпідрядник), уклавши з ним договір № 22-07 від 20.02.2007р. на створення (передачу) науково-технічної продукції, відповідно до п. 1.1. якого, замовник –ТОВ “Вадліб”, доручив Українському державно-кооперативному об’єднанню “УкрНДІагропоект” виконати роботи зі створення (передачі) науково-технічної продукції, а саме консигнаційні складські приміщення площею 200000 кв. м. ТОВ “Логістик-Центр А” в межах Колонщинської сільської ради Макарівського району Київської області, стадія проект.

За цим договором, субпідрядником було виконано проектні роботи на суму 794730,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи копіями актів здачі-прийняття науково-технічної продукції до цього договору від 18.05.2007 року на суму 300000,00 гривень, від 20.06.2007 року на суму 192000,00 грн., від 28.11.2007 року на суму 31 362,00 грн. та від 05.12.2007 року на суму 271368,00 грн.

Згідно до п.2.3 Договору від 15.06.2006р. вартість проектних робіт включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконання ним проектних робіт і становить 8% від загальної вартості фінансування будівництва об’єкта згідно з генеральним договором підряду, тобто від загальної вартості будівництва; вартість проектних робіт може змінюватись при зміні конструктивних та технологічних рішень, об’єму робіт. Рахунки проводяться у 3 етапи.

Втім, відповідач в порушення п.2.3 Договору, вказану суму на користь позивача не перерахував, яка за розрахунком позивача та станом на день подання позову становить 2800000 євро (або 30492000,00 грн.).

Виходячи з поданих сторонами доказів та пояснень, судами встановлено, що станом на день прийняття оскаржуваного рішення укладений позивачем та відповідачем Договір не було розірвано та не визнано його недійсним, а тому він є чинним і підлягає належному виконанню.

За таких обставин, враховуючи, що відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться і одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги в частині стягнення основного боргу в сумі 30492000,00 грн.

Окрім того, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, місцевий господарський суд задовольнив вимоги і в частині стягнення з відповідача 3% річних, які за розрахунком позивача, який прийнятий судом, становлять 2240535,50 грн.

Крім того, враховуючи те, що в п. 4.7 Договору передбачено обов'язок відповідача (замовника) сплатити пеню у разі порушення строків оплати, місцевий господарський суд задовольнив позовні вимоги і в частині стягнення з відповідача пені в сумі 6878446, 34 грн.

Натомість апеляційний господарський суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення пені, оскільки період, за який нарахована пеня знаходиться поза межами строку встановленого ст. 232 ГК України.

Відтак, оскільки позивачем заявлено вимогу по стягненню пені з відповідача за період з 25.12.2007р. по 24.12.2008р., тоді як, дійсний період нарахування розпочався з 16.07.2006р. і закінчився 16.01.2007р., суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в сумі 6878446, 34 грн., в зв‘язку з чим скасував рішення суду першої інстанції в цій частині.

При цьому, суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованим висновок суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача основного боргу та 3% річних.

Між тим, колегія суддів Вищого господарського суду України не може погодитись з прийнятими судовими рішеннями, оскільки обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

При цьому, відповідно до вимог ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об’єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Прийняті у даній справі судові рішення вказаним вимогам не відповідають, так як господарські суди першої та апеляційної інстанцій під час розгляду справи для вирішення спору по суті не з’ясували до кінця дійсні права та обов’язки сторін, а тому ухвалені у справі судові рішення не містять повного юридичного аналізу обставин справи, а правові висновки, що містяться в них, не ґрунтуються на конкретних матеріально-правових нормах.

Так, ч.ч.1, 2 ст. 888 Цивільного кодексу України (далі –ЦК України) передбачено, що за договором підряду на проведення проектних та пошукових робіт замовник зобов'язаний передати підрядникові завдання на проектування, а також інші вихідні дані, необхідні для складання проектно-кошторисної документації. Завдання на проектування може бути підготовлене за дорученням замовника підрядником. У цьому разі завдання стає обов'язковим для сторін з моменту його затвердження замовником. Підрядник зобов'язаний додержувати вимог, що містяться у завданні та інших вихідних даних для проектування та виконання пошукових робіт, і має право відступити від них лише за згодою замовника.

В пункті п. 2.1. Договору від 15.06.2006р сторони також встановили, що замовник зобов'язаний вчасно в п'ятиденний термін передати підряднику вихідні данні по технологічному регламенту на весь об'єкт, а також інші вихідні данні, необхідні для складання завдання на виготовлення проектно-кошторисної документації і всіляко сприяти підряднику у виконанні проектних робіт.

Отже, виконанню підрядником (позивачем) договірних зобов'язань по підготовці науково-технічної продукції повинна була передувати передача замовником (відповідачем) позивачу завдання на проектування і інших вихідних даних, необхідні для складання проектно-кошторисної документації.

Натомість, ні суд першої інстанції, ні апеляційний господарський суд, не встановили чи передав відповідач (замовник) позивачу (підряднику) всі необхідні дані для початку виконання робіт по розробці технічної документації, а відповідно дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки не перевірили наявність згоди відповідача на початок виконання позивачем договірних зобов‘язань та належність виконаної роботи, пред'явленим вимогам.

При цьому, судам слід було врахувати, що в п. 3.5 договору від 15.06.2006р. сторони передбачили, що підрядник може виконати певні функції замовника, зокрема щодо отримання вихідних даних на одержання проектування (архітектурно-проектне завдання, технічні умови щодо інженерного забезпечення об‘єкта, завдання на проектування та інші вихідні дані) та, відповідно, перевірити, з залученням всіх необхідних доказів, чи не виконав позивач цю функцію сам та чи було погодження замовником отриманих даних.

Разом з тим, для вирішення питання щодо обґрунтованості позовних вимог, судам необхідно було досконаліше перевірити і наявність чи відсутність правового зв'язку між договором від 15.06.2006р. та договором субпідряду № 22-07 від 20.02.2007р., оскільки відповідно до ст. 34 ГПК України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Поза увагою обох судів залишилось те, що звертаючись з позовними вимогами про стягнення 39610981,84 грн. боргу за виконані роботи по розробці технічної документації за договором від 15.06.2006р., позивач окрім договору №22-07 від 20.02.2007р. на створення (передачу) науково-технічної продукції, який укладений між позивачем та українським державно-кооперативним проектно-вишукувальним та науково-дослідним об’єднанням “УкрНДІагропроект” та підписаних на його виконання актів приймання-передачі на суму 794730,00 грн. будь-яких інших доказів доведеності, заявленої до стягнення з відповідача суми, не надав.

Вищевикладене свідчить про неповний та необ'єктивний розгляд справи, як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції оскільки, в порушення вимог ст.ст. 32-34, 43 ГПК України, суди не з'ясували належним чином дійсні обставини справи, що вплинуло на їх юридичну оцінку, а відповідно і правильність застосування норм матеріального права.

З огляду на викладене та враховуючи, що в силу вимог ст.1117 ГПК України, касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх, Вищий господарський суд України вважає за необхідне скасувати прийняті у справі рішення, з направленням справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Під час нового розгляду місцевому господарському суду необхідно врахувати викладене, всебічно з'ясувати всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для їх розгляду і вирішення спору по суті, і в залежності від цього прийняти основане на законі рішення.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119- 11112 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Альфа Ріал Істейт ЛТД" задовольнити частково.

Рішення господарського суду Київської області від 25.06.2009р. та постанову Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 22.12.2009 р. у справі № 6/021-09 скасувати, а справу передати на новий розгляд до господарського суду Київської області в іншому складі суду.

Згідно ст. ст. 125, 129 Конституції України та рішення Конституційного Суду України № 8-рп/2010 від 11 березня 2010 року постанова Вищого господарського суду України касаційному оскарженню не підлягає.

Головуючий                                                             Кот О.В.

С у д д я                                                                                Шевчук С.Р.

С у д д я                               Демидова А.М.