Рішення № 10777635, 10.08.2010, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА

01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 23/22510.08.10 За позовомакціонерної енергопостачальної компанії «Київенерго»в особі Структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»

докомунального підприємства «Київський метрополітен»

простягнення 19699356,06 грн. Суддя Кирилюк Т.Ю.

Представники сторін:

від позивача:представник Півень Д.О. (довіреність №Д07/2010/03/02-1 від 02.03.2010 року)

від відповідача:представник Василенко Т.О. (довіреність №1591-Н від 31.12.2009 року) ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Акціонерна енергопостачальна компанія «Київенерго»в особі структурного відокремленого підрозділу «Енергозбут Київенерго»звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з комунального підприємства «Київський метрополітен»заборгованості за договором №10040 від 01.03.2005 року у сумі 19699356,06 грн. (у тому числі 18637330,96 грн. основного боргу за спожиту активну електричну енергію; 538198,51 грн. основного боргу за спожиту реактивну електричну енергію; 385257,03 грн. інфляційних втрат та 138569,56 грн. трьох процентів річних).

Позов обґрунтований тим, що Відповідач неналежним чином здійснює розрахунки за договором про постачання електричної енергії.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.09.2009 року порушено провадження у справі №23/225 та призначено її розгляд на 13.10.2009 року.

Відповідно до статті 77 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи відкладався.

Через канцелярію Господарського суду міста Києва Позивач подав заяву про збільшення позовних вимог, відповідно до якої Позивач просив додатково стягнути з Відповідача 1475656,83 грн. пені та 1342287,06 грн. штрафу.

Представник Відповідача надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого заперечив проти задоволення позовних вимог, оскільки вважає, що відповідальність по сплаті за електроенергію, повинна покладатись на орган до сфери управління якого входить підприємство. У даному випадку таким органом є Київська міська державна адміністрація, як розпорядник бюджетних коштів. Відповідачем заявлено клопотання про залучення Київської міської державної адміністрації у якості Відповідача.

Оскільки Київська міська державна адміністрація не є стороною договору постачання електроенергії №10040 від 01.03.2005 року, то суд відмовив у задоволенні клопотання.

Судом у відповідності з вимогами статті 811 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 10.08.2010 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши наявні у матеріалах справи докази Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачем та Відповідачем було укладено договір про постачання електричної енергії №10040 від 01.03.2005 року, відповідно до якого Позивач зобов’язався продати електричну енергію для забезпечення потреб електроустановок Відповідачу, а останній –оплатити вартість використаної електричної енергії згідно з умовами договору.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про електроенергетику»електрична енергія є різновидом енергії, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товарною продукцією, призначеною для купівлі-продажу.

Стаття 275 Господарського кодексу України встановлює, що за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві, який зобов’язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно пункту 2.2.2 договору №10040 від 01.03.2005 року Позивач постачає електроенергію дозволеної до використання потужності за умовами та величинами споживання електроенергії та потужності, визначеними договором, за яку Відповідач згідно пункту 2.2.4 договору зобов’язаний своєчасно та у повному обсязі здійснювати розрахунки відповідно до встановлених договором умов та термінів оплати.

Згідно пункту 13 додатку 2.7 «Порядку розрахунків»до договору №10040 від 01.03.2005 року Відповідач здійснює попередню оплату вартості електричної енергії трьома плановими платежами: до 1 числа розрахункового періоду 35%, до 10 числа розрахункового періоду 35%, до 20 числа розрахункового періоду 30% вартості заявленого (договірного) обсягу активної електричної енергії поточного розрахункового періоду.

Відповідно до додатку 5 до договору №10040 від 01.03.2005 року визначено порядок розрахунків за перетікання реактивної електроенергії.

Частинами шостою та сьомою статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

Як вбачається з позовної заяви, за період з 01.01.2009 року по 01.08.2009 року Позивачем поставлено, а Відповідачем спожито активної електричної енергії на суму 31611820,75 грн. та спожито реактивної електричної енергії на суму 1427171,90 грн., що підтверджується відомостями спожитої електричної енергії та актами прийому - передачі товарної продукції.

У свою чергу, Відповідач за поставлену активну та реактивну електричну енергію розрахувався частково внаслідок чого утворилась заборгованість за активну електричну енергію у розмірі 18637330,96 грн. та реактивну електричну енергію у розмірі 538198,51 грн., що підтверджується довідкою про стан розрахунків.

У судовому засіданні 10.08.2010 року представник Відповідача повідомив суду, що основний борг, який є предметом судового розгляду погашено, надав копії спільних протокольних рішень №38Е/851120710 та №38Е/306040610 та виписки з рахунку Відповідача від 23.06.2010 року на суму 11088505,00 грн. та 30.07.2010 року на суму 6104500,00 гривень.

Судом встановлено, що пунктом 4.5 спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію №38Е/306040610 Відповідач перераховує Позивачу кошти у сумі 11088505,00 грн. за спожиту електроенергію у липні 2010 року. Згідно спільного протокольного рішення про організацію взаєморозрахунків за електроенергію №38Е/851120710 Відповідач перераховує Позивачу кошти у сумі 6104500,00 грн. за спожиту електроенергію у липні 2010 року.

З огляду на те, що Позивач заперечував проти доводів Відповідача про погашення суми основного боргу та зважаючи на те, що предметом звернення до суду є заборгованість Відповідача, яка виникла у період з 01.01.2009 року по 01.08.2009 року суд не приймає надані документи як доказ погашення суми основного боргу.

Відповідно до частини першої статті 193 Господарського кодексу України суб’єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов’язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов’язання –відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Частина друга статті 193 Господарського кодексу України визначає, що кожна сторона повинна вжити заходів, необхідних для належного виконання нею зобов’язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

За умовами статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов’язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов’язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Оскільки факт поставки електроенергії підтверджено відповідними актами приймання-передачі, обставини, зазначені Позивачем, Відповідач не спростував, розміру позовних вимог не оспорив, то позов в частині стягнення основного боргу в розмірі 19175529,47 грн. підлягає задоволенню.

Згідно статті 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов’язання. Відповідачем не надано суду будь-яких підтверджень того, що неналежне виконання господарського зобов’язання сталось не з його вини.

Стаття 611 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 4.2.2 договору №10040 від 01.03.2005 року, сторони передбачили, що Відповідач за внесення платежів з порушенням термінів, визначених додатками «Про порядок розрахунків»сплачує пеню у розмірі 0,1 % від суми боргу за кожен день прострочення платежу, враховуючи день фактичної оплати.

Позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення пені за прострочення виконання зобов’язання враховуючи частину другу статті 231 Господарського кодексу України.

Частиною другою статті 231 Господарського кодексу України встановлено розмір штрафних санкцій, які застосовуються до порушника господарського зобов’язання (за умови, коли хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту) у випадку поставки товарів (виконання робіт чи послуг) неналежної якості (комплектності) та порушення строків поставки товарів (виконання робіт чи послуг).

За змістом частини другої зазначеної статті, вказані санкції застосовуються у випадках прострочення виконання робіт, надання послуг, поставки продукції, а не за порушення грошового зобов'язання.

Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою статті 231 Господарського кодексу України, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами.

Обмеження максимального розміру пені за порушення грошових зобов'язань встановлено спеціальним законом, яким є Закон України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", в преамбулі якого зазначено, що він регулює договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань.

Таким чином, граничний розмір пені, який не може перевищувати подвійної облікової ставки НБУ, визначений спеціальним законом, положення якого не встановлюють обмежень щодо визначення сторонами в договорі розміру пені, а передбачають обмеження розміру пені, що підлягає стягненню.

Провівши перерахунок пені із розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, суд встановив, що до стягнення підлягає 1426305,06 гривень.

Сума боргу (грн)Період простроченняКількість днів простроченняРозмір облікової ставки НБУРозмір подвійної облікової ставки НБУ в деньСума пені за період прострочення 3658623.3901.02.2009 - 15.02.20091512.0000 %0.066 %*36 085.05

16.02.2009 - 28.02.20091312.0000 %0.066 %*31 273.71

Всього67358,76

8382247.2801.03.2009 - 31.03.20093112.0000 %0.066 %*170 860.05

10578538.5301.04.2009 - 30.04.20093012.0000 %0.066 %*208 672.54

14818857.3901.05.2009 - 31.05.20093112.0000 %0.066 %*302 061.09

17460335.8501.06.2009 - 14.06.20091412.0000 %0.066 %*160 730.76

15.06.2009 - 30.06.20091611.0000 %0.060 %*168 384.61

Всього 329115,37

8637330.9601.07.2009 - 31.07.20093111.0000 %0.060 %*348 237.25

Всього, пеня1426305,06 Позивач просив суд стягнути з Відповідача 1342287,06 грн. штрафу відповідно до частини шостої статті 231 Господарського кодексу України.

Порядок застосування санкцій за порушення грошового зобов'язання передбачено частиною шостою зазначеної статті, якою не визначено конкретного розміру цих санкцій, які могли бути визначені у договорі укладеному між сторонами.

Таким чином, у Позивача відсутня правова підстава для нарахування та стягнення з Відповідача у даному випадку штрафу за порушення грошового зобов’язання.

Встановивши відсутність правової підстави, яку Позивач поклав в основу своєї вимоги до Відповідача, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог про стягнення штрафу.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок Позивача, суд встановив, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України з Відповідача на користь Позивача стягуються понесені ним витрати по сплаті державного мита та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, пропорційно до задоволених вимог.

На підставі викладеного, керуючись статями 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1.          Позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з комунального підприємства «Київський метрополітен»(03055, м. Київ, проспект Перемоги, 35; ідентифікаційний код 03328913) на користь акціонерної енергопостачальної компанії "Київенерго" (01001, м. Київ, пл. І.Франка, 5; ідентифікаційний код 00131305) 19175529,47 грн. (дев’ятнадцять мільйонів сто сімдесят п’ять тисяч п’ятсот двадцять дев’ять гривень 47 копійок) основного боргу; 1426305,06грн. (один мільйон чотириста двадцять шість тисяч триста п’ять гривень 06 копійок) пені; 138569,56 грн. (сто тридцять вісім тисяч п’ятсот шістдесят дев’ять гривень 56 копійок) трьох процентів річних; 385257,03 грн. (триста вісімдесят п’ять тисяч двісті п’ятдесят сім гривень 03 копійки) інфляційних втрат; 21125,66 грн. (двадцять одну тисячу сто двадцять п’ять гривень 66 копійок) державного мита та 221,41 грн. (двісті двадцять одну гривню 41 копійку) витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3. В іншій частині позову відмовити.

4. Видати наказ.

СуддяТ.Ю. Кирилюк

Повне рішення складено: 16.08.2010 року.