Ухвала суду № 10774866, 12.08.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"12" серпня 2010 р. м. КиївК-24006/07

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І. - головуючий, судді Маринчак Н.Є., Сергейчук О.А., Степашко О.І., Шипуліна Т.М.,

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя (далі ДПІ)

на постанову господарського суду м. Севастополя від 09.10.2007

та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2007

у справі № 20-4/273

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Техноінженірінг»(далі ТОВ «Техноінженірінг»)

до ДПІ

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача не зявились,

відповідача Токаревої Л.В.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Постановою господарського суду міста Севастополя від 09.10.2007, залишеною без змін ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2007, позов задоволено повністю; визнано недійсними податкове повідомлення-рішення від 03.08.2007 №0000712310/0 та від 03.08.2007 №0000722310/0 з мотивів правомірності включення позивачем до податкового кредиту сум ПДВ у складі вартості наданих консультативно-інформаційних послуг та до складу валових витрат вартості цих послуг, факт надання та звязок з господарською діяльністю яких підтверджуються наявними у матеріалах справи документами.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ДПІ просить скасувати ухвалені у справі судові акти та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позову, посилаючись на неповноту встановлення попередніми інстанціями обставин справи та неправильне застосування судами норм матеріального права. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що відсутність доказів фактичного надання спірних послуг та їх використання у господарській діяльності ТОВ «Техноінженірінг»виключає звязок таких послуг з господарською діяльністю позивача та, відповідно, правомірність віднесення до складу валових витрат їх вартості. З тих самих причин, за посиланням відповідача, не підлягає включенню до податкового кредиту сума ПДВ у складі вартості консультаційних послуг, нібито наданих позивачі товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьке промислове постачання».

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення представників сторін, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги ДПІ з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що:

- ДПІ проведено виїзну позапланову перевірку ТОВ «Техноінженірінг»з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2006 по 31.03.2007, оформлену актом від 24.07.2007 №409/8/10/23-123/32506285/104;

- за наслідками цієї перевірки ДПІ прийнято, зокрема:

податкове повідомлення-рішення від 03.08.2007 №0000722310/0, згідно з яким позивачеві визначено суму податкового зобовязання з ПДВ у розмірі 13425 грн. (у тому числі 8950 за основним платежем та 4475 грн. штрафних санкцій), в основу якого було покладено висновок податкового органу про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту підприємства суму ПДВ у складі вартості консультативних послуг, наданих товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьке промислове постачання»у звязку з відсутністю доказів звязку цих послуг з господарською діяльністю підприємства;

податкове повідомлення-рішення від 03.08.2007 №0000712310/0, за яким ТОВ «Інженірінг»донараховано податкове зобовязання з податку на прибуток у сумі 515092,75грн. (у тому числі 400040,83 грн. за основним платежем та 115051,92 грн. штрафних санкцій); підставою для прийняття цього акта індивідуальної дії слугував висновок ДПІ про неправомірність віднесення позивачем до валових витрат підприємства вартості маркетингових та консультативно-інформаційних послуг, наданих позивачеві субєктами підприємницької діяльності фізичними особами ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, а також товариством з обмеженою відповідальністю «Донецьке промислове постачання»з причин неможливості встановлення точного обсягу та видів виконаних робіт, а також зясування факту звязку цих послуг з господарською діяльністю позивача, відсутності в ряді випадків оформлених звітів про надання цих послуг, що взагалі унеможливлює підтвердження факту надання таких послуг.

За наслідками дослідження наявних у матеріалах справи доказів судами також встановлено, що факт надання названих послуг підтверджується актами приймання-передачі та частково звітами про їх надання, однак ці послуги було лише частково оплачено позивачем.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до визначення, наведеного у пункті 1.32 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»господарська діяльність це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

В силу вимог підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

За змістом наведених правових норм необхідною умовою для включення витрат до валових витрат, а податку на додану вартість до податкового кредиту, що безпосередньо впливає на зменшення суми податкових зобовязань, є отримання платником податків економічної вигоди від здійснення господарської операції, як складової господарської діяльності. При цьому презумується, що така господарська операція здійснюється з врахуванням комерційного інтересу, розумного співвідношення розміру понесених витрат та очікуваної вигоди.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив, зокрема, з того, що придбані позивачем інформаційно-консультативні та маркетингові послуги цілком відповідають предмету діяльності позивача та можуть бути використані для потреб підприємства.

Втім така правова оцінка обставин справи є передчасною, позаяк з наданих позивачем актів приймання-передачі неможливо зробити достовірний висновок щодо характеру, виду, обсягу наданих послуг, і, як результат, виявити звязок цих послуг з господарською діяльністю позивача. Види наданих згідно з актами прийому-здачі послуг носять загальний характер і фактично відтворюють умови договорів про надання інформаційно-консультативних послуг стосовно зобовязань виконавців за цими договорами або містять загальну вказівку про надання таких послуг.

Крім того, судами не було надано будь-якої правової оцінки змісту наявних у матеріалах справи звітів, тоді як це має суттєве значення для правильного висновку стосовно того, чи були проведені дослідження, а відтак чи могли бути придбані позивачем результати дослідження та чи відповідає цілям ділового обороту сплата позивачем 1598840 грн. за такі послуги з огляду на можливий практичний результат їх використання підприємством та очікуваний економічний ефект від такого використання.

Судами також залишено поза увагою і питання щодо порядку фіксування факту надання позивачеві усних консультацій з метою визначення їх вартості.

Відповідно до пункту 4 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України одним із принципів адміністративного судочинства є змагальність сторін, диспозитивність та офіційне з'ясування всіх обставин у справі. Дотримання цього принципу вимагає від суду, який розглядає адміністративну справу, встановлення фактичних обставин справи, навіть якщо на них немає посилання сторін в їх доводах чи запереченнях, з витребуванням відповідних доказів в тому числі із власної ініціативи, що обумовлюється публічним характером спору в адміністративній справі.

Судами першої та апеляційної інстанцій цей принцип дотримано не було, обставини справи встановлені неповно, що і потягло за собою прийняття судових рішень, які не відповідають вимогам статті 159 названого Кодексу щодо законності та обґрунтованості судового рішення.

З огляду ж на допущені порушення судами попередніх інстанцій порушення норм процесуального права та відповідно до частин другої, четвертої статті 227 Кодексу адміністративного судочинства України ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Під час цього розгляду суду слід врахувати викладене, всебічно і повно з'ясувати та перевірити всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінити докази, що мають юридичне значення для її розгляду і вирішення спору по суті, встановити дійсні права і обов'язки сторін, і в залежності від встановленого правильно застосувати норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та прийняти законне і обґрунтоване рішення.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 227, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу державної податкової інспекції у Нахімовському районі м. Севастополя задовольнити частково.

2. Постанову господарського суду м. Севастополя від 09.10.2007 та ухвалу Севастопольського апеляційного господарського суду від 05.12.2007 у справі №20-4/273 скасувати.

Справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:Н.Є. Маринчак О.А. Сергейчук О.І. Степашко Т.М. Шипуліна