Ухвала суду № 10774416, 10.08.2010, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" серпня 2010 р. м. КиївК-22409/10

Вищий адміністративний суд України у складі: суддя Костенко М.І.головуючий, судді Брайко А.І., Маринчак Н.Є., Рибченко А.О., Степашко О.І.,

при секретарі Бадріашвілі К.С.

розглянув у судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Віконний двір ТМ»(далі ТОВ «Віконний двір ТМ»)

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010

у справі № 2а-39313/09/2070

за позовом ТОВ «Віконний двір ТМ»

до державної податкової інспекції у Київському районі міста Харкова (далі ДПІ)

про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

Судове засідання проведено за участю представників сторін:

позивача Бевзюк О.О.,

відповідача не зявились.

За результатами розгляду касаційної скарги Вищий адміністративний суд України

ВСТАНОВИВ:

Позов подано про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення від 02.06.2009 №0002012302/0 в частині донарахування податку податкового зобовязання з податку на прибуток у сумі 100721грн. та податкового повідомлення-рішення від 02.06.2009 №0002022302/0.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2009 позов задоволено з мотивів необґрунтованості висновку податкового органу про відсутність звязку понесених позивачем витрат з його господарською діяльністю з причин неможливості проведення зустрічних перевірок його контрагентів, тоді як матеріалами справи підтверджується реальний характер спірних господарських зобовязань.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010 назване рішення суду першої інстанції скасовано; в позові відмовлено. У прийнятті цього судового акта апеляційний суд виходив з того, що використання ТОВ «Віконний двір ТМ»вексельної форми розрахунків під час оплати виконаних його контрагентом (товариством з обмеженою відповідальністю «Діонат») робіт та поставлених товарів без фактичної оплати переданих векселів не може викликати зміни у податковому обліку позивача, зокрема, змінювати суму податкового кредиту або податкових зобовязань. Крім того, за висновком апеляційного суду, у матеріалах справи відсутні докази реального виконання укладених позивачем договорів.

У касаційній скарзі до Вищого адміністративного суду України ТОВ «Віконний двір ТМ»просить скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду зі спору, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та невідповідність висновків суду дійсним обставинам справи. Зокрема, в обґрунтування касаційних вимог скаржник зазначає, що наявні у матеріалах справи докази, а саме акти приймання-передачі виконаних робіт та переданих матеріалів, звіт про надані послуги, протоколи узгодження договірної ціни, податкові та видаткові накладні, платіжні доручення тощо є фактичними даними, які достовірно свідчать про реальне виконання укладених позивачем договорів.

Перевіривши повноту встановлення судовими інстанціями фактичних обставин справи та правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, заслухавши пояснення присутнього у судовому засіданні представника позивача, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку про наявність підстав для задоволення касаційної скарги ТОВ «Віконний двір ТМ»з урахуванням такого.

Судовими інстанціями у справі зясовано, що ДПІ було проведено планову виїзну документальну перевірку ТОВ «Віконний двір ТМ»з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 12.01.2007 по 31.12.2008, оформлену актом від 21.05.2009 №3468/23-506/34757817, в ході якої було встановлено, зокрема, факт неможливості провести перевірки контрагентів позивача з причин їх відсутності за місцезнаходженням, ліквідації або банкрутства, тоді як діяльність деяких з контрагентів ТОВ «Віконний двір ТМ»має ознаки фіктивного підприємництва. Наведені факти стали підставою для висновку податкового органу про відсутність звязку понесених позивачем витрат в ході виконання договорів, укладених з такими субєктами господарювання, з господарською діяльністю ТОВ «Віконний двір ТМ», а також про необґрунтованість формування позивачем податкового кредиту за наслідками виконання операцій за цими договорами. За результатами цієї перевірки ДПІ було прийнято податкове повідомлення-рішення від 02.06.2009 №0002022302/0, згідно з яким позивачеві нараховано податкове зобовязання з податку на додану вартість у сумі 159804грн. (у тому числі 106536 грн. за основним платежем та 53268 грн. штрафних санкцій), а також податкове повідомлення-рішення від 02.06.2009 №0002012302/0 про визначення ТОВ «Віконний двір ТМ»податкового зобовязання з податку на прибуток у розмірі 146242 грн. (у тому числі 107821 грн. за основним платежем та 38421 грн. штрафних санкцій), з яких позивачем за цим позовом оспорюється лише здійснене ДПІ донарахування в сумі 100721грн.

Згідно з пунктом 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

За змістом підпункту 5.2.1 пункту 5.2 цієї ж статті Закону до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом абзацу четвертого підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

У розгляді цієї справи суди дійшли різних висновків щодо наявності документального підтвердження факту реального виконання спірних договорів. Так, суд апеляційної інстанції, пославшись на відсутність у матеріалах справи товарно-транспортних накладних, що засвідчили б факт перевезення товару, а також доказів погодження сторонами договору асортименту, ціни та кількості поставленого позивачеві товару, зазначив про недоведеність позивачем реального характеру укладених угод. При цьому апеляційний суд не дав будь-якої правової оцінки наявним у матеріалах справи фактичним даним - актам приймання-виконання матеріалів та робіт, актам цільового використання матеріалів, кошторисам тощо які є доказами у розумінні статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, та жодним чином не спростував висновки місцевого суду про підтвердження цими доказами факту реальності господарських зобовязань.

Відповідно до підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість»(у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 81 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, зокрема, придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

В силу вимог підпункту 7.4.5 пункту 7.4 цієї ж статті Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

В даному разі, як вбачається з установлених судовими інстанціями фактичних даних, у матеріалах справи містяться складені контрагентами позивача податкові накладні, що підтверджують факт сплати позивачем відповідних сум ПДВ у складі вартості отриманих товарів та послуг.

З огляду на реальний характер операцій, за наслідками виконання яких позивачем було сформовано оспорюваний податковий кредит, порушення контрагентами ТОВ «Віконний двір ТМ»правил здійснення податкової дисципліни та господарської діяльності (як-от відсутність за місцем реєстрації, несплата податків та зборів у необхідному розмірі тощо) не може бути підставою для позбавлення платника (позивача у справі) права на отримання податкової вигоди за умови відсутності доказів недобросовісності такого платника.

Не можна погодитися і з висновком апеляційного суду про безпідставність включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ за операціями з поставки товару та надання послуг, за якими оплату було здійснено позивачем шляхом передачі векселів без їх фактичного погашення.

Так, особливості оподаткування податком на додану вартість операцій з використанням векселів установлені пунктом 4.8 статті 4 Закону України “Про податок на додану вартість”, абзацом третім якої передбачено, що для цілей оподаткування згідно з цим Законом векселі (крім податкових векселів), видані або отримані, не вважаються засобом платежу та не змінюють суму податкового кредиту або податкового зобов'язання з цього податку, крім податкових векселів.

Отже, видача векселя (крім податкового) не супроводжується виникненням будь-яких додаткових податкових зобовязань платника податку, зокрема, у вигляді нарахувань податку на додану вартість на вартість векселя.

Оскільки видані чи отримані платником податку векселі не змінюють сум його податкового кредиту, такий податковий кредит визначається в загальному порядку за нормою підпункту 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, тобто за датою здійснення першої з подій: або датою списання коштів у рахунок оплати придбаного товару (послуг), або датою отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання товару чи послуг.

Таким чином, платник податку, який видав або передав за індосаментом вексель для компенсації вартості придбаних товарів чи послуг, отримує право на включення до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, нарахованої на вартість отриманих товарів чи послуг.

При цьому слід ураховувати те, що для визначення підстав виникнення права платника податку на податковий кредит вирішальне значення має саме рух товарів та послуг, а не рух векселів, які обслуговують відповідні операції. Факт придбання товарів чи послуг із дотриманням вимог пункту 7.4 статті 7 Закон України “Про податок на додану вартість” є достатньою підставою для виникнення права платника податків на податковий кредит із податку на додану вартість навіть у тому разі, якщо розрахунки за товар взагалі ще не здійснені.

З урахуванням викладеного у апеляційного суду були відсутні підстави для скасування правильного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції, у звязку з чим відповідно до статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України Вищий адміністративний суд України вважає за необхідне скасувати оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції та залишити в силі постанову Харківського окружного адміністративного суду зі справи як скасовану помилково.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 221, 223, 226, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, Вищий адміністративний суд України,

УХВАЛИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Віконний двір ТМ»задовольнити.

2. Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.05.2010 у справі № 2а-39313/09/2070 скасувати.

3. Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 28.08.2009 у справі № 2а-39313/09/2070 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена до Верховного Суду України в порядку статей 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: М.І. Костенко судді:А.І. Брайко Н.Є. Маринчак А.О. Рибченко О.І. Степашко